Зазначте політичні вчення епохи Відродження.Нікколо Макіавеллі,Макіавелізм

Одним із самих яскравих політичних мислителів епохи Відродження

був італієць Нікколо Макіавеллі /1469-1527/. Його погляди викладені в працях "Государ", "Міркування на першу декаду Тита Лівія", "Мистецтво війни". Макіавеллі був фундатором світської політичної науки. Його вчення вільне від релігії -теології і засноване на вивченні діяльності минулих і сучасних йому урядів і держав..На противагу католицьким богословам, Макіавеллі відокремив політику від моралі. Політика /заснування організації, діяльність держави/ розглядалася як особлива сфера людської діяльності, що має свої закони, які не збігаються з нормами християнської моралі. "Політика, - відповідав Макіавеллі, ~ це сукупність засобів, що необхідні для того, щоб прийти до влади, утриматися у владі і корисно використовувати її. Політика є стосунки з владою, задане обставинами і такі, що залежать від народу або могутності володаря, а також від поточних ситуацій".

Макіавеллі вважав, що государ не повинний припускати того, щоб політична влада в країні знаходилася ще в чиїхось руках; він зобов'язаний концентрувати її всю тільки у своїх. Стосовно керування він радить государю виступати опікуном народу, не турбуючись особливо про етичні норми. Государ, - пише Макіавеллі, - "якщо він хоче зберегти владу, то повинний набути уміння відступати від добра", а "заради зберігання держави" піти проти свого ж слова: “Завбачливий государ не повинний виконувати своїх обіцянок, якщо таке виконання буде для нього шкідливо", "государ повинний мати велике мистецтво удаваності й обдурювання.... - людина, що вміє добре брехати, завжди знайде достатньо легковірних людей, що охоче піддаються обману". Макіавеллі вважав, що в політиці треба спиратися не на мораль, а на силу. Заради благої цілі мораллю можна зневажити: ціль виправдує засоби. Звідси - термін макіавеллізм - уява політичної діяльності, що не нехтує ніякими засобами для досягнення поставленої цілі. Це термін, що позначає політику лжи, обману, підступництва. Цим керувалися багато політиків, у тому числі і лідери Великої Французької революції кінця ХVIII ст., і більшовики в Росії, і лідери сьогодення.

Проте звеличення в політику спритності, удаваності, хитрості - не основне в навчанні Макіавеллі: він був великим теоретиком політики. Його заслугою явилося формулювання предмета і методу політичної науки. Предметом цієї науки він вважав владу в усіх її проявах, а методом - пряме спостереження за фактами: за поводженням лідерів і мас, за їхньою взаємодією. У його роботах поданий також весь набір методів, використовуваних сучасною політичною наукою: соціологічний, психологічний, антропологічний і т.д. З ім'ям Макіавеллі пов'язане завершення становлення політики в якості самостійної сфери людської діяльності.

Поняття «макіавеллізм» виникло ще в епоху Відродження, практично відразу після появи резонансного твори Нікколо Макіавеллі «Государ». Поступово з політичної теорії воно перекочувало до психології, де стало концептом, стягує такі особистісні характеристики як низька альтруїстично, підозрілість, схильність до маніпулювання, корисливість, орієнтація на власні інтереси. Сьогодні цей термін вживається не тільки в науковому контексті, а й у повсякденному житті.

Поняття це названо по імені видатного автора епохи Відродження Нікколо Макіавеллі. У своєму знаменитому трактаті «Государ» права рука Лоренцо Медічі підказує правителю, як зробити державу сильною. Правитель, на думку Макіавеллі, не зобов'язаний керуватися нормами моральності і моралі, принцип сили, коли потрібно, підроблення та віроломства, є основоположним у створенні сильної держави. Макіавеллі був невисокої думки про людську природу і вважав, що інтересами простого народу можна знехтувати заради процвітання всієї держави і його правителів.

У сучасній політологічній літературі «макіавеллізм» може вважатися синонімом структури влади, заснованої на маніпуляції масовою свідомістю. Буквальне ж сприйняття порад, які ренесансний автор дає своєму правителю, не до вподоби сучасній людині. Наприклад, сьогодні важко собі уявити винищення людей на захопленій території в якості державної політики, проте в XVI столітті таке було в порядку речей.

10)Охарактеризуйте основні ідеї утопічного соціалізму(Т.Мор,Т.Кампанелла). Критично-утопічний соціалізм

На відміну від Ж. Бодена, який захищавабсолютизм і приватну власність, представники так званого утопічного соціалізму Т. Мор і Т. Кампанелла обстоювали ідею соціальної рівності, головним ворогом якої вони вважали приватну власність. До проблематики держави мислителі-соціалісти звертались у пошуках відповіді на питання про те, якою має бути держава, щоб забезпечити рівність і справедливість, покінчити з тиранічними формами правління.

Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478—1535). Свої погляди він виклав у праці «Утопія» (1516), в якій різко засудив тогочасні англійські соціальні і політичні порядки — злиденність мас, нерівність і несправедливість, злочинність тощо, головною причиною яких вважав приватну власність. На думку Т. Мора, суспільство є результатом змови багатих проти бідних, а держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу й захисту своїх матеріальних інтересів. Багаті підкоряють і знедолюють бідних як силою, хитрістю та обманом, так і з допомогою законів, які нав'язують народу від імені держави.

Існуючим соціальним і політичним порядкам Т. Мор протиставляє ті порядки, які панують в уявній державі Утопія. Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням. Праця обов'язкова для всіх, робочий день триває лише 6 годин, населення забезпечується всім необхідним. Панування суспільної і відсутність приватної власності виключають злочини, пов'язані з жадібністю та егоїзмом людей, їхнім прагненням попри все збільшити власне багатство.

Утопія є державно-організованим суспільством. її політичний устрій, який Т. Мор вважає ідеальним, грунтується на засадах свободи, рівності й демократизму. Всі основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель (принцепс), обираються народом, звітують перед ним і зобов'язані діяти в його інтересах. Правитель обирається пожиттєво, але може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб і сенат, який складається зі старших за віком і досвідчених громадян, обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату і народних зборів. Як бачимо, симпатії Т. Мора на боці своєрідної змішаної форми державного правління, яка поєднує в собі монархічний, аристократичний і демократичний елементи.

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав філософ, поет і політичний діяч Томмазо Кампанелла (1568—1639). У своїй праці «Місто Сонця» (1602 p., надрукована в 1623 p.), наслідуючи Т. Мора, він стверджував, що причиною всіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, який відповідає інтересам простого народу, автор вважає такий, що заснований на суспільній власності. Подібний лад встановлено у місті Сонця. Там відсутня приватна власність, праця має обов'язковий характер, громадяни забезпечені всім необхідним. Причому, на відміну від Т. Мора, Т. Кампанелла вводить суспільну власність навіть на предмети особистого вжитку. У місті Сонця все детально регламентується, навіть особисте життя кожного громадянина.

Система публічної влади у місті Сонця складається з трьох гілок: військової, наукової і відтворення населення (шляхом створення необхідних предметів споживання і виховання громадян). Кожною з гілок влади керує окремий правитель. Цих трьох правителів називають відповідно Сила, Мудрість і Любов. Увінчує управлінську піраміду верховний правитель, якого іменують Сонцем, або Метафізиком. Він вирізняється вченістю, досвідом і вмінням. Посаду верховного правителя він обіймає не пожиттєво, а лише до того часу, доки серед громадян не з'явиться більш достойний. Тоді верховний правитель зобов'язаний сам відмовитися від влади на користь достойнішого. Верховний правитель міста Сонця та його найближчі помічники — Сила, Мудрість і Любов — не можуть бути усунуті з посад з волі народу, решта посадових осіб обираються громадянами.

Теоретично започатковані представниками раннього утопічного соціалізму Т. Мором і Т. Кампанеллою колективістські принципи організації суспільного життя — заперечення приватної власності, суспільна організація виробництва й розподілу, обов'язковість праці, детальна регламентація суспільного та особистого життя, недооцінка прав і свобод індивіда — знайшли подальше теоретичне обгрунтування і в кінцевому підсумку були покладені в основу організації суспільного життя в країнах соціалізму.

Критично-утопічний соціалізм представлений видатними мислителями Анрі Сен-Симоном (1760 – 1825 рр.), Шарлем Фур'є (1772 – 1837 рр.), Робертом Оуеном (1771 – 1858 рр.). У їх вченнях утопічний соціалізм досягає свого найвищого розвитку. При наявності в цих вченнях зовсім неоднакових уявлень про політику, про державний устрій, усім їм присущі ідеї про необхідність суспільної власності на засоби виробництва, колективізму, планового керування господарства, праці як першої потреби особистості, соціальної рівності, рівноправності жінок, передачі землі селянам, відмирання держави в силу марності політичної влади й ін. Основною заслугою Сен-Симона, Фур'є, Оуена є гостра критика капіталістичного суспільства, в цілому, на їхню думку, несправедливого, паразитичного, історично неспроможного.

Дата добавления: 2015-05-23