Основні терміни, і поняття 4 страница

У ході післявоєнної відбудови західноукраїнських земель не відбулося прогресивних змін в промисловості, транспорті та тор­гівлі. Фактично була відновлена довоєнна, відстала структура промисловості. Як і раніше, в ній переважали галузі з видобутку. заготівлі й первинної обробки природних копалин і сільськогос­подарської продукції. Більше половини промислової продукції припадало на лісну і гірничодобувну галузі. В зародковому стані знаходилися такі обробні галузі, як легка, машинобудівна і мета­лообробна, хімічна тощо. Промисловість складалася переважно із дрібних, кустарного типу підприємств. У 1938 р. Західна Україна виробляла 7—10% промислової продукції Польщі. Ще меншими були здобутки промислових підприємств Північної Буковини і Закарпаття.

У 20—30-х роках XX ст уряди країн-окупантів проводили по­літику зміцнення економічних позицій власної національної бур­жуазії на західноукраїнських землях. Зокрема Польща сприяла укоріненню польської буржуазії в ключових галузях промисло­вості Західної України за допомогою системи державних позик і капіталовкладень. Тільки в 1936—1938рр. її міністерство соці­ального забезпечення витратило тут понад 1 млн злотих на під­тримку польських промислових і торговельних закладів. За до­помогою польських громадських організацій в 1936—1938рр. лише в Тернопільському воєводстві було створено 824 купецьких, 290 ремісничих і 92 промислових закладів. Однак через фі­нансову і організаційну слабкість національної буржуазії країн-окупантів певна частина галузей промисловості майже повністю контролювалася іноземним капіталом. Так, в нафтовій промисло­вості Західної України іноземний капітал становив в 1937р. 87,8%. Водночас за умов окупаційного режиму польському, ру­мунському та чеському капіталу вдалося майже повністю усуну­ти українських підприємців від участі в промисловому виробниц­тві і крупній торгівлі.

Єдиним винятком для реалізації підприємницького хисту українського населення в міжвоєнний період стала сфера коопе­рації. Відновлення і розвиток українських кооперативів почалося згори, шляхом створення крайового і місцевих комітетів органі­зації кооперативів і відбудови довоєнних центральних коопера­тивних об'єднань. За короткий строк у селах і містах були ство­рені численні низові кооперативи. Відновили свою діяльність і такі спеціалізовані кооперативні об'єднання, як «Народна торгів­ля», Центросоюз, Маслосоюз, Центробанк тощо. Центральним кооперативним об'єднанням став «Ревізійний союз українських кооперативів» (РСУК). Наприкінці 1938р. він об'єднував уже 3455 кооперативів, що функціонували в Львівському, Станіславському та Тернопільському воєводствах. Західноукраїнська коо­перація залучила в свої ряди майже 600 тис. членів. Найбільш чи­сельною й ефективно діючою була молочна кооперація. Напри­кінці 30-х років Маслосоюз об'єднував понад 140 районних мо­лочарень, мав м'ясопереробний завод, 4 механізовані маслозаво­ди, 12 напівмеханізованих молочарень з переробки молока, 52 магазини роздрібного продажу та 18 постійних оптових пунктів. Значна частина товарів Маслозаводу та Центросоюзу вивозилася за кордон.

1 вересня 1939р. нападом фашистської Німеччини на Поль­щу розпочалася Друга світова війна. За три тижні вермахт роз­громив польські збройні сили. В середині вересня 1939 р. згідно з пактом Молотова—Ріббентропа Західну Україну зайняла Чер­вона Армія. В червні 1940 р. Румунія віддала Радянському Сою­зу Бесарабську губернію і Північну Буковину. В результаті возз'єднання з УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бесарабії її населення на середину 1940 р. стано­вило 41,6 млн осіб, а територія — 565 тис. км. У новостворених українських областях партійно-державні органи республіки не­гайно розгорнули роботу з перебудови їх соціально-економіч­ного ладу за радянським зразком.

2. Економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств европейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

Вихід у світ книги Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936) з'явився, як відомо, найбільш важливою подією в історії економічної думки Заходу міжвоєнних років. «Загальна теорія» Кейнса породила велику літературу; він сам і його численні прихильники утворили напрямок, об'єднаний ідеєю відносної нестабільності капіталістичної економіки і необхідності її державного регулювання. Разом з тим не всяка концепція державного втручання може вважатися кейнсіанською, остання так чи інакше обов'язково зв'язана з аналізом співвідношення інвестицій і заощаджень, з дослідженням такої макроекономічної категорії, як ефективний попит (центральна категорія кейнсіанства).

Основна модель Кейнса була статичною; він розглядав всі економічні процеси в рамках короткострокового періоду, у рамках його моделі основні параметри (насамперед розміри виробництва) не мінялися в часі. Такий підхід був багато в чому обумовлений особливостями депресивної економіки 30-х рр. Тоді проблема довгострокового економічного росту, економічної динаміки не стояла на першому місці. Кейнсу важливо було відповісти на більш насущний для нього питання: як від зайнятості неповної перейти до зайнятості повної, як швидше покінчити з масовим безробіттям, недовантаженням потужностей, надвиробництвом товарів.

В післявоєнні роки положення кардинальним образом змінилося. Захоплена військовим бумом, економіка ведучих західних країн (особливо США) знайшла небачені досі темпи. Населення після тягот війни не хотіло повернення до довоєнного масового безробіття і незабезпеченого існування. Стійкості в тривалому, довгостроковому плані вимагали також ділові кола. Проблема економічної динаміки висунулася на передній план і внаслідок змагання з країнами державного соціалізму. Останній, перетворивши в 40—50-і рр. у світову систему, мав тоді чималий динамізм, розглядався (це прямо відзначали деякі західні економісти) не тільки як політичний, військовий, але і як економічний конкурент Заходу.

Рішення питань економічної динаміки стало викликом часу і неокейнсіанська теорія прийняла цей виклик. Серед кейнсіанців, що розробил моделі росту, особливо виділяються англійський економіст Р. Харрод і американський учений російського походження Е. Домар (унаслідок близькості їхніх поглядів іноді говорять про єдину модель росту Харрода-Домара). Оскільки пріоритет у формуванні основних ідей тут, безумовно, належить Р. Харроду, даний розділ неокейнсіанства ми викладаємо на прикладі робіт саме цього автора.

Неокейнсіанська теорія динаміки не обмежується однією лише побудовою моделей економічного росту. В широкому плані, вона обов'язково містить у собі теоретичне пояснення циклічних коливань.

Уже Кейнс, показавши неминучість хитливого розвитку капіталізму, висунувши тезу про підрив механізму автоматичного вирівнювання попиту та пропозиції, підводив своїх послідовників до необхідності представити інтерпретацію причин циклу. Але в самого Кейнса теорії циклу не було: у 30-і рр. її створення не було актуальним, тому що в наявності були практично лише дві фази циклічного розвитку — криза і депресія.

У післявоєнний період в умовах швидкого, але нерівномірного росту західні економісти зобов'язані були зосередитися не на кризах і депресіях, а на циклі в цілому, у єдності його чотирьох фаз, включаючи пожвавлення і підйом. І тут виявилося, що бурхливі інфляційні буми для економіки явище настільки ж небажане, що і затяжні спади, а тому цикл має потребу в регулюванні на всіх стадіях свого протікання, але щоб регулювати цикл, необхідно знати його причини, внутрішній механізм функціонування. Так саме життя, практика підвела неокейнсіанську теорію до необхідності створення спеціальної теорії циклічних коливань.

Навіть у рамках одного кейнсіанства над проблемою циклу працювало мало видатних учених. Як уже говорилося, ряд фундаментальних ідей по даній темі висловив, зокрема, Р. Харрод у монографії «Торговий цикл» (1936). Поряд з цим автором, центральну ідею неокейнсіанства про з'єднання механізмів мультиплікатора й акселератора (про неї буде докладно розказано нижче) розробляли такі відомі економісти, як П. Самуэльсон, Дж. Хікс. Але найбільшу популярність у якості головного неокейнсіанського теоретика циклу придбав американський економіст Элвін Хансен (1887—1975). Його перу належать найбільш великі, узагальнюючі твори на дану тему.

Теорія економічного росту Р. Харрода. Рій Харрод (1900—1978) походив з родини потомствених британських інтелігентів. Його дід і батько були істориками-археологами, батько, крім того, займався комерцією, але невдало. Мати Харрода була видною письменницею, входила в кружок ведучих англійських літераторів вікторианської епохи. Біографи відзначають ранню пристрасть майбутнього економіста до складання творів на різні теми, він з дитинства звик до високого рівня інтелектуального спілкування і це згодом позначилося на його творчості.

Р. Харрод одержав прекрасну освіту, закінчив Вестмінстерський коледж, а потім Оксфордський університет. Спеціалізувався по історичних науках. Вже в цей період у круг його читання попадають праці Дж.С. Мілля, К. Маркса, П. Кропоткіна. У 1922 р. Харрод починає викладацьку діяльність в Оксфордському університеті за курсом сучасної історії й економічної теорії. З метою удосконалити знання по економіці він проводить семестр у Кембріджському університеті, де і відбулося його перша зустріч із Дж.М. Кейнсом. Вважається, що саме під впливом Кейнса і почасти Ф. Эджуорта, чиї лекції він слухав в Оксфорді, Харрод вирішив стати професійним економістом. Знайомство з Кейнсом незабаром переросло в дійсну дружбу Між двома найбільшими англійськими економістами велося багаторічне оживлене переписування, Харрод був першим читачем основних праць Дж.М. Кейнса (він читав їх у гранках). Витяги з переписування Кейнса і Харрода показують, що Харрод був також і першим інтерпретатором «Загальної теорії». Так, відгукуючись на нарікання Кейнса, що його концепція неправильно зрозуміла, Харрод відповідав: «Я зрозумів Вас набагато краще, ніж Ви думаєте,... ваші погляди, як я їх розумію, загалом такі: обсяг інвестицій визначається графіком граничної ефективності капіталу, нормою відсотка. Норма відсотка визначається графіком переваги ліквідності кількості грошей. Обсяг зайнятості визначається обсягом інвестицій, мультиплікатором. Величина мультиплікатора визначається схильністю до заощадження. У відповідному листі Дж. М. Кейнс заявляв, що його теорія викладена тут «як не можна краще».

Під впливом Харрода Кейнс включив у текст «Загальної теорії зайнятості відсотка і грошей» спеціальну діаграму, що конкретизує співвідношення інвестицій і заощаджень.

Численні статті і дві книги, що опублікував сам Харрод у 1928—1940 р., стосувалися проблем грошей, банків, міжнародної торгівлі, недосконалої конкуренції, коливань витрат, торгового циклу й економічного розвитку. Ці роботи, як відзначають його біографи, склали значний внесок в економічну науку. Так, у статті «Замітки про речення» (1930), Харрод вводить в аналіз нове тоді поняття граничного доходу, що фігурує в його тексті як «збільшення сукупного попиту». У публікації «Закон убутних витрат» (1930) у результаті дослідження кривої витрат тривалого періоду він дійде висновку про істотні відхилення фактичного завантаження підприємств від потенційно можливої, що було кроком вперед у теорії в порівнянні з неокласичною ортодоксією, що панувала тоді.

Безсумнівний успіх мала перша книга Харрода «Теорія міжнародної економіки» (1933), що витримала чотири видання підряд. Тут Харрод одним з перших виклав основний принцип обґрунтування міжнародного поділу праці — принцип порівняльних витрат, використовуючи поняття граничних витрат. Прийнято вважати, що вже в цьому творі Харрод фактично припускає наявність мультиплікатора зовнішньої торгівлі.

Центральною роботою у творчості Харрода довоєнного періоду є монографія «Торговий цикл» (1936), у якій містяться основні моменти майбутньої неокейнсіанскої теорії циклічних коливань. Харрод намагається інтерпретувати механізм циклу, виходячи з аналізу коливань інвестицій, споживання і випуску капітальних благ у їхньому взаємному впливі один на одного. У процесі побудови відповідної моделі він дійде висновку, що «...в аналізі взаємин між мультиплікатором і капітальним коефіцієнтом може бути виявлений секрет торгового циклу». У сутності вже тут у самому загальному виді викладена ідея зверхмультипликатора (з'єднання в єдиному процесі мультиплікативного й акселеративного ефектів), що одержала потім розвиток у працях кейнсіанських теоретиків циклу — Дж. Хікса, П. Самуэльсона, Э. Хансена. Монографія «Торговий цикл» містить і перші позначки кейнсіанської теорії динаміки. По-перше, Харрод прямо вказує тут на обмеженість статичного аналізу неокласичної школи, оскільки проблема циклу по самій своїй істоті є проблема динамічна. По-друге, саму проблему економічної динаміки він зв'язує з аналізом довгострокових змін інвестицій і заощаджень. В останньому пункті очевидний вплив на Харрода деяких ідей Кейнса, викладених ще в «Трактаті про гроші» (1930). Однак у цілому теорія економічної динаміки Харрода формувалася цілком самостійно. Більш того, аналіз робіт Харрода середини 30-х рр. приводить до висновку, що йому вже тоді була почасти ясна деяка обмеженість теоретичної моделі Кейнса: її статичний характер, односторонньо негативне відношення до заощаджень, відволікання від світових господарських зв'язків.

У 1939 р. Харрод публікує статтю, що завершує його ідейну еволюцію довоєнного часу — «Нарис теорії динаміки». Тут насамперед формулюється мета теорії динаміки — «запропонувати базисні основи, придатні для вивчення змін, аналогічно основам, запропонованим статичною теорією для стану спокою»². У даній роботі вводяться основні поняття динамічної теорії: фактичний, гарантований, природний темпи росту; капітальний коефіцієнт; шляхом аналізу відповідних рівнянь зроблений висновок про внутрішню нестабільність розвитку капіталістичної економіки. Отже, кейнсіанська теорія росту фактично вже була готова, але в передвоєнні роки вона не залучила до себе особливої уваги: нескінченна депресія 30-х рр., що супроводилася застійними процесами, здавалося, робила неактуальними розробки в області економічної динаміки. Сам Кейнс поставився до концепції Харрода прохолодно, виразивши сумнів в існуванні рівноважної лінії безупинного розвитку, навколо якої, згідно Харроду, відбуваються коливання фактичного темпу росту.

Війна, що незабаром почалася, більш ніж на шістьох років перервала теоретичну діяльність Харрода. Він переходить на роботу в статистичне відомство при прем'єр-міністрі Великобританії У. Черчіллеві, виконує функції економічного радника британського уряду.

Повернувши по закінченні війни до викладацької діяльності, Харрод восени 1946 р. готує обновлений курс лекцій по теоретичній динаміці. Ці лекції були прочитані в лютому 1947 р. у Лондонському університеті, а згодом опубліковані у виді окремої монографії —«До теорії економічної динаміки» (1948). У порівнянні зі статтею 1939 р., що містить аналогічні ідеї, цій книзі була уготована зовсім інша доля — у період післявоєнного бума, що разом з тим носив хитливий, переривчастий характер, тема динамічного розвитку раптово стала цікавити усіх. За Харродом міцно зміцнилася репутація новатора і збудника спокою, а його теоретична модель (модель Харрода-Домара) викликала в академічних колах Заходу бурхливу дискусію, що продовжувалася протягом двох десятиліть. Саме монографія 1948 р. зробила Харрода вченим зі світовим ім'ям, створила йому репутацію лідера післявоєнного кейнсіанства, одного з творців неокейнсіанської теорії динаміки.

Імперіалізм, монополістичний капіталізм, акціонерна власність, кооперативна власність, муніципальна власність, пул, конвенція, корнер, ринг, картель, синдикат, трест, кон­церн, концесія, територіальна експансія.

Питання для самоконтролю

1. Я кі характерні риси господарства першої половини ХХ ст.?

2. Електрика і електротехніка першої половини ХХ ст.

3. Металургія і транспорт першої половини ХХ ст.

4. Технологія и організація виробництва першої половиниХХ ст.

5. Які результати другої технологічної революції?

6. Монополізація виробництва.

7. Капіталістична монополія.

8. Роль банків.

9. Значення зовнішньої торгівлі.

10. Експорт капіталу.

11. Зміна лідерства країн.

Література

1. Історія економічних учень: Підручник за ред. /Л.Я.Корнійчук, Н.О.Титаренко. – К.: 2001.

2. Б.Д. Лановик, М.В. Лазарович, В.Ф. Чайковський. Економічна історія України і світу. – К.: “Вікар”, 2001.

3. П.І. Юхименко. Економічна історія. – К.: “Вікар”, 2004.

4. П.І. Юхименко, П.М. Леоненко. Історія економічних учень. – К.:, “Знання”, 2005.

5. Н.О. Тимочко, О.А. Пучко ін. Економічна історія. –К.:, 2000.

ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................................
Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII –перша половина XIX ст.)......
Тема 7. Ринкове господарство країн європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина XIX –початок XX ст.).........
Тема 8.Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина XIX–початок XX ст................
Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина XX ст.)................................................................................................. Зміст......................................................................................................................

Дата добавления: 2015-05-23