Місцеві податки та збори

Згідно ПКУ (ст.10)

До прийняття ПКУ

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 2) єдиний податок; 3) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 4) збір за місця для паркування транспортних засобів; 5) туристичний збір.

1) податок з реклами; 2) комунальний податок; 3) збір за припаркування автотранспорту; 4) ринковий збір; 5) збір за видачу ордера на квартиру; 6) Курортний збір; 7) збір за участь у бігах на іподромі; 8) збір за виграш на бігах на іподромі; 9) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 10) збір за право використання місцевої символіки; 11) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 12) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 13) Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) Збір з власників собак

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи:

- прямі;

- непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування. Це податки, які стягує держава безпосередньо з доходів чи з майна платника податку (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)

Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на «справедливість» (у лапках не тому, що це сумнівно, а тому, що не існує абсолютної справедливості) прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий підхід, який згубний для будь-якої системи.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Наголошуємо на тому, що, тільки прямо, бо оскільки непрямі подат­ки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Формально непрямий податок сплачує власник (продавець) товару, а реально – покупець, бо сума податку включена в ціну (ПДВ, акцизний збір, мито).

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи:

- податки на доходи;

- податки на споживання;

- податки на майно.

Податки на доходи стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий доход громадян, підприємців, фірм і підприємств.

Податки на споживання – сплачують не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Їх плата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від обсягу споживання.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, поки майно перебуває у власності. Оцінка майна може проводитись різними методами (вартість у грошовому виразі, площа будинку, потужність двигуна автомобіля)

За способом стягнення розрізняють два види податків:

- розкладні;

- окладні.

Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні — між платниками. Це історично перша форма стягнення податків.

Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Дата добавления: 2015-05-23