Виникнення професії архітектора

Двоєдина сутність архітектури

Соціальне призначення архітектури.

Матеріальна і культурна функції архітектури.

Як відмічає Б.Г.Бархін, у теоретичному плані завданням архітектури є організація матеріального середовища шляхом штучного виділення певної частки простору і утворення за його допомогою матеріальної оболонки об’єму.

Як стверджували найвидатніші теоретики архітектури всіх часів і народів – Вітрувій, Альберті, К.Перре, Ф.Каржавін, Ле Корбюзьє, В.Гропіус, М.Гінзбург, брати Весніни, у зодчестві воєдино переплітаються якісно різні матеріальні і духовні явища. Ще дві тисячі років тому римський теоретик зодчества Вітрувій писав, що в архітектурі виступають у єдності «міцність, користь і краса». Сучасною мовою можна сказати, що в архітектурі в єдності виступають інженерно-конструктивні, соціально-функціональні й образно-естетичні елементи.

Природно, що матеріальна сторона архітектури, як правило, має вирішальне значення для суспільства. Архітектурні спорудження – це, насамперед, матеріальні об'єкти, що містять, крім того, ще і художні якості. Тому створення архітектурного об'єкта починається з духовної, творчої, багато в чому інтуїтивній і евристичної (такої, що відкриває і створює нове) діяльності зодчого. Потім будівельники об’єктивізують ідейний задум архітектора – передають його в розпорядження суспільства.

У цілому архітектурне проектування можна охарактеризувати як одну з областей духовного виробництва, що вимагає сполучення інженерних і соціальних розрахунків з художньою творчістю. На відміну від архітектурного проектування, будівництво як соціальний процес являє собою не духовне, а матеріальне виробництво.

Основне соціальне призначення творів архітектури – виявляти собою особливі матеріальні і культурні блага, що служать для просторової організації майже всіх соціальних процесів – праці і побуту, розваг і культури. У цьому складається головна матеріальна функція найрізноманітніших архітектурних споруд. Культурна функція архітектури полягає в її гуманітарній специфіці, - вона завжди і закономірно повинна бути мистецтвом і вже тому – культурним благом, що створює художні цінності.

Перші теоретики архітектури.

Перехід від макету до креслення.

Генезис професіонала від майстра-муляра до архітектора.

Архітектор (у дослівному перекладі з грецького - головний будівельник) у стародавності сполучав у собі знання технології будівництва й організації будівельних робіт. Часто він був і теоретиком архітектури, і практиком-будівельником, і підрядчиком. Грецькі архітектори Філон, Гермоген, Іктін створили невідомі нам трактати про архітектурне мистецтво. Перша збережена робота про архітектуру належить римському військовому інженеру Вітрувію. Античну теорію архітектури вдосконалювали майстри італійського Відродження Альберті, Палладіо, Серліо та ін.

Професія архітектора в її близькому до сучасного розумінні виникла в період Відродження в Італії. У Середні віки будівельники соборів були всього-на-всього підрядчиками – мулярами, або десятниками теслями. Зажадавши від майстрів більш точних проектів, Відродження дало їм грецьке найменування «архітекторів» і стало бачити в них художників.

Становлення професії в період Відродження зв'язувалося з виникненням креслення як специфічного зображення майбутньої споруди. До цього майстер оперував макетом, який детально зображував майбутній будинок, або простою первинною схемою, що базувалась на відомому прототипі. Так, ще перший архітектор Відродження Ф.Брунеллескі керував будівництвом Виховного будинку у Флоренції лише за допомогою усних указівок будівельникам з посилання на відомі будівлі такого ж призначення. Детальні малюнки були виконані ним для новостворених галереї, колонади і декоративних медальйонів.

Відродження удосконалює проект, вимагаючи від нього точності. Креслення стало для цього найважливішим засобом. Воно удосконалювалося, стаючи зображенням з точно заданим масштабом і відмітками висот. З'явилися такі види архітектурного креслення як обміри, план, перетин, ортогональна проекція (фасад) і перспективне зображення. Однак невміння замовника читати креслення вимагало і повернення до макета. Але цей макет робився столярами не безпосередньо за словами архітектора, а таких, які вже були в змозі прочитати креслення. Відомими є макети Брунеллескі купола і ліхтаря собору Санта Марія дель Фіоре у Флоренції.

У період Відродження відбувся перехід професії від технолога-будівельника до кресляра. Саме уміння грамотно виконати креслення (а не практична діяльність) відрізняло професіонала архітектора.

Перші архітектори Відродження спочатку володіли іншим мистецтвом. Брунеллескі і Мікелоццо, два засновники флорентійської архітектури Відродження, одержали освіту ювелірів. Цеху ювелірів належав і Леонардо да Вінчі, який присвятив багато міркувань архітектурі. Це не випадково. Ювелірна майстерність у Середньовіччя було одним з основних видів мистецтва і потребувала володіння кресленням і навички скульптора. Уміння креслити віддалило архітектора від його предтечі – майстра-муляра і наблизило до художника, інструментом якого теж був олівець і креслярські інструменти. З XV ст. найменування «інженер», розповсюджене в середні віки в Італії, замінялося словом «архітектор», у якому бачили саме художника. І як художник підписував картину, архітектор ставив своє ім'я на споруді, яку він створював. Нова роль креслення і теоретичної думки відсунула практичний досвід на задній план. Характерно, що в цей час у професію приходили люди, які не вміли будувати. Так геніальним дилетантом був аристократ із Флоренції видатний теоретик архітектури й автор багатьох будівель Альберті.

Професія усе більше ішла від природного середовища. Ця тенденція архітектури співвідносилася з філософією Відродження, з ідеєю особистості-титана, що перетворить навколишній світ. Характерним прикладом є монастирська каплиця Тімпієтто архітектора Браманте, яка своїм центризмом наче протидіє складному середньовічному середовищу монастиря.

Однак у цей період ще зберігалася чуттєвість живого начала. У кресленні ще бачили малюнок, близький до малюнка художника. В архітектуру прийшли художники: Рафаель, Бальдассаре Перуцци, Браманте, Джуліо Романо, Віньйола і скульптори: Мікеланджело, Пьетро Ломбардо, Мікелоццо, Якопо Сансовіно й ін. Саме з переходом у сферу мистецтва архітектура як вид діяльності отримала високий статус, а професія архітектора стала «шляхетною».

Сучасна проблема професії загострилася в XIX ст. у зв'язку з розвитком техніки будівництва. Архітектору знадобилися значні інженерні знання. Розвиток міст потребує від архітектора специфічних знань з області інженерно-транспортних мереж, соціальних, економічних та інших проблем міста. Професіонала архітектора починають готувати два типи навчальних закладів – художні і технічні. На рубежі XIX і XX ст. навіть виникає спеціальність інженер-архітектор, що протистоїть архітектору-художнику.

Дата добавления: 2015-05-23