ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр

- політика сталінського керівництва;
- прискорена насильницька колективізація;
- завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.;
- постанова у 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про п’ять колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менш ніж на 10 років);
- діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В.Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян за будь-яку ціну (обшуки, натуральні штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо).

Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства.

- продовження хлібозаготівель;
- створення загороджувальних загонів, які не випускали селян до міст;
- замовчування голоду;
- відмова від міжнародної допомоги.

- величезні людські втрати (за різними даними, від 3,5 до 8 млн. чоловік);
- знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями;
- подолання опору колективізації і як наслідок – перемога колгоспного ладу на селі.

СТАЛІНСЬКИЙ ТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ І МАСОВІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ

Тоталітарний режим – це політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи політичної партії.

Терор – це політика придушення, залякування політичних противників жорстокими насильницькими методами.

Репресії – захід державного примусу, покарання.

Перша хвиля (1928—1931 рр.) – розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції:

- «Шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік отримали смертний вирок, інші – різні строки ув’язнення);

- сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1930 р. – справа, спрямована проти «старої» національної еліти. Звинувачення 45 чоловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України. У справі «Спілки визволення України» був звинувачений український суспільно-політичний діяч С.Єфремов;

- сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) 1931 р. – процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.;

- ліквідація УАПЦ (28-29 січня 1930 р. відбувся надзвичайний «самоліквідаційний» собор УАПЦ). З 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства.

Друга хвиля (1932-1935 рр.) – голодомор, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»:

- самогубства М. Хвильового (1933 р.) та народного комісара освіти М.Скрипника (1933 р.);

- арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 р.);

- справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо.

Третя хвиля (1936—1938 рр.) – доба «великого терору»:

- боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);

- боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»);

- чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, С.Косіор, В.Чубар, П. Постишев та ін.);

- репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір – командувач Київським військовим округом, І. Дубовий – командувач Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.);

- репресивні заходи проти українських діячів культури – «розстріляне відродження».

«Розстріляне відродження» – літературно-мистецька генерація України 1920 – 1930-х років, репресована сталінським режимом.

У 1934 р. столицю УСРР було перенесено з Харкова до Києва.

У 1936 р. була прийнята нова Конституція СРСР («Сталінська Конституція»).

У 1937 р. була прийнята нова Конституція Радянської України. В цій Конституції законодавчо було закріплено перемогу соціалізму та побудову основ соціалістичного суспільства. Українська республіка змінила свою назву з УСРР на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР).

Історія України. Тема 37. Західноукраїнські землі у 1921-1938 рр.

Західноукраїнські землі опинилися на початку 20-х рр. ХХ ст. у складі трьох держав: Східна Галичина у складі Польщі, Північна Буковина у складі Румунії та Закарпаття у складі Чехословаччини.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
У 20-30-ті рр. ХХ ст.

- відсутність органів самоврядування;
– заборона українським представникам обіймати адміністративні посади в державі, керівні посади в армії;
– обмеження політичних прав українців.

- колоніальний характер економіки;
– панівне становище іноземного капіталу;
– переважання аграрного сектора;
– екстенсивний характер сільського господарства;
– малоземелля та безземелля селян;
– міграція та еміграція населення як результат безземелля та безробіття;
– розвиток кооперативного руху.

Екстенсивний розвиток – розвиток економіки, який характеризується збільшенням кількості продукції, що випускається, за рахунок збільшення витрат людської праці, сировини та матеріалів.

- асиміляція українського населення;
– обмеження у сфері освіти та культури;
– національне гноблення українського населення.

Асиміляція – добровільний або вимушений процес розчинення (втрати) мови, традицій раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу. Засіб досягнення етнічної однорідності.

- Перебування у складі Польщі Східної Галичини, Західної Волині, Західного Полісся, Холмщини, Підляшшя, Посяння, Лемківщини.

- Поділ польських земель на корінні польські землі («А») та окраїнні – переважно українські й білоруські землі («Б»); перші – отримували дешеві кредити і державну підтримку, другі — використовувалися як ринок збуту, джерело дешевої сировини та робочої сили й надавалися польським осадникам – колоністам.

Осадники – назва польських колоністів на західноукраїнських землях, що були під польською окупацією у 1919 – 1939 рр.

- Політика полонізації (зокрема зміна назви Східної Галичини на Малопольщу, закриття українських шкіл, квота на вступ українців до Львівського університету та інших вищих навчальних закладів). Протягом 1921 – 1925 рр. у Львові діяв Таємний український університет – український нелегальний вищий навчальний заклад, що діяв в умовах польської окупації.

Пацифікація («умиротворення українського народу») – офіційна назва масових репресій польської влади щодо українського населення Галичини, проведених урядом Польщі восени 1930 р. як реакція на дії українських терористів ОУН.

Політичні партії та організації Східної Галичини

Назва	Дата	Лідери	Ідеї та діяльність
Комуністична партія Західної України (КПЗУ)	1919 р.	А.Бараль (Савка), М.Заячківський (Косар), Й.Крілик (Васильків)	Визволення Західної України шляхом соціалістичної революції, приєднання до радянської України.
Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО)	1925 р.	Д.Левицький, С.Баран, В.Мудрий, М.Рудницький	Наймасовіша українська політична організація Галичини. Створення незалежної соборної України мирним шляхом на демократичних засадах; захист інтересів українського населення; культурно-просвітницька організація.
Українська соціал-радикальна партія (УСРП) (об’єднання УРП та УПСР)	1926 р.	Л.Бачинський, С.Макух, М.Стахів	Здобуття незалежності України легальними методами, соціалістичні перетворення.
Українська військова організація (УВО)	липень1920 р.	Є.Коновалець	Створення Української соборної держави шляхом загальнонаціонального повстання українського народу.
Організація українських націоналістів (ОУН) (на основі УВО)	1929 р.	Є.Коновалець, С.Бандера	Створення Української соборної держави шляхом загальнонаціонального повстання українського народу; використання терористичних методів боротьби; ідеологічна основа – інтегральний націоналізм Д.Донцова.

Інтегральний націоналізм – націоналістична ідеологія ОУН, що заперечувала ліберальні цінності й проповідувала рішучі дії заради національних інтересів. Автором інтегрального націоналізму був Д.Донцов.

Основні ідеї інтегрального (чинного) націоналізму

- Визволення України та створення української самостійної держави.
– Воля до життя, до влади, рішучість у боротьбі за здійснення проголошеної мети.
– «Творче насильство ініціативної меншості» – лідерів, фанатів справи, які організують народ і поведуть його за собою.
– Аморальність – національна ідея вища за загальнолюдські цінності, вона понад усе.
– Відсутність вказівок щодо майбутнього політичного та соціально-економічного устрою української держави.

- Перебування у складі Румунії Північної Буковини, Ізмаїльського, Акерманського, Хотинського повітів Бессарабії, а також українського населення румунського повіту Мармарош.

- Переселення румунських колоністів на землі Північної Буковини.

- Запровадження воєнного стану на окупованих українських територіях (1918—1928 рр.).

- Закриття українських шкіл, ліквідація української кафедри в Чернівецькому університеті, заборона на ввезення українських книжок тощо.

- Антирумунські повстання українців (Хотинське 1919 р., Татарбунарське 1924 р.).

- Відсутність умов для легальної політичної діяльності.

- Діяльність (із 1918 р.) Комуністичної партії Буковини, лідерами якої були С. Канюк, В. Гаврилюк (нелегальна діяльність, злиття з Комуністичною партією Румунії у 1926 р.).

- Діяльність із 1927 р. єдиної легальної партії Українська національна партія (УНП) на чолі з В. Залозецьким (шукали компроміс із урядом Румунії, здобули декілька місць у румунському парламенті).

- Виділення з УНП радикального крила на чолі з О. Зибачинським (нелегальна діяльність конспіративних груп за зразком оунівських).

- 1938 р. – установлення в Румунії військової диктатури, заборона всіх політичних партій.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

- Перебування у складі Чехословаччини Закарпаття.

Більш сприятливі, ніж в інших державах, умови для економічного розвитку, хоча капіталовкладення недостатні.

- Намагання чеської влади вирішити проблеми в аграрному секторі шляхом передачі селянам окремих земель угорських поміщиків.

- Створення українських театральних осередків, хорів тощо.

- Невиконання чеським урядом зобов’язання надати автономні права українцям.

- Відсутність суто українських політичних партій.

30 вересня 1938 р. – Мюнхенська змова Німеччини з іншими європейськими державами (Франції, Великобританії), яка поклала початок розчленуванню Чехословаччини. Чехословаччина перестає існувати як незалежна держава.

11 жовтня 1938 р. – надання автономії Підкарпатській Русі (офіційна назва Закарпаття). Голова автономного уряду – А. Волошин.

2 листопада 1938 р. – Віденський арбітраж, за рішенням якого частина території Закарпаття передавалася Угорщині. Український уряд переїхав до Хусту.

30 грудня 1938 р. – зміна назви «Підкарпатська Русь» на «Карпатська Україна». Проведення низки реформ (українізація адміністративної влади та освіти, початок створення збройних сил – «Карпатської Січі», вибори до Сейму тощо).

14 березня 1939 р. – початок окупації Закарпаття угорськими військами.

15 березня 1939 р. – проголошення незалежності Карпатської України, обрання президентом А. Волошина (столиця – Хуст, прапор – синьо-жовтий, армія – Карпатська Січ).

Кінець березня 1939 р. – остаточна окупація території Закарпаття угорськими військами.

Таким чином, у 1939 р. українські землі були у складі таких трьох держав: Східна Галичина у складі Польщі, Північна Буковина у складі Румунії та Закарпаття у складі Угорщини.

Історія України. Тема 38. Культура України 1917-1941 рр.

Загальна характеристика української культури 1917 – 1941 рр.

1920-ті роки були часом бурхливого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Головним поштовхом до культурного ренесансу (відродження) 20-х рр. були наслідки Української революції, поява нової плеяди молодих талантів: частина з них вірила, що сила мистецтва може оновити суспільство; інші вбачали у нових умовах можливість для самовираження.

Розвиток культури пов’язаний також з політикою «українізації», яку проводили більшовики в 20-ті роки. Головну роль у її проведенні відіграли тодішні керівники Наркомату освіти УРСР -О. Шумський (1925-1927 рр.) і М. Скрипник (1927-1928рр.).

Важливе значення у національно-культурному розвитку мала Українська автокефальна православна церква на чолі з митрополитом В. Липківським, створена у 1921 р.

Але на кінець 20-х років більшовики поступово почали встановлювати жорсткий контроль над культурою, втискуючи її в рамки комуністичної ідеології. В умовах утвердження сталінського тоталітарного режиму на зміну українському відродженню 20-х рр. прийшов терор тридцятих. Тоталітарний режим поширював неприязне ставлення до інтелігенції, впроваджуючи його до масової свідомості. Внаслідок репресій було знищено значну частину української інтелігенції; в зарубіжному українознавстві навіть увійшов до обігу термін «Розстріляне відродження». Багато з тих, хто залишився живим» стали на шлях пристосування до ідеологічних і творчих обмежень, що їх створював режим.

Водночас відбувалося цілеспрямоване формування нової генерації радянської людини за допомогою масової системи народної освіти. Важливу роль у цьому відігравав і прискорений розвиток преси, радіо.

Можна стверджувати, що розвиток культури цього періоду мав складний, суперечливий характер.

Освіта	1918р. – за часи Української держави П.Скоропадського – заснування українських університетів у Києві та Кам’янець-Подільському, створено Національну бібліотеку. 1928-1924 рр. – запровадження обов’язкового 4-річного навчання. Рівень грамотності протягом 20-х рр. зростає з 24 % до 57 % (боротьба радянської влади з неписьменністю – створювалися «лікнепи» – товариства з ліквідації неписьменності). Кількість педінститутів збільшується до 46, технікумів» – до 84. Кваліфікованих робітників готують ФЗУ (школи фабрично-заводського учнівства). Внаслідок українізації 80% шкіл, 50% технікумів, 25% вузів стають україномовними1930 р. — початок переходу до обов’язкової семирічної освіти 1934 р. — встановлено три типи загальноосвітніх шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7 років) і середня (10 років) 1939 р. — запровадження оплати навчання в середній школі
Наука	1918 р. – створення Національного архіву (за часи Української держави П.Скоропадського) 1918 р. (листопад)- створення Української Академії наук, яку очолив В.Вернадський(за часи Української держави П.Скоропадського) 1928 р. — створення в Харкові Українського фізико-технічного інституту 1932 р. — з ініціативи Є. Патона створюється Інститут електрозварювання Академії Наук. В Україні працюють багато вчених світового рівня: математик М. Боголюбов, творець теорії космічних польотів Ю. Кондратюк, біохімік О. Палладій, фізіолог О. Богомолець, лікарі В. Філатов і М. Стражеско, генетики М. Холодний та О. Сапєгін, фізики Л. Ландау і П. Капиця, історики М. Грушевський і Д. Баталій
Література	20-ті рр. — створення різноманітних письменницьких організацій: «Спілка революційних письменників», «Плуг», «Гарт», «Молодняк», «Нова генерація», «Неокласики» та ін. ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури) – літературне об’єднання в Україні, що діяло з лютого 1926 р. по лютий 1928 р. Виникло у Харкові. Очолювали М. Хвильовий, М. Яловий, М. Куліш. Творчість П. Тичини, М. Рильського, М. Зерова, М. Драй-Хмари, Є. Плужника, В.Сосюри, М. Бажана, М. Хвильового, Г. Косинки, Ю. Яновського, М. Куліша. 30-ті рр. — П. Панч, О. Довженко, З. Тулуб, А. Головко, Ю. Смолич. І. Микитенко, О. Корнійчук, О. Вишня.
Мистецтво	1918 р. – створено Національну галерею мистецтві, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського; «Молодий театр» Л. Курбаса. У 20-ті роки в театрі працюють режисер Л.Курбас, актори Г. Юра, А. Бучма, О.Сердюк, Н. Ужвій, М. Крушельницький. На кінець 1925 р. в УРСР 46 постійних театрів. «Березіль» – український театр, заснований у Києві Л.Курбасом у 1925 р. У 1926 р. перенесений у Харків. Музичне мистецтво: М. Леонтович, Я. Степовий, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Косенко, К. Данькевич (опера «Богдан Хмельницький). 1926-1926 рр. — відкрито національні театри опери та балету в Харкові, Києві, Одесі 1928 р. — перший фільм О. Довженка «Звенигора» Протягом 1929-1987 рр. в УРСР знято 180 фільмів Живопис: М. Бойчук, І. Їжакевич, В. Касіян, О. Шовкуненко, М. Дерегус. Скульптори: М. Лисенко, В. Іванов, Л.Муравія. 1934 р. — на заключному етапі республіканської олімпіади міста та села заарештовано й розстріляно триста кобзарів і лірників.

Історія України. Тема 39. Україна під час Другої світової війни (1939-1945 рр.)

Друга світова війна – світова війна, що тривала з 1 вересня 1939 р. по 2 вересня 1945 р. Розпочалася нападом Німеччини на Польщу, а закінчилася капітуляцією союзника Німеччини Японії.

Велика Вітчизняна війна – війна між СРСР та Німеччиною з 22 червня 1941 р. по 9 травня 1945 р. Розпочалася нападом Німеччини та її союзників на СРСР, а закінчилась капітуляцією Німеччини.

Основні союзники Німеччини у війні: Італія, Угорщина, Румунія, Японія, Фінляндія, Словаччина.

Нагадаємо, що напередодні війни українські землі перебували у складі наступних держав: на Наддніпрянські Україні була створена УРСР, що входила до складу СРСР; Східна Галичина перебувала у складі Польщі; Північна Буковина і Бессарабія – у складі Румунії; Закарпаття – у складі Угорщини.

РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДОГОВОРИ 1939 р. І ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

23 серпня 1939 р. був підписаний у Москві Пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР на 10 років, який отримав назву пакт Молотова-Ріббентропа; до нього додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по лінії річок Нарев, Вісла, Сян. У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина західноукраїнських земель.

Пакт Молотова-Ріббентропа – назва таємного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини А. фон Ріббентропом.

1 вересня 1939 р. – напад Німеччини на Польщу, початок Другої світової війни.

17 вересня 1939 р. – вступ Червоної армії на територію Польщі згідно з попередніми домовленостями з Німеччиною; впродовж 12 днів майже без боїв було зайнято Західну Україну.

28 вересня 1939 р. – підписання Договору про дружбу та кордони і чергового таємного протоколу між Німеччиною та СРСР, за яким Польща як держава зникала з мапи світу, кордон між сторонами встановлювався по «лінії Керзона»: Східна Галичина й Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя опинилися під німецькою окупацією.

ВХОДЖЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СРСР

22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР.

26 червня 1940 р. – нота Раднаркому СРСР до Уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину на підставі того, що у листопаді 1918 р. Румунія незаконно приєднала ці землі. Народне віче Буковини прийняло рішення про возз’єднання з радянською Україною. Під тиском Німеччини, яка запевнила, що ці поступки тимчасові, румунський уряд задовольнив пропозицію СРСР.

30 червня 1940 р. Червона армія зайняла Бессарабію та Північну Буковину.

2 серпня 1940 р. – рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР; Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти увійшли до УРСР, а з решти території Бессарабії й Молдавської автономної республіки (яка з 1924 р. перебувала у складі УРСР) створено Молдавську PCP.

Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об’єднані в єдиній державі. Лише Закарпаття перебувало у складі Угорщини.

Радянізація – це система заходів, спрямованих на встановлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях.

- поширення радянського законодавства;
- уніфікація адміністративно-територіального устрою (скасування поділу на воєводства, поділ на області та райони…);
- направлення зі східних районів великої кількості кадрів (часто російськомовних);
- націоналізація промислових підприємств;
- конфіскація поміщицького та інших великих землеволодінь і передача землі селянам;
- початок примусової колективізації (весна 1940 р.);
- заборона всіх політичних партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок;
- розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо;
- українізація освіти, преси;
- уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування;
- суворий контроль партійно-радянського керівництва над усіма сферами життя;
- командно-адміністративні, методи впровадження радянської політики;
- нехтування місцевих особливостей та традицій;
- утиски церкви, особливо греко-католицької;
- репресії щодо місцевого населення; депортація у східні райони.

Депортація – примусове виселення з постійного місця проживання окремих осіб чи цілих народів.

Результатом політики радянізації стало, з одного боку, покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, а з іншого – зростання незадоволення репресивними методами влади. Підтримка серед населення ідеї створення самостійної Української держави, вступ до загонів ОУН.

22 червня 1941 р. – порушення Німеччиною Договору про ненапад на СРСР, початок Великої Вітчизняної війни.

Напад на Радянський Союз розпочався згідно з розробленим німецьким генштабом і затвердженим Гітлером 18 грудня 1940 р. планом «Барбаросса». Союзниками Німеччини у війні були Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина (допомогу також надавали Іспанія та Болгарія).

План «Барбаросса» - кодова назва плану воєнної операції фашистської Німеччини проти СРСР, згідно з яким війна проти СРСР повинна була стати «блискавичною», тобто закінчитися перемогою в дуже короткий термін, до того як супротивник зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили.

Згідно з планом «Барбаросса» гітлерівські війська складали три групи армій.

Група армій	Головнокомандувач	Напрямки удару
«Північ»	В.-Й. фон Леєб	Ленінград, Прибалтика
«Центр»	Ф. фон Бок	Москва, Мінськ, Смоленськ
«Південь»	Г. фон Рундштедт	Україна, Крим

В Україні ворогові протистояли Південно-Західний та Південний фронти, Чорноморський флот, Дунайська та Пінська військові флотилії.

Україна в планах гітлерівських окупантів

- перетворити Україну на німецьку колонію, джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель.

Окупація території України гітлерівськими військами

22 червня 1941 р. – бомбардування німецькою авіацією українських міст, бої на кордонах.

23 – 29 червня 1941 р. – найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк-Б роди- Рівне.

30 червня – 11 липня 1941 р. – відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні німецько-румунські війська захопили Північну Буковину й Бессарабію та підійшли до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва.

11 липня – 22 вересня 1941 р. – Київська оборонна операція, у результаті понад 600 тис. чол. опинилися в оточенні. У цій операції загинули командувач фронту М. Кирпонос, член військової ради М. Бурмистренко, начальник штабу фронту В. Тупикод.

19 вересня 1941 р. – гітлерівці зайняли Київ.Оборона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу.

5 серпня – 16 жовтня 1941 р. - оборона Одеси тривала протягом 73 днів. Для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювались з-під Одеси.

25 жовтня 1941 р. – гітлерівці зайняли Харків. До кінця жовтня під ворожою окупацією опинилася також значна частина Донбасу.

30 жовтня 1941 – 4 липня 1942 р. - героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів.

16 листопада 1941 р. – радянські війська залишили Крим (крім невеликої ділянки з Севастополем).

Кінець 1941 р. – війська Південно-Західного фронту закріпилися на лінії Вовчанськ-Балаклея-Красний Лиман, а Південного – на лінії Артемівськ-Шахтарське-Большекрєпінська.

У грудні 1941 р. німці зазнали поразки в битві під Москвою.

12-29 травня 1942 р. – невдала наступальна операція радянських військ під Харковом. У районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії, втрати склали 240 тис. чол. Катастрофа сталася внаслідок прорахунків керівництва країни.

22 липня 1942 р. – остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області (нині Луганської), але ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» був зірваний.

Причини невдач Червоної армії на початку війни

- Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності; зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збирались «малою кров’ю» на його території).
- Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.
- Сталінські репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни.
- Жорстка централізація, атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем.
- Міжнародна ізоляція СРСР.

Мобілізація – переведення збройних сил держави, промисловості, транспорту та інших галузей економіки на воєнний стан.

- 30 червня 1941 р. – створення Державного Комітету Оборони на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні;
- 10 липня 1941 р. Й. Сталін очолив Ставку Верховного Головнокомандування;
- 8 серпня 1941 р. Й. Сталін став Верховним Головнокомандувачем Збройними силами;
- 7 липня 1941 р. – звернення керівництва УРСР до українського народу з закликом дати рішучу відсіч фашистській навалі;
- мобілізація до лав Червоної армії (з України – понад 2 млн. чол.);
- створення загонів народного ополчення з числа добровольців;
- спорудження оборонних укріплень;
- перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції, подовження робочого дня до 11 годин, скасування відпусток, дозвіл керівництву переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди, жорстка трудова дисципліна тощо);
- евакуація підприємств, колгоспів, наукових та культурно-освітніх установ, людей, цінностей та швидке налагодження виробництва в тилу (26 червня 1941 р. в Україні створено спеціальну комісію з евакуації на чолі з Д. Жилою; всього з України евакуйовано понад 550 великих підприємств, не менше 3,5 млн. населення; все, що не встигали вивезти, знищували);
- державна позика, добровільна здача населенням коштовностей та грошей до Фонду оборони;
- знищення органами НКВС політичних в’язнів, які перебували в українських в’язницях.

Назва	Територія	Центр
Рейхскомісаріат Україна (очолював Е.Кох)	Більша частина Українських земель, Крим, деякі райони Росії та Білорусії	м.Рівне
Дистрикт «Галичина»( у складі Польського генерал-губернаторства)	Західна Україна (Львівська, Дрогобицька, Станіславська (Івано-Франківська), Тернопільська області	м.Львів
Румунська провінція «Трансністрія»	Чернівецька та Ізмаїльська області	м.Тирасполь, потім м.Одеса
Прифронтова зона (підпорядковані військовому командуванню)	Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області

На чолі усієї окупованої території стояло німецьке рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга.

Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти.

Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах – старости.

Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.

Травень 1940 р. – розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи:

- германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;
- фізичне знищення частини слов’янського населення;
- перетворення витривалих і здорових представників слов’янства на рабів;
- масовий терор проти євреїв та циган;
- голокост – загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми пособниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1933-1945 рр. Загинуло 6 млн. євреїв з 10 млн., що проживали в Європі.

Згідно з планом «Ост» на окупованій території України німці встановили «новий порядок».

«Новий порядок» – жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.

- скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;
- запровадження комендантської години;
- дискримінація українського населення;
- тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві (початок масових розстрілів 29-30 вересня 1941 р.), Дробицького Яру в Харкові, знищення населення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів і 50 гетто);
- примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн. чол.);

Остарбайтери («східні робітники») – німецький термін для означення осіб, вивезених гітлерівцями в роки Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини із східних окупованих територій.

- економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини);
- збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);
- використання примусової праці місцевого населення тощо.

Нелюдський «новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам окупованих територіях.

Рух Опору – антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти окупантів.

На території України в роки війни було три течії руху опору: радянська, українська національна та польська.

Мета: визволення України від німецько-фашистських загарбників та відновлення радянської влади.

Особливості радянського партизанського руху:

- у 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т.Строкачем;
- діяльність в Україні партизанських загонів на чолі з О.Сабуровим, О.Федоровим, М.Наумовим, С.Ковпаком та ін.
- узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії;
- зростання чисельності партизанських загонів (в Україні діяло понад 30 великих з’єднань та понад 80 окремих загонів);
- активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях у зв’язку з наступом радянських військ (1943-1944 рр.);
- глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю», визволення окремих районів тощо (Карпатський рейд С.Ковпака (12 червня 1943 р., під час битві на Курській дузі), рейди П.Вершигори, Я.Мельника та ін.).
- зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами з центру).

Мета: визволення України від окупантів (німців, більшовиків) та побудова незалежної Української держави.

У 1940 р. відбувся розкол в ОУН на ОУН(М) (мельниківці на чолі з А.Мельником) та ОУН(Б) (бандерівці на чолі з С.Бандерою).

ОУН(М) (мельниківці) виступали за співпрацю з німцями, сподіваючись на їх підтримку у створенні Української держави.

ОУН(Б) (бандерівці) співпрацювали з німцями лише на початковому етапі війни, а для досягнення незалежності України розраховували, в основному, на власні сили.

Бандерівці у згоді з німецьким командування створили батальйони «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем).

30 червня 1941 р. – прийняття у Львові «Акта проголошення відновлення Української держави» та формування уряду на чолі з Я.Стецьком (А.Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний, С.Бандера та Я.Стецько заарештовані).

5 жовтня 1941 р. – створення мельниківцями у Києві Української національної ради на чолі з М.Величковським, яку розглядали як передпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність була заборонена гітлерівцями).

Осінь 1941 р. – репресії німців проти оунівців, у результаті перехід оунівців (бандерівців) до боротьби з німцями. У 1944 р. німцями були закатовані українські поети Олег Ольжич та Олена Теліга.

У червні 1941 р. отаман Тарас Бульба-Боровець створив перші українські військові формування «Поліська Січ», які воювали проти німців та радянських військ.

14 жовтня 1942 р. – створення УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади.

Українська повстанська армія (УПА) – українське військово-політичне формування, що діяло в Україні у 40-х-50-х роках і у ході війни вело боротьбу як проти фашистської Німеччини, так і проти радянських військ. Очолив УПА Роман Шухевич (прізвисько Тарас Чупринка).

- остаточне оформлення структури УПА, об’єднання окремих загонів під загальним керівництвом (головний командир — Р. Шухевич);
- взяття під контроль значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»).
- конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки».

Волинська різня – обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені УПА та польською Армією Крайовою у 1943 р. під час Великої Вітчизняної війни на Волині.

- конфлікт із радянськими партизанами;
- липень 1944 р. – проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) – вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу – та Генерального секретаріату, який очолив Р.Шухевич.
- на 1944 р. кількість УПА становила 60-90 тис. чол.
- внаслідок сутички із УПА (лютий 1944 р.) отримав важке поранення й помер (квітень 1944 р.) генерал радянської армії М.Ватутін (визволитель Києва).

Мета: звільнення Польщі з-під влади окупантів і відновлення незалежності Польщі.

- Армія Крайова (ставила за мету відновити Польську державу, припинила існування в січні 1945 р.);
- Армія людова (ставила за мету відновлення Польщі й встановлення там радянської влади; мала підтримку від СРСР; припинила існування в червні 1944 р.)

Між Армією крайовою та УПА були збройні сутички.

ВИЗВОЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ВІД НІМЕЦЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

19 листопада 1942 – 2 лютого 1943 р. – Сталінградська битва, яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР.

18 грудня 1942 р. – звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області.

Січень – початок березня 1943 р. – наступальні операції радянських військ, у ході яких було звільнено значну частину Донбасу, 16 лютого 1943 р. вперше звільнено Харків.

19 лютого – 25 березня 1943 р. – контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області; знову втративши Харків та Бєлгород, радянські війська героїчними зусиллями зупинили ворога.

5 липня – 23 серпня 1943 р. - Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас (2^_3 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків). (с. Прохорівка – найбільша танкова битва війни).

Вересень – листопад 1943 р. -героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу).

24 грудня 1943 – 29 лютого 1944 р. – Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (найбільша, що мала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис. чол.), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька операції.

4 березня – середина квітня 1944 р. – Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції.

У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну.

26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон із Румунією, 8 квітня 1944 р. – на кордон із Чехословаччиною.

8 квітня – 12 травня 1944 р. - Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. Ця перемога затьмарилася черговим злочином сталінського режиму. У травні 1944 р. за звинуваченням у зраді з півострова було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен.

13-29 липня 1944 р. - Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільнено Львів, Перемишль; форсуванням річки Вісли закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна»).

20-29 серпня1944 р. - Яссько-Кишинівська операція, у ході якої визволено Молдавську PCP та Ізмаїльську область України, розгромлено групу армій «Південна Україна».

Вересень-жовтень 1944 р. – Карпато-Ужгородська операція, визволення Закарпаття

8 жовтня1944 р. – визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР – с. Лавочне Дрогобицької області.

28 жовтня 1944 р. - завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель.

НАСЛІДКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНИ

- людські втрати становили 8 млн. осіб;
- матеріальні втрати становили 42% від втрат СРСР;
- зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств;
- об’єднання всіх українських земель у межах СРСР.

Репатріація – повернення на батьківщину колишніх полонених, біженців, вимушених переселенців.

Історія України. Тема 40. Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 р. – на початку 1950-х рр.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ УРСР