Утворення Галицько-Волинського князівства.Розвиток у ньому феодального землеволодіння

Держава і пр.аво Русі в період феодальної роздробленості (середина 12-перша половина 13ст.).

Судові органи і судочинство в Київській Русі.

Судочинство. У КР панував обвинув-змаг.процес, що хар-вся активною участю у ньому осіб, заінтересованих у виріш. тих чи інших конфліктів. Суд виконував фц-ії посередника в судовому процесі, що пояснювалося недостатньою розвинутістю держ. механізму. Однак у справах про злочини, які безпосередньо зачіпали інтереси пануючого класу, використав. форми розшукового (слідчого) процесу. Князі та їхні прибічники сам ост.здійсн.розслідування і самі ж судили таких злочинців. Елементи розшук.процесу використ.і церковники під час розгляду справ про злочини проти релігії і церкви. Р П передбач. і такий вид доказів, як свідчення послухів, котрі, на думку більшості дослідників, були свідками доброї слави сторони, яка брала участь у суд.процесі. Так, звинувачуваний у вбивстві міг відвести від себе підозру шляхом виставлення семи послухів.

Феод.роздробл.була виклик.причинами насамперед соц..-екон.характеру: зростанням продукт.сил у с\г та ремісництві, подальшим розширенням, усклад. та зміц.феод.власності на землю, поступальним розвитком феод.способу вир-ва. Бурхливо зростали міста, зароджувалися вн. торговельні зв'язки між містом та селом, відбув.повсюдний розквіт культури.Феод.роздробл.вела до замкнутого госп-ва.Місц.екон.інтереси породж.пр.до відособлення.Кожен,той хто виробляв-поїдав.Відбувалась боротьба між феодалами та смердами.Сусп.лад і земл.КР(12-13ст)в період феод.роздробл.зберіг.сусп.структуру-тотожною.Рус.держ.скл.з 2 антиністичних класів:феод.землевл.і залежні смерди.Як і раніше феод.землеволод.охорон.законодавчо і Р.Правдою.Свідченням того є коротка редакція.Холопів примушували працювати в госп-ві феодалів-число холопів зростало.Держ.лад в період феод.роздробл.КР за формою устрою являла собою комплекс напівсамостійних держ.утворень.Це була своєрідна федерація якій відпов.нова форма правління.Київський престол в 12-13ст.став колективним сузеренітетом-найсильніші князі-повнота влади.Правління було колегіальним.Також була присутня боротьба за престол.Народне віче.Військові сили були автономними,а в пер.війникнязь-головокомандуючий.Політ.церкви була неоднозн.-верхівка духовенства.Висн.:кожна земля чи князівство мали свої особл.держ.і політ.устрою.В цілому в 12-13ст.були характерні панув.феодалів.Князі і бояри використовували держ.апарат для охорони всоєї власності і своїх привілей.

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва. Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького титулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями.Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).У період феодальної роздробленості регулятивна роль права посилилася за рахунок збільшення кола конкретних об'єктів феодального господарства, які захищалися правом, розширення складу різних за своїм правовим становищем соціальних груп, передусім феодально залежних верств населення, а також зміцнення основ права-привілею. Для правової системи цього періоду характерне посилення місцевих особливостей (партикуляризм) права, хоча в князівствах Русі воно не досягло тієї глибини, яка мала місце в інших державах, наприклад у країнах Центральної та Західної Європи. Особливості у нормах права, що застосовувалися в окремих князівствах та землях (наприклад Галицько-Волинській), не усували їхньої схожості з давньоруським правом та їх наступності. Зберігалися загальні принципи, інститути та форми цього права на всіх землях Русі.

14.Суспільний і державний лад Галицько-волинської Русі.

Галицько-Волинське князівство значною мірою зберігало риси суспільного й державного устрою, притаманні Давньоруській державі. Водночас суспільна та державна організація князівства, внаслідок впливу сусідніх держав середньовічної Європи, мала свої особливості.Князі Галицько-волинської землі мали судові повноваження. Вони також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.Могутню економічну й політичну основу феодального класу на Галичині становила численна група боярської аристократії («мужі галицькі»), яка володіла великими земельними латифундіями, значною кількістю сіл і міст. Бояри дуже впливали на внутрішню й зовнішню політику держави. «Мужі галицькі» підтримували князівську владу настільки, наскільки вона відповідала інтересам феодальної верхівки. Вони активно протидіяли спробам обмежити їхні повноваження на користь великого князя чи зростаючих міст. До панівного класу належали також служилі феодали, які перебували в економічній і політичній залежності від великого князя чи впливових бояр. Землеволодіння вони отримували як князівські пожалування за військову службу, хоча не гребували й можливістю самочинно захопити общинні землі. Галицьке боярство також роздавало їм власні землі, аби завоювати прихильність дрібних феодалів і використати їх як опору у протистоянні князеві.

Дата добавления: 2015-05-23