Франція за уряду Народного фронту

За підсумками парламентських виборів, що відбулися у квітні 1936 р., Народний фронт здобув 57 % голосів і сформував уряд, до якого увійшли радикали та соціалісти. Комуністична партія, яка багато зробила для спільної перемоги лівих, не підтримала свого керівника М. Тореза і відмовилася від міністерських портфелів. Прем'єр-міністром Франції було призначено лідера соціалістів Леона Блюма.

Наріжним каменем соціальної політики уряду стали так звані Матіньйонські угоди між Всезагальною конфедерацією французьких промисловців і профспілковою Всезагальною конфедерацією праці. Зокрема, вони передбачали встановлення 40-годинного робочого тижня, підвищення заробітної плати, укладення колективних трудових договорів між власниками підприємств і робітниками та ін.

Уряд Народного фронту також запровадив оплачувані відпустки, пільгові залізничні квитки для відпускників, особливо тих, які їхали на відпочинок із сім'ями. У 1936 р. таких квитків було продано 560 тис.

Влітку 1936 р. парламент прийняв понад 130 законодавчих актів щодо соціальної сфери; уряд підвищив пенсії та заробітну плату службовцям.

Частково через те, що уряд Л. Блюма спочатку намагався уникати адміністративного тиску на підприємців і банкірів, йому більш-менш успішно вдалося розв'язати лише одну з економічних проблем - у жовтні 1936 р. стабілізувався франк. Маючи на меті мирний перехід Франції до соціалізму, кабінет Л. Блюма, утім, не здобув підтримки серед своїх противників, але втратив її серед частини прихильників. Зокрема, щоб збільшити соціальні виплати, уряд вдався по підвищення податків на крупні підприємства, на що їхні власники відреагували вивозом капіталу за кордон, переважно у колонії. Відтак, у той час, коли на освіту уряд потребував 6 % коштів державного бюджету, а на соціальне забезпечення - 7 %, і не міг їх відшукати, у 1936 р. за кордон було вивезено понад 340 млрд франків, а в 1938 р. - понад 420 млрд франків. Відчуваючи фінансовий голод, уряд став витрачати золотий запас країни, у результаті чого за час урядування Народного фронту той скоротився на 30 %.

Через застій в економіці і зростання цін, яке зводило нанівець підвищення заробітної плати робітникам, проти уряду виступили ряд екстремістських профспілок, які самочинно захоплювали дрібні підприємства. Урядова заборона їхньої діяльності не поліпшила ситуації, оскільки вони перереєстровувалися під іншими назвами.

Авторитет Народного фронту став падати, особливо після кривавих сутичок між правими і лівими у березні 1937 р. Праві заявляли, що «краще Гітлер, ніж Блюм!». Для виправлення становища Л. Блюм став вимагати від парламенту надання йому надзвичайних повноважень, що, у свою чергу, означало б призупинення дії конституції. Такі наміри прем'єр-міністра-соціаліста були розцінені як замах на демократію й не були підтримані навіть партнерами по коаліції. Після цього у червні того ж року Л. Блюм подав у відставку. Після відставки свого уряду Народний фронт проіснував лише один рік.

Праві партії розгорнули агітацію за встановлення у Франції «сильної влади». У квітні 1938 р. було сформовано уряд з частини радикалів і правих. Очолив його Е. Даладьє, який, за загальною оцінкою його колег-політиків, сильною особистістю не був. Найбільше, чим він увійшов в історію, - політикою «умиротворення» А. Гітлера і своїм підписом на Мюнхенському договорі 1938 р. про розчленування Чехо-Словаччини.

Дата добавления: 2015-05-23