Теорії лідерства: теорія рис, визначальної ролі послідовників, ситуаційна, синтетична

Теорії конфліктів.

Теорія “соціального конфлікту”, конфліктологічний підхід, конфліктна традиція — все це позначення важливого напряму розвитку соціологічної думки XX ст. У руслі цієї парадигми з’явилося чимало цікавих концепцій, яскравих теоретиків та праць. Теорія конфлікту вийшла на авансцену сучасного соціологічного знання у 60—70-х роках, витіснивши традиційно впливові позитивістські течії, викликавши гостру полеміку в соціологічних колах, стимулюючи постановку низки проблем розвитку соціологічної науки. Вона посідає в наші дні одне з провідних місць поміж напрямів сучасної соціології.

За словами Дж. Александера, всю сучасну соціологічну теорію можна грубо поділити на “функціоналістську” та “конфлікто-логічну”, причому не тільки в царині загальної теорії, а й у спеціалізованих сферах емпіричних досліджень. За аргументами іншого авторитетного теоретика Рендела Коллінза (США), у світовій соціологічній думці простежуються три головні традиції: конфліктна (К. Маркс, М. Вебер, сучасні теоретики конфлікту); позитивістська (Огюст Конт, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс та інші дослідники “ритуалів громадської солідарності”), а також, дещо окремо, мікроінтеракціоністська традиція (що асоціюється з поглядами Чарльза Кулі, Джорджа Герберта Міда, Герберта Блумера, Гарольда Гарфінкеля та їхніх послідовників). Проте особливо підкреслюється, що сучасна теорія конфлікту виникла як результат прагнень створити “неідеологізовані версії марксизму”, перенести центр ваги в межах останнього на положення багато-факторної концепції “лівого веберіанства”.

Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, «вдихнути» в них необхідну для цього енергію.В основі даного процесу лежить здатність лідерів притягувати до себе людей, несвідомо викликати почуття захоплення і любові. Теорія рис " обґрунтовує висунення лідерів за їхніми особистими якостями (розум, хоробрість, знання і таке інше). В рамках "теорії рис" лідерство пов'язують із специфічними рисами індивіда і, зокрема, з проблемами ствердження Я-концепції: орієнтовані на владу люди звичайно володіють ідеалізованою Я-концепцією, а їхнє прагнення до лідерства — спосіб компенсації низького рівня власної чесноти. "Ситуаційна теорія" обумовлює ініціативну поведінку особистості потребами соціальної ситуації, що склалася (історичні умови, особливості сфери групової діяльності, специфіка групових завдань, цілей і т.п.). "Ситуаційна теорія" аналізує поведінку лідера, який робить зусилля до визнання їм влади тільки при виникненні сприятливих можливостей або при гострій необхідності в лідері, наприклад, в екстремальній ситуації."Харизматична" концепція розглядає дії "природних лідерів", тобто видатних людей з нетиповою індивідуально закладеною сукупністю рис ("харизмою").Концепція "сублімаційного" або "ідентифікаційного" лідерстканалізує дії суб'єкта, який у пошуках влади і визнання ідентифікує себе з "великою" справою і присвячує їй життя. Релігійні і політичні рухи налічують багатьох мучеників і героїв, відчужених від самих себе. Боротьба за велику справу стає для них боротьбою за досягнення самоповаги: такі лідери персоніфікуються як праведні люди, які віддали своє життя за інших. Сублімація може приймати і інші форми: спроби зробити вагомий внесок і стати лідером в мистецтві, науці, спорті і т.д. Теорія "провідної ролі послідовників " розглядає лідерство як результат групової орієнтації на висунення лідера і готовності слідувати за ним. "Синтетична " (комплексна або реляційна) теорія розглядає лідерство як складну функцію ситуації, очікувань послідовників і якостей самих лідерів. Продуктивні в аналізі взаємин в малих групах теорії лідерства не можуть претендувати на науковість в поясненні проблем соціального лідерства в масштабі великих співтовариств.Однією з кардинальних проблем соціології управління є проблема лідерства і керівництва. Спочатку лідер трактувався як член групи, який висувається в результаті взаємодії членів групи при вирішенні конкретного завдання. Він демонструє більш високий, ніж інші члени групи, рівень активності, участі, впливу в виконанні даного завдання. Іншими словами, лідер висувається в конкретній ситуації, приймаючи на себе певні функції. Інші члени групи приймають лідерство, тобто будують такі відносини з лідером, які передбачають, що він буде вести, а вони погоджуються. Причому, якщо в зарубіжній соціології поняття "лідер" і "керівник" ототожнюються, то для вітчизняних дослідників є характерним виділяти керівництво і лідерство як два різні явища, властивих організованим спільнотам Теорія людських ролей (Р.Бейлс) розглядає ролі "професіонала" лідера, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і "соціально-емоційного фахівця", який вирішує проблеми людських стосунків. .Синтетична (або комплексна) теорія розглядає лідерство як процес організації міжособистісних стосунків у групі, а лідер як суб’єкт управління цим процесом, причому сам феномен лідерства розглядається в контексті спільної групової діяльності. До ситуативної теорії. Цей підхід є загальновизнаним. Він визначає лідерство як продукт ситуації. Вимогли ситуації диктують вибір адекватних засобів і прийомів поведінки, відповідної комбінації особистісних рис, здатних максимально враховувати можливі зміни у її розвитк

Дата добавления: 2015-05-23