Історія села Домашів

«Моє село – краплинка України»

Робота

Студентки групи Д-11

Бродівського педагогічного коледжу

ім. М.Шашкевича групи

Саноцької Галини

Броди

Ось рідна стріха в тіні горіха, шум ясенів…

А біля плота – старі ворота, мій Домашів.

Малі віконця до сходу сонця, бузок зацвів…

Стара стодола, вишні довкола, мій Домашів.

На оболонні пасуться коні, маленький рів…

Верби похилі віти спустили, мій Домашів.

Пішли в рух коси, лягли покоси, настав час жнив.

Працюють всюди привітні люди, мій Домашів.

День погасає і замовкає пташиний спів,

Нічка похлине і відпочине, мій Домашів.

Рідні могили, де хоронили наших дідів,

Там край дороги цвинтар розлогий, мій Домашів.

Рідної школи забути ніколи я не посмів,

Від тебе милий, черпаю сили мій Домашів.

Мене – дитину ти Україну любить навчив,

Тебе кохаю, мій рідний краю, мій Домашів.

Я в світ полинув, тебе покинув, і затужив…

І не забуду, поки жити буду, мій Домашів!

Неподалік річки Солокії, за 50 км від районного центру, 90 км. від обласного центру та в 7 –ми км. від кордону з Польщею розкинулось моє рідне село Домашів. Місцевість, де розташоване село заселялася з давніх-давен. Найбільше ранні сліди проживання людей на цій території відносяться до епохи пізнього палеоліту, де було знайдено кремнієві знаряддя праці.

Перша письмова згадка про с.Домашів датується 1538р. Згідно переказів існує дві легенди про назву села. В одній з них говориться про те, що в селі проживав багатий пан. Під час нападу татарів на село люди втікали в ліси, а пан залишався вдома, бо дуже шкодував свого майна. Коли його запитали, чому він не втікає, то він відповідав: «Дома сів і сиджу». З тих слів «Дома сів» і пішла назва «Домашів».

Друга легенда розповідає про те, що жив теж багатий пан на ім’я Томаш. На його честь і назвали село Томашів, а пізніше змінили «Т» на «Д» і вийшло «Домашів».

Однією з причин, що перешкоджала розквіту села в XV-XVII ст., були часті набіги татар. Кілька разів село було спалене, зруйноване чужинцями. Воно не мало ні захисних мурів ні глибоких річок довкола. Село було і до нині, залишається розташоване на великій рівнині, де поле чергується з лісовими посадками. У ХVIІ ст. на цих землях правив гетьман Казимир Потоцький. Він жорстоко експлуатував людей сіл і міст, що належали йому. За його часів панщина досягла 6-ти днів на тиждень. Постійно зростали грошові і натуральні податки. Потоцькі не жаліли коштів на ополячування і окатоличення українського народу.

В 1692р. в м. Кристинополі (сьогодні м.Червоноград) був збудований монастир оо. Василіан, якому магнати виділили фільварки в с. Домашів і Волевин. При монастирі існувала школа місіонерів, що готувала проповідників для нав’язування людям уніатства. Після першого поділу Польщі 1772р.Кристинопіль відійшов до складу Австрійської імперії. Разом із ним наше село.

Власником більшої посілости в ХІХ ст.. була Августа Лянглер. В 1890 р. купив від неї

маєток Здзіслав Закліка. Кілька років опісля продав він це майно Йосифові Розвадовському, а два роки опісля відкупив його знову від нього. З того часу власниками дібров у Домашеві були спадкоємці Здзіслава Закліки. Ще під час першої світової війни розпарцельовано фільварок між місцеве й довколишнє населення.

Основним заняттям людей того часу було землеробство і тваринництво.

Значна частина земель належала заможним селянам, в яких кількість землі з кожним роком збільшувалась за рахунок розорення бідняків.

Досить сказати, що в 1939 р. з 220 дворів 100 сімей були зовсім безземельні. Біля 80 сімей мали землі від 0,30-0,15га. Всі безземельні і малоземельні селяни були змушені за дуже мізерну плату працювати на поміщицьких землях. Злидні і безземелля примушували селян переселятись за океан – Канаду, США, Аргентину, Францію.

Українське селянство під час польського панування було зовсім безправним. В сільські і вищі органи влади обирались тільки поляки або місцеві заможні люди.

Старше покоління було малосвідоме за винятком кількох одиниць. Сталося це через те, що був тут парохом старий священик твердої дати, який не виховував села, а сам говорив дома по-польськи. Після його смерті мабуть у 1936р. прийшов на його місце священик з далеких гір. Він теж не цікавився селом, а свої доньки видав заміж за поляків - ремісників. Молодше покоління селян було вже свідоміше завдяки праці управителя школи українця. Під його орудою вело воно культурно-освітню працю. З початком 30-их рр. засновано в селі читальню ”Просвіти” і споживчу кооперативу. Тому що громада була досить слабо зорганізована, поляки тероризували село, повбивали свідоміших селян, вибивали вікна в читальні тощо. В селі був ”Стшелєц”, до якого належали також малосвідомі українці.

Громадська рада була за Австрії в українських руках, за Польщі в -польських.

У 1920 році село потрапило під окупацію панської Польщі, але селяни продовжували боротьбу за національне відродження.

Поляки святкували свої свята і ходили молитися у польський костел, який був збудований у селі Брукенталь, що лежало на півдні від Домашева. (У роки війни село Брукенталь було спалено). Лиш декілька хрестів нагадує про те, що там цвинтар. (Додаток 1) Коли поглянемо на ті ясени то хочеться згадати ті роки, коли жили тут люди. Ще у вісімнадцятому сторіччі тут була стара німецька колонія, де проживали німці римо-католицького обряду. Це село мало назву Брукенталь.

Брукенталь (Bruckental), це стара німецька колонія, заснована в другій половині ХVІІІ сторіччя, для німецьких поселенців римо-католицького обряду, державною камерою в 1786 році. В 1862 р. побудовано там дерев’яний костел, а посвячено його в 1862 р. До латинської парафії в Брукенталю належали в 1880 р.: Хлівчани, Хоронів, Домашів, Остобуж, Салаші, Тяглів, Воронів. В цілій парафії було 970 римо-католиків. Була тоді одноклясова філіальна школа. Парафія належала до Белзького латинського деканату. Поляки то урядовці волости, що була тут за польських часів, і поштової агенції. Українці то мішані подружжя, жиди то купці.

Аж до останніх років перед другою світовою війною німці не спольщилися. Більшість із них навіть не вміла говорити польською мовою. Одружувалися вони тільки з німцями або у власному селі, або в іншому німецькому, нераз у дуже далеких німецьких колоніях.

В зимі 1939/40 німці виїхали з-під УСРР до Німеччини, а на їх місце радянська влада переселила пограничне село Остобіж і дала селу офіційну назву Калинівка. В 1941-44рр, за часів німецької окупації в селі була волость із українцем у проводі і станиця української поліції. (Генеральна губернія, Дистрикт Галичина). Від 1944 року село належить до радянської України.

А сьогодні від села залишилася тільки одна пам'ять. (Додаток 2)

Наші діди - прадіди ходили молитися у церкву, в якій богослужіння відправлялося на слов’янській мові.

Представником влади у той час був війт. З лікарів – повивальна баба Текля. Була і початкова школа (4 класи). В ній викладала майже на протязі півстоліття прекрасна і добра вчителька - Чорній Юлія Андріївна

Особливо пам’ятним і радісним був для трудівників нашого села вересень 1939-го, коли радянські воїни принесли визволення від соціального і національного гніту. У жовтні 1940 року було організовано колгосп, в якому об’єдналось 34 бідняцьких господарства. Селяни зрозуміли переваги колективного господарювання. В тай час колгосп мав 180 гектарів землі, 20 пар коней, 15 возів, інший сільськогосподарський інвентар.

В селі було створено місцеву сільську Раду, головою якої було обрано Кваснія Семена Івановича, який при виборах був обраний депутатом народних зборів від виборців села Домашів і села Острівок. Першими активістами села при Радянській владі були селяни: Яремчик В.С., Левочко Ф.С., Кутрань І.Ф., Мазник П.

На початку другої світової війни село Домашів опинилось під владою фашистської Німеччини. Перших два роки (1939-1941) жити було можливо, податки – обмежені. Німецька окупаційна влада заохочувала розвиток господарства. Зовсім змінилася обстановка після нападу фашистів на СРСР. 3 червня 1941 року під час німецької окупації селянам жилося дуже важко. Доводилося здавати великі «контингенти» - збіжжя, молока, м’яса. Корови, свині були всі описані і тільки з спеціального дозволу німецької комендатури селянин мав право користуватися своїм майном. Також селяни сплачували непосильні податки окупаційним властям. Для складання бюджету села сільські власті встановили ще додаткові податки: спаське – за пасовище, дорожній податок – за те, що їздили дорогами. Платили податок і за те, що тримали собаку.

Під час німецької окупації міжнаціональна ворожнеча між українцями і польським населенням посилилось до крайності. На цьому невеличкому клаптику землі на захід від Бугу, охоплюючи Холмщину, весь час було неспокійно. Польські партизани з Армії Крайової замість того, щоб боротися з німецькими загарбниками висувають своє гасло про знищення українських сіл Холмщини, близько 20 сіл Галичини. Населення Домашева організували групу самооборони проти нападу польських шовіністів. На усіх вулицях були вивішені сигнальні шипи, за допомогою яких сповіщали про наближення ворога. Добре організована оборона не дозволила польським шовіністам досягти своєї мети – знищити село.

Щоб захистити українські села на Холмщині від страшного лиха, пішли молоді патріоти з Домашева на допомогу холмщанам. Вони залишились навіки на холмській землі. Почалося міжнаціональне вбивство. Німецька окупаційна влада ніяких заходів не вживала. Їм вигідно було, щоб місцеве населення вело братовбивчу війну.

У липні 1944 року через Домашів пройшов фронт. Знову на Західному Бузі появився кордон, а Домашів опивився під владою Польщі. Фактично ж по лютий 1945 року панувало безладдя. У лютому у Белзі встановили польський уряд. Та порядку не встановили. Якщо за німецької окупації велась з боку поляків партизанщина проти українського народу, то тепер урядові війська набігали на села, забирали молодь, а села нещадно нищили. Але в такій обстановці Домашівці вели рішучу й організовану боротьбу.

Під час фашистського панування біля 80 чоловік було вивезено до Німеччини на випробувальні роботи. Це були молоді хлопці і дівчата. Багато з них загинуло, хтось повернувся після війни до села, а дехто виїхав з Німеччини на проживання в Польщу, США, Канаду, Австралію.

З села Домашів на фронтах з фашистськими загарбниками воювало 89 жителів, 22 (в тому числі і мій прадідусь Волоско Григорій Григорович) -загинуло в бою, 33- від рук українських буржуазних націоналістів, багато односельців яким вдалося вижити нагороджені медалями і орденами СРСР.

Пам’ятник на честь вшанування тих, хто загинув у полум’ї Великої Вітчизняної війни встановлено у центрі села. (Додаток 3)

На території села є також два дзоти, які нам розказують про ті жорстокі роки Великої Вітчизняної війни, що в 1939 – 1944 роках наш край, доля нашого народу була в руках фашистів.

В 1948р було відновлено колгосп ім. Суворова, головою якого став Вав рух Григорій Андрійович.

В 1951р. у зв’язку із перенесенням радянсько- польської границі більш на північ і звільнення українських земель, було утворено Забуський район. Домашів перебував у підпорядкуванні цього район. У цьому ж році відбулося укрупнення колгоспів. До складу укрупненого колгоспу увійшов і колгосп ім.. 40-річчя Жовтневої революції села Острівок.

До складу колгоспу входили такі населені пункти: село Домашів, село Діброва, село Острівок, село Воронів, а також Стаївка і Корчівка.

Наприкінці 50-х років у селі збудовано школу, клуб, відкрито бібліотеку, ФАП, відділ зв’язку АТС, садок.

Новітня історія розвитку освіти у с. Домашеві розпочалась з переобладнання адміністративного будинку у школу - 2002 році. Завдяки зусиллям батьків та вчителів було переобладнано адміністративний будинок колгоспу у школу. На даний час у школі навчається 132 учнів. Працюють 17 вчителів.

Сьогодні Домашів є центральною садибою сільської ради, яка об’єднає три населених пункти -Діброву, Воронів, Острівок. У селі проживає 960 жителів. Тут проживають працьовиті люди. Але найбільш захоплює згуртованість домашівської громади, яка самотужки 13 років тому взялася за будівництво Народного дому, відкриття якого відбулося 2010р. (Додаток 4)

Архітектурною пам’яткою в селі є церква Воздвиження Чесного Хреста збудована, у 1900р. (Додаток 5) Довголітнім парохом був о. Сиротинський, що дожив майже до ста років. Після нього був парохом о. Іван Городецький.

В 50-их роках, до 1971р. парохом був о.Федір Дракус. Він організував перший церковний хор, зазнав великого переслідування зі сторони комуністів-атеїстів, був на засланні.

З 1971р. по 1995р. парохом був о. Микола Севастьянов. За його служіння відбувся поділ парафії на дві конфесії (Хрестопоклонна неділя 1991р.). На 88-ому році життя

о. Микола помер в м. Чернівці 7.07.2003р.

З 22 червня 1995р. парохом с. Домашів став о. Олег Мрицак.

З нашого села вийшло 12 священників, які зараз по всій Україні несуть Боже Слово.

о.Павло Івасейко (с.Бутини), о.І.Івасейко,о.Роман Івасейко (Яворівський р-н. с.Грушів),

о.Василь Івасейко (Яворівський район с.Молошковичі), о.Роман Товстяк (Полтавська обл..), о.Михайло Товстяк 9Полтавська обл..),о.Петро Товстяк (Полтавська обл.. м.Миргород), о.Іван Лис (Португалія), о.Петро Лис (Житомирська обл..), о.Ярослав Лис (Одеська обл..),о.Ярослав Гошко (Мостиський р-н.).

Відомою людиною родом із с.Домашів є Лис Василь кореспондент Полтавської газети, він є також письменником.

Станом на 2012р у селі є меблеве підприємство (приватне), млин, 5 магазинів (4 з них приватних), 2 пилорами. Є у селі фермери –господарники.

По різних куточках нашого села стоять хрести, в яких живе особливий дух, зберігається велика таємниця, висока релігійність нашого народу.

Історію нашого села, долю нашого народу оспівують жителі села:

Десь під горою, між ярами,

У селі тиша залягла.

Стоїш ти, Домашів, коханий

Наша колиско дорога

Використана література

1. І.Вашків «Сокаль і Прибужжя» (1377-2000): істор.- краєзн.нарис.- Львів:

Каменяр, 2000.- 260ст.

2.Історія міст і сіл Сокальщини Львів 2000р.

Додаток 3

Немає такого села,такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролилась людська, де б не проявилась могутність і відвага солдата. Адже кожен знав, що він захисник рідної землі народу

Пам’ятники скасування панщини

Цвинтар Брукенталя Додаток 1

Додаток 1

Цвинтар

Брукенталя

Два хрести нагадують нам про те, що колись було тут село

Додаток 2

На місці де був Костел встановлено хрест

Додаток 4

Народний дім у с.Домашів

Додаток 5

Церква

Воздвиження Чесного Хреста

у с.Домашів

Дата добавления: 2015-05-23