Українські землі у складі I Речі Посполитої

Процес формування і зміцнення Великого князівства Литовського співпав за часом з посиленням німецьких рицарських орденів і Московського князівства. Ці агресивні сусіди загрожували існуванню Литви і штовхали її на зближення з природним союзником – Польщею. У 1385 році литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і уклав в місті Крево (біля Вільно) унію (союз) з Польщею, згідно з яким він став польським королем, залишаючись великим князем Литовським. Литва зберегла свою незалежність, але з цього часу польський вплив на неї став вирішальним. Саме тепер на українські землі, які входили до складу Великого князівства Литовського, почала просуватися польська шляхта, захоплюючи великі землеволодіння, закріпачуючи селян і насаджуючи католицтво. Однак об’єднання дало можливість Польщі і Литві спільними зусиллями розгромити німецьких хрестоносців у вирішальній битві біля Грюнвальда у Прусії в 1410 році і посилити тиск на Московське князівство. За умовами Островської (1392 р.) і Городельської (1413 р.) уній позиції Литви значно послабилися, що дозволило полякам фактично окупувати Поділля та Волинь.

У кінці XV століття починається занепад Литовської держави, яка не могла вже опиратися експансії Польщі і зростаючій силі Московського князівства. На початку XVI ст. Москва захопила Смоленські і Чернігово-Сіверські землі і просувала свої кордони все далі на захід і південь. У 1558 році почалася тривала Ливонська війна, в якій литовські війська зазнали ряд поразок від московської армії і примушені були звертатися по допомогу до Польщі. Поляки її надали, але виставили умову об’єднати обидві країни, зрозуміло, під зверхністю Польщі. 1 липня 1569 року у польському м. Люблін була укладена унія, внаслідок якої утворювалася нова держава під назвою Річ Посполита, що означає “Республіка”. Це, дійсно, була шляхетська республіка з єдиним виборним королем, сеймом (парламентом), спільною зовнішньою політикою, монетою, однаковим маєтковим правом. Однак Велике князівство Литовське зберігало певну автономію: уряд і адміністрацію, суд, фінанси, військо, але тепер до Польщі відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям.

Це була перша в історії Польщі Річ Посполита – найбільша держава в Європі. Її територія становила 815 тис. кв. км з населенням в 7,5 млн. чоловік, з яких майже 2 млн. були українці. Українські землі у складі Речі Посполитої були поділені на шість воєводств, які очолювали воєводи – польські адміністратори з необмеженими правами. Українські феодали були зрівняні у правах з польською шляхтою і денаціоналізувалися. Більшість з них спольщилася і перейшла в католицтво. Український народ, таким чином, втратив свою еліту, що стало згубним фактором його політичного життя. Натомість, в Україні виникли величезні землеволодіння і маєтності польських магнатів – Потоцьких, Конєцпольських, Калиновських, Замойських і ін. Вони заснували тут кріпосницькі, комерційно орієнтовані господарства – фільварки, на яких запровадили виснажливу панщину, що сягала трьох-чотирьох днів на тиждень, тоді як в XV столітті вона не перевищувала 14 днів на рік. Правною, законодавчою основою в Речі Посполитій був “Литовський статут”, що мав своім джерелом “Руську правду”. Його редакції 1529, 1566, 1588 років свідчили про ескалацію кріпацтва і посилення феодально-кріпосницького гніту. Економічну і соціальну експлуатацію України підсилювала політика полонізації (ополячення) і окатоличення. Українці на своій землі стали людьми нижчого гатунку – “бидлом”, “худобою”, повинні були забути свою мову і історію, втратити людську гідність і честь. Православна релігія була об’єктом гонінь як схизматична – невірна. Зрозуміло, що польсько-шляхетська експансія викликала могутній опір українського народу. Виникнення і боротьба козацтва, козацько-селянські повстання, створення церковних братств – все це риси і форми національно-визвольного руху. Щоб протидіяти йому, польська королівська влада і римська церква проголосили з’єднання православної церкви з католицькою в унію на Брестському церковному соборі в 1596 році. Так виникла уніатська, або греко-католицька церква, яка підлягала Ватиканові, визнавала католицькі догмати, але зберігала свої обрядові і канонічні особливості. Більшість українців, однак, її не визнала, і почалася тривала релігійна боротьба, яка послаблювала, і сьогодні послаблює, єдність українського народу.

Дата добавления: 2015-05-23