Берестейська унія 1596р. і національно – релігійна полеміка першої половини ХVIIст

Ініціаторами укладення унії з українського боку стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати. У жовтні 1596р. в Бересті було проведено церковний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г.Балабан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К.Острозького в його виступах проти створення об’єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли. Причини укладення унії: прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних папі римському; Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що украплює державу, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого католицизму; православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською культурою зміст унії: православна і католицька церкви об’єдналися в греко – католицьку(уніатську); уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов’янську мову; уніатська церква визнавала зверхність папи римського, учення католицької церкви; уніатське духовенство зрівнювалося в правах із католицьким; шлахта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками. Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської митрополії, ще дві – Перемишлянська та Львівська – сто років по тому. Першим греко – католицьким митрополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті – Іпатій Потій. Наслідки унії: утворилася Українська греко – католицька церква, яка обстоювала національну ідентичність українців і чинила спротив окатоличенню; почалася боротьба православних із греко –католиками; не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.

11. Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького (1648 – 1657рр.)

Ця війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни. Б. Хмельницький, козацька старшина та укр. знать хотіли вигнати магнатів та шляхту з території У. та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід У. зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники тільки змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоби вона змогла задовольнити укр.е козацтво. Селяни та козацтво мріяли здобути свободу, землю, звільнитися від шляхти, ліквідувати кріпацтво в У. Але були й спільні інтереси. Всі вони ріяли позбутися польського національного та релігійного гноблення. З самого початку цілі війни не були чітко визначені, в ході війни вони дещо змінювалися. В січні 1648 р. Б. Хмельницький втікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в союз з кримським ханом у боротьбі проти поляків. Вони надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол..). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. – битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. – битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. – підписано Зборівський мир. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. – битва під Берестечком (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. – Білоцерківський мир; г) 1 травня 1652 р. – битва під

Батогом (перемога козаків).

12. Історична основа роману П.Куліша «Чорна Рада»

Відомо, що історичною основою, або джерелом «Чорної ради» є козацькі літописи XVII—XVIII століть. Кулішів роман базується також на «Літописі Самовидця», про що й сам Куліш признається в епілозі. В основу роману також покладено козацький літопис Григорія Граб’янки про події в Україні 1663 року. Звернення Куліша до історії рідного народу не випадкове. В основу сюжету роману автор поклав літописне оповідання про історичні події «чорної» ради, яка відбулася 17 і 18 червня 1663 року на околиці Ніжина. Внаслідок несприятливих для України суспільно-політичних обставин після смерті Б. Хмельницького почався розкол єдиної політичної цілості України — на Правобережжя і Лівобережжя. На Правобережжі, яке залишилось під зверхністю Польщі, гетьманував Павло Тетеря. На Лівобережжі, яке, всупереч Переяславській угоді 1654 року, підпорядкувала собі Росія, точилася гостра боротьба між кількома претендентами на булаву. Кошовому отаманові Івану Брюховецькому завдяки підтримці царської адміністрації і за допомогою демагогічних обіцянок вдалося схилити на свій бік Запоріжжя, козацьку чернь і низи суспільства і на «чорній раді» «доскочити булави». Так розгорілося полум’я соціальної ненависті, грабунку, вбивств значніших козаків: Якима Сомка, Василя Золотаренка та кількох інших полковників було страчено, чимало старшин заслали до Сибіру. На тлі таких історичних подій розгортається романтичне кохання героїв роману Петра Шраменка і Лесі Череванівни. П. Куліш, прихильний до городових козаків, водночас негативно характеризує політичну роль Запоріжжя. Воно, як вважає автор, стало історичним

анахронізмом і перетворилося на джерело соціальних зворушень, що зсередини підривало незміцнілу молоду українську державність: «Тепер хто йде на Запоріжжя? Або гольтіпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там, окаянні, в Січі да тілько п’янствують». Проте Куліш не відмовляє січовим братчикам у патріотизмі, хоробрості, здатності до самопожертви, побратимства, за які вони «припадали до душі всякому» українцеві. Змальовуючи детально картину «чорної ради», Куліш довіряє Самовидцеві як свідкові, єдиному літописцеві й сучасникові, що зобразив її до дрібниць. Романіст не наслідує літопису дослівно, а творчо трансформує його ідеї та образи. Фрагментами, генетично пов’язаними з козацькими літописами, наскрізь пройняте художнє полотно «Чорної ради»: від зображення становища українського суспільства напередодні національно-визвольної війни і до останнього розділу роману (страта Сомка і смерть Шрама).

Таке використання джерел було природне для давнього українського письменства. Про це свідчить і творчість Т. Г. Шевченка, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, І. Франка, Лесі Українки й інших художників слова.

Дата добавления: 2015-05-23