Політизація українського національно-визвольного руху наприкінці ХІХ ст 1 страница

Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху — оформлення перших політичних партій із чіткими програмними вимогами щодо майбутнього політичного стану українських земель.
Першою політичною організацією Наддніпрянщини на цьому етапі стало Братство тарасівців, засноване 1891 р. українськими студентами Михайлом Міхновським, Іваном Липою, Борисом Грінченком. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоча тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність Братства підготувала сприятливий ґрунт для поширення державницько-самостійних настроїв.
Братство тарасівців проіснувало до 1898 р. У 1897 р. в Києві на нелегальному з’їзді представників усіх громад України було створено Загальну українську безпартійну організацію на чолі з Володимиром Антоновичем та Олександром Кониським, яка 1904 р. перетворилася в Українську демократичну партію. 1897 р. у Харкові заходами Дмитра Антоновича (сина Володимира), Лева Мацієвича та Михайла Русова виникла студентська група, на основі якої 1900 р. була створена Революційна українська партія (РУП). Члени РУПу продовжили політичну лінію Братства тарасівців. Один із колишніх тарасівців, харківський адвокат Микола Міхновський 1900 р. видав у Львові брошуру під промовистою назвою «Самостійна Україна». Ця книжка вперше проголошувала загальноукраїнський ідеал «єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гір Карпатських аж по Кавказькі».
На західноукраїнських землях наприкінці XIX ст. почали формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, утворена 1890 р. у Львові радикалами на чолі з І. Франком і М. Павликом. Партія мала за мету створення незалежної української держави. Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії.
1899 р. народовці на чолі з Є. Левицьким і В. Охрімовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєдналися М. Грушевський та І. Франко. Партія обстоювала ліберальні позиції, головною метою своєї діяльності проголосила створення незалежної української держави. Згодом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.
1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (УСДП) (М. Ганкевич, С. Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо кількість робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною.
Таким чином, протягом XIX ст. український національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, відбувалося формування національної самосвідомості українців, зростав інтерес до української мови, історії, культури, активізувалися зв’язки між західними і східними українцями.

Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху — оформлення перших політичних партій із чіткими програмними вимогами щодо майбутнього політичного стану українських земель.
Першою політичною організацією Наддніпрянщини на цьому етапі стало Братство тарасівців, засноване 1891 р. українськими студентами Михайлом Міхновським, Іваном Липою, Борисом Грінченком. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоча тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність Братства підготувала сприятливий ґрунт для поширення державницько-самостійних настроїв.
Братство тарасівців проіснувало до 1898 р. У 1897 р. в Києві на нелегальному з’їзді представників усіх громад України було створено Загальну українську безпартійну організацію на чолі з Володимиром Антоновичем та Олександром Кониським, яка 1904 р. перетворилася в Українську демократичну партію. 1897 р. у Харкові заходами Дмитра Антоновича (сина Володимира), Лева Мацієвича та Михайла Русова виникла студентська група, на основі якої 1900 р. була створена Революційна українська партія (РУП). Члени РУПу продовжили політичну лінію Братства тарасівців. Один із колишніх тарасівців, харківський адвокат Микола Міхновський 1900 р. видав у Львові брошуру під промовистою назвою «Самостійна Україна». Ця книжка вперше проголошувала загальноукраїнський ідеал «єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гір Карпатських аж по Кавказькі».
На західноукраїнських землях наприкінці XIX ст. почали формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, утворена 1890 р. у Львові радикалами на чолі з І. Франком і М. Павликом. Партія мала за мету створення незалежної української держави. Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії.
1899 р. народовці на чолі з Є. Левицьким і В. Охрімовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєдналися М. Грушевський та І. Франко. Партія обстоювала ліберальні позиції, головною метою своєї діяльності проголосила створення незалежної української держави. Згодом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.
1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (УСДП) (М. Ганкевич, С. Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо кількість робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною.
Таким чином, протягом XIX ст. український національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, відбувалося формування національної самосвідомості українців, зростав інтерес до української мови, історії, культури, активізувалися зв’язки між західними і східними українцями.

. Декабристського руху на УКРАЇНИ

ПРИЧИНИ Декабристський рух

1. Декабристи, будучи блискуче освіченими людьми і патріотами своєї країни, зрозуміли, що самодержавство і кріпацтво є головними причинами відсталості Росії, тому їх ліквідацію вони вважали основним завданням, необхідної для порятунку Батьківщини (звідси назва організацій: "Союз порятунку", "Союз благоденства"). 2,-Вплив війни 1812 р., яка виховала патріотизм майбутніх декабристів і зблизила їх з народом (М. Муравйов-Апостол: "Ми були дітьми 1812 Жертвувати всім, навіть життям за благо Вітчизни було потяг їх серця кожного з нас"). 3. Закордонні походи російської армії 1813-1814 рр.. познайомили майбутніх декабристів з демократичними традиціями Французької республіки, західними революційними вченнями і т. п. 4. Розчарування в Олександрі I, який на початку царювання загравав з лібералами (проекти реформ М. М. Сперанського), на початку війни 1812 р. обіцяв докорінні перетворення ДЛМ народу, а після війни присвоїв всі її результати собі, встановивши аракчеєвських тивну реакцію в країні і жандармську диктатуру "Священного союзу" в Європі. 5. Вплив міжнародних подій: зростання національно-звільни рослинного і революційного руху в Іспанії,. Італії, Греції та інших країнах, на основі а11аліза'которого акдеміка М. В. Нечкіна зробила висновок: декабристський рух був типовим проявом "дворянської революційності тих середньорозвинених країн, де буржуазія була ще слабка, а криза феодалізму вже настав.

ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕКАБРИСТІВ НА УКРАЇНУ

1. "Південне товариство" (1821-1825 рр..) На чолі з полковником Павлом Івановичем. Пестелем: виникло ва Київщині на базі Тульчинської управи "Союзу благоденства"; нараховувало 101 члена: С. Волконський, О. Баратинський, С. і М. Муравйови -Апостоли, М. Бестужев - Рюмін та ін; складалося з 3-х управ - Тульчинської; Васильківській, Кам'янської (назва сіл, де дислокувалися гарнізони); мало впливав ня на значну частину військ, розташованих на Україну, підтри розвиває контакти контакти- з "Північним товариством"; цілі суспільства викладені дружини в "Русек правді" П. Пестеля. 2. "Товариство об'єднаних слов'ян" (1823-1825 рр.). So чолі з братами Борисовими; розташовувалося на Київщині та Волині і обсягів Діня 60 осіб: Любинський, Горбачевський, Іванов, Соловйов, Уеов-ський та ін; цілі викладені в двох документах - "Правилах" і "клятих ві", в яких передбачалося шляхом збройного повстання з долі їм народних мас ліквідувати самодержавство, кріпосництво, націо нальний гніт; створити демократичну федерацію держав (Росія, Україна, Валахія, Далмація, Сербія, Польща, Угорщина, Трансільванія і Богемпя) від Адріатичного моря до Північного Льодовитого океану; восени 1825 р. товариство ввійшло в Тульчинську управу "Південного загально ства", що об'єднало. їхньої сили, зв'язку і можливості; розгромлено ца ризмом разом з "Південним товариством". 3. "Малоросійське товариство" • (1821-1825 рр..) Засновано полтавським поміщиком Василів Лукашевичем, колишнім членом "Союзу благоденства", що приїхали в свій маєток після відставки; групи "Товариства" складалися з дворян і інтелігенції і знаходилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Ніжині, ін містах; мета-встановлення неза лежно Україні; встановило контакти з "Южвим суспільством", але було більше союзником, ніж членом декабристської організації. "Пестель критикував" Товариство "за прагнення відокремити Україну від Росії. Загалом" Товариство "перебувало у процесі формування і не виробило чіткої програми дій. Було розгромлено царатом у 1825 р., а його члени проходили по слідству разом із декабристами.

Декабристський програми перебудови КРАЇНИ

1. "Руська правда" П. Пестеля передбачала: а) скасування кріпосного права, наділення селян землею без викупу, американський (фермерський) шлях розвитку с / х.; Б) повалення монархії і заміна її демократичною республікою, в) законодавча влада буде належати парламенту (Народ ному віче, яке обирається на 5 років і щорічно на 1 / 5 частина переобирається); г) вища виконавча влада буде належати уряду (Державний думі), який складався із 5-ти чоловік і щорічно на 1 / 5 частина переобирається. Головою був той, хто залишався в уряді останній рік,

д) виборча система - право голосу отримували всі чоловіки з 20 років без обмежень. 2. "Конституція" М. Муравйова передбачала: а) скасування кріпосного права і розвиток сільського господарства по прусському шляху розвитку капіталізму, через збереження панування поміщицького землеволодіння та звільнення селян без землі (лише перед арештом Муравйов говорив про необхідність наділити двома десятинами землі кожний селянський двір); б) повалення монархії і заміна її обмеженою монархією, в якій: в) законодавча влада 'належить парламенту (Народному віче), що обирається на 6 років і кожні два роки на Г / 3 переобирається; г) вища виконавча влада належить царю, якому збиралися платити платню (8 млн. рублів на рік) і який міг накладати вето на будь-яке рішення парламенту (якщо ж парламент другий раз приймав те ж рішення - цар був зобов'язаний його виконати); д) виборча система -. право голосу отримували чоловіки с, 21 року, що мали особисту власність, постійне місце проживання, роботу та ін

УКРАЇНИ У ПРОГРАМНИХ ​​і агітаційну ДОКУМЕНТАХ ДЕКАБРИСТІВ

1. "Руська правда" Пестеля - зберігала. "Єдину і неподільну" Росію, в якій жоден народ не отримував право на відокремлення, крім Польщі, якщо вона проведе аналогічні реформи. Це пояснювалося "необхідністю централізованого проведення революційних реформ і запровадження широких цивільних прав, які нібито знімуть національні проблеми. За цим проектом України стала б однією з 10-ти областей Росії. 2." Конституція "М. Муравйова - Росія перетворювалася на федерацію, в якій окремі області, або держав "отримали б широкі права по самоврядуванню, але утворилися б штучно за територіальним принципом без урахування етнічних кордонів. Так, Україна розділилася б на 2" держави "^ Українську - зі столицею в Харкові і Чорноморську - зі столицею в Києві. Влада в усіх державах належала б уряду зборам, члени яких обиралися на-основі високого майнового цензу. У результаті: обидва проекти явно недооцінювали національне питання. 3. "Товариство об'єднаних слов'ян" - демократична федерація держав, до якої Україна увійшла б як рівноправний член поряд з Росією, Угорщиною, Молдавією, Польщею та ін країнами. Парламент федерації повинен був складатися з представників усіх народів і видавати лише основні закони для все! федерації, в той час, як кожен народ отримав би широке самоврядування. 73

4. "Малоросійське товариство" - виступали за національну незалежність України і відділення від Росії.

ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛКУ

(29 грудня 1825 р. - 3 січня 1826 р.) Смерть Олександра I в Таганрозі порушила плани "Товариств" з підготовки повстання, наміченого на 1826 р. Повстання в Петербурзі спалахнуло 14 грудня 1825 в день присяги Миколі I u було жорстоко придушене через відмову повсталих від підтримки народу і оборони тельной тактики на Сенатській площі. Незважаючи на поразку в Петербурзі і арешт Пестеля (13 Декаб ря), па Україна в-30 км на південний захід від Києва спалахує повстання Чернігівського полку, підняте з ініціативи Сергія Муравйова-Апостола і 'Михайла Бестужева-Рюміна, які підняли на повстання 7 рот свого полку (1 тис. осіб); оприлюднили-маніфест. ("Катехізис"), де у формі питань-відповідей на релігійній основі доводилася необхідність знищення самодержавства я встановлення республіки; вони зі вершили рейд по засніжених степах Україні в надії підняти востаніе.в інших полках, однак, безрезультатно. Командування урядових військ зуміло ізолювати, відвівши сусідні полки у віддалені повіти, і 3 січня, оточивши Чернігівський полк, розстріляло його картеччю. С. Муравйова-Апостола i M. Бестужев-Рюмін були схоплені і страчені в Петербурзі.

РОЗШИРЕННЯ декабристського руху на УКРАЇНИ

Повстання декабристів дало поштовх цілому ряду виступі проти самодержавства: 1_J826-1827 рр.. - У Харківському університеті з'являється група агітаторів антикріпосницького і антнсамодержавного направ лення; всього близько 20 ~ людина, керівники:. Володимир Розалін-Со-шальскій і Петро Балабуха; займалися пропагандою ідей декабристів; поширювали вірші Пушкіна, Рилєєва, політичні памфлети і ін заборонену літературу. Група була розгромлена царизмом. "2. 1827-1830 рр..-Г група студентів і професорів Ніжинської. Гімназії вищих наук (Бєлоусов, Зінгер, Андрущенко та ін) вивчали і розповсюджували заборонену літературу: Вольтер, Байрон, Пушкін, Грибоєдов, Рилєєв та ін; читали лекції в дусі, що суперечить офі ціальної ідеології царизму, а також займалися іншими видами ре революційного пропаганди. У результаті: гімназію перепрофілювали у вузько-профільний ліцеї з суворим надзор'ом з боку уряду; кру жок розігнаний; керівники заслані. 3. 1830-1831 рр.. - велике повстання в Польщі, організований ве-таємним союзом польських офіцерів на чолі з І. Делевелем і пристали до відділення Польщі від Росії, ліквідації самодержавства і кріпацтва. Висунувши гасло "За нашу і вашу свободу", організатори спробували підняти повстання селян Польщі та Правобережної України (невдало). Повстання було жорстоко придушене царизмом. У результаті: повстання декабристів і їхніх послідовників у Польщі, а також діяльність агітаторів-пропагандистів призвели до створення рево люціонной-демократичного і ліберально-буржуазного плинів у суспільному русі Російської імперії і на Україну.

ПРИЧИНИ УРАЖЕННЯ ДЕКАБРИСТІВ

Незрілість передумов буржуазної революції і відсутність рево люціонной ситуації; вузькість соціальної бази ("вузьке коло цих револю рів, страшно далекі вони від. Народу"); нерішучість дворян, що очолили повстання; чисельну перевагу урядових. військ; локальність повстань, що давало / царизму можливість для ма неврит та перекидання резервів з інших регіонів.

ЗНАЧЕННЯ ПОВСТАННЯ І РУХУ ДЕКАБРИСТІВ

Перше в історії нашої країни _не стихійне, а організований - ве збройне повстання проти самодержавства в кріпацтва; перша спроба здійснення буржуазної революції в Росії і на Україну; дало поштовх росту революційного руху в наступні роки (повстання в Довше 1830-1831 рр.., Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства і ін);. досвід їх діяльності вчив. революціонерів не повторювати помилок у майбутньому (відсутність ^ підтримки у на ". роду, оборонна тактика і др); позитивний досвід (організація тай них товариств, проекти реформ і ін) давав майбутнім революціонерам можливість для подальшого урахування і розвитку цього досвіду; завдало сильного удар по самодержавству, який наблизив реформи середини 60-х років XIX ст., тому що царизм постійно "пам'ятав" 14 грудня 1825

2. ПОЧАТОК ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО САМОСВІДОМОСТІ

• ПОЯВА МАСОНСТВА НА-УКРАЇНА

Після війни 1812 р. і закордонних походов.1813-1814 рр.. на Україну виникає ряд масонських організацій. У 1818-1.825 рр.. ложа "Любов до ', {стпіі" існувала в Полтаві. Ініціатором її створення був І. Котляревський, а керівником князь Н. Репнін. Масонську ложу "Малоросійське таємне товарящество" у Києві створив повітовий маршал В. Лукашевич, який захищав ідею об'єднання України з Польщею. Масонські принципи вселюдського братства проповідувала "За повская академія" А. Паліццяа в Харкові.

Тяжіння до республіканської форми правління проявилося 6 період 1812 року, коли дворяни Полтавщини мріяли про перемогу Наполеона I над імперської структурою Росії. Кирило-Мефодіевсіое суспільство (1846-1847 рр..), Його керуєте чи та програмні документи: У 40-ті роки XIX ст. в університетах Києва та Харкова навколо ре революційного налаштованої професури об'єднується передова громадськість ність. У січні 1846 р. в Києві виникає таємна політична організація кон - Кирило-Мефодіївське товариство (КМО), назване на честь перших слов'янських просвітителів Кирила і Мсфодія. Організатори КМО: Микола Костомаров, - викладач Києво го університету, магістр історії, Микола Гулак - чиновник канцеля рія генерал-губернатора і Василь Білозерський - студент Київського університету. Тісний зв'язок з КМО підтримував Т. Г. Шевченка. Усього КМО нараховувало 12 чоловік. - Програмні цілі КМО: члени братерства були типовими укра-інофіламі. Крім цілі знищення самодержавства, кріпосного права, ліквідації соціальної нерівності, введення, загальної освіти, вони ставили своїм завданням пропагувати, ідею об'єднання всіх слов'ян у федеративній республіці на основах суверенності. Ці "завдання були викладені в" Статуті Слов'янського товариства святих Кирила і Мефодія "і" Книзі буття укрінского народу ". У них відображені ідеї християнського соціалізму, природного права, просвітительства, зі борності українського народу. І якщо російські слов'янофіли" хворіли "російським месіанізмом, то братчики були впевнені в особливій месіанської ролі України, під егідою якої повинен був функціонувати Слов'ян ський Собор. Практична діяльність КМО: поширювали революційні твори Т. Г. Шевченка та ін авторів; складали і поширюється чи революційні прокламації ("Брати українці", " Брати велике роси і поляки "), в яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з царату"; встановили контакти з петрашевцями в Росії, польськими, литовськими, чеськими революціонерами; займалися просвітництвом на роду (П. Кулішем був написаний перший підручник з історії України - • "Повість про український народ"-для дітей старшого шкільного віку, опублікований в 1846 р. в Петербурзі та ін).

РЕПРЕСІЇ царизму проти КЙІ1ЛЛО-Мефодіївського товариства

. У березні 1847 р. за доносом студента О. Петрова члени товариства були заарештовані і після суду заслані в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення на Україну, а також права викладацької діяльності у сфері народної освіти. Найважче покарання поніс Т. Г. Шевченка, якого віддали у солдати рядо вим Оренбурзького окремого корпусу із забороною писати і малювати.

ЗНАЧЕННЯ КМО І ЙОГО РОЛЬ У Національно-визвольний рух УКРАЇНІ

а) створення КМО було першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національний розвиток України; '- б) програма КМО об'єктивно спрямовувала Україні по капіталістичному шляху розвитку завдяки своєї антикріпосницької й антіца рістской спрямованості; в) КМО проголосило і зробило спробу запровадити в життя ідею панславізму - об'єднання слов'ян на демократичних принципах; г) ліквідація КМО поклала початок тривалій боротьбі української інтелігенції з російським царатом.

3. ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Західна Україна в результаті трьох поділів Польщі (1773, 17 & 3, 1795 рр..), ^ Опинилася під владою Австро-Угорщини. З початку XIX ст. на захоплених землях починає рости український національно-визвольний рух.

ПРИЧИНИ Національно-визвольний рух

Було викликано: 1. Зростанням феодального гніту в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян), суворим бюрократично-поліцією-ським режимом і ін ^/ 2. Зростанням національного гніту '(заборона-на викладання української мови в школах і культурно-громадських установах, насадження німецької мови, прагнення Австро-Угорщини асимілювати українське населення та ін.) Піонерами національно-визвольного руху в Галичині були: Іван Могильницький-священик р. Псремишля, який в 1816 р. за підтримки єпископа М. Левицького організував "клерикального товариство" з метою поширення у селянському середовищі релігійних текстів українською мовою; написав першу в Галичині " Граматику "української мови і наукова праця" Відомості про російською язикех, в якому довів хибність поширювалися тверджень про українську мову як діалектом російської чи польської мов, довівши, що українська мова є рівноправним східно-слов'янською мовою. У 1833 р. у Львові організовано суспільно-культурне об'єд-іеніе "Російська трійка". Засновниками його були М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич-студенти Львівського університету-п одновре менно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Своєю метою вони ставили боротьбу проти соціального, політичного і духовного пригнічення українських 'земель, підняття української самосвідомості через поступове перетворення побутової української мови в літературний, знайомство з історпей і традиціями українського народу; видали напи санні в дусі' романтизму альманах "Зоря" (з- через цензуру не вийшов у світ) і "Русалка Дністрова", де поміщали історичні статті про подвиги козацтва, С. Наливайка ^ п ін героїв народних "повстань, українські пісні, народні перекази і т. і." Русалку Дністровську "високо оцінили '!. Г. Шевченка та І. Франка, а австрійський правитель ство конфіскувало весь тираж, крім одного примірника, переданого до бібліотеки Львівського університету. Після цього члени "Руської трой ки" опублікували ряд статей за кордоном (в Лейпцигу та ін), де осуж-деті феодальні порядки, цензуру, національний гніт в Галіцяі. Значення - сприяли-зростанню української, культури і самосоз нанія населення, були борцаяп проти національного і духовного гне та в аападно-українських землях. Діяльність "Руської трійки" протікала в той період, коли зна значної частини його інтелігенції Червоної та Галицької Русі була поло-нізованной, онімечене, мадьярізованной. Серед низки місцевих деяте лей тоді панувала ідея про відродження народної мови лише на основі латинського алфавіту. Для Австрійської імперії діяльність членів "Руської трійки" загрожувала не тільки "вторгненням слов'янізму ", а й зростанням симпатії до православної частині східної Європи... Значення - сприяли зростанню української культури і саме ^ свідомості населення, були борцями проти національного і Духовного гніту в західно-українських землях.

ПОДІЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 рр.. У ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

У березні 1848 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро-Р> енгріі (відбулося народне повстання у Відні та Будапешті, було повалено уряд Меттерніха, імператор Фердинанд I пообіцяв увести конституцію і демократичні свободи), що дало поштовх національно-визвольному руху в західно -українських землях.

ОСНОВНІ ПОДІЇ І РЕЗУЛЬТАТИ Національно-визвольний рух 1848-1849 рр.. У ЗАПАДН01Г УКРАЇНИ

1. Березень 1848 - величезна демонстрація у Львові, що склала петицію до імператора р. вимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини в польську автономну провінцію. Під натиском демонстрантів були звільнені всі політичні укладено ні з в'язниць Львова, розпочато формування національної гвардії. Пе тіція стала програмою нової польської тляхетско-буржуазної органі зації-"Центральної Ради Народової". 2; квітня "1848 р. - почалися шумування селян, що-могло по-. Народити велике селянське повстання. Д. 'я запобігання його Аістро-Угорщина скасувала 17 квітня в Галичині крепістное право: банщиця і лічвую залежність селян від феодалів (на 5 місяців-раніше, ніж в інших "провінціях). 3. У травні 1848 р. українська ліберальна буржуазна інтелліген ція та уніатське духовенство створили у Льво "ве першу українську по літичну організацію -" Головну Руську Раду ", на чолі з єписк '"-JIOM Г ^ Яхпмовічем (мала • 56 рад на місцях, видавала газету "Зоря Галичини", ввела герб: золотий лев на голубому тлі і жовто-блакитний прапор). Рада домагалася встановлення власної української автономії Галичини, ". формування загонів національної української гвардії н введення у навчальних закладах навчання українською мовою. У результаті: уряд утверділо'лішь вимога про викладання предметів у школах і гімназіях українською мовою.

4. У червні 1848 р. - на Слов'янському конгресі в Празі між "Го ловний Руській Радою" і "Центральною Радою Народової" розвернулася жарка дискусія: українці 'вимагали розділу Галичини на Західну (польську) і Східну (Українську) / чому поляки всіляко опирається лись. У результаті-був досягнутий компроміс: Галичина залишається од ^ нгй, а в ній дотримується рівність поляків та українців при занятті посад і т. п. Але через обстріл Праги австрійськими військами конгрес прерій вал свою роботу, роз'їхався, а протиріччя між польською та україн ської Радами залишилися.

5. У листопаді 1848 р. - відбулося вооруженное.восстаніе у Льво ві з вимогою введення української автономії у Східній Галнцні і проти спроб Австрії роззброїти загони української національної гвардії. У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ре месленніков до інтелігенції. Вулиці були перегороджені. Барикадами, на одній з них вперше був піднятий червоний прапор. Повстання було ж стоко придушене каральними військами після артилерійського обстрілу міста.

S. У Північної Буковини-протягом 1848 селяни-відмовляєть лись виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі; пасовища і ліси, створювали збройні загони. Б і. ^ Япре 18-18 р. спалахнуло збройне повстання (спочатку в гірських районах, а потім в у долинах), пригнічений, карателями лише через 1,5 року - у квітні 1850 р

З середини 50-х років XIX ст. знову починає відроджуватись український національний рух, активність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Зміна на престолі російських царів у 1855 р. сприяла амністії членів братства, тож вони збираються у Петербурзі і відновлюють свою діяльність. За допомогою українських поміщиків-меценатів В.Тарнавського і Г.Галагана в російській столиці організовується українське видавництво, у якому побачили світ "Записки о Южной Руси", "Чорна Рада" П.Куліша, твори Т.Шевченка, Марка Вовчка та інших українських авторів. З великими труднощами у 1861 р. було отримано дозвіл на видання місячника "Основа" - першого в Російській імперії українського часопису. "Основа" стала центральним органом Українського руху, але

в своїй ідейній спрямованості вона значно відійшла від програми Кирило-Мефодіївського братства. Основна увага редакції була сконцентрована на культурно-просвітницькій роботі.

Водночас у середовищі інтелігенції в Україні з'являються "народники"

- ентузіасти культурно-просвітницької діяльності, переконані в необхідності шукати джерела народного руху серед селян та козаків, їх поглядам властива ідеалізація простого народу, оскільки вони вважали його єдиним втіленням української ментальності. Разом з тим вони були критично настроєні до Гетьманщини, засуджуючи старшину, що поневолювала простий народ. Основним своїм завданням "народники" вважали звільнення селян з кріпацької неволі, вивчення народних звичаїв, мови, фольклору.

До "народників" примкнула група так званих "хлопоманів" на чолі з в. антоновичєм, які були вихідцями з правобережної польської шляхти і напередодні повстання 1863 р. розірвали зв'яжи з польським національним рухом. Вважаючи своїм обов'язком служіння українському народові, вени засновують в Києві громаду, котра займається культурно-просвітницькою Діяльністю. До складу громади, яку очолював В.Антонович, входили такі діячі, як Т.Рильський, П.Чубинський, Б.Познанський, О.Русов, Кониський, М.Драгоманов та ін. Члени громади брали активну участь у створенні в Києві недільних шкіл для дорослих і підлітків; у багатьох із них викладання велося українською мовою. Перша така школа виникла ще 1859 р. на Подолі, а до 1862 р. їх кількість перевищувала сотню. За зразком київської громади виникають аналогічні організації інтелігенції в інших містах України.

Дата добавления: 2015-05-23