Питання 60. Варшавський договір 1920 року

Питання 57. Радянська Росія і демократична Україна: проблема взаємовідносин.

Під час революційних подій 1917 – 1921 рр. до цього прагнули національно-визвольні рухи недержавних народів. Проблема перетворення Російської держави з унітарної на федеративну вперше постала за часів Тимчасового уряду у 1917 р. Більшовики, що прийшли до влади у жовтні 1917 р., одержали її у спадок. Національні рухи пригноблених націй, їхнє прагнення до самовизначення стали на перешкоді швидкому розповсюдженню радянської влади, призвели разом з іншими факторами до тяжкої довготривалої громадянської війни на території колишньої Російської імперії.

Конфлікт автономної Української Народної Республіки з новим імперським центром в особі більшовицької радянської Росії мав особливо гострий і драматичний характер. Це пояснювалось, по-перше, геополітичним та економічним становищем України в складі Російської держави. По-друге, тим, що на кінець жовтня 1917 р. Україна подолала початковий етап становлення державності та була лідером руху за федеративну перебудову єдиної Росії.

Загалом події зими 1917—1918 pp. засвідчили, що еволюційний, демократичний, а інколи — романтично-піднесений курс лідерів Центральної Ради не збігався зі стратегією й тактикою російського більшовизму, який не визнавав ні державних кордонів України, ні принципів її суспільного устрою. Далася взнаки також непослідовність і нерішучість лідерів УНР у вирішенні нагальних адміністративних, економічних та соціальних питань, особливо тоді, коли не можна було зволікати. Через відсутність належних адміністративних механізмів більшість прийнятих законів і постанов не виконувалася, а законодавча діяльність УЦР тривалий час мала в основному політико-декларативний характер. Не вирішивши радикально ні аграрного, ні робітничого питань, Центральна Рада опинилася у хвості революційних подій, втратила довір'я більшої частини населення. Справжнім каменем спотикання для неї став державний бюджет, який так і не вийшов за межі проміжних і неефективних постанов.

Законодавчу діяльність УЦР гальмували політичні й ідеологічні пристрасті, відсутність чіткої процедури підготовки та прийняття законопроектів. Правовий статус, повноваження Ради, Генерального Секретаріату залишалися невиразними, їх функції часто дублювалися. Така невизначеність тривала до останнього дня існування Центральної Ради.

Варша́вський договір — міждержавна угода Польщі і Української Народної Республіки, за якою в квітні 1920 р. польський уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР.

Ця угода мала символічне значення для УНР. Попри це, уряд Симона Петлюри був вимушений піти на великі поступки, оскільки були визнані вже де-факто встановлені кордони по межі розташування польських військ в Україні — по річці Збруч. Це означало зречення від великих етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини. Такий крок уряду Симона Петлюри був оцінений вкрай негативно декотрими українськими політиками того часу і більшістю населення окупованих Польщею територій.

За цим договором Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України. Гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Складовою частиною договору була військова конвенція, підписана 24 квітня 1920 року українським генералом Володимиром Сінклером та представником польського військового відомства Славеком, яка передбачала початок спільних польсько-українських військових дій проти більшовицьких військ на території України.

Варшавський договір був засуджений найближчими прибічниками Петлюри – Винниченком, Грушевським та іншими. Симонові Петлюрі не вдалось реалізувати її цілком.

Пізніше, у жовтні 1920 року, по закінченні польсько-радянської війни, польський уряд визнав УРСР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 року, що фактично анулював Варшавський договір.

Дата добавления: 2015-05-23