Визначення статевого хроматину

Це експрес-метод, що дозволяє визначити кількість статевих хромосом, але потребує подальшого каріотипування для підтвердження діагнозу.

Розроблено методи визначення Х-статевого хроматину (тілець Барра) і Y-статевого хроматину.

Х-статевий хроматін. Тільця Барра — це спіралізована Х-хромосома. Одна із Х-хромосом у плодів жіночої статі інактивується і спіралізується на 16–19-ту добу ембріонального розвитку, а друга залишається активною. Спіралізована Х-хромосома помітна в ядрах соматичних клітин у вигляді темної, добре забарвленої грудки. Тільця Барра виявляють в епітеліальних клітинах із слизової щоки (у букальному зскрібку) або в нейтрофільних лейкоцитах периферичної крові.

В епітеліальних клітинах грудки статевого хроматину розташовуються під ядерною мембраною. У жінок в нормі статевий хроматин знаходять більше як у 20 % клітин. У чоловіків статевий хроматин в нормі відсутній. У нейтрофільних лейкоцитах тільця Барра мають вид барабанних паличок. В нормі у жінок барабанні палички виявляються в 1–2 % лейкоцитів, а у чоловіків відсутні.

Метод використовують:

— для експрес-діагностики хромосомних хвороб, пов’язаних із зміною кількості Х-хромосом; кількість Х-хромосом на одиницю більше кількості грудок статевого хроматину і визначається за формулою: N = n +1,

де N — кількість Х-хромосом; n — кількість грудок статевого хроматину;

— як експрес-метод діагностики статі при гермафродитизмі;

— у судовій медицині для визначення статевої приналежності фрагментів трупа людини (тільця Барра добре зберігаються в хрящовій тканині).

Y-статевий хроматин - це інтенсивно флуоресціююча ділянка довгого плеча Y-хромосоми в інтерфазних ядрах. Його можна визначити в букальному зскрібку, лейкоцитах периферичної крові. Препарат забарвлюють флюоресцентним барвником акрихін-іпритом. Під люмінесцентним мікроскопом Y-хроматин виявляється в ядрі клітини як яскрава пляма діаметром 0,3–1,0 мкм. У чоловіків в нормі одна грудка Y-хроматину. Метод використовується для експрес-діагности синдрому полісомії Y.

Молекулярно-генетичні методи (методи ДНК-діагностики)

Молекулярно-генетичні методи (методи ДНК-діагностіки) — це велика і різноманітна група методів, призначена для виявлення варіацій у структурі досліджуваної ділянки ДНК.

Показання до ДНК-діагностики

1. Підтвердження клінічного діагнозу моно генного захворювання та уточнення типу мутації.

2. Пресимптоматична діагностика — коли клінічні ознаки захворювання з пізнім дебютом відсутні.

3. Виявлення гетерозиготних носіїв мутації у випадках аутосомно-рецесивних або зчеплених з Х-хромосомою захворювань

3. Пренатальна діагностика моногенних хвороб.

4. Діагностика преімплантаційна.

5. Виявлення генетичної схильності до мультифакторіальних захворювань.

6. Ідентифікації особи (геномна дактилоскопія) і встановлення споріднення в судовій медицині.

7. Діагностика онкологічних захворювань.

8. У клінічній фармакогенетиці для визначення типу метаболізму лікарських препаратів.

9. Діагностика інфекційних захворювань (виявлення ДНК або РНК збудника

10. Для визначення стійкості збудників інфекційних захворювань до антибіотиків. Формування стійкості пов’язане з мутаціями певних генів, які можна ідентифікувати.

11. У перспективі — для створення генетичного паспорта будь-якої людини.

Вихідний матеріал для проведення ДНК-діагностики

Для молекулярно-генетичної діагностики використовують будь-які ядровмісні клітини.

— Для діагностики спадкового захворювання частіше беруть кров (лейкоцити), рідше змиви з порожнини рота, волосяні фолікули.

— Для пренатальної діагностики проводять хоріоцентез (отримання ворсинчастої оболонки — хоріона), плацентоцентез (отримання тканини плаценти), амніоцентез (отримання амніотичної рідини і виділення з неї клітин), кордоцентез (отримання пуповинної крові).

— Для доімплантаційної діагностики — бластомер або полярне тільце.

— У судовій медицині для ідентифікації особи використовують будь-які тканини (плями крові, шкіра, сперма і ін.), для встановлення споріднення за допомогою методів геномної дактилоскопії — кров.

— Для діагностики інфекційних захворювань — зскрібки з піхви, уретри, бронхолегеневі змиви, сироватку крові, культури збудників.

— Для діагностики онкологічних захворювань — червоний кістковий мозок (при лейкозі) та ін.

— Для діагностики мітохондріальних хвороб основним джерелом ДНК є біоптат м’язів.

Етапи ДНК-діагностики з використанням полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР)

Сьогодні одним з основних етапів ДНК-діагностики є полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Метод було розроблено в 1983 р. К. Мюллісом (США). За розробку цього методу в 1993 р. йому було присуджено Нобелівську премію в галузі біології і медицини.

Виділяють такі етапи ДНК-діагностики з використанням полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

1) Виділення ДНК. Як правило, ДНК з біологічного матеріалу виділяють методами лізису клітин з подальшим очищенням від білкових компонентів. Для підвищення чутливості реакції ДНК можна сорбувати на іонообмінних смолах.

2) Полімеразная ланцюгова реакція, яка дозволяє вибірково ампліфікувати багатократно редуплікувати) ділянку ДНК, що цікавить дослідника, в мільйони раз.

Необхідною умовою для проведення ПЛР є знання нуклеотидної послідовності ампліфікованої ділянки ДНК, оскільки специфічний вибір цієї ділянки здійснюється шляхом гібридизації матричної ДНК з двома штучно синтезованими праймерами. Праймери — олігонуклеотидні послідовності ДНК завдовжки від 15 до 30 п. о., комплементарні 3’-кінцям ампліфікованої ділянки на змістовій і антизмістовій нитках ДНК відповідно. Таким чином, відстань між праймерами визначає довжину синтезованих фрагментів ДНК.

По суті, метод ПЛР імітує природний процес редуплікації ДНК у клітинах. До складу реакційного розчину вводять ДНК обстежуваної людини, чотири види нуклеотидів ДНК (дезоксирибонуклеотид–трифосфати), а також термостабільну ДНК-полімеразу (Taq-полимеразу), яка зберігає свою активність при високій температурі. Цей фермент було виділено з бактерій, які живуть у гарячих джерелах (Thermus aquaticus). Оптимум роботи ферменту при температурі +72 °С.

Проведення реакції здійснюється в спеціальній буферній суміші з певними концентраціями іонів калію, хлору, магнію і точним значенням рН.

Полімеразна ланцюгова реакція відбувається циклічно. Кожен цикл має три фази:

1. Денатурація або плавлення – суміш нагрівають до 90–95 °С. При цьому відбувається розрив водневих зв’язків, що сполучають два ланцюги ДНК, і ДНК переводиться в однониткову форму.

2. Гібридизація, або відпал — суміш охолоджують до 45–60 °С, праймери з’єднуються з комплементарними ділянками ДНК.

3. Синтез — суміш знов нагрівають до 72 °С, починає працювати термостабільна ДНК-полімераза і синтезується дочірній ланцюг ДНК. ДНК-полімераза добудовує нитку нуклеотидів комплементарно матричній ДНК. Причому синтез ДНК йде від місця гібридизації праймера у напрямі 3’–5’. При цьому праймер включається до складу щойно синтезованої ділянки нуклеїнової кислоти. У подальших циклах щойно синтезовані молекули ДНК стають, у свою чергу, матрицею для аналогічного синтезу нових копій. Оскільки синтез кожного з двох антипаралельних ланцюгів ДНК розпочинається від місця гібридизації праймера, це місце і стає межею синтезованої ділянки (рис. 10.7).

Якщо уявити собі, що в реакційній суміші знаходилася одна молекула ДНК з ділянкою, яку необхідно редуплікувати, то після першого циклу одержують 2 молекули, після другого циклу — 4 і т. ін. Тобто кількість копій ДНК збільшується в геометричній прогресії.

ДНК

1 фаза 2 фаза 3 фаза

денатурація відпал синтез

праймер

Кількість вказаних циклів в ПЛР становить зазвичай від 25 до 30. У результаті кількість копій ДНК збільшується в мільйони разів.

Суміш ставлять у спеціальний прилад — термоциклер, або ампліфікатор. У ньому автоматично відбувається зміна температур, необхідних для реакції.

3) Аналіз одержаних результатів. Фрагменти з нормальною і мутантною послідовностями можуть відрізнятися за електрофоретичною рухливістю, тому часто проводиться електрофорез ампліфікованих фрагментів у гелі

Для ідентифікації ампліфікованих фрагментів можуть бути використані методи секвенування, а також метод алель-специфічних олігонуклеотидів. Метод алель-специфічних олігонуклеотидів грунтується на гібридизації ампліфікованих фрагментів ДНК з міченими олігонуклеотидами, комплементарними нормальній або мутантній послідовності ДНК. Прикладом такого підходу є застосування ДНК-чипів.

Модифікації ПЛР

Існує велика кількість модифікацій методу ПЛР, розроблених для швидко сканування геному і пошуку відомих генних мутацій.

Мультиплексна (мультипраймерная) ПЛР — грунтується на одночасній ампліфікації в одній реакції кількох екзонів досліджуваного гена або кількох фрагментів різних генів (див. рис. 10.8), що дозволяє проводити експрес-скринінг найбільш частих мутацій в гені або виявляти водночас мутації в різних генах.

Алель-специфічна ампліфікація — грунтується на використанні різних праймерів, один з яких комплементарний нормальнійї, а другий — мутантній послідовності ДНК. В результаті такої реакції в розчині синтезується два різновиди ПЛР-продуктів — нормальні і мутантні, що розрізняються за своєю довжиною.

Метод сайт-спрямованої модифікації ампліфікованої ДНК — грунтується на використанні в ПЛР специфічного mismatch-праймера, відмінного від матричної послідовності на 1 нуклеотид. В результаті включення такого праймера до складу мутантного ПЛР-продукту в ньому утворюється штучно створений сайт рестрикції для однієї з рестриктаз, що дозволяє провести ДНК-діагностику за допомогою рестрикційного аналізу.

Існують спеціальні способи проведення ПЛР, які дозволяють вивчати не тільки ДНК, але і РНК. Це важливо, наприклад, при дослідженні РНК-вмісних вірусів (ретровіруси, зокрема ВІЛ, вірус гепатиту С, грипу А та ін.), а також при аналізі експресії різних генів в організмі. Подібні методики зазвичай включають два етапи: зворотну транскрипцію і ПЛР на матриці одержаної ДНК.

ПЛР у реальному часі. Одниміз перспективних напрямів днк-технологій, що швидко розвиваються, є плр у реальному часі. Цей метод не потребує електрофорезу продуктів ампліфікації в агарозному або поліакриламідному гелі. Реєстрація наявності або відсутності продуктів ампліфікації може здійснюватися двома шляхами: реєстрацією флюоресценції продуктів ампліфікації або за характером температурних кривих етапу відпалу, які залежать від наявності або відсутності шуканої днк-мішені. Застосування ПЛР у реальному часі дозволяє значно заощадити час і скористатися перевагами «закритої системи», оскільки не потрібно відкривати пробірки з реакційною сумішшю. Таким чином, запобігають можливості контамінації устаткування і матеріалів продуктами ампліфікації і виникнення хибнопозитивних результатів. Метод real-time pcr особливо перспективний при діагностиці вірусних і бактеріальних інфекцій.

10.4.6. Прямі і непрямі методи ДНК-діагностики

Молекулярно-генетичні методи можна розділити на прямі і непрямі.

1) Пряма діагностика передбачає виявлення мутації в досліджуваному гені. Для проведення прямої ДНК-діагностики необхідно точно знати структуру гена (або конкретної ділянки гена, що містить аналізовану мутацію).

2) Непряма діагностика використовується при захворюваннях, коли ген картований (відома його локалізація в хромосомі), але будова гена, характер мутацій в ньому недостатньо з’ясовані. Суть непрямої ДНК-діагностики полягає в аналізі успадкування у хворих і здорових членів сім’ї поліморфних генетичних маркерів, зчеплених з геном хвороби (тобто які розташовані у сусідніх локусах в хромосомі і успадковуються зчеплено — за законом Моргана). В якості таких маркерів можуть бути сайти рестрикції для певних рестриктаз, поліморфізм мінісателітних і мікросателітних послідовностей.

Метод дерматогліфіки

Заснований на вивченні рисунка шкіри на пальцях, долонях і підошвах (від грец. derma — шкіра, glyphe — малювати). Вивчення узорів на подушечках пальців називається дактилоскопією, на долонях — пальмоскопією, на підошвах — плантоскопією. Огляд згинальних складок проводять неозброєним оком. Папілярні лінії в грудному віці досліджують за допомогою 3- або 5-кратної лупи.

У медичній генетиці метод в основному використовується як допоміжний для діагностики хромосомних хвороб.

Особливості дерматогліфіки при хромосомних хворобах

1) Чотирипальцева поперечна долонна складка.

2) Кілька дуг на пальцях рук.

3) Радіальні петлі на 1, 4 або 5 пальцях кисті.

4) Дистальний осьовий трирадіус, збільшення кута atd.

5) Аплазія підпальцевих трирадіусів.

6) Поперечна згинальна борозна на підошві.

7) Дуговий узор на полі I пальця підошви.

Біохімічні методи

Метод використовують для діагностики спадкових хвороб обміну речовин.

Об’єктами біохімічної діагностики можуть бути сеча, піт, плазма і сироватка крові, кров висушена на хроматографічному або фильтровальному папері, спинномозкова рідина, амніотична рідина, культура клітин (фібробласти, лімфоцити).

Якщо специфічний дефект ферменту призводить до накопичення метаболітів з низькою молекулярною масою і високою проникністю, вони можуть виходити в міжклітинний простір. Низькомолекулярні метаболіти можуть бути ідентифіковані в плазмі крові або сечі за допомогою різних методик: інгібіція росту бактерій, тонкошарова хроматографія, газова хроматографія, рідинна хроматографія, спектрометрія та ін.

Якщо метаболіти мають велику молекулярну масу, вони накопичуються в клітинах, приводячи до збільшення органоїдів і появи вакуолей. Захворювання, пов’язані з порушенням катаболізму крупних молекул, діагностуються шляхом визначення активності ферментів в тканинах або клітинах.

Принципи біохімічної діагностики ґрунтуються на патогенезі ферментопатій. Вони можуть бути спрямовані на визначення:

1) надмірної кількості речовини, метаболізм якої порушений;

2) аномальних метаболітів в крові і сечі;

3) дефіциту нормальних метаболітів;

4) активності ферменту, що відповідає за метаболічний шлях.

Диференціальна діагностика ферментопатій за клінічною картиною, особливо у новонароджених і дітей раннього віку, утруднена, оскільки схожу клінічну картину можуть мати різні ферментопатії. Це обумовило необхідність створення спеціальних діагностичних тест-програм.

Біохімічну діагностику, як правило, проводять в два етапи: 1) первинна діагностика (скринінг); 2) уточнення діагнозу.

Скринінг може бути селективним або масовим.

Селективний біохімічний скринінг проводиться серед груп дітей і дорослих з клінічними ознаками спадкового дефекту обміну речовин. Йдеться про «просіювання» контингентів дітей або дорослих, серед яких можна з високою вірогідністю чекати хворих із спадковими хворобами обміну.

Показання для селективного скринінгу:

1) затримка психомоторного розвитку у дітей раннього віку, розумова відсталість у дітей старшого віку;

2) неврологічні порушення (судоми, зниження м’язового тонусу, спастичні парези);

3) диспепсичні явища, непереносимість окремих продуктів і ліків, порушення вигодовування;

4) порушення фізичного розвитку дітей (затримка в надбавці маси тіла та росту, деформація кісток тулуба і кінцівок та ін.);

5) інші симптоми ферментопатій (катаракта, порушення слуху, зору, специфічний колір і запах сечі, шкірні прояви та ін.).

У селективних програмах можуть використовуватися якісні і напівкількісні методи, у якості матеріалу – сеча або кров.

При підозрі на наявність спадкової патології обміну речовин у першу чергу проводиться сечовий скринінг. Для сечового скринінгу використовують 15 – 20 простих якісних реакції, які охоплюють максимально широкий круг метаболічних дефектів. Ці реакції спрямовані на виявлення ряду метаболітів, які, як правило, характерні для цілої групи захворювань

Таблиця

Приклади простих якісних експрес-тестів, що використовують для сечового скринінгу

Тест	Захворювання	Колір сечі
Проба Фелінга (тест з FeCl3)	Фенілкетонурія Алкаптонурія Хвороба кленового сиропу	Темно-зелений Зелений колір, що швидко зникає Колір хакі
Проба Легаля на кетонові тіла	Цукровий діабет, глікогеноз I, III, IV типу, хвороба кленового сиропу, мітохондріальні хвороби, порушення обміну органічних кіслот	Червоний колір
Тест на кетокислоти з 2.4-динитрофенілгідразином	Фенілкетонурія, хвороба кленового сиропу, гістидинемія, транзиторна тирозилурія	Жовтий колір різної інтенсивності
Проба Бенедикта	Цукровий діабет, цистиноз, природжена непереносимість лактози та фруктози, галактоземія, ниркова глюкозурія, синдром Фанконі	Колір варіює від зеленого до оранжевого
Ціанід-нітропруссидний тест Бранда	Гомоцистинурія, цистинурія, гіперамоніемія	Зелений колір різної інтенсивності
Тест Міллона (на фільтрувальному папері)	Тирозиноз, галактоземія, цистиноз, хвороба Хартнупа	Червоно-оранжевий колір
Тест Беррі (на фільтрувальному папері)	Деякі типи мукополісахаридозів	Стійке пурпурове кільце на блакитному фоні

При підозрі на порушення певної ланки метаболізму проводиться діагностика за допомогою тонкошарової хроматографії амінокислот, ліпідів, вуглеводів, та олігосахаридів; кількісне визначення глікозаміногліканів та сечової кислоти в сечі.

В ряді випадків для скринінгу досліджують кров. Так, методом електрофорезу виявляються дефекти обміну гемоглобіну (гемоглобінупатії); при підозрі на мітохондріальні хвороби визначають вміст пірувату і лактат; тонкошарова хроматографія амінокислот використовується для діагностики аміноацидурій.

Кінцевий етап біохімічної діагностики – це точна верифікація захворювання. Для уточнення діагнозу використовують кількісні високотехнологічні методи біохімічної діагностики. Так, для виявлення спадкових порушень обміну органічних кислот, жирних кислот, амінокислот, мітохондріальних хвороб використовують методи газової хроматографії і мас-спектрометрії; для визначення амінокислотного спектру крові і сечі - амінокислотний аміноаналізатор; кількісна рідинна хроматографія - для діагностики хвороб обміну органічних кислот, амінокислот, мітохондріальних хвороб, порушення циклу сечовини; колориметричний метод - для визначення рівня оротової кислоти в сечі, для діагностики порушення обміну сечової кислоти, для діагностики ряду хвороб корисними є хроматографія на іоно-обмінних смолах, метод газо-рідинної хроматографії та інші. Активність ферменту може досліджуватись в культурі клітин (лізосомні хвороби, мукополісахаридоз).

Для підтвердження діагнозу могуть використовуватися не тільки біохімічні методи, але й цитохімічні, молекулярно-генетичні методи, біопсія тканин та органів з подальшим дослідженням гістологичних препаратів під світловим або електронним мікроскопом та ін.

6.1. Завдання для самоперевірки вихідного рівня знань-вмінь

Оберіть одну правильну відповідь

1. Першим етапом діагностики хвороб, обумовлених порушенням обміну речовин, є застосування експрес-методів, котрі ґрунтуються на простих якісних реакціях виявлення продуктів розщеплення в крові та сечі. На другому етапі уточнюють діагноз, використовуючи хроматографічні методи визначення ферментів, амінокислот тощо. Як називається цей метод медичної генетики?

А. Біохімічний

В. Близнюковий

С. Популяційно-статистичний

D. Генеалогічний

Е. Цитогенетичний

1. У хворого під час обстеження в крові та сечі виявлено фенілпіровиноградну кислоту, діагностовано фенілкетонурію. Який метод медичної генетики використано для цього?

А. Генеалогічний

В. Популяційно-статистичний

С. Біохімічний

D. Цитогенетичний

Е. Близнюковий

1. Укажіть основний метод діагностики ахондроплазії?

А. Генеалогічний

В. Портретна діагностика

С. Біохімічний

D. Цитогенетичний

Е.Молекулярно-генетичний

1. Що таке амплифікація?

А. Синтез інформаційної РНК

В. Вирізання нітронів і з’єднання екзонів

С. Процеси репарації ДНК

D. Синтез поліпептиду

Е. Багаторазова реплікація фрагменту ДНК

1. Що таке праймер?

А. Ділянка РНК

В. Фермент ДНК=полімераза

С. Зворотна транскриптаза

D. Ділянка ДНК

Е. Процес репарації ДНК

Відповіді:1-А, 2-С, 3-В, 4-Е, 4- Д,

/з наданням у кінці блоку завдань еталонів відповідей – задачі II рівня; тести різних типів також з еталонами відповідей/.

6.2. Інформацію, необхідну для формування знань-вмінь можна знайти упідручниках

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Медична генетика: Підручник для вузів/ В.М. Запорожан, Ю.І. Бажора, А.В. Шевеленкова, М.М. Чеснокова. – Одеса:Одес. Держ. Мед. Ун-т, 2005.-С. 181-203

2. Медицинская генетика: Учебник для вузов/ В.Н. Запорожан, Ю.И. Бажора, А.В. Шевеленкова, М.М. Чеснокова. – Одеса:Одес. Гос. Мед. Ун-т, 2012.- С. 194-217

3. Клиническая генетики. Учебное пособие к практическим занятиям / Бажора Ю.И., Шевеленкова А.В., Живац З.Н. и др.- Одеса: Одес. гос. мед. ун-т, 2001.-С. 76-78, 114-119,125-140.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Бочков Н. П., Пузырев В. П., Смирнихина С. А. Клиническая генетика. -4-е узд., перераб. и доп. М.:ГЭОТАР-МЕД, 2011. –592с.:ил.

2. Врожденные и наследственные заболевания /Под ред. Новикова П.В. –М.Издательский дом Династия, 2007. -544 с.

3. Генетическая медицина/ В.Н. Запорожан, В.А. Кордюм, Ю.И. Бажора и др.; За ред. В.Н. Запорожана. –Одесса: Одес.держ. ун-т, 2008. -432 с.

4. Гинтер Е.К. Медицинская генетика: Учебник. –М.:Медицина, 2003.-448с.:ил.

5. Горбунова В.Н., Баранов В.С. Введение в молекулярную диагностику и генотерапию наследственніх заболеваний.-СПб.: «Специальная литература»,1997.-287 с., ил.

6. Кеннет Л.Джонс. Наследственные синдромы по Дэвиду Смиту. Атлас-справочник. Пер. с англ. – М., Практика, 2011, 1024 с., 488 илл.

7. Лазюк Г.И., Лурье И.В., Черствой Е.Д. Наследственные синдромы множественных врожденных пороков развития – М.: Медицина, 1983 – 204с., ил.

8. Медична генетика: Підручник/За ред. чл.-кор. АМН України, проф.О.Я.Гречаніної, проф. Р.В.Богатирьової, проф. О.П.Волосовця. – Київ: Медицина, 2007. - 536 с.

9. Медицинская генетика: Учебник / Кол. Авт.; под ред. чл.-кор. АМН Украины, проф. Е.Я.Гречаниной, проф. Р.В.Богатыревой, проф. А.П.Волосова. – К.: ВСИ «Медицина», 2010. - 552 с.

10. Наследственные синдромы и медико – генетическое консультирование.Козлова С.И., Демикова Н.С., Семенова Е., Блинникова О.Е. – М.: Медицина, 1996 – 416с., 322 ил.

11. Новиков П.В. Семиотика наследственных болезней у детей (симптом- синдром – болезнь).– М.: «Триада-Х», 200 9. – 432 с.

12. Фогель Ф., Мотульский А. Генетика человека: в 3-х томах. Пер. с англ. – М.: Мир 1989 – 1990

13. M.R. Speicher, S.E.Antonarakis, F.G. Motulsky. Vogel and Motulsky’s human genetics. Problems and approaches. 4^th addition. – 2010. –981 pp.

14. Young Ian.D. Medical genetics. -2^nd ed. -Oxford university press, 2010. - 304 p.

6.3.Орієнтуюча карта щодо самостійної роботи з літературою з теми

заняття.

№№ п.п.	Основні завдання	Вказівки	Відповіді
1.	Які методи використовують для діагностики хромосомних захворювань?	Вкажіть класифікацію методів: а,б,в
2.	Вкажіть методи лабораторної діагностики синдромів Дауна і Едвардса	Один метод
3.	Які методи використовують для діагностики мікроцитогенетичних синдромів (наприклад, синдрома Ангельмана)	Один метод
4.	Які методи використовують дя підтвердження діагноз синдрома Шерешевського Тернера?
5.	Які методи використовують у разі якщо хворий відстає у психомоторному розвитку і має незвичайний запах сечі?	а,б
6.	Для чого проводиться селективний біохімічний скринінг?
7.	Вкажіть показання для молекулярно-генетичної діагностики в клінічній генетики
	Що таке ампліфікація?

7. Матеріали для самоконтролю якості підготовки.

А. Питання для самоконтролю

1.Що таке портретна діагностика? Використання комп’ютерних діагностичних програм і баз даних.

2.Показання до цитогенетичної діагностики. Каріотипування. Методи рутинного і диференціального забарвлення хромосом.

3.Молекулярно-цитогенетичні методи.

4.Визначення статевого хроматину. Що таке тільця Бара?

5.Показання до ДНК-діагностики. Молекулярно-генетичні методи.

6.Етапи ДНК-діагностики з використанням полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Модифікації ПЛР.

7.Використання рестриктаз, визначення поліморфізму довжин рестрикційних фрагментів, блот-гібридизація за Саузерном, секвенування ДНК.

8.Прямі і непрямі методи ДНК-діагностики.

9.Використання молекулярно-генетичних методів у судовій медицині.

10. Метод дерматогліфіки. Особливості дерматогліфіки при хромосомних хворобах.

11. Біохімічні методи. Показання. Етапи біохімічної діагностики

Б. Тести і завдання для самоконтролю з еталонами відповідей.

Завдання 2. Виберіть одну найбільш вірну відповідь

1. Показанням для проведення цитогенетичного аналізу є:

А. Гепатоспленомегалія, катаракта, розумова відсталість.

В. Звичне невиношування вагітності і наявність мертвонароджень в анамнезі.

С. Непереносність деяких харчових продуктів, гемолітичні крізи.

D. Прогредієнтна втрата набутих навичок, судоми, спастичні паралічі.

Е. Неврологічні прояви (судоми, зниження або підвищення м’язового тонусу, спастичні парези).

2. Для діагностики хромосомних хвороб використовують всі методи, за винятком:

А. Каріотипування.

В. Визначення статевого хроматину.

C. Біохімічний.

D. Методи ДНК-діагностики.

Е. Дерматогліфічний.

3. У жінки з олігофренією каріотип 48, ХХХХ. Яку кількість грудок статевого хроматину можна знайти в букальному зіскрібку?

А. 0.

B. 1.

C. 2.

D. 3.

Е. 4.

4. Який метод є методом точної діагностики хромосомних хвороб?

А. Цитогенетичний.

B. Дерматогліфічний.

С. ДНК-діагностика.

D. Клініко-генеалогічний.

Е. Специфічна біохімічна діагностика.

5. До медико-генетичної консультації звернулася сім’я з приводу звичного невиношування вагітності. В анамнезі у жінки чотири спонтанні аборти в першому триместрі вагітності. Ця ситуація є показанням для:

А. Клініко-генеалогічного обстеження сім’ї і каріотипування (каріотипують чоловіка і жінку).

В. Клініко-генеалогічного обстеження сім’ї і селективного біохімічного скринінгу.

С. Клініко-генеалогічного обстеження сім’ї і цитогенетичної діагностики.

D. Клініко-генеалогічного обстеження сім’ї і проведення молекулярно-генетичного обстеження подружжя.

Е. Клініко-генеалогічного обстеження сім’ї і використовування методу дерматогліфіки.

6. Показанням до проведення біохімічного генетичного дослідження є всі клінічні ситуації, за винятком:

А. Судоми, підвищена збудливість, відставання в психомоторному розвитку.

В. Хронічна пневмонія, порушення всмоктування в кишечнику, гіпотрофія.

C. Катаракта, гепатоспленомегалія, відставання в розвитку.

D. Мікроцефалія, гіпертонія, гіпопігментація, затримка моторного і мовного розвитку.

Е. Природжені вади розвитку.

7. Каріотипування — один із генетичних методів. При виготовленні метафазної пластинки використовують фітогемаглютинін. Яку дію він чинить на лімфоцити?

А. Стимулює клітини до мітозу.

В. Руйнує веретено поділу.

С. Зупиняє мітоз у метафазі.

D. Зупиняє мітоз в анафазі.

Е. Спричинює набухання хромосом і клітин.

Відповіді. Завдання 1. 1-B,2-C,3-D,4-A,5-C,6-E,7-A

8.Матеріали для аудиторної самостійної підготовки:

8.1. Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати під час практичного заняття:

1. Проаналізувати фентопи хворих. Скласти план обстеження.

2. Розв'язати ситуаційні задачи.

9. Інструктивні матеріали для оволодіння професійними вміннями, навичками:

Дата добавления: 2015-05-23