Питання 17,18,19

Богдан Хмельницький був хорошим дипломатом. Вже з перших кроків війни проводив далекоглядну зовнішню політику і вів активну дипломатичну діяльність з іншими державами. Неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі і навіть погрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Російський уряд з одного боку не хотів розривати мир з Польщею, а з другого боку мав бажання поширити сферу впливу. Після довгих вагань, "в ім'я віри православної", Земський собор прийняв рішення взяти Військо Запорозьке під "високу царську руку". Юридичне цей акт було оформлено під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654 р. Вже на етапі підготовки Переяславської ради яка відбулась 8 січня 1654 р, виникають розбіжності у підходах до нового союзу. Російські посли відмовилися принести присягу за царя, боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вільностей після того, як договір набере чинності. З боку козаків не всі полки присягнули на вірність царю. У березні 1654 року козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Туреччини). Отже переяславсько-московський договір 1654 р. був необхідний Україні, яка прагнула використати Росію, як важіль, за допомогою якого, можна було б вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розпочати розбудову власної держави. Росії Україна була потрібна як буфер в боротьбі проти Туреччини, а в перспективі можливість перетворити часткову залежність на цілковиту. Тобто, підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст. Відсутність національної держави, досвіду державотворення, штовхнули Україну на об'єднання з державою суспільний устрій якої відрізнявся від козацької держави з її демократичними засадами і, де не було, навіть, перспектив для майбутнього самостійного розвитку.

У серпні-жовтні 1656 р. у Вільно відбулися московсько-польські переговори, унаслідок яких було укладено Віленське перемир’я. За його умовами, воєнні дії між Московською державою й Річчю Посполитою припинялися. Обидві держави домовлялися, що будуть вести спільні воєнні дії проти Швеції і не розпочинати з нею переговорів про мир. Польські посли висунули пропозицію обрати царя Олексія Михайловича на престол Речі Посполитої після смерті Яна Казимира. Територія Гетьманщини визначалася за умовами Білоцерківського договору в межах Київського воєводства. У разі обрання царя королем Речі Посполитої Гетьманщина залишалася у її складі.

Відверте нехтування московською стороною інтересами Гетьманщини обурило гетьмана і старшину. В укладенні Віленського перемир’я вони вбачали порушення «Березневих статей» 1654 р. Хмельницький активізував зусилля з укладення воєннополітичного союзу зі Швецією та Трансільванією, спрямованого проти Речі Посполитої і Кримського ханства.

Питання 21. Підготовка українсько-шведсько-угорського союзу в 1656-1657 роках

Період історії Польщі, названий її ж істориками «Потоп», став логічним продовженням Визвольної війни українського народу, що спалахнула в 1648 році. Генератором цієї війни стало Військо Запорізьке під керівництвом Богдана Хмельницького. Як наслідок, Потоп став наступною фазою кризи Речі Посполитої, і, в тому числі, Польського Королівства.

Інтереси Швеції та України в цей проміжок історії співпали. Не можна говорити, що дві країни були абсолютно ідентичними в своїх цілях. Швеція та Україна хотіли єдиного результату, але внаслідок різних за характером стремлінь. Ця особливість добре простежується завдяки тим положенням договорів, які були укладені гетьманом Богданом Хмельницьким зі шведським королем Густавом Х.

Сильне Королівство Польське поставало проблемою для Швеції, котра прагнула перетворити Балтійське море на своє внутрішнє озеро. Виникала напружена ситуація у відносинах між цими державами, до того ж Велике князівство Литовське в особах багатьох магнатів часто схилялося до політичного загравання зі шведами. Політика Вільно була спрямована в першу чергу на протидію Московському царству, і відсутність єдності в Речі Посполитій та часті козацькі повстання в Україні лише підштовхували князівство до союзу з північним сусідом.

Внаслідок того, що Литва чимраз активніше намагалася пов’язати свої політичні інтереси із шведськими, Королівство Польське було змушене лавірувати в дипломатичному океані, а після 1648 року робити це було досить складно – Богдан Хмельницький змусив до союзу Молдавське князівство, дорожив військовою підтримкою Кримського ханства, загравав зі Стамбулом та Москвою, і особливим напрямком його політики була Швеція. Досить віддалена від України, вона не становила особливої небезпеки, але постійно проявляла агресію до Польщі, претендуючи на все Балтійське узбережжя, - тобто, потужна Річ Посполита, яка існувала на той час, зовсім не входила в плани країни вікінгів. Тому шведи самі були не проти вдарити на Польщу разом із козаками. 1656 року Хмельницький та козацька Рада постановили вступити до союзу зі Швецією та Семигородським князівством. За умовами договору, угорці забирали собі всю Малу Польщу разом із Любліном та Краковом, а також Галичину. Швеція претендувала на Велику Польщу, Литву, Лівонію, Мазовію, Чорну та Білу Русь. А Україна не хотіла нічого, крім незалежності. У 1657 році союзними військами було взято Варшаву та Краків, але цей успіх не судилося розвинути. Москва протистояла Швеції, і боялася її посилення, а Польща обіцяла їй королівський трон. Капітуляція Юрія ІІ Ракоці перекреслила сподівання Хмельницького на успіх у війні. Швеція поруйнувала практично всю Польщу, але успіху не досягла.