Класифікація методів навчання

У психологічно-педагогічній літературі не існує єдиної класифікації методів навчання.

Деякі дидакти (Е.И. Перовський, Е.Я. Голант, Д.О. Лордкипанидзе й ін.) вважали, що при класифікації методів навчання необхідно враховувати ті джерела, з яких знаходять знання учні. На цій основі вони виділяли три групи методів: словесні, наочні і практичні.

И.Я. Лернер і М.Н. Скаткін [ ]розробляли методи навчання, виходячи з характеру навчально-пізнавальної діяльності учнів по оволодінню досліджуваним матеріалом. З цього погляду вони виділяли наступні методи:

а) пояснювально-ілюстративний, чи інформаційно-рецептивний: розповідь, лекція, пояснення, робота з підручником, демонстрація картин, кіно- і діафільмів і тощо;

б) репродуктивний: відтворення дій по застосуванню знань на практиці, діяльність по алгоритму, програмування;

в) проблемний виклад досліджуваного матеріалу;

г) частково-пошуковий, чи евристичний метод;

д) дослідницький метод, коли учнем дається пізнавальна задача, що вони вирішують самостійно, підбираючи для цього необхідні методи і користаючись допомогою вчителя.

Ю.К. Бабанський [ ] усе різноманіття методів навчання підрозділив на три основні групи:

а) методи організації і здійснення учбово-пізнавальної діяльності;

б) методи стимулювання і мотивації учбово-пізнавальної діяльності;

в) методи контролю і самоконтролю за ефективністю учбово-пізнавальної діяльності.

Кожна з цих класифікацій має визначену підставу і дозволяє з різних сторін осмислювати сутність методів навчання. Однак у дидактичному відношенні найбільш практичної представляється класифікація М.А. Данилова і Б.П. Осипова [ ]. Вони виходили з того, що якщо методи навчання виступають як способи організації упорядкованої навчальної діяльності учнів по досягненню дидактичних цілей і рішенню пізнавальних задач, то, отже, їх можна підрозділити на наступні групи: а) методи придбання нових знань, б) методи формування умінь і навичок по застосуванню знань на практиці, в) методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок.

Зазначена класифікація узгоджується з основними задачами навчання і допомагає кращому розумінню їхнього функціонального призначення. Навчання можна розділити на п'ять наступних груп: а) методи усного викладу знань вчителем і активізації пізнавальної діяльності учнів:розповідь, пояснення, лекція, бесіда; метод ілюстрації і демонстрації при усному викладі досліджуваного матеріалу: б) методи закріплення досліджуваного матеріалу: бесіда, робота з підручником: в) методи самостійної роботи учнів по осмисленню і засвоєнню нового матеріалу: робота з підручником, лабораторні роботи; г) методи навчальної роботи з застосування знань на практиці і вироблення умінь і навичок: вправи, лабораторні заняття; д) методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів: повсякденне спостереження за роботою учнів, усне опитування (індивідуальний, фронтальний, ущільнений), виставляння поурочного балу, контрольні роботи, перевірка домашніх робіт, програмований контроль; е) нестандартні методи: творчі проекти, ділові ігри, дистанційні проекти, тощо.

Розглянемо основні методи навчання.

Методи усного викладу знань вчителем і активізація учбово-пізнавальної діяльності учнів.

До цих методів відносяться: розповідь, пояснення, лекція, бесіда; метод ілюстрації і демонстрації при усному викладі досліджуваного матеріалу.Перші чотири з цих методів називають також вербальними (від лат, verbalis - усний, словесний).

Методи закріплення досліджуваного матеріалу:

- Усний виклад знань вчителем пов'язаний з первинним сприйняттям і осмисленням їх учнями. Але, як відзначав дидакт М.А. Данилов, «знання, що є результатом першого етапу навчання, не є ще знаряддям активного, самостійного мислення і діяльності учнів» [ ].

- Метод бесіди.Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли викладений учителем матеріал є порівняно нескладним і для його засвоєння досить використовувати прийоми відтворення (повторення). Суть методу бесіди в даному випадку полягає в тім, що вчитель за допомогою вміло поставлених питань спонукує учнів до активного відтворення викладеного матеріалу з метою його більш глибокого осмислення і засвоєння (запам'ятовування). Бесіда як метод засвоєння тільки що сприйнятого матеріалу використовується по всіх предметах шкільного навчання.

- Робота з підручником.У курсі кожного навчального предмета є теми досить складні, зухвалі утруднення при засвоєнні учнями. У таких випадках учителю не завжди доцільно відразу ж після викладу нового матеріалу проводити бесіду по його засвоєнню (запам'ятовуванню). Найкраще дати можливість учням попрацювати самостійно з підручником, а потім уже проводити бесіду.

Методи самостійної роботи учнів по осмисленню і засвоєнню нового матеріалу.

Поряд з усним викладом досліджуваного матеріалу вчителем значне місце в процесі навчання займають методи самостійної роботи учнів по сприйняттю й осмисленню нових знань.

К.Д. Ушинський [], наприклад, вважав, що тільки самостійна робота створює умови для глибокого оволодіння знаннями і розвитку мислення учнів.

«самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, - це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, але по його завданню в спеціально наданий, для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, виявляючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результати своїх розумових і фізичних (чи тих і інших разом) дій». Розглянемо сутність цих методів.

Робота з підручником по осмисленню і засвоєнню нових знань.Щоб робота з підручником на уроці давала навчальний ефект, учителю необхідно дотримуватися наступних вимог: а) насамперед істотне значення має правильний вибір матеріалу (теми) для самостійного вивчення по підручнику на уроці. Відомо, що не всяке питання учні можуть засвоїти самостійно без докладного пояснення його вчителем. Багато тем містять у собі зовсім нові відомості, носять вступний чи узагальнюючий характер. Їх вивчення викликає в школярів великі труднощі. Природно, що для вивчення таких тем не слід відсилати учнів до самостійної роботи з підручником, їх потрібно викладати і пояснювати самому вчителю. б) Самостійній роботі учнів з підручником, як правило, повинна перебувати ґрунтовна вступна бесіда вчителя. Насамперед, потрібно точно визначити тему нового матеріалу, провести загальне ознайомлення з його змістом, звернути увагу учнів на ті питання, що вони повинні засвоїти (іноді їх корисно записати на дошці чи вивісити у виді таблиці), а також дати докладні поради про порядок самостійної роботи і самоконтролю) У процесі занять учителю потрібно спостерігати за ходом самостійної роботи учнів, задавати деяким з них питання, як вони розуміють досліджуваний матеріал. Якщо деякі з них будуть натрапляти на труднощі, необхідно допомогти їм розібратися в незрозумілих положеннях. г) Серйозну увагу варто звертати на вироблення в школярів уміння самостійно осмислювати і засвоювати новий матеріал по підручнику.д) Нерідко самостійній роботі з підручником може перебувати демонстрація дослідів і наочних приладів з метою створення на занятті проблемної ситуації і стимулювання учнів до більш вдумливого осмислення досліджуваного матеріалу. е) Вивчення нового матеріалу по підручнику нерідко проводиться у формі вибіркового читання окремих місць з метою самостійного засвоєння питань описового характеру. У такому випадку виклад матеріалу вчителем чергується з роботою учнів над підручником. ж) При вивченні нового матеріалу нерідко виникає необхідність звернутися до короткого відтворення вивчених раніше тем. Основним методом у таких випадках, як правило, виступає усне опитування. Однак найчастіше він не дає бажаного ефекту, тому що багато учнів не завжди можуть згадати і відтворити пройдений матеріал. У таких випадках краще використовувати самостійну роботу з підручником.з) Робота з підручником ні в якому разі не повинна займати весь урок. Її необхідно сполучати з іншими формами і методами навчання. Так, після роботи з підручником обов'язково потрібно перевіряти якість засвоєння досліджуваного матеріалу, давати вправи, зв'язані з виробленням умінь і навичок і подальшим поглибленням знань учнів.

Наведені приклади показують, що самостійна робота учнів з підручником по засвоєнню нового матеріалу як метод навчання вимагає від учителя високого рівня знань і практичного оволодіння різноманітними прийомами її організації.

Лабораторні роботи (заняття) по оволодінню новим матеріалом.

У системі роботи зі сприйняття і засвоєння нового матеріалу учнями широке застосування знаходить метод лабораторних робіт. Свою назву він одержав від лат. laborare, що значить працювати. Проведення лабораторних робіт з метою осмислення нового навчального матеріалу містить у собі наступні методичні прийоми: 1) постановку теми занять і визначення задач лабораторної роботи, 2) визначення порядку лабораторної роботи чи окремих її етапів, 3) безпосереднє виконання лабораторної роботи учнями і контроль вчителя за ходом занять і дотриманням техніки безпеки, 4) підведення підсумків лабораторної роботи і формулювання основних висновків.

Лабораторні роботи як метод навчання багато в чому носять дослідницький характер, і в цьому змісті високо оцінюються в дидактиці. Вони викликають в учнів глибокий інтерес до навколишнього середовища, прагнення осмислити, вивчити навколишні явища, застосовувати добуті знання до рішення і практичних, і теоретичних проблем. Метод цей виховує сумлінність у висновках.

Лабораторні заняття. Організація лабораторних робіт учнів по застосуванню знань на практиці містить у собі наступні прийоми: а) постановка мети лабораторних (практичних) занять, б) визначення порядку роботи і керівництво ходом її виконання, в) підведення підсумків роботи. При проведенні лабораторних (практичних) занять учні можуть користатися підручниками й іншими навчальними посібниками, а також консультуватися з учителем.

Методи навчальної роботи з вироблення умінь і навичок застосування знань на практиці.

У процесі навчання велике значення має вироблення умінь і навичок у учнів та застосування отриманих знань на практиці.

Метод вправ. Сутність цього методу полягає в тому, що учні роблять багаторазові дії, тобто тренуються (вправляються) у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці і таким шляхом поглиблюють свої знання, виробляють відповідні уміння і навички, а також розвивають своє мислення і творчі здібності. З цього визначення випливає, що вправи, по-перше, повинні носити свідомий характер і проводитися тільки тоді, коли учні добре осмислять і засвоять досліджуваний матеріал, по-друге, вони повинні сприяти подальшому поглибленню знань і, по-третє, сприяти розвитку творчих здібностей школярів.

Методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів:

Перевірка й оцінка знань, умінь і навичок учнів є важливим структурним компонентом процесу навчання і відповідно до принципів систематичності, послідовності і міцності навчання повинна здійснюватися протягом усього періоду навчання. Цим обумовлюються різні види перевірки й оцінки знань. Основними з них є наступні: а) поточна перевірка й оцінка знань, проведена в ході повсякденних навчальних занять; б) тематична перевірка й оцінка знань, що проводиться наприкінці кожної теми; в) річна оцінка знань, тобто оцінка успішності учнів за рік; г) випускні і переводні іспити. При перевірці й оцінці якості успішності необхідно виявляти, як зважуються основні задачі навчання, тобто якою мірою учні опановують знаннями, уміннями і навичками, світоглядними і нравствено-естетичними ідеями, а також способами творчої діяльності. Істотне значення має також те, як відноситься той чи інший учень до навчання, чи працює він з необхідною напругою чи постійно ж ривками і т.д. Усе це обумовлює необхідність застосування всієї сукупності методів перевірки й оцінки знань, що названі вище. Яка ж сутність і дидактичні основи використання кожного з цих методів?

Повсякденне спостереження за навчальною роботою учнів. Цей метод дозволяє вчителю скласти уявлення про те, як поводяться учні на заняттях, як вони сприймають і осмислюють досліджуваний матеріал, яка в них пам'ять, якою мірою вони виявляють кмітливість і самостійність при виробленні практичних умінь і навичок, які їхні навчальні схильності, інтереси і здібності. Якщо з всіх цих питаннях у вчителя накопичується достатня кількість спостережень, це дозволяє йому більш об'єктивно підходити до перевірки й оцінки знань учнів, а також вчасно вживати необхідні заходи для попередження неуспішності.

Усне опитування - індивідуальний, фронтальний, ущільнений.Цей метод є найбільш розповсюдженим при перевірці й оцінці знань. Сутність цього методу полягає в тім, що вчитель ставить учням питання по змісту вивченого матеріалу і спонукує їх до відповідей, виявляючи таким чином якість і повноту його засвоєння. Оскільки усне опитування є питально-відповідним способом перевірки знань учнів, його ще іноді називають бесідою.

Контрольні роботи. Це дуже ефективний метод перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів, а також їхніх творчих здібностей. Сутність цього методу полягає в тому, що після проходження окремих тем чи розділів навчальної програми вчитель проводить у письмовій чи практичній формі перевірку й оцінку знань, умінь і навичок учнів. При проведенні контрольних робіт необхідно дотримувати ряд дидактичних вимог.

1. Контрольні роботи доцільно проводити тоді, коли вчитель переконався, що вивчений матеріал добре осмислений і засвоєний учнями. Якщо ж останні не зовсім добре засвоїли досліджувану тему чи розділ програми, то контрольну роботу проводити не слід, а потрібно продовжувати подальшу навчальну роботу з їх більш ґрунтовного засвоєння. 2: Необхідно за один-два тижні попередити учнів про майбутню контрольну роботу і провести в зв'язку з цим відповідну підготовку. Одночасно з цим потрібно давати учням завдання, що вимагають прояви творчого мислення і кмітливості для того, щоб вони училися шукати правильні рішення нестандартних задач і вправ. Нерідко корисно також проводити так називані попереджувальні перевірочні роботи, що дозволяють визначати ступінь підготовленості учнів до майбутньої контрольної роботи. 3: Дуже важливо, щоб зміст контрольної роботи охоплював основні положення вивченого матеріалу і містив в собі такі питання, рішення яких вимагало б прояви кмітливості, від учня, і творчості. 4: При проведенні контрольних робіт необхідно забезпечувати самостійне виконання учнями завдань, що даються, не допускати підказок і списування. Основним прийомом є підбор різних варіантів для учнів, розміщення учнів за окремими столами і т.д. 5: Контрольні роботи, як правило, повинні проводитися в першій половині тижня і бажано на другому і третьому уроці. Перенесення контрольних робіт на кінець тижня чи на останні уроки недоцільно, тому що в цей час учні випробують підвищене стомлення, що, безсумнівно, може негативно позначитися на виконанні контрольної роботи. По цій же причині неприпустиме проведення декількох контрольних робіт в один день. Шосте: учитель зобов'язаний уважно перевіряти й об'єктивно оцінювати контрольні роботи, а також проводити аналіз якості виконання, класифікувати допущені учнями помилки і здійснювати наступну роботу з усунення пробілів у їхніх знаннях.

Перевірка домашніх робіт учнів. Для перевірки й оцінки успішності учнів велике значення має перевірка виконання ними домашніх завдань. Вона дозволяє учителю вивчати відношення учнів до навчальної роботи, якість засвоєння досліджуваного матеріалу, наявність пробілів у знаннях, а також ступінь самостійності при виконанні домашніх завдань. Перевірка домашніх робіт у тій чи іншій формі здійснюється на кожнім уроці. Крім того, учитель періодично бере зошити з домашніми роботами учнів для спеціального перегляду і перевірки. Що ж стосується слабоуспіваючих, то вчитель зобов'язаний регулярно перевіряти всі їхні домашні роботи.

Звідси випливає висновок: у системі навчальної роботи повинні знаходити своє застосування всі розглянуті вище методи перевірки й оцінки знань для того, щоб забезпечити необхідну систематичність і глибину контролю за якістю успішності учнів.

Дата добавления: 2015-05-23