Внутрішні джерела фінансової стабілізації

ФІНАНСОВІ ДЖЕРЕЛА САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини фінансової неспроможності підприємств, а й значною мірою зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Економічна теорія та практика виробили ряд принципів фінансового оздоровлення підприємств за рахунок внутрішніх фінансових джерел. По-перше, у зв’язку з тим, що проведення внутрішніх інвестицій (капіталовкладень) є складовою частиною процесу оздоровлення суб’єкта господарювання, внутрішні джерела санації збігаються з внутрішніми джерелами формування фінансових ресурсів підприємств: чистий прибуток та амортизаційні відрахування. По-друге, повне використання внутрішніх фінансових резервів є необхідною умовою залучення капіталу із зовнішніх джерел.

Розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна реакція, яка передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

До найважливіших першочергових заходів, спрямованих на поліпшення ліквідності активів підприємства, можна віднести:

¨ реалізацію частини основних фондів, що не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва;

¨ використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг);

¨ ліквідацію портфеля короткострокових фінансових вкладень;

¨ оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу;

¨ рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).

Прикладом комбінованого застосування підприємством захисної та наступальної тактики можуть бути санаційні заходи, використані в процесі фінансового оздоровлення київського заводу «Дніпро» — флагмана вітчизняного приладобудування. Після проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємства фахівці Агентства з питань запобігання банкрутства зробили висновок про санаційну спроможність підприємства. На першому етапі санації, з метою відновлення платоспроможності, було продано найбільш ліквідну частину майна підприємства. Одержані кошти спрямували на погашення короткострокової заборгованості та на поповнення оборотних коштів. Отже, для збереження підприємства довелося продати його частину. На другому етапі відбулася зміна керівниц­тва. Нове керівництво розробило сучасний бізнес-план. Вивчивши попит ринку, підприємство відмовилось від застарілого асортименту продукції, реорганізувало маркетингові служби. Відтак підприємство подолало гостру кризу неплатоспроможності та відновило свою діяльність. Остаточний висновок про успішне завершення санації можна буде зробити після відновлення прибутковості та ліквідності заводу в довгостроковому періоді.

Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб’єкта підприємницької діяльності. Багато підприємств, які опинились на межі банкрутства, мають надзвичайно обтяжливий рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінансовий менеджмент підприємств повинен використати всі наявні можливості для погашення такої заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

факторинг (підприємства-продавці уступають факторинговій компанії право на одержання грошових засобів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості);

облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у підприємств за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення);

продаж векселів на фондовому ринку, форфейтинг (трансформа­ція комерційного кредиту в банківський шляхом індосаменту переказного векселя на користь банку).

Крім того, проводиться комплекс процедур для примусового стягнення дебіторської заборгованості, у тім числі через арбітражний суд. Позовна заява повинна містити:

— найменування арбітражного суду, в який направляється заява;

— зміст позовних вимог;

— найменування сторін, їхню адресу;

— формулювання підстав для позовної заяви;

— докази, які підтверджують позов;

— обгрунтований розрахунок сум, щодо яких виникла суперечка;

— дані, які підтверджують проходження процедури доарбітражного врегулювання спорів;

— список документів та доказів, які додаються до заяви.

Позов у арбітражний суд можна направити тільки після дотримання порядку доарбітражного врегулювання спорів, який полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією щодо відшкодування заборгованості. У претензії треба вказати:

а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дату та номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред’являється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;

в) вимоги заявника;

г) суму претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

д) список документів, які додаються до претензії.

Претензію підписує керівник підприємства або його заступник, і її надсилають адресату цінним чи рекомендованим листом або вручають під розписку. Вона підлягає розгляду в місячний строк з дня одержання. Про результати розгляду претензії заявника інформують письмово. Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не по­ступили, то він через двадцять днів після одержання відповіді (згідно з Арбітражним процесуальним кодексом України) має право звернутися в банк із розпорядженням про безспірне списання визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника та копія претензії. За браком у боржника грошових засобів кредитор, після закінчення місячного строку з дня отримання позитивної відповіді на претензію, має право звернутися до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство фінансово неспроможного боржника.

Якщо підприємство в поточному році зазнало збитків, то передовсім треба прийняти рішення щодо джерел покриття цих збитків. У науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється таке поняття, як «чиста санація». Вона полягає в тім, що відображені в балансі збитки покриваються виключно за рахунок сформованих на підприємстві резервних (страхових) фондів. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про господарські товариства», на кожному підприємстві, заснованому як акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і т. ін., треба сформувати резервний (стра­ховий) фонд. Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим за 25% статутного фонду підприємства. Розмір щорічних відрахувань у резервний фонд також передбачається засновницькими документами, але не може бути менше 5% суми чистого прибутку підприємств. Залишки невикористаних протягом звітного року засобів резервного фонду переносяться на наступний рік. Крім того, будь-який банк, а також інші фінансово-кредитні установи зобов’язані створювати страховий резерв для покриття можливих втрат для всіх видів активних операцій. Розмір страхового резерву, який формується за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати законодавчо встановленої межі. Зауважимо, що на поточну ліквідність та платоспроможність чиста санація не впливає.

Крім того, збитки можна списувати на рахунок 75 «Розрахунки з учасниками» або 70 «Розрахунки з оплати праці» — при спрямуванні на погашення збитків минулих років цільових внесків засновників підприємства. За направлення на погашення непокритих збитків минулих років засобів цільового призначення використовується рахунок 96 «Цільове фінансування». Слід зазначити, що бухгалтерський облік збитків минулих років ведеться на рахунку 98 «Нерозпо­ділений прибуток (непокриті збитки) минулих років». Особливо слід підкреслити, що акціонерним товариствам забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з їхньою господарською діяльністю.

Прибуток звітного року можна спрямувати на покриття збитків минулих років. Цілям сприяння санації підприємств відповідає введений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядок перенесення збитків підприємств на наступні податкові періоди за визначення суми оподатковуваного прибутку. Згідно з цим порядком, якщо платник податку-резидент має від’ємне значення об’єкта оподаткування, йому дозволяється віднесення таких балансових збитків на майбутні податкові періоди протягом наступних п’яти податкових років і відповідне зменшення об’єкта оподаткування протягом цих п’яти років.

Дата добавления: 2015-05-23