Промисловість. Початком промислового виробництва в районі слід вважати кінець XVII-початок XVIII ст., коли тут в ряді місць займалися солеварінням (Бахмутські солеварні)

Початком промислового виробництва в районі слід вважати кінець XVII-початок XVIII ст., коли тут в ряді місць займалися солеварінням (Бахмутські солеварні). За першими описами м. Бахмут у 1702 р. сіль виварювали у 170 варницях-казанах, з яких 140 належали козакам слобідських полків, а 30 - мешканцям південно-західних міст Росії. У 1724 році була побудована перша вугільна шахта Донбасу в с. Скелеве. Письменник Л. Губін в історичній повісті «Першовідкривач» так описує цю шахту: «Из Берг-коллегии с каждой оказией справлялись о ходе работы в Скелевом... На месте входа в дыру поставили часовенку, сделали из крепких дубовых лесищ сруб, запирали дыру на железные засовы, замыкали на большой замок. Денно и нощно у обеих дыр дежурили верные ландратовы люди».

В архівах збереглися звіти інженера-англійця І.Нільсона, що працював за контрактом на скелеватській шахті. Залягання пластів було похиле від поверхні на глибину 50 м, найтовщий пласт, що розробляли, мав 50 см, інші були значно меншими. Основними споживачами вугілля стали солеварні Бахмута та Тора. Скелеватська шахта слугувала імпульсом для "устройства дворовых шахт на собственных землях". Невеличкі шахти в народі прозвали мишоловками. Без геологічних даних такі шахти були приречені на недовге існування. За обсягом вуглевидобутку шахта в с.Скелеве і близько не нагадує сучасне виробництво, та й вона зі своїми "тощими пластами" проіснувала відносно довго - більше 80 років. Видобуте вугілля до Бахмута і Тора доставляли возами.

Будівництво залізниці сприяло подальшому розвит ку промисловості. Стали видобувати глину і випалювати цеглу в селах Карлівка (Кліщіївка), Іванград, Яма, Покровське, Луганське, хуторі Стешенковому (с. Васюківка), Феттерівка (с. Калініне), Михайлівка (с. Бахмутське). Черепичні заводи з'явилися у німців-колоністів в селах Феттерівка, Карлівка, Берестове, Никифорівка.

Наявність робочих місць на солерудниках сприяла будівництву житла. Це слугувало поштовхом у будівництві печей для випалювання вапна. Німці-колоністи в селі Виїмка збудували вапняний завод. Печі його видавали продукцію до кінця 70-х років ХХ століття.

Будуються шахти з видобутку алебастру на околиці Бахмута (с. Артемівське-3), у селах Миколаївка, Алебастрове (с. Кліщіївка), Іваноград. Кар'єрним способом алебастр видобувають поблизу с. Бахмутське. Попит на транспортні засоби - брички - сприяє появі невеликих фабрик з виробництва бричок та збруї у селах Бондарне, Яма, Луганське, Трипілля.

Інтенсивно розвиваються кар'єри з видобутку будівельного каменю у селах Скелеве (зберігся до цього часу), Санжарівка, Яма.

Помел зерна здійснювався в кожному селі вітряками і водяними млинами (с.Званівка). Олію давили не тільки із соняшника, а й з льону, рапсу і рицини (касторова олія). Бахмутський повіт у губернії був головним виробником і постачальником жиру. Салотопильні заводи Бахмута зі своїми філіями в селах Кам’янське, Сріблянка, Миколаївка, Покровське, Трипілля, Луганське переробляли за рік до 80 тис. голів овець. Від продуктивності цих заводів залежали обсяги виробництва свічок і мила, попит на які постійно зростав у зв’язку з розширенням шахтного і металургійного виробництва Донбасу.

Соляні шахти в основному будуються після 1879 року: «Нова Величка», Деконсько-Покровська, Деконська, Пшенична, «Екстра».

На початку ХХ століття поблизу с. Плотва (нині с. Володимирівка) акціонерне товариство «Любимов, Сольове і КО» будують солепромисел, що викачував ропу на содовий завод в с. Верхнє (Лисичанськ). Ця система: промисел - завод працює до цього часу.

Сьогодні на території району продовжує солевидобуток рудник ім. Володарського (с.Парасковіївка).

Ліквідація МТС (машинно-тракторних станцій) у 50-і роки ХХ ст. дала життя промисловим підприємствам РТС (ремонтно-технічні станції) в м.Сіверську та с.Зайцеве.

На межі 60-70-х років ХХ ст. створюються державні і міжколгоспні будівельні організації ПМК - пересувні механізовані колони, ПМК-2, ПМК-116, МПМК-2, МПМК-5, МПМК-8, райДРСУ, завод будівельних матеріалів, тароремонтна фабрика, промисловий комбінат, цегельний завод, комбікормовий завод, міжколгоспний комбікормовий завод - це перелік промислових підприємств району з 1970 року. У промисловості працювало, станом на 1991 рік майже 5000 робітників і службовців. Близько 4500 жителів наших сіл працювало в промисловості Красного Лиману, Лисичанська, Артемівська, Соледара, Микитівки, Горлівки, Дебальцевого і Дзержинська.

Будівельні організації району відіграли важливу роль у промисловому, соціальному і житловому будівництві. Нові виробничі об'єкти, школи, дитсадки, комунальні споруди, водогони, газопроводи, теплотраси, очисні споруди, автодороги - це неповний перелік виконаного.

У 70-ті роки XX ст. кращі робітники заводу були удостоєні високих нагород: Микола Ворона отримав звання Героя Соціалістичної Праці, інженер Григорій Распутько - звання «Заслужений раціоналізатор України».

Програма соціальної перебудови сіл району, яка успішно виконувалася в 80-і роки ХХ ст., дозволилапокращити комунальні умови сільських трудівників: на 1 мешканця стало припадати 20 м2житла, газифіковано 42 % квартир, центральним опаленням користувалися 27 % споживачів.

Проте сьогоднішня економічна нестабільність, низьке фінансове забезпечення жителів, недостатнє фінансування бюджетних установ викликає нове переосмислення колишньої гігантоманії і централізації. Копійчані поломки цих систем призводять до десятків і сотень тисяч збитків і падіння довіри жителів. Зміну економічно-політичної формації, курс на ринкові відносини промислові підприємства району витримали не всі. А от колектив ПМК-116 витримує сучасну конкуренцію (начальник - кандидат технічних наук Іван Рибалко). Підтвердження цього - Указ Президента України від 24 грудня 1996 року про присвоєння почесного звання "Заслужений будівельник України" будівельникам ПМК В.Кальченку, Г.Шаповалову, В.Гребенюку, В.Аносову, А.Болковому, В.Краснобаєву.

Тривалу промислову біографію має Сіверський комбінат. Його історія розпочалася з 1912 року, коли акціонерне товариство, отримавши заболочену ділянку поблизу ст. Яма, почало видобувати доломіт із каменистих виступів вздовж річечки Кам'янка і випалювати в збудованих поблизу залізниці печах. Потреба металургійних заводів у сирому і випаленому доломіті була високою, отже підприємство розвивалось інтенсивно і якісно. Будуються нові печі, шахти з видобутку доломіту. Значна кількість чоловіків Ями працювали на заводі. Від роботи заводу залежав фінансовий добробут майже кожної сім'ї та міського бюджету. Крім житлових будинків, завод будує перший у регіоні плавальний басейн, який відвідували не тільки мешканці району, а й жителі міст Лисичанська, Соледара і Красного Лимана.

В сучасних економічних ринкових відносинах знайшов своє гідне місце Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод.

Комунальні споруди колись були тягарем для виробників, тепер стали тягарем для місцевої влади. Для нормального забезпечення підприємств, установ і населення комунальними послугами в останні 2-3 роки створена мережа комунальних підприємств. Вона не лише задовольняє комунальні запити, а додатково створює робочі місця для жителів наших сіл.

Ця галузь у нашому районі молода, потребує різноманітної підтримки: фінансової, кадрової тощо. Потрібен певний час для постійної стабільної роботи всіх її ланок.

Сьогодні в районі працює 7 комунальних підприємств, де зайнято майже 1000 працюючих.

Транспорт

У районі розвинутий транспорт і комунікації п'яти типів: дротяний (електромережа, телефонний зв'язок, радіо, теле- і електронні комунікації), автомобільний, залізничний, трубопровідний (нафтопроводи, водогін, теплотраси, газопроводи), водний (канал Сіверський Дінець -Донбас).

На 20 тисяч кілометрів розгалужена мережа ліній електропередач, яка повністю забезпечує потребу в енергетиці господарства і жителів району.

На території району розташовані дві теплові електростанції (ТЕС) - Миронівська і Вуглегірська, які адміністративно підпорядковані м. Дебальцевому. З північного заходу височать труби Слов'янської ТЕС. Поблизу с. Весела Долина споруджена одна з найбільших в Україні підстанція «Донбаська».

Перша залізнична колія «Харків -Краматорськ - Бахмут - Попасна» на землях нинішнього району з'явилася в 70-і роки XIX ст. Будівництво нових залізничних гілок «Красний Лиман - Яма - Попасна» і «Красний Лиман - Яма - Микитівка» у 1908-1911 роках покращило транспортний зв’язок сіл з містами Донбасу, призвело до збільшення кількості робочих місць. Майже одночасно завершується будівництво залізничної гілки «Попасна - Роти - Микитівка».

Проходження залізниці через територію сіл давало можливість економічно поліпшити існування селян. Всі населені пункти району мають дороги з твердим покриттям. Всього через район проходять 13 автотрас, 4 з них державного і міждержавного значення:

Харків - Артемівськ - Ростов

Донецьк - Горлівка - Артемівськ - Красний Лиман

Київ - Дніпропетровськ - Артемівськ - Лисичанськ

Артемівськ - Попасна - Стаханов - Луганськ

На території району розташовані станції, назви яких відрізняються від назв ближніх сіл, - ст. Малоільшевська (с. Артемівське-2), ст. Шевченко, ст. Кудрявка (с. Парасковіївка), ст. Зовна (с.Званівка), ст. Прилежна (с.Дронівка), ст. Деконська (с.Бахмутське), ст.Пшенична, ст.Екстра (с.Володимирівка), ст. Алебастровий (с.Красне), ст. Веролюбівка, ст. Канал (с.Калініне).

Соціально-економічні зміни в державі негативно вплинули на якість автотранспортного обслуговування сільського населення: автобусний зв'язок сіл з районним центром відбувається не щодня.

Достатньо розвинутий трубопровідний транспорт. Для перекачування ропи із Карфагена до Лисичанського содового заводу діє найстаріший в Україні трубопровід довжиною 35 км.

Досить розгалужена мережа - декілька десятків тисяч кілометрів - водогонів питної і технічної води.

Землями району проходить декілька сотень кілометрів нафтопроводу «Кременчук - Лисичанськ», водогони зрошувальних систем, газопроводи. Декілька кілометрів шлакопроводу з Вуглегірської ТЕС. Майже 100-кілометрова ділянка каналу Сіверський Дінець-Донбас, який поблизу с.Калініне переходить у труби-водогони.

Дата добавления: 2015-05-23