Питання 11. Петро Сагайдачний

Питання 10. Постать Вишневецького

Український князь, перший із достовірно відомих козацьких гетьманів (бл. 1552-1563 рр.).

Походив зі старовинного волинського роду Гедиміновичів. Власник земельних маєтків у Кременецькому повіті. У 1550-1553 рр. – староста Черкаського і Канівського повітів.

Близько 1552 р. збудував на острові Мала Хортиця замок, який став прототипом Запорозької Січі і згуртував на боротьбу проти татар кілька сот козаків.

1554 р. знову призначений Сигізмундом ІІ Августом старостою канівським і черкаським. У 1557-1558 рр. відбивав напади кримських татар на чолі з ханом Девлет Гірєєм І на Хортицю. В жовтні 1557 р. на чолі козцьких загонів здобув турецьку фортецю Іслам-Кермен і вивіз звідти всі гармати на Хортицю. Намагався організувати союз Польщі та Московії, в якому брали б участь і запорожці для боротьби проти Туреччини і Кримського ханства.

На початку 1559 р. здійснив вдалий похід у Крим, визволивши з неволі кілька тисяч українських полонених. У червні запорожці під проводом Д.Вишневецького напали на турецьку фортецю Азов.

1563 р. втрутився в боротьбу за молдавський престол. Під час походу у Молдавію потрапив у полон і був виданий турецькому султану. За повідомленням “Хроніки Мартина Бєльського”, після жорстоких катувань був скинений з вежі на залізні гаки, вмуровані у прибережну стіну в Константинополі, на яких і помер.

Народився близько 1577-1578 рр. в родині бідного шляхтича із м. Самбора в Галичині. Після здобуття домашньої освіти, став учнем найкращої тоді слов’яно-греко-латинської академії в Острозі, яка поєднувала елементарну, середню й початки вищої шкіл. Мабуть саме там і дістав прізвище “Сагайдачного”, тому що дуже добре стріляв з лука, а стріли лука ховалися в “сагайдаку”.

На початку 90-х рр. влаштовувся на службу до київського судді. У 1595-1596 рр. приєднався до запорожців і швидко став загартованим воїном. Маючи неабиякі організаторські здібності, вольовий характер і безстрашну вдачу, впевнено пробився до керівних посад у Запорозькому Війську. Втім, коли вперше П.Сагайдачного обрали гетьманом, достовірно невідомо.

Але слава грізного й безстрашного козацького ватажка прийшла до нього після участі у знаменних морських та сухопутних походах проти султанської Туреччини та Кримського ханства, які відбулися у перші десятиліття ХVІІ ст.

Переконаний в тому, що козаки все ще поступалися силою Речі Посполитій, зробив примирення з поляками наріжним каменем своєї політики. Збирав і водив великі козацькі сили на підтримку поляків у війнах з Москвою та Оттаманською імперією.

Неодноразово намагався відновити в Україні ієрархії православної церкви. Завдяки чому церковна ієрархія в Україні була відновлена в повному обсязі, в тому числі й митрополича кафедра.

Однак найвидатнішою заслугою Сагайдачного було те, що він дивився на козаків не лише під кутом зору їхніх особливих станових інтересів, а й як на потенційних рушіїв українського суспільства в цілому. Саме він об’єднав військову силу козацтва з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України. Це об’єднання відбулося в досить ефективний спосіб: у 1620 р. Сагайдачний разом зі всім Запорозьким кошем вступив до Київського братства, продемонструвавши, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних та культурних потреб України.

Брав участь у Хотинській війні 1621 р., під час якої отримав тяжке поранення і поїхав до Києва лікуватися. Кілька місяців провів у своєму домі – прикутий до ліжка. За п’ять днів до кончини склав заповіт, за яким великі суми грошей відписав на різні благодійницькі цілі (зокрема 1,5 тис. Польських золотих передав школі Львівського братства), зробив надання різним церквам та монастирям. Чималі кошти дісталися також Київському братству.

Помер 10 квітня 1622 р.

Питання 12. Реєстрове козацтво (продовження в конспекті)

Реєстрове козацтво – частина українського козацтва, яка перебувала на державній військовій службі. Козаки записувалися до спеціальних списків-реєстрів, що було основою для визначення державою їхніх прав і привілеїв. Реєстрове козацтво не вимагало великих видатків і відзначалося високою боєздатністю.

Уперше проект створення реєстрового козацтва був висунутий 1524 р., за правління великого князя литовського й короля польського Сигізмунда, і реалізовано його 1572 р., за Сигізмунда II Августа, коли Україна входила до складу Речі Посполитої. До реєстру було записано 300 козаків. Реєстрові козаки були незалежними від місцевої адміністрації, звільнялися від сплати податків, отримували привілеї, й одним із них було право на володіння містечком з монастирем і землями до Чигирина для зимових квартир, арсеналу, шпиталю. Реєстровим козакам також були надані клейноди.

Реєстрові козаки завжди були елітою українського народу й відрізнялись своєю освіченістю. Вони завжди були рушійною силою в боротьбі за волю та незалежність України. Реєстрові козаки часто брали участь у козацько-селянських повстаннях, нац.-визвольній боротьбі українського народу. Видатні козацькі полководці починали свій шлях у реєстровому козацтві. Це – Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Іван Виговський, Іван Мазепа, Михайло Дорошенко й інші.

Реєстрові козаки не раз підтримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 – 1-ї пол. 17 ст. під керівництвом К.Косинського, С.Наливайка, І.Сулими, К.Скидана та інших. Лише невелика частина реєстрової старшини, захищаючи свої особисті інтереси, проводила угодовську політику.

Народно-визвольна війна1648-1654 рр. скасувала реєстри як політичні документи польсько-шляхетського уряду, що обмежували чисельність українського козацтва. Замість реєстрів почали складати списки, на підставі яких визначали приналежність до козацького стану. Українське козацтво – складне і багатогранне суспільне явище, яке відіграло надзвичайно важливу роль в історії України та її народу. Саме завдяки козацтву в середині XVII століття була створена суверенна укр. держава, яка продовжила державотворчу традицію українського народу. Унікальність України полягає в тому, що це був єдиний край, де козацтво створило свою державу, організовану на козацьких засадах. У другій половині XVII – першій половині XVIII століть Українське козацтво не лише виступало як національні збройні сили, а й було головним чинником збереження української державності. Завдяки впливові козацтва на українську культуру, збереженню козацьких традицій українці і в подальшому, у часи бездержавності, зберегли прагнення до волі і незалежності, а образ козака став уособленням ідеалу чоловіка-воїна, захисника вітчизни.

Дата добавления: 2015-05-23