Предмет і метод вивчення історії держави та права зарубіжних країн

Науку іпдзк можна визначити як сферу людської діяльності,спрямовану на формування нових знань про виникнення і розвиток держави і права в зарубіжних країнах.

Предмет вивчення науки історії держави і права зарубіжних країн є конкретні процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів і явищ,що розвиваються в хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі.

Методологія ідпзк – це сукупність а)загально філософських методів пізнання і пізнавальних принципів; б)загальнонаукових дослідницьких методів і прийомів; в)спеціальних методів та прийомів,за допомогою яких досліджуються процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів в зар.країнах.

Методологія має 3 рівні:

1)загальнофілософські методи і принципи

2)Сукупність загальнонаукових дослідницьких методів і прийомів(аналіз синтез індукція)

3)сукупність спеціальних дослідницьких методів і прийомів.(хронологічний, проблемно-хронологічний,періодизація,порівняльно-іторичний та ін).

2.Значення вивч. Курсу ідпзк,для підготовки юристів вищої кваліфікації.

ІДПзк є невідємною складовою державного стандарту базових юридичних дисциплін. Саме ця навч. дисципліна відіграє роль в ознайомленні майбутніх юристів із світовою політичною та правовою культурою,знання якої дає можливість глибше зрозуміти сучасні державо і правотворчі процеси,прогнозувати основні тенденції їх розвитку. ІДПзк тісно пов’язана з іншими історико-правовими дисциплінами, тдп і разом з ними виступає методологічним підґрунтям вивчення сучасних галузей права.

Історія держави і права дає також ключ до розуміння проблем державотворення та основних закономірностей розвитку сучасних держав. Особливого значення дослідження проблем історії держави і права зарубіжних країн набуває в часи переосмислення традиційних, заідеологізованих підходів до державних інститутів минулих часів та до оцінки найвидатніших пам'яток світової правової спадщини. Таким чином, цей курс сприяє загальному розвиткові студентів, формуванню їхньої правосвідомості і політичної та правової культури майбутніх висококваліфікованих юристів.

3. Державний лад рабовласницької демократичної республіки в Афінах.

За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою.

Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів.

- Народні збори (екклесія) були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять. Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На народних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, заслуховувались звіти магістратів після закінчення строку повноважень, обговорювався та затверджувався державний бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків, приймалось рішення у випадку остракізму. Специфічне значення мали права народних зборів щодо охорони основних законів. Була створена спеціальна колегія для охорони законів, яка одержувала свої повноваження від народних зборів. У народних зборах був встановлений доволі демократичний порядок роботи. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватися певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи. Народні збори збирались, як правило, через 8–9 днів. Головою народних зборів був голова пританів. Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект.

- Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган і муніципалітет з управління службами Афін та його передмість: розв’язувала питання благоустрою міста, його базарів, стану флоту, арсеналу, організовувала доставку продовольства. Рада здійснювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і попередньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів. Рада проводила перевірку дев’яти архонтів і кандидатів у члени Ради на майбутній рік. Вона мала право притягувати до суду посадових осіб, а особливо осіб, винних в неправильному використанні державних коштів. - У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архонти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено, головним чином, функції судової установи.

- Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів. Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян. Основні функції колегії стратегів – верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоряджень.

Система афінської демократії в V – ІV ст. до н.е. була добре продуманою і старанно розробленою політичною системою. Заміщення державних посад будувалось на принципах виборності, строковості, колегіальності, підзвітності. Усі посадові особи вибирались на один рік без права переобрання на наступний строк. Але це не стосувалося стратегів. Для свого часу афінська демократія мала найбільш передовий державний устрій, в умовах якого всі повноправні громадяни мали можливість управляти державою, а держава піклувалась про матеріальний добробут своїх громадян і створювала умови для розвитку культури.

Дата добавления: 2015-05-23