Древнееврейская экзегетика

Плазма

Агрегатний стан речовини

Будова речовини

Агрегáтний стан — термодинамічний стан речовини, сильно відмінний за своїми фізичними властивостями від інших станів цієї ж речовини. Переходи між агрегатними станами однієї і тої ж речовини супроводжуються стрибкоподібними змінами вільної енергії, ентропії, густини і інших фізичних властивостей. Як правило, серед агрегатних станів виділяють тверде тіло, рідину, газ та плазму. Відрізняються вони, в першу чергу, характером руху молекул та порядком симетрії.

Термін «агрегатний стан» досить розмитий, що часто дуже огрублює властивості речовини. Так, майже всі речовини в твердому агрегатному стані можуть мати, залежно від тиску і температури, декілька різних термодинамічних фаз. Відмінність поняття агрегатного стану речовини від термодинамічної фази полягає у виділеному вище слові «сильно». Як правило, вимагається, щоб агрегатні стани «виглядали» сильно по-різному. Термодинамічні ж фази можуть відрізнятися «непомітними оку» величинами, такими як теплоємність, структура кристалічних ґраток і т. д Проте при акуратному міркуванні рекомендується говорити саме у термінах термодинамічних фаз.

Пла́зма (от греч. πλάσμα «вылепленное», «оформленное») — частично или полностью ионизированный газ, образованный из нейтральных атомов (или молекул) и заряженных частиц (ионов и электронов). Важнейшей особенностью плазмы является ее квазинейтральность, это означает, что объемные плотности положительных и отрицательных заряженных частиц, из которых она образована, оказываются почти одинаковыми. Плазма иногда называется четвёртым (после твёрдого, жидкого и газообразного) агрегатным состоянием вещества.

Слово «ионизированный» означает, что от электронных оболочек значительной части атомов или молекул отделён по крайней мере один электрон. Слово «квазинейтральный» означает, что, несмотря на наличие свободных зарядов (электронов и ионов), суммарный электрический заряд плазмы приблизительно равен нулю. Присутствие свободных электрических зарядов делает плазму проводящей средой, что обуславливает её заметно большее (по сравнению с другими агрегатными состояниями вещества) взаимодействие с магнитным и электрическим полями. Четвёртое состояние вещества было открыто У. Круксом в 1879 году и названо «плазмой» И. Ленгмюром в 1928 году, возможно из-за ассоциации с плазмой крови. Ленгмюр писал:

Исключая пространство около электродов, где обнаруживается небольшое количество электронов, ионизированный газ содержит ионы и электроны практически в одинаковых количествах, в результате чего суммарный заряд системы очень мал. Мы используем термин «плазма», чтобы описать эту в целом электрически нейтральную область, состоящую из ионов и электронов.

Философы античности, начиная с Эмпедокла, утверждали, что мир состоит из четырёх стихий: земли, воды, воздуха и огня. Это положение с учётом некоторых допущений укладывается в современное научное представление о четырёхагрегатных состояниях вещества, причем плазме, очевидно, соответствует огонь.^[1] Свойства плазмы изучает физика плазмы.

3.Газопоібний стан

Газоподібний стан характерний тим, що не зберігає ні форму, ні об'єм. Він заповнює весь доступний об'єм і проникає в будь-які його закутки. Це стан, властивий речовинам із малоюгустиною. Більшість речовин переходять у газоподібний стан з рідкого або твердого при підвищенні температури. Перехід із рідкого в газоподібний стан називають випаровуванням, а протилежний йому перехід із газоподібного стану в рідкий — конденсацією. Перехід із твердого стану в газоподібний, минаючи рідкий, називають сублімацією.

Деякі речовини не мають газоподібного стану. Це речовини зі складною хімічною будовою, які при підвищенні температури розпадаються внаслідок хімічних реакцій раніше, ніж стають газом.

З мікроскопічної точки зору газ — це стан речовини, в якому окремі її молекули взаємодіють слабо й рухаються хаотично. Взаємодія між ними зводиться до спорадичних зіткнень.Кінетична енергія молекул перевищує потенціальну.

Газу властива ізотропія, тобто незалежність характеристик від напрямку. Здебільшого, в звичних для людини земних умовах, газ має однакову густину в будь-якій точці, однак це не є універсальним законом, в зовнішніх полях, наприклад у полі тяжіння Землі, або в умовах різних температур густина газу може мінятися від точки до точки.

Не існує різних газоподібних термодинамічних фаз однієї речовини.

4.Рідкий стан

рідкому стані речовина зберігає об'єм, але не тримає форму. Це означає, що рідина може займати тільки частину об'єму посудини, але вільно перетікати й проникати у всі її закутки. Рідина, на відміну від газу має добре визначену поверхню. Для більшості речовин рідина — проміжний стан між газом і твердим тілом. Речовина переходить у рідкий стан із твердого в результаті процесу, який називається плавленням.

З мікроскопічної точки зору молекули рідини сильно взаємодіють між собою таким чином, що утворюють зв'язаний стан, тобто агрегуються. Потенціальна енергія їхнього притягання більша, ніж кінетична енергія теплового руху. Однак, на відміну від твердого тіла, молекули рідини достатньо рухливі, щоб часто змінювати своє положення. Рухаючись, молекули рідини в будь-який момент мають більш-менш упорядковане розташування, яке називають ближнім порядком, однак, цей порядок не строгий, і на далеких віддалях не зберігається.

Як і газ, рідини теж здебільшого ізотропні. Однак, існують рідини із анізотропними властивостями — рідкі кристали. Крім ізотропної, так званої нормальної фази, ці речовини, мезогени, мають одну або кілька упорядкованих термодинамічних фаз, які називають мезофазами. Упорядкування у мезофазах відбувається завдяки особливій формі молекул рідких кристалів. Зазвичай це довгі вузькі молекули, яким вигідно украладатися так, щоб їхні осі збігалися.

5.Кристалічний та аморфний стан

Кристалічний та аморфний стан речовини

Відомо, що є три агрегатні стани речовини: газ, рідина і тверде тіло. Тверді тіла, які є предметом нашого розгляду, можуть знаходитись у кристалічному або аморфному стані. Належність речовини до кожного з станів визначається взаємним розташуванням атомів у речовині.

У кристалічній речовині атоми розташовані впорядковано. Певний структурний елемент стало повторюється, утворюючи кристалічну структуру. Щоб просуватись далі у вивченні елементів кристалографії, введемо ще деякі поняття.

Розглянемо ідеальний кристал. Атомна структура називається ідеальним кристалом, якщо в ній є три некомпланарних вектори , і при зсуві на кожний з яких вона не змінюється, тобто інваріантна. Нагадаю, що некомпланарними називають вектори, що не лежать в одній площині. Їх розташовують так, щоб вони утворювали праву трійку векторів. Зсув на кожний з таких векторів називається трансляцією. Об’єм паралелепіпеда, побудованого на цих векторах, буде дорівнювати мішаному добутку базових векторів, який можна записати по-різному

.

Якщо вектори , і вибрані таким чином, що об’єм паралелепіпеда W має мінімально можливезначення, то ці вектори називають трансляційними або основними векторами трансляції, а побудований на них паралелепіпед - елементарною коміркою кристала.

Якщо відомі основні вектори трансляції, можна знайти сукупність точок

,

де довільна точка, а довільні цілі числа (додатні, від’ємні та нуль). Ця сукупність точок при довільних значеннях утворює кристалічну гратку, а самі точки мають назву вузлів кристалічної ґратки. Кристалічна гратка є результатом усіх можливих трансляцій елементарної комірки.

Сама по собі кристалічна гратка є математичною абстракцією. Кристалічна структура утворюється лише тоді, коли з кожним вузлом ґратки однаковим чином пов’язаний певний базис. Базисом може бути довільна сукупність атомів чи молекул, але завжди однакова біля кожного вузла. Це добре можна проілюструвати на одновимірній гратці. Отже, можна записати

.

Тепер перейдемо до аморфних тіл. Головна особливість внутрішньої будови тіл, що знаходяться у аморфному стані, - відсутність так званого дальнього порядку, тобто характерної для кристалів повторюваності одного й того ж елементу структури. В той же час у аморфних речовин існує так званий ближній порядок, тобто деяка узгодженість у розташуванні у просторі сусідніх частинок. Із збільшенням відстані від вибраного атома така узгодженість зникає.

Такі особливості розташування атомів зумовлюють фізичні властивості як кристалів, так і аморфних тіл.

1) По-перше, кристалічні тіла анізотропні, чого повністю позбавлені аморфні тіла. Анізотропія – це залежність фізичних властивостей від напрямку. Але слід зауважити, що анізотропію властивостей можна експериментально зафіксувати лише на дуже досконалих монокристалах. Найчастіше досліджуються полікристалічні речовини, де окремі монокристали розташовані в просторі хаотично. Тому хоч кожний монокристал є анізотропним, полікристал буде ізотропним.

2) Кристали мають правильну геометричну форму. У всіх кристалах даної речовини за однакових умов кути між відповідними гранями кристалів однакові. Це закон сталості кутів кристалу, встановлений Стеноном у 1669 році на основі спостережень над багатогранними кристалами у природі. Ми можемо виростити кристал і великого розміру, і малого тієї ж самої величини. Але кути між однаковими гранями не зміняться.

3) Кристали розколюються вздовж певних площин.

4) Кристали, на відміну від аморфних тіл, мають фіксовану температуру плавлення.

І, найголовніше, кристали мають стійку симетрію. Якщо від монокристала відбити шматок і помістити у речовину, з якої він був вирощений, відбита частина буде відновлена.

І тепер перейдемо до вивчення елементів симетрії кристалу.

6.Рідкокристалічний стан

Изложение истории толкования Библии обычно начинается с работы Ездры. По возвращении из Вавилонского плена народ Израиля попросил Ездру прочитать им из Пятикнижия. В Неемии 8,8 написано: "И читали [Ездра и левиты] из книги, из закона Божия, внятно, и присоединяли толкование, и народ понимал прочитанное".

Так как, возможно, израильтяне за время пребывания в плену утратили свой язык, большинство исследователей Библии предполагают, что Ездра и его помощники переводили еврейский текст и читали его вслух на арамейском языке, делая объяснения для лучшего понимания значения. Так возникла наука и искусство толкования Библии.

В последующий период книжники самым тщательным образом переписывали Писания, считая, что каждая буква текста является вдохновенным Словом Божьим. Это глубокое благоговение перед библейским текстом имело свои преимущества и недостатки. Главным преимуществом было то, что тексты тщательно сохранялись при передаче на протяжении многих веков.

Главным недостатком было то, что вскоре раввины начали толковать Писание методами совершенно отличающимися от того, как обычно толкуется сообщение. Раввины считали, что исходя из того, что автор Писания Бог, (1) толкователь должен встретить много значений в одном конкретном тексте, и (2) что каждая незначительная деталь текста обладает своим значением. Рабби Акива в I в. по Р. X. постепенно расширил это до утверждения, что каждое повторение, метафора, параллелизм, синоним, слово, буква и даже конфигурация букв имеют сокрытое значение. Такой буквализм (чрезмерно сосредотачивающий внимание на буквах, из которых были составлены слова Писания) часто приводил к тому, что подразумеваемое автором значение упускалось из виду и на его место были привнесены фантастические измышления.

Во времена Христа еврейская экзегетика подразделялась на четыре основных вида: буквальный метод, мидраш, пешер и аллегорический. Буквальный метод толкования, называемый пешат, очевидно служил основой для других видов толкования. Ричард Лонгенекер, цитируя Лауи (Lowy) утверждает, что причина относительно редкого использования буквального метода толкования в талмудической литературе заключается в том, что "этот вид комментария считался общеизвестным, и так как относительно него не было разногласий, он и не фиксировался"

Толкование мидраша включало разнообразные герменевтические приемы, давшие ко времени Христа значительные достижения и продолжавшие развиваться еще многие последующие века.

Рабби Гиллель, жизнь которого примерно на одно поколение предшествует возникновению христианства, считается учителем, разработавшим основные правила раввинской экзегетики, которые включали сравнение мыслей, слов, фраз, обнаруженных более чем в одном тексте, взаимоотношение общих принципов с отдельными примерами и важность для толкования контекста.

Тенденция толковать на основе воображения продолжала преобладать над консервативным подходом. В результате возникла экзегетика, которая (1) придает значение фрагментам, фразам и словам в отрыве от контекста, к которому они относятся; (2) комбинирует тексты, содержащие подобные слова или фразы, независимо от того, выражают ли эти тексты ту же мысль или нет (3); придает несущественным грамматическим деталями интерпретативное значение. Вот два примера такой экзегетики:

Дополнительным использованием трех частиц (еврейского языка) Писания обозначают... что текст содержит нечто большее, чем может показаться с первого взгляда. Иллюстрация этого правила дана в Бытии 21,1, в котором говорится: "И призрел Господь на Сарру". Очевидно, частица указывает на то, что Господь также призрел и на других женщин, кроме Сарры.

Объяснение получают через определение цифрового значения букв слова и заменой его другим словом или фразой с таким же числовым значением или перестановкой букв. Так, например, сумма цифровых значений букв в имени Элиезера, слуги Авраама, равняется 318, числу его рабов (Быт. 14,14), и показывает, что один Элиезер имел такую же ценность, как множество рабов.

Таким образом, извлекая сокрытое значение из несущественных грамматических деталей и пускаясь в математические фантазии, экзегетика мидраша часто упускала из виду действительное значение текста.

Пешерическое толкование существовало, в частности, в среде кумранских общин. (Кумранские общины, по мнению современных исследователей, составляли представители иудейской секты есеев, противостоящих официальной религии и стремившихся своей непорочной жизнью приготовиться к пришествию Мессии. - Прим. ред. рус. перевода) Этот метод в основном был заимствован из практики мидраша, но имел значительный эсхатологический акцент. Кумраниты верили, что все написанное древними пророками имеет скрытое пророческое значение и должно в недалеком будущем исполниться через деятельность их общин.

Апокалиптическое толкование (см. гл. 7) было общепринятым, наряду с представлением, что через Учителя Праведности Бог открыл значение пророчеств, ранее окутанных тайной. Пешерическое толкование часто описывалось фразой: "Это есть то", что значит: "это нынешнее явление есть исполнение того древнего пророчества".

Аллегорическая (иносказательная - прим. ред. рус. перевода) экзегетика была основана на том представлении, что за буквальным значением Писания лежит истинный его смысл.

Исторически аллегоризм был создан греками для решения противоречия между их религиозной мифологической традицией и философским наследием. Из-за того, что религиозные мифы содержали много аморального или чего-либо неприемлемого, греческие философы интерпретировали эти рассказы аллегорически; т.е. мифы понимались не буквально, но как повествования, истинная суть которых скрыта на более глубоком уровне. Во времена Христа те евреи, которые хотели остаться верными Моисеевой традиции, но не отвергали и греческую философию, столкнулись с подобным противоречием. Некоторые евреи решили эту проблему методом аллегоризации Моисеевой традиции. В этом смысле широко известной личностью был Филон Александрийский (20 г. до Р.Х. - 50 г. по Р.Х.)

Филон считал, что буквальное значение Писания рассчитано на уровень понимания духовно незрелых людей, а аллегорическое значение - для мудрецов. Аллегорическое толкование следовало использовать в таких случаях: (1) если буквальное значение представляется недостойным Бога, (2) если кажется, что данное утверждение противоречит некоторым другим утверждениям в Писании, (3) если указано, что текст следует понимать аллегорически, (4) если выражение повторяется или использованы дополнительные слова, (5) если это повторение уже известного, (6) если выражение варьируется, (7) если использованы синонимы, (8) если предполагается игра слов, (9) если есть что-либо ненормативное в грамматических категориях - в числе или времени или (10) если присутствуют символы.

Как можно заметить, критерии (3) и (10) явно указывают на то, что автор подразумевал, что его сообщение следует понимать аллегорически. Однако аллегоризация Филона и его современников заходила слишком далеко, часто достигая фантастических размеров. Рамм приводит такой пример: "Переселение Авраама в Палестину - на самом деле рассказ о философе-стоике, покинувшем Халдею (чувственное восприятие) и остановившемся в Харране, что значит "дыры", и отражает тщетность познания сущности через дыры, т.е. чувства. Когда он стал Авраамом, он стал по-настоящему мудрым философом. Жениться на Сарре - значит вступить в союз с абстрактной мудростью".

Подводя итог, отметим, что еврейские толкователи в I в. по Р.Х. считали, что Писание представляет слова Божий и что эти слова имеют важное значение для верующих. Буквальное толкование применялось в сфере судебных и обрядовых вопросов. Многие толкователи использовали приемы мидраша, особенно правила, выработанные Гиллелем, а также умеренно использовали аллегорическую экзегетику. Однако внутри самого еврейского общества были разнонаправленные течения. Фарисеи продолжали развивать экзегетику мидраша, чтобы теснее привязать свою устную традицию к Писанию. Кумранские общины, считая себя верным остатком и обладателями пророческих тайн, продолжали использовать методы мидраша и пешера для толкования Писания. А Филон и те, кто стремился примирить еврейское Писание с греческой философией, развивали методы аллегорической экзегетики.

Дата добавления: 2015-05-23