В. Головко

Дванадцять крихт

С. Решетова

Голод

Злиденні колоски і сорок сьомий

Я пам'ятаю, хоч була мала.

Витав стернею хлібний дух знайомий,

Коли стебло збирали до стебла.

Помер сусід, опухлий і голодний.

З очей людей і сльози не течуть,

Неначе кожен тут із дна безодні

Можливість має смерть в собі відчуть.

На черзі хто? Така печальна жертва.

Бере питання всіх в німий полон,

Тому й стоїть у хаті тиша мертва:

В ярмі розпуки скам'янілий сон.

Стяглися на помин, бо то не може -

Не з'їсти пиріжок за упокій.

Чийсь хлопчик їсть - наїстися не може,

Але трапезі радий і такій.

Душа в душі щемить. Жінки зітхають.

Приймають хліб з господньої руки.

По пиріжку у хустку загортають:

Чекають дома їх голодні малюки.

Мені було тоді сімнадцять -

Сторожував я на току.

З усіх подій мого юнацтва

Я не забув і ось таку.

Немало днів голодували,

В домівках хліба не було.

Хліба ж на полі дозрівали,

На них надіялось село.

В ярмо запряжені корови

На тік снопи в гарбі везли,

А поряд від війни ще вдови,

Убиті горем, ледь брели.

Снопи ковтала молотарка,

А віддавала нам зерно,

І ось - повнісінька безтарка,

Струмком лилось, лилось воно.

Один лиш день із того літа

У пам'ять врізавсь назавжди,

Як машиніст старий обідав,

Як він з колін згорнув крихти.

За ті крихти від паляниці

Не взяв би й золото тоді.

А поряд - ворох із пшениці,

І голод виє в животі.

Зібрав і я їх, всі дванадцять,

І з'їв... Які ж вони смачні!

Мені було тоді сімнадцять,

А пам'ятаю й в сивині.

Крихтам маленьким ціну знаю,

Із ними голод я долав.

Їх на столі щодень збираю,

Як на току в траві збирав.

Середина 50 років ХХ ст. - це початок сільськогосподарського піднесення. Послаблення тиску на товаровиробника, ліквідація МТС (машинно-тракторних станцій) - монополістів на селі, передавання техніки колгоспам. Мірило умовного характеру - трудодень - наповнюється якимось, правда поки що слабким, змістом.

Проте влада не безкоштовно передавала техніку з ліквідованих МТС: 58 млн. карбованців додаткових виплат за техніку лягли на слабкі рахунки колгоспів. Малі господарства були приречені на банкрутство, хоча цього слова на селі тоді не вживали. Прокочується нова хвиля укрупнення (об'єднання) колгоспів. Як правило, в селах, де розташовувалася сільська рада, утворюється один колгосп. Не обійшлося і без винятків: в с. Сріблянка ліквідували всі колгоспи, утворивши відділення радгоспу, в сільських радах Васюківській і Покровській діяло по три колгоспи, в Луганській і Клинівській радах - по два господарства. Не обійшлося і без порушення законів - колективні землі Сріблянки, Берестового, Яковлівки, Красного і Володимирівки передають у державну власність - радгоспам.

Укрупнення господарств на селі (крім Сріблянки, а пізніше і с. Зайцеве) сприймалося позитивно: концентрація ресурсів на центральній сабиді, будівництво житла, доріг, водогонів, господарчих приміщень, розвиток соціальної інфраструктури. Поряд з поняттям "центральна садиба" з'являється інше - з протилежним емоційним наповненням - "неперспективне село". На початку 60-х років ці два слова лунали повсюдно: в кабінетах начальників усіх рівнів, у сільських радах, у господарствах. Під ці слова закривалися сільські школи і дитсадки, лікарні, зменшувалися фонди постачання і виділення бюджетних коштів. Так звані "неперспективні села" були приречені на тихе вмирання. На початок 1950 р. Артемівський район, за статистикою, мав 134 села, на 2000 рік їх залишилося 92. Понад 600 сільських жителів працюють у найближчих містах, що розташовані на землях району.

Економіка нових господарств здебільшого мала позитивні результати. Держава стала піклуватися про селян, хоча де в чому початок 1960-х років успіхами закрутив голови. Через успіхи диктат верхів низами сприймається на віру, без роздумів. Марево комунізму помпезно розліталося з трибун, розносилося гучномовцями і телевізорами, що з'явилися в районі з листопада 1956 р. Пішла нова хвиля околгоспнення - повели домашніх корівок до господарств, на їжу замість пшеничного хліба - кукурудза та горох. Навіть кури, не кажучи вже про свиней, подекуди вважалися за гальма у створенні економічної бази комунізму.

Напівголодним був період 1962-64 років. Усі ті, що вчора здали корівок, з посудиною вранці заспішили до крамниць за молочним для дітей, хворих і немічних. А молока немає, бо домашня корівка надої вже дає по-колгоспному - як нагодували, так і доїться. З'явилися неймовірні черги за напівкукурудзяним глевким хлібом. Хворим від нього ставало ще гірше, а діти... М'ясо взагалі щезло з прилавків.

Стан у державі був напруженим, наслідки могли бути непередбаченими. Замінивши лідера - колишнього парткурсанта наших країв М.С. Хрущова, країна взялася нагодувати свій народ, підняти життєвий рівень сільського товаровиробника до рівня міського жителя. Що найшвидше нагодує людей? Птахівництво і свинарство. У районі за короткий час споруджуються гіганти - птахофабрики в с. Яковлівка "Артемівська", "Бахмутська" в с. Берестове. Сотні робочих місць, сталі і високі заробітки роблять птахівників району аристократами села: нові будинки, телевізори, холодильники, автомобілі.

Споруджується радгосп-комбінат «Вуглегірський» на 96 тисяч голів свиней. Щоб забезпечити гігант кормами, поряд будують комбікормовий завод. На нього працювало 14 районів України. Закуповувалися добавки, кукурудза та соя із-за кордону.

Тисячі працюючих! Держава щедро виділяє кошти на розбудову села Новолуганське. Все робиться з розмахом, "не гірше від столиці". Це були перші роки так званого "періоду застою". Господарства-гіганти працюють високорентабельно. Будуються школи, будинки культури, дитячі садки, котельні, дороги з твердим покриттям. Програма соціального розитку села у 1983-85 роках виводить район на перше місце в Донбасі і в Україні: найвищі показники газифікації житла, найліпші житлові умови, найбільші заробітки і багато ще чого з префіксом най-.

Не дивлячись на це, командно-адміністративна система, особливо в сільському господарстві, від самого початку була приречена на розпад. Кожен має господарювати, виходячи зі своїх можливостей - розумових і матеріальних. Сподіватися на когось, жити за рахунок інших - це хибна і наперед приречена практика. Розпад почався наприкінці 1980-х років. Відчули це першими гігантські господарства - чужі районикормів давати не хотіли, бо економічно невигідно, а своїх не вистачало. Щоб якось зарадити ситуації, що склалася, Артемівська птахофабрика об'єднується з радгоспом "Зоря Донбасу", Бахмутська птахофабрика з радгоспом "Степовий", радгосп-комбінат «Вуглегірський» з радгоспом ім. 1 Травня. Однак валові врожаї приєднаних господарств були недостатні, щоб нагодувати худобу.

Гіганти вмирають першими - цьому не раз вчила історія. Розпад гігантів в 1990-і роки боляче і надовго підкосив економічно і соціально наш район. Окрім майже повного знищення матеріальної бази, сільські трудівники залишилися без роботи, тобто без сталих прибутків. З'явилося безробіття, з донорського бюджет перетворився на дотаційний. Зниження заробітків, принади цивілізації (газифікація, центральне опалення) стали фінансовим тягарем простого жителя села. Скільки разів за свою історію наш народ потерпав від лихоліть і негараздів! Але зараз ми вже можемо говорити, що район подолав період падіння. 2002-2005 роки стали початком відновлення і позитивного розвитку його господарств.

Перші зрошувальні ділянки на території району з’явилися у 1882 році. На лівому березі річки Кам’янка було закладено хутір Кам’янський. Господарство мало статус державного, повна назва була «Кам’янська державна зрошувальна дільниця», площею 5250 десятин. Ця ділянка стала першою, зрошуваною не лише на Бахмутчині, а й взагалі в Україні. За її прикладом і досвідом пізніше з'явилася ділянка Шайтанська (нині Великоновоселківський район). Згодом на території Артемівського району діяло декілька зрошувальних систем. Найбільші з них: Ямська (1786 га), Правдинська (с.Різниківка), Первомайська (с.Новолуганське, с.Зайцеве), Артемівська (с.Артемове-1), філія інституту садівництва. Всього штучним зрошенням займалося 18 господарств. Тільки завдяки зрошенню господарства мали змогу отримувати сталі врожаї овочів та кормів для тваринництва.

Для штучного поливу передбачено використання води річок Сіверський Дінець, Бахмутка, Лугань, каналу Сіверський Дінець-Донбас, водосховищ Миронівської та Вуглегірської електростанцій, місцевих ставків та очищені води колишнього радгоспу-комбінату "Вуглегірський". На початок 1998 року зрошення забезпечували 123 дощувальних установки. Для подачі води на поля споруджено 23 насосних станції і 56 накопичувачів води. Спорудження зрошувальної системи в районі на 80 % фінансувала держава, решту - господарства із власних прибутків.

Завдяки штучному зрошенню землі на селі з'явилися нові спеціалісти-меліоратори - гідроінженери, гідротехніки, механіки дощувальних агрегатів. Для планомірного й ефективного ведення зрошувальних робіт, профілактичних і капітальних ремонтів діяло управління зрошувальних систем.

Перша зрошувальна система "Кам'янська" витримала випробування часом - гідротехнічні споруди (ставки і водогінні канали) діють до цього часу.

У с. Яма (м. Сіверськ) при Кам'янській державній зрошувальній ділянці, ще у 1935 році створили дослідну станцію. Темою досліджень того часу були проблеми садівництва. Станція успішно впроваджувала досягнення науки, сприяла розвитку садівництва на Донбасі. У 1958 році дослідну станцію перевели на землі Зайцівської сільради поблизу с.Опитне. Наукова база її зміцнилася, а відтак розвинулося й село. Неподалік збудували школу садівництва і філію інституту для проектування садів і виноградників (Діпросад). Директором станції в цей час працював доктор наук Іван Галушка. Ґрунтовність і результативність учених і практиків станції сприяли зростанню її авторитету в Україні. У 1992 році станцію реорганізували в Донецьку філію науково-дослідного інституту садівництва України. У філії працювало 14учених. Імена Л.Тараненка, І.Галушки, І.Сидоренка, В.Стасюка, А.Гуляєва відомі за межами України. Серед професіоналів і любителів-садівників користуються попитом багато виведених ними сортів. Щорічно в першу суботу жовтня проводиться своєрідний звіт-презентація робіт науковців.

Перехід на ринкові відносини дуже підкосив філію - недостатнє фінансування наукових розробок державою стало тягарем для виробничого підрозділу філії. Щоб не загубити колишні здобутки і забезпечити розвиток виробництва садівного матеріалу філія розділилася на дві частини: державне господарство "Садове" і Артемівську станцію розсадництва.

До періоду одержавлення сільського товаровиробництва в районі приділялося велике значення сільським ярмаркам. За традицією вони передували великим християнським святам - Великодню (весна), Св. Петра і Павла (літо), Покрові (осінь). Найбільші ярмарки проводилися в селах Сріблянка, Луганське та Бахмутське.

Реформи останнього десятиліття на селі відродили історичну роль сільського ярмарку, надавши йому сучасного забарвлення.

Дата добавления: 2015-05-23