Політична доктрина консерватизму та неоконсерватизм

Політична доктрина лібералізму та неолібералізму.

Лібералізм – це насамперед уявлення про самодоздатність особистості та її прихильність до свободи, яка сама є цінністю. Але специфіка лібералізму передбачає не "дух свободи " як такий, а розроблення інституціонально-правових умов його забезпечення. Комплекс цих умов створює систему конституціоналізму, яка дозволяє в принципі вирішити дилему: закони створюються самими людьми (правління народу) – нема нічого вищого від закону (верховенство закону). Система конституціоналізму своєю чергою спирається на правила й процедуру творчого представництва і містить: 1) обмеження діяльності законодавців, суворо регламентоване процедурою законотворення й встановлення певних його меж, аби воно не могло порушувати основних прав і свобод громадян; 2) механізми забезпечення відповідності нового законодавства всій системі верховенства законів.

Історично виникнення класичного лібералізму пов'язане з появою нових для феодального суспільства груп власників. Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступає в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами. Свобода розглядається як рівна, як свобода для всіх, а індивідуалізм – як розвиток і самовираження особистості назустріч іншій особистості з огляду на загальну громадську справу.

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи) Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

Ідеологія й політика лібералізму має чимало прихильників. Нині ліберальний рух налічує близько 110 партій. Лібералізм як політична доктрина існує і в Україні. Його прихильники дедалі активніше виступають за створення механізму вільного ринку, забезпечення умов для різних форм економічної діяльності, розвиток конкуренції.

Консерватизм - суспільно-політична течія, що характеризується прихильністю до усталених суспільних порядків, соціальної та політичної стабільності, ревним ставленням до традицій і звичаїв, системи духовних і політичних цінностей, раціональністю, стриманістю в здійсненні чисельних соціальних змін, протистоянням поспішним рішенням й радикальним перебудовам, утвердженням поступового розвитку, щоб майбутнє не знищувало минулого.

Ідеологія консерватизму розглядається як один із структурних найважливіших компонентів сучасних політичних ідеологій. Носіями ідеології консерватизму є соціальні групи, шари і класи, зацікавлені в збереженні традиційних суспільних порядків або в їхньому відновленні./ У структурі консерватизму виділяються два ідейних шари. Один орієнтується на підтримку усталеності суспільної структури в її незмінної форми; іншою - на усунення протидіючих політичних сил і тенденцій і відновлення, відтворення колишньої. Різні напрямки і форми консерватизму виявляють загальні характерні риси. До них відносяться: визнання існування морально-релігійного порядку і недосконалість людської природи; переконання в природженій нерівності людей і в обмежених можливостях людського розуму; твердження про необхідність жорсткої соціальної і класової ієрархії і переваги устояних суспільних структур і інститутів. Політична ідеологія консерватизму в деякому змісті носить вторинний характер, оскільки похідна від інших ідеологічних форм.

Неоконсерватизм є реакцією з боку ліберальних технократів і власників на появу альтернативних пізньому капіталізму ідеологій лівого і правого напрямку. Однак ця реакція могла бути дійовою лише за умови, якщо одночасно здійснювався синтез ліберально-технократичним ідей та концепцій, що висувались "альтернативі стами*. Неоконсерваторам вдалося здійснити такий синтез.

Отже, для неокоисерватизму останніх десятиліть характерно;

у політичній сфері — переорієнтація щодо проблем політичної влади, демократії, функцій і прерогатив держави, бюрократії в бік посилення елітарних тенденцій та антибюрократичних настроїв. Ставитися завдання функціонального посилення політичної системи, пошуку ідей і підходів до створення гнучкіших структур влади, зміцнення законності й порядку.

Дата добавления: 2015-05-23