Наслідки Кревської унії для українських земель

Таким чином протягом яких небудь двох років після укладення Кревської унії було зігнано з українських волостей усіх значніших князів. Правда Київську землю віддано іншому князеві, Скиргайлу Ольгердовичу, але він слідом помер; чернигівські землі дано Свитригайлові, але й той тут довго не посидів. На початках XV ст. на Україні залишилися тільки меньші князівства як ось Ратенське, Пінське, Чорторійське, Стародубівське, Острозьке. Це були вже не ті майже самостійні князівства-держави, а тільки великі маєтки. Як на маєтки, були вони незвичайно великі, на великі десятки верств, але не мали політичного значення. І Україна стала провінцією великого князівства Литовського.

Для українських феодалів (у цьому випадку народ навряд чи мав якесь політичне значення) збереження автономії Великого князівства було справою великої ваги, оскільки литовці, на відміну від поляків, визнавали їх за рівних собі. Більше того, у двох випадках Вітаутас продовжував особливо милу серцю його українських васалів політику. Він відновлює почате Альгердасом просування на схід, щоб «збирати руські землі», а також із наміром підкорити розрізнені залишки Золотої Орди йде на південь і паралельно зводить систему укріплень для захисту своїх підданих від кочовиків. Але поряд із цим вольовий Вітаутас вдається до заходів, що куди менше імпонували українцям. Аби зрозуміти їхнє значення, слід у загальних рисах охарактеризувати політичний устрій Великого князівства.

Із зближенням польської та литовської знаті посилювався розрив між знаттю литовською та українською. Поділ на католиків і православних, що виник у Великому князівстві внаслідок Кревської унії 1385 р., тепер поглиблювався суспільними й політичними привілеями католиків. Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політично-династичних зв'язків призвели до того, що українські землі опинилися під зверхністю сусідніх держав і в першу чергу Литви і Польщі.

Подальша їх доля була неоднаковою. До складу Литовського князівства увійшли найкультурніші українські землі з виробленими правними формами. Вони не тільки успішно боронили свою правну культуру, а й активно впливали на правове і культурне життя Великого князівства Литовського, що й сприяло визначенню його як Литовсько-Руської держави. Багато в чому литовсько-руське право було наслідком звичаєвого права Русі і в свою чергу наклало чималий відбиток на подальшу українську юридичну думку. Інакше відбувався розвиток територій, які опинилися під владою Польщі з її відверто колонізаторською політикою, уведенням чужого для українського народу польського права. Надалі подібних утисків зазнали і ті українські землі, що входили до складу Литви, а після утворення Речі Посполитої опинилися під владою Корони.

За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки зберегти високий рівень своєї правової культури. Не всім представникам правлячих верств Литви Кревська унія була до душі (адже Польща стала гегемоном у союзі Польщі та Литви).

Речником протесту Великого Литовсько-Руського князівства проти свавільного, антидержавного акту Ягайла виступив князь Вітовт (1392–1430 рр.), який кілька разів намагався розірвати зв’язки з Польщею і здобути королівський титул. Згідно з угодою, підписаною в 1400 р., Ягайло і польські феодали визнали Вітовта довічним правителем автономної Литовської держави, а Вітовт прийняв титул Великого князя литовського.

Дата добавления: 2015-05-23