Закони Хаммурапі

Закони Хаммурапі, створені в ХVІІІ ст.. до н.е., вавилонським царем Хаммурапі, являються видатною пам’яткою древньосхідної правової думки. У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально – процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб – особа безправна. Закони Хаммурапі безпосередньо випливають із шумерської правової традиції і є одним з найважливіших джерел для вивчення права й соціально-економічного устрою Месопотамії того часу. У центрі уваги законів господарські, економічні й сімейні відносини. Обмежуються й регламентуються приватновласницькі відносини, затверджується державний контроль над господарським життям.Основна увага приділена опису покарань за різні правопорушення. Закони передбачають сувору систему покарань: практично будь-яка крадіжка карається смертною карою. Збірка законів складається із прологу, 282 статей і епілогу. У законах Хаммурапі регулюються цивільні, зобов'язальні, трудові, шлюбно-сімейні, кримінальні та кримінально-процесуальні відносини. Цей збірник не має чіткої системи викладу матеріалу, проте певна внутрішня система у кодексі простежується

При складанні збірника в його основу було покладено старе звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство. Закони Хаммурапі не містять релігійного і морального елементів. Кодифікація царя Хаммурапі й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм в світі

16. Державний лад Риму в період імперії.

У І ст. до н.е. усі протиріччя рабовласницького Риму загострюються, що загрожує існуванню римської держави. Наступає так званий період громадянської війни, відбуваються величезні повстання рабів. У середині панівної верхівки виникають серйозні протиріччя між інтересами великих землевласників і фінансової аристократії. Боротьба іде між трьома партіями: оптиматами (спадкова землевласницька аристократія), вершниками (торгівці, лихварі,банкіри, відкупники та ін.) і популарами (представники інтересів міського і сільського плебсу-дрібних землевласників, ремісників).Усі ці обставини сприяли переходу Риму від республіки до монархії. Перехід цей відбувався поступово і ділився на дві частини: принципат і домінант.

Етап принципату називається так через титул особи, яка стояла на чолі Риму-принцепса. З точки зору організації державного механізму цей етап є перехідним від республіки до імперії. У руках принцепса поступово зосереджується необмежена влада, і одночасно з цим продовжують діяти республіканські установи, які перебувають у залежності від принцепса.

Принцес був головнокомандуючим армією, оголошував війну і укладав мир, управляв провінціями. Він мав право вето на розпорядження магістратів, виконував функції цензора, а також судді. Народні збори поступово втрачають будь-яке значення. Сенат зберігав деякі повноваження, але уже з ІІ ст. до н. е. його роль полягала у механічному затвердженні позицій принцепса. Магістрати обиралися сенатом із осіб, запропонованих принце псом, і не мали якогось впливу на хід державних справ.

У ІІІ ст. Римська імперія переживає розпад рабовласницької системи господарювання. Класові протиріччя ще більше загострюються. Римська держава останнього етапу свого розвитку очолюється імператором –домінусом (владикою). У 395 р. стався поділ Рим. Імперії на дві половини- Західну і Східну.

У період імперії старі республіканські установи зникають. Управління державою зосереджується у руках декількох основних відомств, керівники яких призначаються імператором. Влада імператора є необмеженою і божественного походження. Йому належить законодавча влада. Він обирає собі найближчого помічника, який має титул цезаря. Цезар є спадкоємцем імператора. Найголовнішим після імператора органом, що розглядав найважливіші державні справи і готував законопроекти, була державна Рада при імператорі.

Дата добавления: 2015-05-23