Уроки Паризької Комуни

Новітні тенденції у розвитку держави і права колишніх членів соціалістичного табору.

До постсоціалістичних країн Євразії у Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія (у складі республік Сербія і Чорногорія), Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії - Монголія. Країни Центральної Європи (Польща, Угорщина, Чехо-Словацька Федеративна Республіка) провели радикальні реформи в суспільстві та перейшли до ринкової економіки;

Молодими незалежними державами на терені колишнього Радянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Таджикистан, Туркменістан.

Головні особливості цих двох підгруп країн такі: високий рівень суспільного і територіального (географічного) поділу праці, розгалужені і цілком сформовані функціонально і територіальне господарські системи, які за своїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі країнам бракує капіталу, і більшість галузей (особливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовує застарілі техніку і технологію. В країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. У всіх у них розпочалася економічна перебудова на ринкових засадах, і деякі держави вже досягли певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська та угорська моделі економічних реформ.

18 березня 1871 року гігантські хвилі сотень тисяч парижан рушили на Гревську площу. Габріель Ранв’є проголосив створення Комуни. Поштовхом до проголошення Комуни стало почуття національного приниження французів, що призвело до різкого «полівіння» суспільства, особливо в Парижі (спроби створення комун у Ліоні й Марселі були придушені в зародку). Жодне з політичних угруповань комунарів не мало визначеної програми. Суперечність їх дій і рішень була закладена в пристрастях переконаних соціалістів, республіканців, бланкистів, якобінців і анархістів. головний урок Комуни — не можна нав’язати всім без винятку якусь одну, здавалося, прекрасну ідею соціальної справедливості, засновану на пріоритеті класового підходу. Кругозір паризьких комунарів був обмежений рамками життя кварталів столиці, селяни так і не стали їх союзниками. До 28 травня 1871 року розгорнулися вирішальні битви на барикадах Парижа, поки останні їх захисники не були вбиті або потрапили в полон. видатний французький письменник Віктор Гюго, що аж ніяк не був прихильником Комуни, засуджував безглузді за жорстокістю страти революціонерів. Уроки Комуни стали важливим поштовхом до розвитку соціалістичних ідей і мали вплив на Володимира Леніна. Зламати все вщент, знищити навіть несправедливий лад набагато легше, ніж «а потім... «побудувати «новий світ», до того ж світ утопічний. Історія Комуни — яскраве цьому підтвердження.. Зі спадщини Комуни одночасно виросли зерна, з яких з’явилися в майбутньому Йосип Сталін і Ернесто Че Гевара — кривавий диктатор і романтичний революціонер-герой.

43. Декларація прав людини і громадянина 1789 р. (Франція)

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ Й ГРОМАДЯНИНА 1789 р. - про­грамний документ Великої французької революції. Ухвалена Установ­чими зборами 26 серпня 1789 р. У створенні Декларації брали участ ь та­кі видатні суспільні діячі, як Лафайєт, Сійєс, Мірабо та ін. На зміст документа великий вплив справили ідеї французьких просвітників XVIII ст. та Декларація незалежності 1776 р. Декларація визначала основні принципи революційних перетворень: народний суверенітет, природні й невід'ємні права людини та розподіл влади. Проголошувалося, що всі люди народжуються й залишаються вільними та рівними в правах. До природних та невідчужуваних прав людини належать: свобода, влас­ність, безпека, спротив гнобленню. Свобода визначалась як можливість робити все, що не шкодить іншому. Статті 7, 9, 10, 11 затверджували свободу особи, совісті, віросповідання, слова, друку. Декларація прого-іошувала знищення станових привілеїв, монархічних феодально-абсолютистських підвалин державного ладу у Франції, розподіл влади, закріплювала важливі принципи буржуазного судочинства та кримі­нального права. Власність проголошувалася недоторканною та священ­ною. Позбавити людину її власності можна тільки на законних підста­вах. У Декларації міститься низка положень, що лягли в основу сучасного розуміння правової держави. Закон — відображення загальної волі суспільства. Усі громадяни мають право брати участь у створенні правових актів. Закон однаковий для всіх (і щодо покарання, і щодо за­хисту). Усі громадяни мають рівні права в заміщенні громадських та державних посад. Жодна особа не може бути звинувачена, затримана, заарештована поза приписом закону. Покарання визначаються тільки за­коном. Протягом 1789 - 1791 pp. було видано низку декретів, які закріп­лювали, а почасти й розширювали положення Декларації. Разом з тим деякі нормативно-правові акти суперечили проголошеним принципам (зберігалося рабство в колоніях, заборонялися страйки, колективні звер­нення до влади, вводився майновий та інші цензи для виборців тощо). У І793 р. Декларація 1789 р. була замінена Декларацією прав людини та гро­мадянина 1793 р. Д.п.л.г. 1789 р. справила величезний вплив на сучасників і відіграла виняткову роль у боротьбі з феодалізмом та встановленні демокра­тичного суспільства

Дата добавления: 2015-05-23