Справа вбивства міністра Пєрацького

15 червня 1934 р. активіст ОУН кількома пострілами смертельно поранив на одній з вулиць Варшави міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, якого українці вважали найбільш відповідальним за брутальні дії під час пацифікації у Західній Україні. Замах було вчинено ОУН, а точніше УВО. Два члени УВО, які були замішані у вчиненні вбивства поспішно виїхали за межі Польщі, але їх обох заарештували в Німеччині й видали на прохання польскої влади. Польська поліція всього заарештувала 12 осіб, причетних до вбивства Пєрацького. Справа почалася 18 листопада 1935 р. і тривала до 13 січня 1936 у Варшаві.

У ході розслідування і самого процесу над С. Бандерою і його товаришами польська влада використовувала таємні архіви ОУН, аби викликати замішання серед підсудних і викрити всю діяльність організації. Але насправді ці архіви не дали ніяких доказів, щодо співробітництва ОУН і Німеччини. Зрештою у комюніке командування УВО, опублікованому після вбивства, ясно сказано, що людина, яка зробила замах, виконувала вирок українського революційного трибуналу. У комюніке сказано, що Пєрацький ніс відповідальність за організацію ліквідації шкіл та українських товариств, планування полонізації Української церкви, сприяння антиукраїнських погромів під час пацифікації.

Процес у Варшаві закінчився тьрома вироками до смертної кари, які потім були замінені на пожиттєве ув'язнення, двома вироками до пожиттєвого ув'язнення. Інших було засуджено на строки від 7 до 15 років.

Варшавський процес мав не лише негативні сторони, але й позитивні. Він дав можливість польській суспільній думці більше дізнатися про боротьбу українців. Одна польська газета писала з цього приводу: "Процес проти українських терористів, що ведеться уже більше трьох тижнів помалу міняє своє обличчя... Ті люди вбили,- бажаючи служити своєму народові. Ми не думаємо, що так вони їй добре служили. Успішно служать вони їй тепер: три чверті польської преси, що протягом сімнадцяти років не хотіли визнавати слова "український" за ці три тижні навчилися цього слова і вже ніколи його не забудуть..."

Газета польських народовців писала: "Ми, польські народовці, маємо обов'язок найголосніше сказати, що український народ існує, що він живе і бореться за своє існування..."

В Радянській Україні також було не зовсім спокійно. Росія, боячись втратити Україну, на яку поширювався вплив ОУН, у газеті "Вісті" 12 червня 1935 р., звинувачувала лідера ОУН Є. Коновальця у тому, що він служить Німеччині.

Як справедливо зазначає німецький історик Лотар Грухман, успіхи Гітлера залежали не від його здібностей у плануванні ударів і не від досконалого характеру його концепції, а від його вміння вчасно викорисовувати міжнародну ситуацію і помилки своїх противників.

У ситуації, коли ні англійський, ні французький уряди не мали точної політичної концепції щодо українського питання і сподівалися, що це питання втягне Німеччину у війну проти СРСР, Гітлеру було легко діяти за власним бажанням.

Та замість йти на завоювання України Гітлер вирішив отримувати українські багатства через економічний обмін, і маючи це на увазі він вступив у торгівельні переговори з Москвою. Як результат цього зближення був підписаний радянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол 23 серпня 1939 р.

Абвер на чолі з адміралом Канарісом наладнав контакт з ОУН у 1938 р. і передбачав ще до вторгнення в Польщу прискорення вирішення українського питання.

Канаріс був зрештою досить обізнаний з національними проблемами народів Східної Європи і не виступав проти їх свободи. Він погодився сформувати в Словаччині невеликий український загін, що дістав назву "Bergbauernhilfe". Але незабаром ситуація змінилася: із підписанням пакту про ненапад німецьке командування відвернулася від українців і українського питання.

У той час, коли польський уряд перебував у еміграції Москва дала наказ своїм військам перейти кордон Польщі. Хоча Росія прийняла це рішення згідно з секретною радянсько-німецькою домовленістю, офіційно вона виправдовувала свою агресію необхідністю "прийти на допомогу українським і білоруським братам". 22 вересня Червона Армія вступила у Львів, столицю Західної України. 27 вересня капітулювала Варшава і наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, який остаточно визначив кордони між Німеччиною і Росією по лінії Нарва-Сян-Буг.

Ці територіальні зміни серйозно вплинули на українське політичне життя. Радянський режим не допускав існування будь-якої політичної сили, окрім більшовицької комуністичної партії. Всі політичні партії, що існували на території Західної України повідомили комуністичну партію про свою ліквідацію.

Лише ОУН не припинила своєї діяльності внаслідок політичних і територіальних змін, бо вона була підпільною силою і не потребувала дозволу на своє існування. ОУН продовжувала свою діяльність підпільно, а також намагалася поширити свій вплив на східну Україну.

Дата добавления: 2015-05-23