І – теоретичний етап дослідження (постановка проблеми)

План

Тема 1.4 Методи сучасної психології

ІІІ. Список використаної літератури

1. Николаева М.А. «Товарна експертиза, М., 1999 р
2. Райкова Є.Ю. «Теорія товарознавства»
3. Сергєєв А.Г. «Сертифікація», М, 2000 р
4. Товарознавство продовольчих товарів, Ростов-на-Дону, 20003 р
5. Товарознавство та організація торгівлі продовольчих товарів, М, 2003 р
6. Щедріна Т. "Оптимальні механізми стандартизації і сертифікації продукції в умовах ринкової економіки" Журн. Розбудова держави - 1997 - w10

7. Онищенко Н. "Сертифікація по-українськи: платять усі" Газ. Галицькі контракти - 1998 - листоп (л44)

8. Кайфман Ю.І. "Управління якістю і забезпечення якості" Довідник. - К.-1995

9. Белик Ю.А. "Краткий економический словарь" - М.: Политиздат, 1987

10. Покропивний С.Ф. "Економіка підприємства" Т2. - К. - 1995

11. Шаповал М.І. "Основи стандартизації, управління якістю і стандартизації" - К. - 2000

12. Фейгенбаум А. "Контроль качества продукции" - М. - 1986

13. Леонов И.Г. Аристов О.В. "Управление качеством продукции" - М. - 1990

14. Держстандарт України "Державна система стандартизації" - К. - 1994

1. Методи психології

2. Етапи психологічних досліджень

3. Методологічні принципи психології

4. Значення психолого - педагогічних досліджень в діяльності педагога професійної школи

Ключові поняття: науковий метод, спостереження, експеримент, психологічне тестування, метод опитування, анкетування,діалогічні методи, бесіда, інтерв’ю, інтерактивні методи, психобіографічні методи, психогенетичні методи, близнюковий метод, соціометрія, психосемантичні методи, аналіз продуктів діяльності.

Питання для актуалізації знань:

1. Чи можна вивчати психіку?

2. Чи може метод бути інструментом?

3. Що уявляє собою принцип?

4. Що уявляє собою методологічна основа?

Навчальна мета: визначити поняття методів і методологічних принципів психології. Засвоїти основні методи психології, зрозуміти значення поетапності проведення психологічних досліджень і значення цих досліджень в діяльності педагога професійної школи.

1. Щоб зрозуміти поведінку іншої людини необхідно здійснити раціональний підхід до її пізнання. Цей підхід допоможе нам зрозуміти, що існуюча реальність не залежить від нашої свідомості, а тому поведінку іншої людини можна дослідити, а явища, що спостерігаються нами цілком пояснюються з наукових позицій. Для цього необхідно знати і вміти використовувати спеціальні інструменти до вивчення людської психіки. Такими інструментами є методи.

Науковий метод – це обґрунтований і нормативний засіб побудови наукового знання; „шлях” дослідження, що визначається загальними уявами про суттєвість об’єкту, що вивчається.

Наукові методи призвані забезпечувати як вірогідність, так і оптимальність отриманих з їх допомогою даних.

В психології під методом розуміється сукупність засобів отримання знань про психічну реальність, а також основні прийоми інтерпретації, які допомагають виявити в дослідженні психологічні факти.

У свою чергу, методика – конкретне втілення метода, спеціально розроблена техніка і процедура його реалізації в процесі організованої взаємодії суб’єкта і об’єкта дослідження. Методика включає сукупність специфічних прийомів отримання, уточнення чи перевірки наукових даних.

Розглянемо традиційні методи психології:

Спостереження – генетично первісний метод пізнання, який передбачає цілеспрямоване і усвідомлене відстеження змін в будь-яких процесах чи подіях, при умові невтручання в них спостерігача.

Даний метод передбачає виконання певних вимог:

ü наявність попередньо розробленого плану спостереження;

ü вибір адекватного способу фіксування результатів спостереження;

ü можливість зведення цих результатів до формалізованих даних;

ü мінімізація впливу спостерігача на явище, що спостерігається.

Загальна процедура спостереження включає наступні етапи:

1. визначення цілей і завдань спостереження;

2. вибір об’єкту;

3. вибір способу спостереження, що менш за все впливає на об’єкт дослідження і забезпечує збір необхідної інформації;

4. вибір способів регістрації спостерігаємого;

5. обробка і інтерпретація отриманої інформації.

Розрізняють наступні види спостереження, що доповнюють одне одного:

ü короткочасне (зріз) і тривале / лонгітюдне (те, що триває протягом тривалого часу, наприклад, весь період навчання в закладі освіти);

ü безпосереднє і опосередковане (те що передбачає застосування допоміжних засобів, наприклад, відеоапаратури);

ü вибіркове (спрямоване на спостереження окремих параметрів) і суцільне (те, що фіксує любі проявлення і зміни об’єкта спостереження в певних ситуаціях).

Особливий різновид складає включене спостереження, під час якого спостерігач стає членом досліджуваної групи, спостерігаючи за тим, що відбувається в неї процесами „з середини”.

В залежності від обраного об’єкту, зовнішнього (поведінкові акти, дії, фізіологічні зміни) чи внутрішнього (переживання, думки, психічні стани) розрізняються дві основні варіації методу спостереження: об’єктивне спостереження і самоспостереження.

Метод об’єктивного спостереження – це стратегія дослідження з регістрацією зовнішніх (поведінкових, психофізіологічних і інших) характеристик для змін об’єкту, що спостерігається.

Метод самоспостереження – це стратегія отримання емпіричних даних через спостереження за собою, власними психічними станами і процесами. Елементи цього методу лежать в основі будь-якого психологічного дослідження. Через зіставлення результатів самоспостереження, що надаються в самозвіті (вербалізований протокол), з аналогічним відбиттям самоспостереження інших людей, установлюється їх принципова спорідненість, а потім порівнюються дані внутрішнього досвіду із зовнішнім проявленням психіки.

2) Експеримент – це дослідницька стратегія, за якої здійснюється цілеспрямоване слідкування будь-якого процесу в ситуації регламентованої зміни його окремих характеристик і умов проходження.

Таким чином проводиться перевірка гіпотези дослідження. Експеримент наряду зі спостереженням, являється одним з основних методів наукового пізнання взагалі і психологічного дослідження в окремості. Він відрізняється від спостереження в першу чергу тим, що передбачає спеціальну організацію ситуації дослідження і активне втручання в неї дослідника, який заплановано маніпулює однією чи декілька змінними (факторами), здійснюючи реєстрацію супроводжуваних змін в „поведінці” суб’єкту, що вивчається. Проводити експеримент, експериментувати – значить вивчати вплив незалежної змінної на одну або декілька залежних змінних.

Експеримент передбачає відносно всеоб’ємний контроль за введеними змінними. Якщо при спостереженні часто не вдається передбачити значні зміни, то в дослідженні їх можна не тільки прогнозувати, але й планувати, свідомо викликати. Можливість маніпулювання змінними – одне з важливих переваг експериментатора перед спостерігачем.

Експеримент служить основним способом забезпечення наукової строгості будь-якого теоретичного положення.

Специфікою психологічного експерименту виступає активний вплив дослідника в діяльність досліджуваного з метою створення умов, в яких виявляється психологічний факт.

Основна позитивна якість психологічного експерименту в тому, що він надає можливість спеціально викликати певні психічні процеси і явища, впливати на їх характеристики, установлювати залежність психічних явищ від зміни зовнішніх умов. Правильно організований експеримент дозволяє перевіряти гіпотези про причинно-наслідкові відношення, не обмежуючись тільки константою зв’язків – кореляції – між психологічними змінними. Ця перевага пояснює широке застосування експерименту в психології.

Але експеримент використовується не для кожного психологічного завдання. Так, виникають утруднення під час дослідження характеру і складних здібностей. Недоліки експерименту іноді повертаються зворотною стороною переваг. Дуже важливо організувати експеримент так, щоб досліджуваний не знав про те, що він об’єкт дослідження. Якщо це не вдається, то результати експерименту можуть бути не дійсними, тому що людина завжди хоче показати себе з кращої сторони, або через хвилювання її результати можуть бути гіршими.

Застосування експерименту наштовхується на принципові обмеження, пов’язані з неможливістю в ряді випадків вільно міняти змінну. Також до цього призводить те, що дослідник зазвичай включається в ситуацію спілкування з досліджуваним і може мимоволі впливати на його поведінку.

Прийнято відокремлювати наступні види експерименту:

1. лабораторний експеримент, зазвичай проводиться в спеціально обладнаних приміщеннях на досліджуваних, які свідомо приймають участь в ньому, хоча і не догадуються про його істинні цілі.

Лабораторний експеримент – це дослідницька стратегія, спрямована на моделювання діяльності індивіду в штучно створених умовах, з використанням спеціальних дослідницьких засобів (наприклад апаратури), ретельно розроблених інструкцій і т.п. Провідною ознакою лабораторного експерименту є забезпечення відтворення (репродукування) досліджуваної характеристики і умов, необхідних для її прояву.

2. Природний експеримент, учасники якого не знають про те, що виступають в ролі досліджуваних.

Природний експеримент – дослідницька стратегія, яка здійснюється в умовах близьких до повсякденної життєдіяльності досліджуваного, за умови, що він про це не здогадується. За рахунок цього досягається чистота експерименту, але тут необхідно витримувати етичні норми, щоб людина в разі викриття не почувала себе пригніченою. Найбільш етичним вважається психолого-педагогічний експеримент, або експериментальне навчання, де вивчаються психологічні особливості учнів шляхом навчання і виховання.

Результати експерименту можуть спотворюватись деякими факторами – артефактами дослідження, які пов’язані з очікуванням експериментатора або досліджуваних. Усунути (або мінімізувати) ці артефакти допомагає застосування методу сліпого, сутність якого полягає в тому, що досліджуваний утримується необізнаними відносно цілей дослідження і прийнятих гіпотез, а розподіл досліджуваних на експериментальну і контрольну групи проводиться без відома експериментатора.

Допоміжні методи психології.

1. Психологічне тестування – метод об’єктивних вимірів одного або декілька аспектів цілісної особистості через вербальні відповіді на певним чином сформульовані питання або інші поведінкові прояви.

Методичний інструмент тестування уявляє собою систему спеціальних завдань – тестів.

Тест – стандартизована процедура психологічного виміру (психометрична процедура), яка дозволяє визначити ступінь вираження у індивіда тих або інших психологічних характеристик, властивостей, здібностей. Звичайно включає ряд відносно коротких (за часом) випробувань, в якості яких можуть виступати різні завдання, питання, змодельовані ситуації. результати виконання тестових завдань є індикаторами психічних властивостей або станів особистості, їх значення переводяться в стандартні (нормовані) дані. Відрізняють тести інтелекту, здібностей, особистісні тести, а також тести досягнень, за допомогою яких визначається рівень знань, умінь та навичок в конкретних навчальних дисциплінах чи видах професійної діяльності.

Розробкою тестів займаються спеціально підготовлені для цього психологи. Розроблені тести проходять перевірку за критеріями валідності, надійності, однорідності, диференційованої сили, вірогідності і прогностичності.

Усі тестові методики можна поділити на вербальні (мовленнєві) і невербальні, що передбачають використання перцептивних, моторових і інших не мовленнєвих здібностей.

2. Метод опитування – забезпечуює дослідження особливостей людини (психічних властивостей) на основі вербальної комунікації між дослідником і досліджуваним.

3. Анкетування – основний метод отримання первісної соціально-психологічної інформації на основі опитування досліджуваного. Анкета є методичним засобом, який уявляє собою опитувальний лист чи опитувальник, організований особливим чином, для отримання від респонденту (опитуваного) будь-яких відомостей. Включає формулювання питань, логічно пов’язаних із загальним завданням дослідження, і можливі варіанти відповіді, з яких респондент може обрати ті, які найбільш підходять або запропонувати свої.

Питання анкети можуть бути наступних типів:

* питання з декілька, сформульованими відповідями, де опитуваний обирає одну з готових відповідей.

* Питання про можливу поведінку опитуваного у конкретній описуваній ситуації. відповіді опитуваного фіксують здійснення або не здійснення їм певної дії.

* Питання-пропозиція оцінити значення будь-якого показника або вірогідність звершення будь-якої події.

* Питання, мета якого замаскована відповідно вимірюваної змінної. Оцінка вимірюваної змінної проводиться за результатами опитування компетентним спеціалістом.

Питання анкет також поділяються на відкриті, які дозволяють вільно будувати відповідь і закриті, що припускають лише однозначні відповіді „так” або „ні”.

Розробка анкет – це складна трудомістка процедура перекладу основних гіпотез дослідження на мову питань перерахованих типів.

Найбільш типові помилки, яких припускаються під час складання анкети:

1. двозначність питання;

2. прихована заданість питання;

3. над деталізація;

4. недостатня розрізнювальна сила питань.

4. Діалогічні методи – передбачають високу залежність діагностичних результатів, які будуть отримані від особливостей контакту дослідника до досліджуваних.

До числа основних діалогічних методів традиційно відносять бесіду і її різновидність – інтерв’ю.

Бесіда в психології – це метод отримання психологічної інформації через двобічне вербальне спілкування з досліджуваним в різних ситуаціях, організованих дослідником. Подібно анкетуванню, відноситься до опитувальних методів. Широко застосовується в соціальній, медичній, дитячій психології, психологічних дисциплінах. Крім того, уявляє собою основний спосіб введення досліджуваного в ситуації психологічного експериментування або впливу – від строгої інструкції у психофізичному експерименті до вільного, безпосереднього спілкування в психотерапії.

Бесіда застосовується на різних стадіях дослідження як для первинної орієнтировки, так і для уточнення виводів, отриманих за допомогою інших методів, особливо спостереження.

Інтерв’ю – вид бесіди, під час якої ставиться завдання отримати відповіді на раніш підготовлені і обґрунтовані питання.

5. Інтерактивні методи – передбачають дослідження особистості на основі взаємодії і дослідника і досліджуваного. У даному випадку контакт з досліджуваним не обмежується вербальною комунікацією і може включати сумісні дії. Прикладом можуть служити діагностичні ігри.

6. Психобіографічні методи спрямовані на вивчення особистості на основі аналізу біографічних даних.

7. Психогенетичні методи покликані встановити спадковий вплив і вплив середовища на формування індивідуальних і типологічних особливостей психіки.

8. Близнюковий метод – стратегія дослідження, яка передбачає зіставлення психологічних якостей монозіготних близнюків, які мають ідентичний генний набір, і дізіготних, генотипи яких різні.

9. Соціометрія особлива система експериментальних методів – соціально-психологічних тестів, що застосовуються для аналізу і оцінки міжособистісних відносин і емоціональних зв’язків в малій групі. Соціометрічні тести дозволяють на основі сукупності відповідей усіх членів групи оцінити соціальний статус кожного окремого учасника, структуру міжособистісних відносин, згуртованість і взаємність зв’язків, об’єм і інтенсивність взаємодій та інші показники.

10. Психосемантичні методи – сукупність емпіричних методів, що дозволяють досліджувати генезис, будову і функціонування індивідуальної чи групової системи значень, що опосередковує процеси сприйняття, мислення, прийняття рішень і т.п. Використовуються для вивчення соціальних стереотипів і установок, цінностей і особистісних смислів, ефектів масових комунікацій і реклами, феноменів свідомості. Метод реконструкції суб’єктивних або групових семантичних просторів – є основним методом психосемантики.

11. Аналіз продуктів діяльності базується на передумові, що в будь-яких проявах творчої активності людини знаходять вираження значущі особистісні властивості, актуальні потреби, емоційні стани, особливості сприйняття себе і самооцінки. Даний вид аналізу розповсюджується на малюнки, вірші, тексти, художні об’єкти.

2. З вищезазначених методів психології ми уяснили, що експеримент є найпоширеніший метод психології. Експеримент – це дослідницька діяльність з метою вивчення причино-наслідкових зв’язків, яка передбачає наступне.

1. Дослідник сам викликає явище, яке він вивчає і активно впливає на нього.

2. Експериментатор може варіювати, змінювати умови під час яких відбуваються явища.

3. У експерименті мається можливість багаторазового відтворення результатів.

4. В кінцевому результаті експеримент установлює припущене математичне формулювання кількісних закономірностей.

Основне завдання психологічного експерименту полягає в тому, щоб зробити допустимі для об’єктивного зовнішнього спостереження суттєві особливості. Розглядаючи експеримент як наукову діяльність необхідно відокремити систему дослідницьких етапів і завдань:

На цьому етапі вирішуються наступні завдання:

а) формулювання проблеми і теми дослідження;

б) визначення предмету і об’єкту дослідження;

в) визначення експериментальних задач і гіпотез дослідження. Тут важливо, щоб назва теми включала основні поняття предмету дослідження.

Межі предмету належить встановити, враховуючи наступні моменти:

1) мету і задачі дослідження;

2) об’єкт дослідження;

3) матеріальні і часові можливості експериментування;

4) результати наукової розробки питання, які зафіксовані в приватній пояснювальній теорії.

Звертання до пояснювальної теорії спрямовано на пояснення відомих факторів, що впливають на об’єкт дослідження і його властивості, які позволяють визначити коло розв’язуваних завдань і нерозв’язаних проблем та сформулювати гіпотезу і завдання конкретного експерименту. Цей етап може розглядатися як відносно самостійна дослідницька діяльність теоретичного характеру.

ІІ – методичний етап дослідження. На цьому етапі розробляється методика експерименту і експериментального плану. Методика експерименту повинна відтворювати предмет дослідження у вигляді змінної експериментальної ситуації. В експерименті виділяють два ряди змінних: незалежні і залежні.

Фактор, що змінюється експериментатором, називається незалежною змінною; фактор, зміну якого викликає незалежна змінна називається залежною змінною.

Розробка експериментального плану передбачає два моменти:

1) складання програми експериментування як робочого плану і послідовність процедур досліду;

2) математичне планування обробки експериментальних даних, тобто математичну модель обробки результатів експерименту.

ІІІ – експериментальний етап. На цьому етапі здійснюється безпосереднє проведення дослідів, пов’язане зі створенням експериментальної ситуації, спостереженням, управлінням ходом експерименту і зміною реакцій досліджуваних.

Основна проблема цього етапу полягає в створенні у досліджуваних ідентичного розуміння завдання їх діяльності в експерименті. Ця проблема вирішується через відтворення константних умов для всіх досліджуваних і інструкцію, яка виконує роль єдиної установки на діяльність. На цьому етапі важлива роль експериментатора і його поведінки, так як досліджувані включають його особистість в контекст експериментальної ситуації. Інструкція має своєю метою привести всіх досліджуваних до єдиного порозуміння завдання, виконуючи роль своєрідної психологічної установки.

ІV – аналітичний етап. На цьому етапі здійснюється кількісний і якісний аналіз результатів (математична обробка), наукова інтерпретація отриманих факторів, формулювання нових наукових гіпотез і практичних рекомендацій. Відносно математичних коефіцієнтів варіаційної статистики належить пам’ятати, що вони самі по собі не відкривають суттєвості психічних властивостей особистості, які вивчаються, так як являються зовнішніми по відношенню до їх суттєвості і описують лише вірогіднісний вихід їх проявів і відношень між частотами подій, які порівнюються, а не між їх суттєвостями.

V етап висновків. На цьому етапі розкривається суттєвість явищ через аналіз і наукову інтерпретацію як зіставлення емпіричних фактів за логікою причинно-наслідкових відношень, змодельованих в експериментальній ситуації.

3. Для того, щоб правильно використовувати методи психології, формулюються основні принципи психологічної науки: детермінізму, єдності свідомості і діяльності, принцип розвитку.

Детермінізм – філософське вчення про взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ дійсності, яке носить міждисциплінарний характер. В той час, детермінізм належить признати ґрунтовним і найбільш поширеним пояснювальним принципом наукового пізнання. Згідно цього принципу, пояснення будь-якого досліджуваного феномену або події передбачає розкриття причинно-наслідкових (каузальних) зв’язків з іншими феноменами або подіями, а також аналіз закономірної взаємодії емпірично фіксованих факторів, які обумовлюють його виникнення.

В психологічній науці детермінізм, як вчення про причинність (каузальність), знайшов відображення в загальноприйнятому тезисі про те, що актуальний стан психіки і поведінки індивіду детерміновані (обумовлені) попередніми подіями його життя, а вся багатоманітність феноменів людської психіки, яка спостерігається і визначається взаємодією двох факторів: спадковості і оточуючої біосоціальної середи.

Наступний базовий пояснювальний принцип наукового пізнання визначається як системність. Він виражається в загальнонауковому положенні про те, що явища дійсності необхідно досліджувати в їх залежності від внутрішньо пов’язаного і динамічного цілого, яке вони утворюють, набуваючи притаманні цьому цілому нові властивості. Таким чином, принцип системності потребує відокремлення особливих складно організованих об’єктів пізнання, які можуть бути віднесені до розряду відносно автономних систем. Системний підхід передбачає розгляд досліджуваного об’єкту як організованої цілісності або в якості структурного і функціонального елементу такої цілісності.

Для аналізу системи має значення не тільки відокремлення її складових, але також визначення відношень між ними. Відношення і взаємозв’язки між елементами системи формують її структуру.

В залежності від особливостей організації і структури, відокремлюються системи прості, які складаються з відносно однорідних безпосередньо взаємодіючих елементів, і складні, в яких елементи групуються в окремі підсистеми зі своїми специфічними властивостями.

В аспекті розвитку, системи характеризуються як статистичні і динамічні.

За характером взаємовідносин з середовищем розрізняються відкриті і закриті системи. Усі статичні системи відносяться до закритих, фізично ізольованим від оточуючого середовища і підтримуючим життєдіяльність за рахунок внутрішніх резервів. Відкриті системи, (наприклад, біологічні) знаходяться в постійному обміні речовин, енергії, інформації з середовищем.

Сучасна психологія базується на системному підході і характеризується наступними принципами:

1. В області психічного не ціле виникає з окремих елементів, а окреме з цілого.

2. Душевний розвиток просувається не від специфічного до загального, а навпаки.

3. Ціле володіє своїми властивостями, які не виявляються в його складових частинах.

4. Виникнення психічної цілісності відбувається не мимовільно, а за певними законами.

5. Якщо психічне явище являє собою частину цілого, то воно характеризується якісно іншими властивостями, ніж коли виступає відокремлено.

Принцип розвитку по іншому визначенню пояснювального принципу – генетичний принцип. Його сутність – в установленні закономірностей змін, що спостерігаються в системному об’єкті. До чого ці зміні трактуються як вираз внутрішньо властивих системі і природних тенденцій.

За М.Г. Ярошевським принцип розвитку передбачає, що зміни відбуваються закономірно, що перебіг від одних форм до інших не носять хаотичного характеру навіть тоді, коли вміщують елементи випадковості і варіативності.

У розвитку вбачається необхідний і загальний принцип існування, який реалізується по-різному, в залежності від специфіки самої системи, що розвивається, її будови і зв’язків з оточуючим середовищем. Характер розвитку визначається конкретним співвідношенням мінливості і стабільності природних і соціальних систем. Розвиток може розглядатися на мікро і макрорівнях, як наприклад, онто- і філогенез.

Еволюційний (філогенетичний) розвиток психіки в психології пов’язаний з активним пристосуванням живого організму до мінливих умов оточуючого середовища з формуванням в цьому адаптаційному процесі все складніших механізмів поведінки і форм психічного відображення дійсності.

Онтогенетичний розвиток трактується як поступова диференціація її структур, що передбачає безперервні зміни у відношенні інтрапсихічних полюсів: біологічного – соціального, свідомого – несвідомого, довільного – мимовільного тощо.

Тож, розробка наукових проблем в психології здійснюється на основі трьох загальнотеоретичних пояснювальних принципів: 1) принцип детермінізму – розкриття закономірностей і необхідної залежності психічних явищ від факторів, що їх викликали; 2) принцип системності – трактовка цих явищ як внутрішньо пов’язаних компонентів цілісної психічної організації; 3) принцип розвитку – визнання закономірного характеру змін досліджуваних психічних феноменів, їх перебігу з одного рівня організації на інший, виникнення нових форм психічних явищ і процесів.

Крім загальнотеоретичних відокремимо фундаментальний принцип єдності свідомості і діяльності. На основі цього пояснювального принципу склалися положення теорії діяльності.

1. Психіка, свідомість, особистість розвиваються в нерозривній єдності з діяльністю, яка уявляє собою складну, специфічну людську форму цілеспрямованої активності.

2. Вивчення будь-яких психічних явищ потребує застосування об’єктивного методу і можливо лише шляхом психологічного аналізу індивідуальної або сумісної діяльності як ієрархічної системи взаємодії індивіду з його оточенням.

3. Категорія свідомості набуває певного наукового смислу лише у співвідношенні з категорією діяльності і невід’ємна від неї.

4. Усі явища і процеси, що характеризують психіку, приймаються як особливі форми психічної діяльності або її складові.

5. Відокремлення між біологічно обумовленим поводженням тварин і діяльністю людини, що детермінована суспільними і культурно-історичними умовами її здійснення.

6. Розвиток людської психіки у філогенезі пов’язаний з поступовим переходом від пошукової поведінки, яка визначається наявною ситуацією, до цілеспрямованої діяльності, яка носить довільний, усвідомлений і над ситуативний характер, опосередковується знаковими системами і соціальною взаємодією.

7. Онтогенетичне формування психіки людини здійснюється в процесах сумісної діяльності, навчання і спілкування; специфіка психічних проявів на кожному етапі розвитку визначається характером провідної діяльності.

4. В практичній діяльності педагога професійної школи завжди приходиться використовувати свої знання з психології, застосовувати її методи для вивчення психологічних особливостей учнів для вирішування таких проблем як підвищення інтересу учнів до предмету під час його вивчення, розвиток мислення, особливості технічної творчості, покращення процесу запам’ятовування, розвитку самостійності учнів в навчальній роботі, забезпечення індивідуального темпу занять, оптимізація зворотного зв’язку в навчальному процесі, підвищення активності учнів на теоретичних заняттях, покращення зв’язку теоретичної дисципліни з виробничим навчанням, усування причин неуспішності учнів. Всі ці проблеми успішно реалізуються за умов постійного вивчення особистості учня і колективу навчальної групи майстром виробничого навчання.

Психологічних проблем в педагогічній діяльності чисельна кількість. Одночасно всі вирішувати неможливо. Тому і необхідно визначати їх актуальність і перед усім займатися найбільш важливими, які потім забезпечать успішне вирішення і супроводжувальних проблем. Наприклад, вирішення проблем підвищення інтересу учнів до предмету вивчення може забезпечити і успішне вирішення проблеми підвищення активності і самостійності учнів, розвиток їх уваги і мислення, покращення запам’ятовування і підвищення успішності.

Яку б проблему не обрав педагог для психологічного дослідження, успішність її вирішення лежить тільки через шлях розв’язання завдань дослідження на першому етапі і послідовне здійснення плану дослідження на подальших етапах.

Розрізнення в практичному виконанні такого вивчення різноманітних проблем буде полягати лише в тому, що в одному випадку воно буде „згорнутим”, а в іншому „розгорнутим”, оформленим документальними матеріалами, і займати буде тижні або місяці. Тому педагогу важливо навчитися висувати гіпотезу до обраної проблеми дослідження, добирати методи до вивчення проблеми, правильно розробляти методику дослідження, проводити обробку отриманого матеріалу, інтерпретувати отримані дані, робить висновки і пропозиції до практичної реалізації визначеної проблеми. І документально оформляти проведене психолого-педагогічне дослідження.

Питання для самоперевірки знань:

1. Що розуміється під методом в психології?

2. Що собою уявляє методологія?

3. Які методи психології входять до традиційних?

4. Які вимоги пред’являються до метода спостереження?

5. Які етапи включає загальна процедура спостереження?

6. Які бувають види спостереження?

7. Що собою являє експеримент як метод психології?

8. Які відокремлюються види експериментів?

9. Чи можна використати експеримент для вирішення кожної проблеми освіти?

10. Які методи відносяться до допоміжних?

11. Чим відрізняються методи тестування від методів анкетування?

12. Чим відрізняються методи бесіди від методів інтерв’ю?

13. Що собою уявляють психосемантичні методи?

14. Які відокремлюються в експерименті системи дослідницьких етапів і завдань?

15. На якому етапі експерименту розробляється його методика і експериментальний план?

16. На якому етапі експерименту здійснюється безпосереднє проведення дослідження?

17. На якому етапі експерименту здійснюється кількісний і якісний аналіз результатів?

18. Яким етапом закінчується експеримент?

19. Які основні принципи психологічної науки Вам відомі?

20. В чому полягає принцип детермінізму?

21. В чому полягає основний смисл принципу системності?

22. Що означає принцип розвитку психіки?

23. Що означає принцип єдності свідомості і діяльності?

24. Яке значення мають психолого-педагогічні дослідження в роботі педагога професійної школи?

Дата добавления: 2015-05-23