Список використаної та рекомендованої літератури. 1. Соціологія праці — галузева соціологія, споріднена з іншими науками про працю на основі спільності об´єкта дослідження — трудової діяльності

Резюме

1. Соціологія праці — галузева соціологія, споріднена з іншими науками про працю на основі спільності об´єкта дослідження — трудової діяльності. Проте аспект вивчення праці (предмет науки) у соціології вирізняється і полягає у вивченні особливих соціально-трудових відносин, а саме тих, що виникають у результаті взаємодії людей у процесі праці.

2. Соціологія праці — це соціологічна наука середнього рівня (галузева соціологія), яка соціологічними методами досліджує один з основних видів соціальних відносин — соціально-трудові відносини або відносини у сфері праці, сукупність яких створює, тобто фактично й становить соціальне життя в цій важливій сфері.

3. Основними категоріями, якими оперує соціологія праці, є праця, зміст і характер праці, умови праці, трудова ситуація, соціально-трудові відносини, трудова адаптація, мотивація праці, стимулювання трудової діяльності, соціальний контроль трудової поведінки, соціально-трудова мобільність, соціальні резерви, соціальні технології та соціальне управління в трудовому колективі.

4. Соціологія праці об´єктивно має великі можливості для підвищення ефективності управлінської діяльності, що становить зміст її функцій — інформативної, описової, освітньої, прогностичної, перетворюючої. Шлях реалізації цих можливостей — через соціологічну грамотність суб´єктів управління, менеджерів, глибоке засвоєння ними знань, методів і методик соціології праці, розвиток умінь практичного застосування їх в управлінській діяльності.

5. Соціально-трудові відносини, в яких бере участь людина упродовж трудового життя, виявляються у формі соціально-трудових процесів. Основні з них виробнича адаптація, трудова мотивація, стимулювання трудової діяльності і соціальний контроль, а також процес трудової мобільності. У сукупності вони становлять трудову діяльність.

6. Соціальне управління трудовою діяльністю людей полягає в цілеспрямованій дії на соціальні об´єкти, явища чи процеси з метою приведення напрямів і темпів їх функціонування й розвитку у відповідність до дії об´єктивних законів.

Тема 5. Соціологічний аналіз ринку праці

Ключові поняття: ринок праці, кон’юнктура ринку праці, сегментація ринку праці, попит на працю, пропозиція праці.

Ринкова система є сукупністю взаємопов’язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів і грошей) та ринок праці.

Ринок праці – це система суспільних взаємовідносин, пов’язаних із купівлею та продажем товару “робоча сила”.

Зайняті економічною діяльністю – це особи віком 15-70 років, які виконували роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працювали індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві (безплатно працюючі члени домашнього господарства в США включаються до економічно активного населення за умови, що вони відпрацювали не менше 15 год. протягом тижня під час обстеження), зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.

Зайнятими вважаються особи, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня не менше 4 год. (в особистому підсобному сільському господарстві не менше 30 год.) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Зайняті в галузях економіки – особи віком 15-70 років, які займаються економічною діяльністю, за винятком тих, хто працює в особистому підсобному сільському господарстві та зайнятий індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю.

Тимчасово відсутні на роботі – особи, які мають роботу або заняття, але на обстежуваному тижні не працювали з таких причин: хвороба, травма, догляд за хворими; щорічна або компенсаційна відпустка, вихідні дні; встановлена відпустка з вагітності, пологів і догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку; відпустка, пов’язана з навчанням; відпустка без збереження заробітної плати (з ініціативи адміністрації або за власним бажанням); специфіка виробництва або діяльності; вимушена зупинка виробництва; інші причини відсутності, які дають право повернення на роботу.

Працюючі за наймом – це особи, які уклали письмовий трудовий договір (контракт) з адміністрацією підприємства, установи, організації або з власником підприємства про умови трудової діяльності, за яку працівник отримує оплату згідно з угодою.

Працюючі не за наймом – роботодавці та особи, які зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю.

Роботодавці – особи, які здійснюють самостійно або з одним чи кількома партнерами управління власним (сімейним) підприємством (фермою) з використанням праці найманих працівників.

Зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю – особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі (без залучення найманих працівників), за свій власний кошт, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію (надані послуги).

Безплатно працюючі члени сім’ї – особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, очолюваному родичем, який проживає в тому самому домашньому господарстві (якщо ця діяльність належить до економічної).

Безробітні – особи віком 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови: не мають роботу (прибуткове заняття); шукають роботу або намагаються організувати власну справу на обстежуваному тижні; готові розпочати роботу протягом наступних двох тижнів.

До категорії безробітних також належать особи, які:

- розпочинають роботу протягом найближчих двох тижнів;
- знайшли роботу чекають відповіді;
- зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;
- навчаються за направленням служби зайнятості.

Статус економiчно активного населення кiлькiсно визначається за обсягом вiдпрацьованих тижнiв або днiв за певний перiод часу (наприклад, протягом 12 тижнів з минулого календарного року або з минулих 12 місяців). За цiєю ознакою економiчно активне населення поділяється на зайнятих та частково зайнятих економічною діяльністю та безробітних.

Економiчно активне населення на поточний перiод у зарубiжних країнах (наприклад, у США) визначається як “робоча сила”. Щоб кiлькiсно визначити цю категорiю, треба із загальної кiлькостi населення виключити, по-перше, осiб, якi не досягли 16 рокiв, а також осiб, якi перебувають у спецiалiзованих установах, наприклад, у психiатричних лiкарнях або у виправних установах (до цієї групи включено осіб, якi не є потенцiйними компонентами робочої сили); по-друге, осiб, якi вибули зі складу робочої сили, – доросле населення, що потенцiйно має змогу працювати (надомники, учнi, пенсiонери), але з будь-яких причин не працює i не шукає роботу.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед треба забезпечити правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару “робоча сила” на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Найманий працівник має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб’єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками – держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм становить єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця – інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відображає потребу в робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов’язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Кон’юнктура ринку праці – це співвідношення попиту і пропозиції праці на певний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Кожен тип ринкової кон’юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері застосування праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення.

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили), попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, виникає безробіття, якщо нижча - дефіцит працівників.

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

- підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;
- утримувати сім’ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;
- підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов’язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Ринок праці виконує такі функції:

- узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин;
- забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
- забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
- підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
- формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
- сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
- стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
- впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон’юнктуру ринку тощо.

Функцiонування ринку працi зможе забезпечити виконання функцій, притаманних моделі соціально орієнтованої ринкової економiки:

1. Суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподiляє найманих працiвникiв за професiями та квалiфiкацiєю, галузями виробництва й регіонами.
2. Iнформацiйну. В умовах ринку цiни на продукцiю, попит i пропозицiя, вiдсотковi ставки на кредит постiйно змiнюються, що позначається на станi ринку працi. Ринок дає учасникам процесу купiвлi-продажу товару “робоча сила” iнформацiю про умови найму, рiвнi заробiтної плати, пропозицiю робочих мiсць і робочої сили, якiсть робочої сили тощо. Сучасний ринок працi, хоч i з деяким запiзненням, реагує на будь-якi змiни в ходi конкурентної боротьби, виявляє середньостатистичні витрати на робочу силу, дисбаланс мiж попитом i пропозицiєю робочої сили та iнформує зацiкавлених суб’єктів ринку.
3. Посередницьку. Ринок працi встановлює зв’язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками, якi виходять на ринок для задоволення взаємних iнтересiв i потреб щодо вигiдних умов купiвлi-продажу товару “робоча сила”. У нормально розвиненiй економiцi найманий працiвник має змогу вибрати оптимальне для нього робоче мiсце (залежно від умов працi, професiйної спрямованостi, форми та розмiрiв оплати, рiвня квалiфiкацiї). Вiн виконує важливу соцiальну функцiю – сприяє добору складнiшої, вищеоплачуваної, престижної роботи залежно вiд розвитку особистих здiбностей i дiлових якостей, професiйної майстерностi найманих працiвникiв. Водночас роботодавцеві надається можливість вибору найбiльш пiдходящої робочої сили.
4. Вiдтворювальну. Це основна функцiя ринку працi, який встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили. При цьому задоволення попиту досягається за рахунок розширення пропозицiї, пiдвищення якостi та цiни робочої сили, якi перебувають в постiйному русi й урiвноважують одне одного. Лише на ринку дiє закон вартостi та вiдбувається загальне визнання затрат працi на вiдтворення товару “робоча сила” та його суспiльної корисностi. Тут виявляються суспiльно необхiднi умови вiдтворення цього товару i визначається його вартiсть. Основне, на чому базується механiзм цiноутворення на ринку працi, – це трудова теорiя вартостi та спiввiдношення i взаємозв’язок попиту та пропозицiї.
5. Стимулюючу. Ця функцiя полягає в тому, що ринок спрямовує економiку зважати на потреби людей, робить усiх учасникiв конкурентного процесу матерiально зацiкавленими в задоволеннi цих потреб. З одного боку, завдяки механiзму конкуренцiї ринок працi стимулює краще використання трудових ресурсiв з метою забезпечення розвитку i прибутковостi виробництва. З iншого боку, вiн висуває вимоги до робочої сили, стимулюючи найманих працiвникiв полiпшувати її якiснi характеристики з метою ефективної реалiзацiї цього товару на ринку, що значною мiрою залежить вiд конкурентоспроможностi робочої сили.
6. Оздоровлюючу. Завдяки конкуренцiї суспiльне виробництво звiльняється вiд економiчно слабких, нежиттєздатних пiдприємств. Ринок – це найоб’єктивніший суддя, найдемократичніший механiзм економiчного добору ефективно дiючих господарств і банкрутства слабких. Процес добору жорсткий та безжалісний, проте скаржитись можна лише на свою некомпетентнiсть. Реалiзуючи цю функцiю, ринок товарiв пiдтримує рентабельнiсть всієї економiки. Аналогiчно дiє також ринок працi, який дає змогу отримувати перевагу в конкурентнiй боротьбi працiвникам з вищими якiсними показниками робочої сили. Низькi якiснi характеристики робочої сили здатнi забезпечити найманому працiвниковi лише низькооплачувану некваліфіковану роботу або статус безробiтного. Досвiд зарубiжних країн свiдчить, що результативнiсть дiї ринкового механiзму як стимулятора значно вища, нiж функцiї вiдповiдних органiв управлiння. Адже саме ринок створює таку мотивацiю працi, яка, з одного боку, змушує працiвникiв утримувати робочi мiсця, а отже, i дохід в умовах конкуренцiї, а з iншого – матерiально зацiкавлює, стимулює їхню iнiцiативнiсть, компетентнiсть, кваліфікованість.
7. Регулюючу. Ринок узагалi впливає на всi сфери економiки i передусім на виробництво. Вiн дає вiдповiдi на питання: що? Для кого? Як виробляти? Певною мiрою ринок впливає i на формування пропорцiй суспiльного виробництва, розвиток регiонiв, сприяючи переходу робочої сили з одних регiонiв, господарств у iншi, якi пріоритетно розвиваються i є високорентабельними. Тобто вiн регулює надлишки трудових ресурсiв, їх оптимальне розмiщення, а також ефективне використання. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi, спонукаючи пiдприємцiв утримувати саме ту кiлькiсть працiвникiв i такої квалiфiкацiї, якi забезпечують його прибутковiсть.

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок. Ринок праці підрозділяється на окремі частини – цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці – це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

ОЗНАКИ СЕГМЕНТАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ
територіальне положення	область, регіон, район, місто, село
демографічні характеристики	статево-віковий і сімейний склад населення
соціально-економічні характеристики	рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи
економічні критерії	розподіл за фінансовим станом, за рівнем матеріальної забезпеченості
психографічні показники	особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства
поведінкові характеристики	мотивація зайнятості

СТРУКТУРА РИНКУ ПРАЦІ
зовнішній ринок	охоплює взаємовідносини між продавцями і покуп­цями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі
внутрішній ринок	передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі – переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підви­щення в посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.
відкритий ринок	на ньому представлене все працездатне населення. Це насамперед офіційна частина ринку – населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна частина, охоплює тих громадян, котрі намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприєм­ствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.
прихований ринок	до нього належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробниц­тва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків.
первинний ринок	Це ринок якісних робочих місць, що характеризується такими ознаками: стабільна зайнятість і надійність стану працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службової кар’єри з чітко вираженими можливостями професійного росту; використання у виробництві прогресивних технологій, які вимагають високої кваліфікації працівників; наявність сильних профспілок.
вторинний ринок	характеризується такими ознаками: висока плинність кадрів; низький рівень заробітної плати; практично відсутня система кар’єрного; використання примітивних технологій; відсутність профспілок.

Гнучкість ринку праці передбачає:

- оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;
- територіальну та професійну мобільність працівників;
- гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;
- різноманітність форм наймання і звільнення;
- різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;
- гнучкість диференціації заробітної плати;
- гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;
- гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;
- різноманітність методів і форм соціальної допомоги;
- різноманітність методів і форм зайнятості.

Структурними ознаками класифікації ринкiв працi можуть бути територiальний, соцiальний, професiйний пiдходи; ланки суспiльного виробництва; кiлькiсне спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару “робоча сила”; умови конкуренцiї; спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили.

З погляду територiального пiдходу існують такі ринки працi: мiсцевий, регiональний, нацiональний, міжнародний (транснацiональний та свiтовий).

Залежно вiд соцiального пiдходу виокремлюють ринки:

– робочих кадрiв (працiвникiв переважно фiзичної працi);
– спецiалiстiв і менеджерiв (працiвникiв переважно нефiзичної працi).

Залежно вiд професiй розрiзняють ринок, наприклад, верстатникiв, зокрема токарiв, шлiфувальникiв i т. п., економістів тощо.

З точки зору ланки суспiльного виробництва виокремлюють ринки працi:

– внутрiшньофiрмовий, тобто ринок працi пiдприємства, фiрми, установи, органiзацiї i т. п.;
– галузевий (включає внутрішньофірмові ринки праці);
– народногосподарський (включає галузеві ринки праці). Даний тип ринку працi збігається з національним за територіальною ознакою.

Залежно від умов конкуренцiї розрiзняють ринки працi:

– необмеженої конкуренцiї (повної конкуренцiї, вiльний ринок);
– обмеженої конкуренцiї (неповної конкуренцiї).

Залежно від спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили можуть бути ринки:

– трудодефiцитнi;
– трудонадлишковi.

У західних економічних теоріях розрізняють основні концепції аналізу сучасного ринку, які розкривають його структуру, функціонування й, особливо, безробіття на макро- і мікрорівнях.

ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ АНАЛІЗУ РИНКУ ПРАЦІ
неокласична концепція (А. Маршалл, А. Пігу)	ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регу­лятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює по­пит та пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропози­цію, працівники пропонують свої послуги за дедалі вищі ставки за­робітної плати, і роботодавці вимушені платити заробітну плату вищу від ринкової. У такий спосіб установлюється рівновага. І навпаки, коли пропозиція перевищує попит, виникає безробіття. У цьому разі роботодавці наймають працівників за дедалі нижчими ставками заробітної плати. На ринку знову настає рівновага.
кейнсіантство (Дж. Кейнс)	ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором ринку праці є держава, яка впливає на сукупний попит як на товари і послуги, так і на працю. Ціна не є регулятором ринку праці. Кейнсіанці пояснюють безробіття зниженням сукупного попиту, на відміну від неокласиків, які пов’язують це явище з надмірним подорожчанням робочої сили.
Інституційна-лістська концепція	характер ринку праці пояснюється особливостями динаміки окремих галузей та професійно-демогра­фічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі ринку праці, а на аналізі професійних та галузевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівнів заробітної плати.
марксистська теорія	ринок праці хоча і функціонує відповідно до загальних ринкових закономірностей, проте він має особливості. Передусім це виявляється у тому, що товар “робоча сила” в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропо­зиції та на свою ринкову ціну.

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов’язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

МОДЕЛІ РИНКІВ ПРАЦІ В РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ
японська модель	для неї характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі “довічного найму”, за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55-60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішньофірмових службах, і переміщення їх відбувається строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов’язків, підвищенню їхньої відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а переведенням частини працівників за їхньої згоди на інші підприємства або скороченням тривалості робочого часу на цьому підприємстві.
американська модель	для ринку праці США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, тобто воно розробляється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть усіх працівників. Внутрішньофірмової підготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Пересування працівників відбувається здебільшого через переведення працівника на іншу роботу.
шведська модель	цю модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Політика на ринку праці полягає в попередженні безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна зайнятість досягається за рахунок таких заходів: - проведення відповідної фіскальної політики, спрямованої на підтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку високодохідних; - проведення “політики солідарності” в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю; - підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які мали низькі показники діяльності, проте забезпечували розв’язання соціальних завдань.

Російська модель ринку праці. Цивілізований ринок праці в Росії перебували на стадії становлення. У радянський період його розвиток стримувався, з одного боку, високою монополізацією економіки, жорстким державним регулюванням заробітної плати, з невеликою її диференціацією залежно від результатів праці, відсутністю ринку житла, адміністративними обмеженнями на переїзд в інші міста.

З іншого боку, працівників прив’язувала до підприємств висока частка послуг, пільг, одержуваних за рахунок соціальних фондів підприємств, що в першу чергу надавалися особам, які мали великий стаж роботи на даному підприємстві. Зокрема, працівники великих підприємств одержували житло, могли влаштувати своїх дітей до дитячого садка, табору, отримати безкоштовні або пільгові путівки в будинки відпочинку, профілакторії, санаторії і т. д.

Разом з тим, політика держави на планомірний розподіл і переміщення працівників не виключала стихійної міграції, скажімо переїзду людей з районів Далекого Сходу і Півночі в більш облаштовану Європейську частину колишнього Радянського Союзу.

У результаті радикальних реформ 90-х років у Росії була зруйнована планова система руху кадрів, держава усунулася від регулювання заробітної плати, встановивши на національному рівні розмір мінімальної заробітної плати, яка ніякого відношення до прожиткового мінімуму не має. З’явилася надмірна диференціація оплати праці, тривалі затримки з виплатою вже зароблених коштів, які обмежують мобільність робочої сили, не створений і ринок житла, за винятком окремих міст, в першу чергу – Москви.

Зберігаються й інші дестабілізуючі чинники, що стримують завершення формування загальноросійського ринку праці. До них відносяться:

- затяжний спад і депресія виробництва, викликані загальною кризою (кризою економічної і політичної систем, структурними деформаціями, розривом господарських і технологічних зв’язків та ін.), вихід з яких став можливим тільки на початку XXI ст.;
- недосконалість законодавчої бази;
- зростання прихованого безробіття;
- малоефективна конверсія оборонного виробництва;
- довільне скорочення військового контингенту в умовах затягування військової реформи;
- неконтрольована міграція населення та робочої сили між країнами СНД;
- недостатній взаємозв’язок адміністративних та ринкових методів регулювання зайнятості;
- відсутність інформації про вакансії за межами місця проживання.

Які перспективи зовнішнього і внутрішнього ринку праці в РФ? У Росії ще зберігся великий державний сектор в економіці, переважає мережа державних навчальних закладів усіх типів, що готує кадри фахівців і кваліфікованих робітників для всіх секторів економіки. Це серйозна база для розвитку зовнішнього (загальнонаціонального) ринку праці. Розукрупнення підприємств, поява безлічі дрібних фірм також стимулюють формування зовнішнього ринку, передача соціальних об’єктів підприємств у власність муніципальних органів самоврядування зміцнює позиції зовнішнього ринку. Але поряд з ним формується внутрішній ринок. Виникло і збільшується число приватних навчальних закладів, хоча учнів у них небагато, зберігається ще база для підготовки робочої сили на підприємствах. Вони створюють основу для розвитку внутрішнього ринку. Але можна з упевненістю сказати, що домінуючим буде зовнішній ринок.

Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці, зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народної споживання, залежності економіки від кооперованих зв’язків з державами СНД, насамперед від постачання енергоносіїв з Росії.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:

- перевищення пропозиції робочої сили над попитом;
- низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;
- зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;
- низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;
- наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;
- зростання молодіжного безробіття;
- регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;
- низька професійна й, особливо, територіальна мобільність трудових ресурсів;
- відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;
- еміграція висококваліфікованої робочої сили.

Питання для самоконтролю

1. Як можна поділити населення країни по відношенню до ринку праці?
2. Хто виступає суб’єктами на ринку праці?
3. Назвіть головні елементи ринку праці.
4. Опишіть типи кон’юнктури ринку праці.
5. Зобразіть модель попиту та пропозиції на ринку праці.
6. Дайте визначення поняттю “сегментація ринку праці”.
7. Назвіть головні ознаки сегментації ринку праці.
8. Охарактеризуйте різноманітні види ринків праці.
9. Опишіть відомі Вам теоретичні концепції аналізу ринку праці.
10. Охарактеризуйте особливості ринків праці в розвинених країнах світу.

План семінарського заняття

1. Ринок праці, його елементи та функції.
2. Структура, типи, форми і сегменти ринку праці.
3. Теоретичні основи аналізу ринку праці.

Теми рефератів

1. Проблеми ринку праці в Україні.
2. Особливості державної політики зайнятості в Україні в сучасних умовах.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Напишіть есе на одну із запропонованих тем:
1. Ринок праці в Україні: до і післякризові реалії.
2. Старіння населення: загроза для ринку праці України?
3. Проблема забезпечення людськими ресурсами: міграційна політика та політика на ринку праці в Україні як засоби вирішення проблеми.

Завдання 2

Охарактеризуйте соціально-трудові відносини в сфері праці відповідно до їх видів.

Рис.1. Види соціально-трудових відносин у сфері праці

Завдання 3

Використовуючи статистичні матеріали (www.ukrstat.gov.ua), проаналізуйте за останні 5 років динаміку потреби підприємств у працівниках та пропозиції робочої сили за професійною групою “законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управлінці)”. Яким є співвідношення попиту та пропозиції робочої сили? Результати оформіть у вигляді таблиці та діаграми (рекомендується використання програми Microsoft Excel).

Завдання 4

Про які показники ринку праці йдеться у звіті Державного комітету статистики України? Прокоментуйте.

Основні тенденції, притаманні ринку праці: в середньому за 9 місяців 2008 року порівняно з І півріччям 2007 р.:

- збільшення рівня зайнятості населення у віці 15-70 років з 55,9% до 56,9%;
- зниження рівня безробіття населення у віці 15-70 років (за визначенням МОП) з 8,7% до 7,8%.

На 1 жовтня 2008 р. порівняно з 1 січнем 2007 р.:

- скорочення кількості незайнятих громадян, які перебувають на обліку державної служби зайнятості з 1003,7 тис. до 945,7 тис. осіб, або на 5,8%;
- зростання потреби підприємств, установ, організацій у працівниках з 138,8 тис. до 195,1 тис. осіб, або на 40,5%;
- зниження навантаження незайнятого населення з 7 до 5 осіб на одне вільне робоче місце (вакансію).

Методичні вказівки до самостійного вивчення теми

Засвоєння теми слід розпочати з вивчення сутності ринку праці як підсистеми ринкової економіки, його взаємозалежності з ринками капіталів, товарів та послуг, житла, інформації, землі, цінних паперів тощо. Необхідно усвідомити, що особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. Студенти повинні знати, що елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція робочої сили і ціна робочої сили. Важливо також вивчити особливості товару “робоча сила”.

Для глибшого осмислення сутності ринку праці доцільно розглянути класичний, неокласичний, кейнсіанський, монетаристський, інституціоналістський та марксистський підходи до аналізу ринку праці.

Необхідно розглянути складові елементи механізму функціонування сучасного ринку праці: суб’єкти, об’єкти, інструменти та засоби впливу. А також функції сучасного ринку праці: суспільний розподіл праці, інформаційну, посередницьку, ціноутворюючу, стимулюючу, регулюючу.

Вивчаючи тему, доцільно також детально розглянути сегментацію ринку праці за різними ознаками: територіальним положенням, демографічними, соціально-економічними характеристиками, економічними критеріями, психографічними показниками. Також слід ознайомитися з ознаками зовнішнього, внутрішнього, відкритого, прихованого, первинного і вторинного ринків праці.

Необхідно усвідомити, що залежно від того, які с формувалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов’язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах: американська, японська, шведська. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

У межах теми для поглибленого її вивчення рекомендується самостійно опрацювати такі питання:

- особливості й етапи формування ринку праці в Україні;
- умови й чинники підвищення ефективності використання трудових ресурсів суспільства.

Тести

1. Обсяг і структуру загальної потреби робочої сили, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ визначає:
а) попит на ринку праці;
б) пропозиція праці;
в) індивідуальний попит на працю;
г) індивідуальна пропозиція праці.

2. Ціна праці визначається:
а) заробітною платою;
б) співвідношенням між попитом і пропозицією;
в) рівнем економічного стану економіки;
г) правильної відповіді немає.

3. Згідно з якою із теоретичних моделей ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили, що регулює попит та пропозицію робочої сили:
а) класичною;
б) неокласичною;
в) кейнсіанською;
г) монетаристською.

4. Згідно з якою із теоретичних моделей ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює попит та пропозицію робочої сили:
а) класичною;
б) неокласичною;
в) кейнсіанською;
г) монетаристською.

5. Оздоровча функція ринку праці полягає у:
а) встановленні рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили; відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару “робоча сила” та його суспільної корисності;
б) сприянні підбору складнішої, вищеоплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів;
в) одержанні переваги працівниками з більш високими характеристиками якості робочої сили; ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і дохід в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;
г) розмежуванні роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами.

6. Держава на ринку праці виконує такі основні функції:
а) виступає в якості роботодавця;
б) виступає в якості підприємця;
в) встановлює “правила гри” на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів;
г) виступає посередником між роботодавцями і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці (Міністерство праці та соціальної політики, Державна служба зайнятості, науково-дослідні інститути з питань праці, фонди, профорієнтаційні центри, заклади профпідготовки тощо).

7. Реалізацією державної політики зайнятості населення, професійною орієнтацію, підготовкою і перепідготовкою, працевлаштуванням та соціальною підтримкою тимчасово не працюючих громадян займається:
а) Міністерство праці та соціальної політики України;
б) Державна служба зайнятості;
в) Кабінет Міністрів України;
г) професійні спілки.

8. Відносини з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі охоплює:
а) зовнішній ринок;
б) відкритий ринок;
в) прихований ринок;
г) внутрішній ринок.

9. Зовнішній ринок праці переважає в:
а) США;
б) Японії;
в) Швеції;
г) Україні.

10. Активна політика зайнятості, яка направлена на попередження безробіття, “політику послідовності” в заробітній платі, що забезпечує рівність ставки заробітної плати за рівну працю незалежно від фінансового стану організацій, підтримку слабоконкурентних робітників (молодь, інвалідів, жінок та ін.) у формі субсидій роботодавцям для створення робочих місць і виплаті заробітної плати, підтримки зайнятості у соціально значимих, але малоприбуткових секторах економіки, характерна для такої зарубіжної моделі ринку праці:
а) данська модель ринку праці;
б) американська модель ринку праці;
в) шведська модель ринку праці;
г) японська модель ринку праці.

Рекомендована література для вивчення теми: 4, 5, 9, 11, 12, 19, 21, 23, 38, 46, 48, 55, 65, 69, 88.

Дата добавления: 2015-05-23