Особливості італійського фашизму

Завдання суцільної фашизації Італії Б. Муссоліні поставив у 1925 р. За його задумом усі без винятку італійці повинні були проникнутись фашистським світоглядом і виробити фашистську поведінку. При цьому Б. Муссоліні реально враховував традиційно високий авторитет у країні католицької церкви. Ніколи не будучи ревносним католиком, він 1929 р. уклав з Папою Римським Пієм XI т. зв. Лютеранський пакт, за яким в обмін на визнання останнім Італійського королівства Ватикан отримав статус самостійної держави. У школах було збережено викладання Закону Божого й легалізовувалася діяльність єдиної нефашистської партії «Католицька дія».

Державну поліцію було замінено фашистською міліцією, яка хоча й присягала королю, але виконувала лише накази дуче; на таємну поліцію ОВРА (Муссоліні порівнював її з «жахливим драконом») було покладено завдання проведення тотального шпигунства, провокацій і терору. Для контролю над діяльністю префектів та керівників великих державних підприємств і закладів до них приставлялися фашистські комісари, які після проведених Б. Муссоліні партійних чисток прагли за всяку ціну догодити дуче.

У 1926 р. фашисти запровадили новий виборчий закон, за яким партія, яка набирала на виборах понад половину голосів, отримувала з місць у парламенті. При цьому, правом висувати кандидатів у депутати були наділені лише загальнонаціональні фашистські організації. Новий закон фактично монополізував владу за фашистською партією. Проте головні важелі залишалися в Б. Муссоліні, який, окрім того, що був головою уряду, до 1929 р. особисто очолював 8 з 13 міністерств.

На виборах у травні 1929 р., які, попри обіцянки влади, пройшли в умовах залякування виборців, за офіційними даними, фашистський список підтримали понад 98 % італійців.

Для збільшення своєї популярності та не бажаючи ділити владу з кримінальним світом, Б. Муссоліні завдав серйозного удару по сицилійській мафії, від якого вона прийшла до тями лише після Другої світової війни.

Режим доклав чимало зусиль для розвитку спорту в країні; за часи тоталітаризму в Італії було споруджено стадіонів та палаців спорту більше, ніж за всю її попередню історію. Улюбленим видом спорту Б. Муссоліні був бокс, який він проголосив «винятково фашистським засобом самовираження». При цьому піклування дуче про фізичний гарт нації мало цілком просте пояснення - він потребував готових до «великих битв» солдатів.

Справі фашизації повинна була служити й культура. Наслідуючи Наполеона, в 1926 р. Б. Муссоліні віддав наказ про заснування Італійської академії, кандидатури до якої він відібрав особисто. Від діячів мистецтва дуче вимагав доводити, що всі найголовніші світові відкриття найперше були зроблені італійцями: двигун внутрішнього згорання, динамо-машина, друкарська машинка тощо. У шалі культурного націоналізму доводилось, що навіть ім’я У. Шекспіра насправді було псевдонімом італійського поета.

Великого значення фашисти надавали ідеологічній обробці молоді - «надії батьківщини», її «завтрашній армії». «Живи з ризиком!» - закликав молодь дуче. З цією метою практично всіх дітей було залучено до п'яти фашистських молодіжних організацій, об'єднаних з часом у єдину - Італійську лікторську молодь.

Для виховання молоді в дусі відданості фашизму й особисто дуче на вимогу Б. Муссоліні було переписано шкільну програму з історії. Відтепер велика увага приділялася Давньому Риму - «найвеличнішій імперії світу», замовчувався період середньовіччя, коли Італія не могла похвалитися могутністю, заслуга об'єднання країни в XIX ст. приписувалася винятково Дж. Гарібальді і Дж. Мадзіні, які проголошувалися «найпершими фашистами». XX ст. проголошувалося «добою фашизму й Муссоліні».

Проходячи ідеологічний та військовий вишкіл, виховуючись у дусі обожнення дуче, молоді італійці мали стати гарматним м'ясом у майбутніх авантюрах за відтворення «Великої Італії».

Дата добавления: 2015-05-23