Тема 4. Велика Вітчизняна війна

1. План «Барбаросса». Напад Німеччини на Радянський Союз.

2. Перебіг подій на радянсько – німецькому фронті (1941-1942 рр.)

1) План «Барбаросса».

Увечері 18 грудня 1940 р. А. Гітлер підписав директиву № 21 про воєнні дії проти СРСР — план «Барбаросса». Затвердження цього плану відбулося після того, як Й. Сталін відмовився приєднатися до Троїстого пакту в листопаді 1940 p.,уважаючи, що потрапить v залежність від Німеччини та Японії, для яких міжнародні зобов’язання не мали особливого значення. Документ був підготовлений лише в дев’яти примірниках, з яких три отримали головнокомандувачі сухопутних військ, ВПС і ВМФ, а шість зберігались у сейфах командування вермахту. У директиві № 21 містилися лише загальний задум і загальні вказівки щодо ведення війни проти СРСР.

Німецькі війська, що готувалися до наступу, уходили до груп армій «Північ», «Центр» і «Південь», перед якими стояли особливі завдання. Група армій «Північ» (командувач генерал- фельдмаршал В. Леєб) наступала зі Східної Пруссії в напрямі на Даугавпілс, Псков, Ленінград із метою знищити радянські війська в Прибалтиці, захопити порти на Балтійському морі. Група армій «Центр» (командувач генерал-фельдмаршал Ф. Бок) повинна була завдати удар по флангах радянських військ у районі Білостока, з’єднатися в районі Мінська й продовжувати наступ на Москву. Група армій «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт) мала знищити сили Червоної армії в Західній Україні та на захід від Дніпра й наступати на Харків, Донбас і Крим.

Мовою документівІз директиви № 21

Німецькі збройні сили повинні бути готові до того, щоб іще до закінчення війни проти Англії блискавичною воєнною операцією перемогти радянську Росію (варіант плану "Барбаросса").

Загальна мета

Війська російської армії, що перебувають у західній частині Росії, мають бути знищені в сміливих операціях із глибоким просуванням танкових частин. Треба перешкодити відступу боєздатних частин у глиб російської території.

Потім швидким переслідуванням має бути досягнута лінія, з якої авіація уже не зможе здійснювати напади на німецькі терени. Кінцева мета операції — відгородитися від азійської Росії по загальній лінії Архангельськ-Волга. Отже, за потреби, остання промислова область на Уралі, що залишається в Росії, може бути паралізована авіацією.

У ході цих операцій Балтійський флот росіян швидко втратить свої опорні пункти і через це стане небоєздатним...

Наступ німецьких військ розпочався на світанку 22 червня 1941 p., в неділю. Перед артилерійською підготовкою сотні літаків перетнули кордон, здійснивши бомбардування десятків міст, у тому числі військово-морських баз Кронштадт, Севастополь, Ізмаїл, а також летовищ. Протягом першого дня війни радянська авіація втратила 1811 літаків, з них 1489 — прямо на аеродромах. Незважаючи на відчайдушний опір, німецькі танкові колони на окремих ділянках просунулися в тил Червоної армії на глибину до 50 км.

28 червня 1941 р. німецькі війська захопили Мінськ, оточивши дві армії Західного фронту (командувач генерал Д. Павлов). У полон потрапило 329 тис.радянських солдатів. Було втрачено і значну кількість зброї (3332 танки і 1809 гармат). Одночасно розпочався активний наступ вермахту у Прибалтиці: були захоплені Вільнюс, Рига, виникла загроза прориву до Ленінграда. В Україні (Південно-Західний фронт, командувач — генерал-полковник М. Кирпонос) німецькі танкові частини, долаючи запеклий опір Червоної армії, просувалися на Київ. На цьому напрямку в районі міст Рівне-Луцьк-Дубно відбулася перша у Другій світовій війні велика танкова битва, в якій Червона армія зазнала поразки.

Героїчна оборона Києва (17 липня— 19 вересня 1941 p.), Одеси (5 серпня — 16 жовтня 1941 p.), Севастополя (30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 p.), Ленінграда (10 липня 1941 р. — січень 1944 р.), Смоленська битва (10 липня — 10 вересня 1941 р.) зірвали плани блискавичної війни, але втрати радянських військ були величезними —понад 3 млн солдат та офіцерів та 1300 тис. поранених.

Радянське керівництво докладало значних зусиль, щоб організувати відсіч ворогу. 29 червня 1941 р. з'явилась директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про надзвичайні заходи у боротьбі з ворогом. 23 червня 1941 р. було організовано Ставку Головного Командування (з 8 серпня — Ставка Верховного Головнокомандувача, очолювана Й. Сталіним) —вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Вся повнота влади в країні перейшла до створеного 30 червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО). Навколо великих промислових центрів створювалися укріпрайони, почалася евакуація промислових підприємств і матеріальних цінностей на схід.

Серед причин поразок Червоної армії влітку-восени 1941 р. — несподіваність нападу, значна чисельна перевага в живій силі та техніці на напрямах головного удару, значний бойовий досвід німецької армії, грубі прорахунки у визначенні часу війни, в оперативній побудові тощо.

Оговтавшись після Смоленської битви, вермахт перейшов у новий рішучий наступ. Основний удар було спрямовано на Україну. В результаті глибокого прориву німецьких танків у тил Південно-Західного фронту частини Червоної армії опинилися в оточенні: 650 тис. чоловік потрапило в полон. Гітлерівці окупували Лівобережну Україну. 19 вересня 1941 р. німецькі війська вступили в Київ. До жовтня тривала оборона Одеси (72 дні). 250 днів чинили опір захисники Севастополя.
Завдавши Червоній армії поразки на Україні, вермахт знову зосередив головні сили на московському напрямі.

18 грудня 1940 р. Генеральний штаб Збройних сил Німеччини завершив розробку плану "Барбаросса", що передбачав напад на Радянський Союз.

Україна в планах Німеччини

Немаловажне місце у своїх планах німецьке командування відводило здобуттю у якнайкоротші терміни України з її родючими землями й величезними сировинними ресурсами. "Якщо ми хочемо володарювати в світі, то спершу повинні перемогти Росію", — безперестанку повторював А. Гітлер. І у своєму задумі особливу роль відводив Україні. "Якби Урал з його незліченними сировинними багатствами, Сибір з його лісами і Україна з неозорими полями стали власністю Німеччини, німці назавжди забули б, що таке злидні", — заявив він на з'їзді нацистської партії в 1936 р. Про винятково важливе місце України в завойовницьких планах нацистів фюрер підтвердив перед початком Другої світової війни: "Все, що я роблю, спрямовано проти Росії. Мені потрібна Україна!"

У переддень нападу на СРСР, 21 червня 1941 р., Л. Гітлер довірчо писав італійському лідеру Б.Муссоліні: "Перш за все я сподіваюся, що нам вдасться забезпечити на тривалий час спільну продовольчу базу в Україні. Ця країна стане основним поставником тих ресурсів, які нам знадобляться в майбутньому".

Тепер точно встановлено, що відразу ж після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад А.Гітлер доручив розробити нові принципи німецької політики на Сході. 16 вересня 1942 р. вони були схвалені фюрером. "Ми завоювали неосяжні території на Сході з тим, — говорилося там, — щоб закріпитися тут на тисячоліття. Конкретно це означає: після перемоги німецької зброї на просторах від Карпат до Волги має розквітнути нова арійська імперія... Звичайно, програма перебудови світу такого грандіозного розмаху вимагатиме не лише гігантських фізичних зусиль, а насамперед — граничної твердості духу. Саме тому не міністерським чиновникам, а білявим бестіям із чорного корпусу СС фюрер довірив створення передумов великого переселення нордичної раси — вивільнення життєвого простору. Отож найвищим обов'язком кожного з нас на Сході віднині буде масове знелюднення завойованих територій. Ви повинні убивати якомога більше й ефективніше винищувати тутешніх унтерменшів!".

Згодом нацисти прийняли конкретне рішення: для знелюднення територій до Уральського хребта в найстисліше строки знищити та депортувати в Сибір понад ЗО млн населення Польщі та європейської частини СРСР.

2) Початок радянсько-німецької війни

22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку Німеччина напала на СРСР (разом з нею у війну вступили її союзники: Італія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Фінляндія). її армія наступала у трьох напрямках: група "Північ" — на Ленінград, група "Центр" — на Мінськ і Смоленськ (з Москвою як подальшою ціллю), група "Південь" - на Житомир і Київ. Неукраїнському відтинку фронту радянсько-німецьке воєнне співвідношення було таким: у людях —1:1,4, артилерії — 1,3:1, танках — 4,9:1, літаках — 2,4:1. Проте навіть за цих порівняно сприятливих обставин зупинити німців на радянському кордоні не вдалося. їх просування полегшувалося тим, що старі укріплені райони — т. зв. лінію Сталіна — у зв'язку з перенесенням після 1939 р. кордонів, ліквідували, а нову — "лінію Молотова" — не закінчили. За перші три тижні війни Червона армія втратила 850 тис. чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат (німецькі бойові втрати в живій силі були в 10разів меншими).

Такий перебіг подій настільки приголомшив радянське керівництво, що, як стверджують дослідники, у липні 1941 р. Й.Сталін, Л.Берія і В.Молотов обговорювали питання про капітуляцію Радянського Союзу перед нацистською Німеччиною, погоджуючись віддати Гітлеру Прибалтику, Молдавію, значну частину України, Білорусії. Проте болгарський посол, через якого вони намагалися зв'язатися з Гітлером, відмовився бути посередником у цій сумнівній справі.

Згідно з військовою доктриною, СРСР готувався воювати на чужій території, тому більше половини радянських запасів: зброї, боєприпасів, обмундирування, техніки, пального — було складовано поблизу кордону (згадуваний вже В.Суворов мотивує це підготовкою Сталіна до нападу на Німеччину, який мав статися 15липня 1941 р.). У результаті, за перший тиждень війни 30 % всіх запасів боєприпасів, 5,4 із 7,6мли гвинтівок, 191 із 240 тис. кулеметів, 60 % всіх запасів пального і продфуражу було або знищено, або захоплено противником.

До кін. 1941 р. ворог окупував майже всю Україну (за винятком східних районів Харківської, Сталінської та Ворошиловградської областей). Слабко підготовлена та погано озброєна Червона армія не витримувала натиску німецького війська. Приклади серйозного спротиву нацистам були нечисленними. У перші дні наступу німецькі частини наразилися па відчайдушний опір на лінії Луцька — Бродів — Рівного — Дубни, де з 23 по 29 червня 1941 р. велися перші на Східному фронті танкові бої. Незважаючи на настирливі атаки, протягом б днів стримувала наступ ворога 41-ша стрілецька дивізія у районі Рави-Руської. Значний героїзм проявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних заставу Сокалі, Перемишлі, Володимирі-Волинському. Але, як правило, нацисти зосереджували у ключових точках потужні сили і за рахунок цього без якихось ускладнень проривали радянську оборону.

У зв'язку з нестачею зброї та боєприпасів, втрачених через недалекоглядну політику вищого державного керівництва, склалася ситуація, коли, за словами історика В.Короля, гвинтівкою у перших боях був озброєний лише один з трьох червоноармійців, а інколи один — з п'яти. До того ж, солдатам на один день активних боїв видавали тільки півтори обойми патронів, по одній кулеметній стрічці, по чотири снаряди на гармату, чого було недостатньо навіть для відбиття однієї атаки ворога. В результаті багато підрозділів і частин Червоної армії потрапляли в оточення, а тому, як правило, змушені були гинути або здаватися у ворожий полон. Зокрема, на українській території сталося найбільше з усіх відомих воєнній історії оточень, коли у сер. вересня 1941 р. під Києвом німецькі війська взяли в кільце 660 тис. чол., у т. ч. 60 тис. командирів, Південно-Західного фронту. Одною з причин катастрофи став наказ Сталіна, що вимагав "за будь-яку ціну" утримувати Київ і заборонив військам фронту відступити на лівий берег Дніпра. З оточення зуміли вирватися лише окремі загони. Командувач фронтом М.Кирпонос та група генералів загинули. Подібної поразки Червона армія зазнала наприкін. травня 1942 р. під Харковом, коли в німецький полон потрапили 240 тис. чол.

22 липня 1942 p., після захоплення німцями м. Свердловська на Ворошиловградщині (нині Лугатцина), вся українська територія була остаточно окупована. Втрати Червоної армії тільки вбитими і полоненими склали бл. 5 млн чол., тоді як втрати німців — трохи більше 250 тис. Від радянської кадрової армії на той час залишилося всього 8 %. Очевидно, що якби територія СРСР обмежувалася лише її європейською частиною, то його поразка у 1941 р. була б неминучою. Але Радянському Союзові, як влучно помітив Я.Грицак, пощастило на природних союзників. По-перше його рятували великі простори — Червоній армії було куди відступати. Наявність великого тилу у східній частині СРСР дозволила, до того ж, евакуювати туди військове виробництво. По-друге, радянське керівництво скористалося з величезного людського потенціалу, який, як гарматне м'ясо, кидали під наступаючі німецькі танки. Та й, зрештою, зимою 1941/42 pp. допомогли тріскучі морози.

Література:

Всесвітня історія – Турченко Ф. Г.

Всесвітня історія – Полянський П. Б.

Контрольні запитання:

1. Причини поразок Червоної армії?

2. Скласти хронологічну послідовність воєнних дій 1941- 1942рр

3. Яке значення битви під Москвою?

(Конспект лекції, робота з контурною картою)

Дата добавления: 2015-05-23