Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. до н. е

Політичні вчення у власному розумінні цього поняття виникли в перебігу доволі тривалого існування ранніх суспільств і держав. Тому початкові соціально-політичні та правові уявлення у стародавніх єгиптян, китайців, індусів, вавилонян, євреїв, навіть греків і римлян, судячи з літературних джерел II—-І тисячоліть до н. є — всі вони однаково мали релігійно-міфологічний характер, хоч і характеризувалися деякими відмінностями.

У стародавніх народів політико-правова думка розвивала уявлення про те, що земні порядки є частиною загальносвітових, космічних порядків, які мають божественне походження. Космос, на відміну від хаосу, виражаючись грецькою термінологією, впорядкований присутністю й зусиллями богів, земні порядки - частина світового космічного порядку.

Для людини стародавнього світу, з одного боку, існувала низка речей пізнаних і засвоєних, а з іншого - невідомий і ворожий світ природи. Впоратися з незрозумілими явищами дійсності в ту епоху можна було лише «створенням» стійкого космічного порядку, з яким порівнювалися суспільні відносини. Тому космічні міфи містять символічну боротьбу принципів порядку і хаосу: хаос завжди ворожий богам і людям.

Але в міфах по-різному вирішується і висвітлюється питання про способи і характери зв'язку божого начала з земними відносинами. Так, у Стародавньому Китаї міф про божественне походження і характер земної влади був представлений у моноперсональній версії, а саме: персона верховного правителя піднебесної (імператора) - єдина точка зв'язку з вищими небесними силами. Звідси випливало, що вся влада сконцентрована в особі правителя у вигляді особистої потенції та внутрішньої сили, всі інші службові особи і державний апарат в цілому були лише помічниками і провідниками влади правителя.

В Єгипті, Вавилоні, Індії існувала інша версія. Боги, будучи джерелами влади правителя, самі залишалися вершителями людських доль.

За міфами єгиптян, а згодом і греків, боги виступають також як початкові безпосередні правителі та законодавці в установлених ними суспільствах і державах.

Певна своєрідність властива рєлігійно-міфологічним уявленням стародавніх євреїв. За їхньою версією, єдиний, істинний Бог перебував в особливих договірних відносинах з усім єврейським народом, був його главою і царем (верховним законодавцем, правителем і суддею), закони єврейського народу одержані безпосередньо від Бога (законодавство Мойсея). У звичайних умовах відправлення влади здійснюється людьми від Бога, від його імені, але в екстраординарних випадках він діє безпосередньо (через одкровення, чудеса і т. ін.).

Слід відзначити, що і право, і закони на стадії релігійно-міфологічних уявлень ще не виокремилися в особливу сферу норм, а існують у вигляді невід'ємної частини релігійно-обрядового порядку приватного, громадського і державного життя. У них тісно переплетено міфологічні, релігійні, моральні, соціально-політичні та інші моменти. Так, наприклад, закони, правосуддя, справедливість по-єгипетськи уособлювала богиня Маат. Судді носили її зображення і вважалися її жерцями.

Божественний характер земної влади, фараонів, жерців і чиновників, а також офіційно схвалених правил поведінки, зокрема й основних джерел тогочасного права (звичаїв, законів, судових рішень) означав, що всі вони відповідали або мусили відповідати маат - природно-божественному порядку справедливості, що знаходило свій вираз у Рігведі (священних книгах індоаріїв), дао в давньокитайській міфології, дике у стародавніх греків. Мова скрізь ішла про правду-справедливість, яка в подальших природничо-правових концепціях праворозуміння стала позначатись як природне або природно-божественне право.

Земні порядки, за божественно-міфологічними уявленнями, є частиною світового, космічного порядку. А тому вважалося, що будь-яке порушення правил, обрядів з боку окремих осіб можуть завдати шкоди в цілому небесній та земній гармонії та потягнути за собою світові катастрофи. Звідси - досить детальна регламентація людської поведінки, наявність численних релігійно-етичних заборон і суворих покарань на землі та в потойбічному світі за їх порушення. Оскільки чинні порядки й закони були Божими та священними, їх порушення розцінювалось як виклик богам.

Наведені міфологічні версії про божественний характер державної влади лежали в основі конкретніших поглядів на зміст державної влади, управління та законів, що їх буде розглянуто в подальших розділах.

В державах Стародавнього Сходу внаслідок нерозвиненої політичної самосвідомості політичні та правові вчення ще не відокремилися від міфів, не сформувались у відносно самостійну сферу суспільної свідомості. Різне вирішення і висвітлення питання про способи й характери зв'язків божественного начала з земними відносинами обумовлене особливими історичними й матеріальними умовами існування різних народів і держав як Стародавнього Сходу, так і Стародавнього Заходу, тими соціально-політичними порядками, відображеннями яких вони були. Всі вони санкціонували певний порядок, були водночас основою і виправданням його походження та існування і вічного незмінного збереження, а також ідеологією та нормою його функціонування. Та чи інша версія про божественне походження земної влади і порядку була панівною ідеологією, яка не мала конкуренції в особі інших уявлень, поглядів, концепцій тощо.

Лише в ХІ-УШ ст. до н. е. скрізь спостерігалася тенденція відходу від початкового релігійно-міфологічного до більш-менш раціонального уявлення на світ, державу і право.

По-перше, політико-правові вчення Стародавнього Сходу залишилися тільки прикладними. їх головний зміст складали питання, які торкалися мистецтва управління, механізму існування влади і правосуддя. Іншими словами, в політичних доктринах розроблялися не стільки теоретичні узагальнення, скільки конкретні проблеми техніки та методів здійснення влади. Державна влада при цьому в переважній більшості вчень ототожнювалася з владою царя або імператора. Верховний правитель вважався уособленням держави, зосередженням усього державного життя.

По-друге, політичні вчення Стародавнього Сходу не відокремлювалися від моралі та являли собою етико-політичні доктрини. Підвищений інтерес до проблем моралі взагалі був характерним для ідеологів ранніх суспільств. Це - загальна закономірність всієї історії політичної думки.

Перетворення в суспільстві й державі у багатьох вченнях пов'язувалися зі змінами у способі життя людей, з їхньою моральною поведінкою. Само ж мистецтво управління державою часто зводилося до морального вдосконалення правителів, до управління силою особистого прикладу.

По-третє, для політико-правових вчень Стародавнього Сходу характерно те, що в них не тільки збереглися, а й розвивалися релігійно-міфологічні погляди на державу і право. А переважання в політичних вченнях практико-прикладної та моральної тематики приводило до того, що найбільш загальні, відокремлені від безпосередньої практики питання (наприклад, походження держави і права, їх історичний розвиток) залишалися без вирішення або вирішувалися за допомоги тих поглядів, які давала релігійно-містична свідомість.

Соціально-політичні теорії Стародавнього Сходу були складними ідеологічними утворами. Всі вони санкціонували нерівність привілеїв панівних верств суспільства.

Дата добавления: 2015-05-23