Справи СВУ та УНЦ

Шахтинська справа

У березні 1928 р. органи ОДПУ УСРР провели операцію «зі зняття українського антирадянського активу», внаслідок якої було заарештовано понад 400 осіб. Боротьба з «українською контрреволюцією» передбачала посилення репресій проти українських селян та інтелігенції.

У травні 1928 р. радянські органи державної безпеки провели операцію з арешту понад 100 «шкідників» у вугільній промисловості Донбасу, спрямовану проти дореволюційних технічних кадрів. Ця операція увійшла в історію як «Шахтинська справа». На судовому процесі, який відбувався у Москві, підсудним інженерам інкримінували «контрреволюційну змову», «колосальну шкідницьку роботу, спрямовану на руйнування вугільного господарства», яка начебто одночасно здійснювалася на користь кількох держав – Польщі, Франції та Німеччини.

Суд над «шахтинцями» став прологом боротьби зі «шкідниками» у всьому Радянському Союзі. У 1928 р. були викриті аналогічні «шкідницькі» організації у «Південь сталі», на Дніпробуді тощо. Об’єктом для репресій виступила стара технічна інтелігенція.

Чекісти взялися і за «націоналістичні контрреволюційні елементи». Показовою у цьому відношенні є сфабрикована органами ДПУ «справа Спілки визволення України» (СВУ). Процес «СВУ», який його учасники називали «театром у театрі» (він відбувався у приміщенні Харківського оперного театру), тривав з 19 березня по 9 квітня 1930 р. На лаві підсудних опинилися 45 осіб, серед яких академіки ВУАН (2), професори ВНЗ (15), студенти (2), директор середньої школи (1), учителі (10), теолог (1), священик УАПЦ (1), письменники (3), редактори (5), кооператори (2), правники (2), бібліотекар (1). 15 підсудних працювали в системі ВУАН, 31 особа колись входила до різних українських політичних партій, 1 був прем’єр-міністром, 2 – міністрами уряду УНР, 6 – членами Центральної Ради. Між підсудними було 2 осіб єврейського походження, а також 3 жінки. Процес став своєрідним політичним сигналом для наступу проти тих українських сил, уособленням яких були представники старої, передусім академічної інтелігенції, а також діячі УАПЦ. Старший оперуповноважений Київського окружного відділу ДПУ С. Брук на допитах повторював: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання – і воно буде виконано; кого не поставимо – перестріляємо!».

У контексті згортання нової економічної політики, «розкуркулення», масової насильницької колективізації та масового спротиву селянства процес «СВУ» перетворювався на трагічну інтродукцію масштабного «упокорення» інтелектуальних верств України, чия діяльність і навіть саме існування за умов контрольованої «українізації» нагадували про «самостійницькі» змагання українців 1917–1920 рр. Тому за задумом організаторів це мав бути суд не стільки над конкретними особами, скільки над елітою періоду національно-визвольної боротьби українського народу.

Основними підсудними на процесі «СВУ» були 45 осіб, ще 700 було арештовано невдовзі у зв’язку з цією справою. Загалом під час та після процесу «СВУ» радянськими органами було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб. За звинуваченням в «українському націоналізмі» та «шовінізмі» були арештовані вчителі української мови у школах, викладачі, письменники, науковці. Фабрикація «справи СВУ» і підготовка відкритого судового процесу були вирішальним етапом дискредитації політики «українізації».

Ще однією резонансною справою стала справа «Українського національного центру» (лютий 1932 р.). До неї, зокрема, були втягнуті академіки Михайло Грушевський та Матвій Яворський. Ця справа започаткувала справжнє полювання за вихідцями з Галичини і її було вміло використано для посилення антиукраїнізаційних заходів. У центрі справи «УНП» було поставлено академіка М. Грушевського та членів ЦК УПСР. За результатами сфабрикованої чекістами справи було арештовано 50 осіб, яких засудили від 3-х до 6-ти років. У 1934–1941 рр. 33 з них засудили повторно за «антирадянську діяльність» і «шпигунство», 21 особу розстріляли. Більшість з тих, хто отримав нові строки, померли у таборах.

Дата добавления: 2015-05-23