Гадяцька угода

Зближення з Польщею.

У протистоянні з Росією І.Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства. У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким:

• Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство на чолі з гетьманом і входили до складу Речі Посполитої на правах автономії. Визнавалася свобода релігійного віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків, дозволялося відкриття 2-х академій і без обмежень - шкіл і друкарень;

•• з іншого боку, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існували до цього, зменшувалася кількість козаків, Руське князівство позбавлялося права на самостійні міжнародні відносини.

Російський уряд оголосив І.Виговського зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну 150-тисячної армії. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьмана разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки російській армії. Але скористатися результатами перемоги І.Ви-

говський не зміг. Його орієнтація на Річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке незадоволення в суспільстві. Посилився антигетьманський рух, провідну роль в організації якого відіграли полковники/. Богун, П.Дорошенко, І Ковалевський, І Іскра, кошовий отаман/ Сірко. Рятуючи життя, І.Виговський зрікся булави і вирушивдо Польщі.

54.Гетьманування Ю. Хмельницького.Поглиблення руйнівних процесів в Українській державі.

Політика Ю.Хмельницького

(1659-1663 pp.)

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.

У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська метрополія підпорядковувалася

московському патріарху.

Розкол України на Правобережну

та Лівобережну

Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман. Восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю.Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах (відновлюва-

лися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства). Більшість козацтвал старшини Лівобережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмельницькогс). Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну не спроможність, Ю.Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 pp.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорізької Січі Іван Брюховецькш (1663-1668 pp.), який зробив ставку на російський уряд.

* Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

55. Історичне значення Визвольної війни українського народу. Оцінка особи Б. Хмельницького в науковій літературі.

56. Політичне життя в Україні в другій половині 17 ст. Спроби обєднання українських земель. П. Дорошенко, І. Самойлович.

Четвертий період (1663-1668 pp.)

Поділ України між Росією та Польщею

Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України. Врешті-решт, Росія і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. ЗО січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років:

• визнавалося входження Лівобережної України до складу Росії, а Право- бережної України - до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Росією, Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав.

Прихід до влади П.Дорошенка. Возз'єднання українських земель

Про підготовку російсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні І.Брюховецький - гетьман Лівобережної України, ні Петро Дорошенко, обраний замість П.Тетері гетьма- ном Правобережної України (1665-1676 pp.). Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі. На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродженні воз'єднаної Української держави. Проті вкрай несприятливою була геополітичн; ситуація. Свою негативну роль відігра вала і відсутність єдності в діях українськихсил.

П'ятий період (1668-1676 pp.)

Для організації опору Польщі П.Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковникаДелї 'яна Многогрішного. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на роз-

витку подій. Дем'ян Многогрішний, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672 pp.).

І * Українська держава знову розколола- ся на два гетьманства.

Лівобережжя

Д.Многогрішний, погодившись на входження України до складу Росії, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б.Хмельницького. Гетьман відновив зв'язки з П.Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д.Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою російського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована

справа про "зраду", і після суду в Москві його заслали до Сибіру. Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно настроєного до

Росії Івана Самойловича (1672-1687 pp.).

Правобережжя

П.Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П.Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М.Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 pp.).

Боротьба П.Дорошенка за збереження єдності України

Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана. У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір,

відмовившись від Правобережної України:

• Поділля відходило до Туреччини;

• Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств.

Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П.Дорошенка.

Крім того, Порта почала вимагати виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, відбулося безжалісне пограбування українського населення турецькими і татарськими військами.

Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися.

У 1673 р. П.Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вольностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не співпали, переговори припинилися.

На початку 1674 р. російські війська разом з військом І. Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І Самойлович обирається гетьманом усієі'України. Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію приведе до неминучої війни з Туреччиною. Та коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, російсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав

жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П.Дорошенка у всіх бідах і нещастях, які принесли з собою

татари і турки. Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський. У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та

на основі статей Гадяцького договору (згадайте його умови). Переговори зазнали невдачі.

57. Стабілізація політичного життя в Україні в кінці 18 ст. Гетьман І. Мазепа.

Україна за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 pp.)

Політика І.Мазепи Вирішальним моментом у стосунках між Україною і Росією стало гетьманування Івана Мазепи. Він народився у 1639 році вс. Мазепинці на Київщині і належав до давнього роду української православної шляхти. Отримав високу освіту, навчаючись у Київській академії, в єзуїтській колегії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажем при

дворі польського короля Яна Казиміра, писарем в уряді Петра Дорошенка, генеральним осавулом в уряді І.Самойловича. У 1687 p.. коли змістили І.Самойловича, його наступником обрали І. Мазепу. Слід наголосити, що І. Мазепа став гетьманом у надзвичайно складний для України час. Українські землі були розчленованими. "Коломицькі статті" 1687 р. (договірні статті між гетьманом і російським урядом) ще більше обмежували автономні

права України. Але своєю політикою І.Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і культурному розвитку України. Свій авторитет

гетьман підніс активною меценатською діяльністю - на його кошти збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії. Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві. Головною метою І. Мазепи було об'єднання України в одну незалежну державу. Великі сподівання гетьман покладав намолодого російського царя Петра /(1689-

1725 pp.)- Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.

58. Союз І. Мазепи з Карлом 12. Полтавька битва.

Україна і Північна війна

У1700 р. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але у 1708 р. І.Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.

• За цей вчинок російські, а потім і радянські історики називали Мазепу

"зрадником", а слово "мазепинець" стало синонімом слова "сепаратист".

Які ж причини змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів?

• Петро І виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не співпадало з прагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини.

• Під час Північної війни Петро І нещадно експлуатував людські і матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як "гарматне м'ясо". Політика Петра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.

• У І. Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря.

Перехід І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило на Україну. На його бік перейшов Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана.

Чому ж так сталося?

- По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Надто далеко відір-

вався він від життєвих потреб народу і не користувався популярністю в народних масах.

~ По-друге, для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.

• По-третс, Петро І вжив швидкі і рішучі дії проти Мазепи, представивши

його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали у всіх церквах) та залякавши населення України репресіями, спрямованими на прибічників гетьмана. Царські війська знищили столицю Мазепи

- місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, зруйнували Запорізьку Січ. У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, і ним став Іван Скоропадський (1708-1722 pp.). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками. Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.

Дата добавления: 2015-05-23