З'їзд у Луцьку

З'їзд, що відбувся в Луцьку з 9 по 29 січня 1429, за участю короля Німеччини (Римського короля) і майбутнього імператора Священної Римської імперії Сигізмунда, Вітовта, Ягайло, легата Папи Римського, князів рязанських, Одоєвський, новгородських, псковських, а також посланників великого князя московського і тверського князя, Тевтонського ордена, Золотої Орди, Князівства молдавської, датського короля, візантійського імператора, показав зрослу роль Великого князівства Литовського. Під час з'їзду Сигізмунд підняв питання про коронацію Вітовта. Ягайло погодився з коронацією, але польська знати змусила його відкликати згоду. Тим не менш, підготовка коронації йшла в обхід Польщі.

Намічена на Різдво Пресвятої Діви Марії (8 вересня 1430) церемонія не відбулася, тому що поляки не пропустили делегацію від Сигізмунда, яка везла виготовлені в Нюрнберзі корони Вітовта і його дружини Уляни. У жовтні у Вільні Ягайло, мабуть, пропонував компроміс, допускав коронацію, з тим, щоб після його смерті корона короля литовського відходила б до одного з синів Ягайла. Останні листи Вітовта свідчать про те, що він погоджувався на таке рішення. Проте його прагнення коронуватися королем і забезпечити суверенітет державі не здійснилося: Вітовт раптово помер 27 жовтня 1430 в Троках. Існує версія, що корону перехопили польські шляхтичі.

Народився він близько 1350 року. Його батько Кейстут колись силою домігся литовської язичницької жриці (їх називали «вайделотки») на ім’я Берута. Від цього зв’язку й народився Вітовт. І хоч вчинок Кейстута вважався ганебним (балтійські жриці-жінки, на відміну від жерців-чоловіків, не мали права мати сім’ї і народжувати), новонародженого було визнано князем.

Найвищу посаду в державі Вітовт виборов у збройній боротьбі із своїм двохрідним братом Ягайлом Ольгердовичем, бо той перейшов на польський політичний бік і не дбав за інтереси української і литовської православної знаті. У 1392 році Вітовта проголошено великим князем, а Ягайло зберіг за собою корону Польщі.

Правління князя Вітовта (1392-1430) – це потужний розквіт правосляв’я та домінування українського політикуму в князівстві, яке стало продовженням української державності після падіння Галицько-Волинської держави.

Князь Вітовт значну частину своєї діяльності провів у походах та брав участь у багатьох міжнародних військових конфліктах. Так, цікавим фактом є те, що у 1399 році армії Вітовта були вщент розгромлені військами монголо-татар під Ворсклою. Але ця поразка українсько-литовських військ (як не дивно) поклала край монголо-татарському пануванню на території України. Ослаблені татари офіційно відмовились від претензій на наші землі, пішли на південь й 1430-го року утворили у Північному Причорномор’ї і Криму Кримське ханство на чолі з династією Гіреїв.

У 1410 році князі Вітовт і Ольгерд повністю розбили армію Тевтонського ордену під Грюнвальдом. Рицарі-хрестоносці після цієї битви перестали проявляти військову активність у Європі та й на слов’янські землі у тому числі.

Князь Вітовт мав солідний авторитет у монархів різних країн. У 1430 році імператор Священної Римської імперії Сигізмунд проголосив Вітовта королем і направив йому освячену Папою корону. Але король Польщі Ягайло дав вказівку своїм шляхтичам завадити процесу коронації. Поляки перехопили корону, порубали її, залишки цього символа влади привезли Вітовту і кинули йому до ніг. Старий князь не витримав такої наруги, отримав серцевий напад і помер.

Український князь Вітовт Кейстутович таки змусив себе боятися татар, рицарів-хрестоносців, а, особливо, тримав у напрузі досить сильне на той час Польське королівство з його агресивними захцянками українських територій.

Дата добавления: 2015-05-23