Функції політичних партій. 1 страница

Резюме

1. Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, пов´язаних між собою єдиною метою заради отримання достовірної інформації про явище або процес, що вивчаються, тенденції і суперечності їхнього функціонування й розвитку для використання в практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя.
2. Залежно від характеру одержуваного знання соціологічні дослідження поділяються на методологічні (знання про знання) і неметодологічні (знання про досліджуваний предмет). Крім того, в соціології здійснюються не тільки наукові (фундаментальні) чи емпіричні (прикладні), а й змішані дослідження, в яких вирішуються як наукові, так і прикладні завдання. Поряд з цим слід розрізняти суто соціологічні й соціальні дослідження. Перші покликані вивчати закономірності функціонування і розвитку різноманітних соціальних спільнот, характер та засоби взаємодії спільної діяльності людей. Соціальні дослідження (на відміну від соціологічних) поряд з формами виявлення дії соціальних законів і закономірностей передбачають вивчення конкретних форм і умов соціальної взаємодії людей — економічних, політичних, демографічних тощо. Тому за своєю суттю вони є комплексними і проводяться на стику наук, тобто це соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні дослідження.
3. Будь-яке соціологічне дослідження у загальному вигляді складається з трьох стадій, кожна з яких може становити самостійне дослідження. Перша стадія — методологічна — пов´язана з розробкою програми дослідження. Друга стадія — емпірична — пов´язана з отриманням первинної емпіричної інформації, її опрацюванням і аналізом, що дає змогу будувати теоретичне знання та формулювати практичні рекомендації. Третя стадія — теоретична — пов´язана з отриманням теоретичного знання, наприклад, побудовою типології явищ чи процесів, формуванням та розвитком соціологічних теорій тощо.
4. Соціологічне дослідження незалежно від його типу (або виду) поділяється на чотири взаємопов´язаних етапи: 1) підготовку дослідження; 2) збирання первинної соціологічної інформації (тобто певних даних, що потребують подальшого опрацювання й аналізу); 3) підготовку та опрацювання інформації; 4) аналіз отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розробку відповідних висновків і рекомендацій.
5. Програма соціологічного дослідження, без якої неможливе його якісне проведення, є стратегічним документом наукового пошуку, теоретико-методологічною основою всієї сукупності процедур дослідження, що здійснюються соціологом. Вона включає: 1) визначення проблеми, об´єкта і предмета дослідження; 2) попередній системний аналіз об´єкта дослідження; 3) характеристику мети і завдань дослідження; 4) інтерпретацію та операціоналізацію основних понять; 5) формулювання робочих гіпотез; 6) визначення стратегічного плану дослідження; 7) складання плану вибірки; 8) опис методів збирання соціологічних даних; 9) опис схеми аналізу та подання даних.
6. Серед основних методів соціологічних досліджень виділяють такі: 1) метод аналізу документів; 2) метод опитування; 3) метод спостереження; 4) метод експерименту, які, у свою чергу, поділяються на окремі види залежно від специфіки та особливостей збирання соціологічної інформації під час проведення соціологічного дослідження.
7. Головним інструментом збирання соціологічної інформації є анкета (опитувальник), яка складається із вступної частини, тобто звернення до респондента; далі йде основна частина, що містить відповідні блоки питань до опитуваних; і заключної частини або паспортичка, у якій подаються демографічні дані про респондентів.

30. Аналіз документів як метод збору соціологічної інформації

Аналіз документів - один із найпоширеніших методів збору соціологічної інформації, що за популярністю поступається лише опитуванню. Особливо часто цей метод використовується разом з іншими: опитуванням, спостереженням, експериментом.

У деяких галузях соціології, наприклад' промисловій, демо­графічній соціології, соціології масової комунікації, соціології праці, соціології міжнародних відносин та інших використан­ня цього методу для здобуття емпіричних знань є визначальним.

Метод аналізу документів - це сукупність методико-тех-нічних процедур і прийомів для отримання емпіричної інфор­мації, вилученої з документальних джерел. Під документом у соціології розуміють спеціально створений людиною пред­мет для зберігання та передання інформації. Інформація може бути зафіксована за допомогою букв, цифр, стенографічних знаків, малюнків, фотографій, звукозапису тощо.

За способом технічних засобів фіксування розрізняють документи: письмові (рукописи й усі види друкованої про­дукції), іконографічні (відео-кіно-фотодокументи, картини, гравюри), фонетичні (розраховані на слухове сприйняття), електронні (пов'язані з використанням Інтернету).

Залежно від статусу документа виокремлюють:

• офіційні документи - створені юридичними чи посадо­вими особами: урядові постанови, заяви, ділова кореспонден­ція, протоколи судових органів, фінансова звітність, плани, звіти тощо;

• документи особистого походження - матеріали, які містять біографічні відомості, офіційні матеріали, що за­свідчують особу їх власника, його права, обов'язки тощо.

Залежно від авторства документа вирізняють:

• особистісні документи (листи, характеристики, мемуарні матеріали, щоденники, автобіографії);

• безособистісні документи (архівні матеріали, дані преси, протоколи зборів).

Залежно від мотивації створення документів розрізняють:

• спровоковані документи (відгуки на книгу; відгуки на кон­курс, оголошений в газеті або в електронних ЗМІ; шкільний твір);

• неспровоковані (особисті документи, створені за ініціа­тивою самих авторів: листування, щоденники, звертання до органів управління).

Методи аналізу документів поділяються на неформалі-зовані (традиційні) та формалізовані (контент-аналіз).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу містять звичайне (через розуміння) сприйняття тексту та засновані на загальних логічних операціях: аналізі, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінюванні, осмисленні. Недоліки цього методу: можливість суб'єктивізму, залежність від суб'єктивного світо­сприйняття дослідника, інтуїтивність отримання інформації, зміщення інформації внаслідок особливостей уваги, пам'яті тощо.

Формалізований (контент-аналіз) - це переведення в кількісні показники масової текстової інформації з наступним її статистичним опрацюванням. Він застосовується в тих випадках, коли виникає потреба в опрацюванні великих масивів документальних джерел, недосяжних для інтуїтив­ного аналізу. Суть методу полягає в переведенні в кількісні показники текстової інформації через пошук у текстах пев­них ознак, рис, властивостей.

Процедура контент-аналізу розпочинається з виділення смислових одиниць аналізу, що потім відшуковують у тек­стах і переводять у кількісні показники.

Смисловими одини­цями можуть бути:

• поняття - наприклад, за частотою використання понять ("опозиція", "багатопартійність", "права людини", "громадян­ське суспільство" можна отримати знання, в якій мірі джерело інформації орієнтоване на демократію);

• судження, висловлені в реченнях, абзацах, фрагментах текстів, темах статей, назвах радіопередач, телешоу;

• імена історичних осіб, політиків, назви країн, держав­них інститутів;

• цілісна суспільна подія, офіційний документ, факт, випадок. Наступним кроком у здійсненні контент-аналізу є виділення одиниць рахування.

Одиниці рахування - це кількісна характеристика смисло­вої одиниці аналізу, що фіксує регулярність, з якою вживається в тексті смислова одиниця. Інколи смислові одиниці аналізу й одиниці рахування є тотожними.

Базові засади методу контент-аналізу були ґрунтовно роз­роблені американськими соціологами Т. Ласвелом і Б. Берель-соном - представниками Колумбійської школи в соціології.

Відомо, що в роки Другої світової війни американські соціо­логи на підставі проведеного контент-аналізу відкритої преси надали американському урядові практичні рекомендації щодо найбільш вдалого для США часового терміну відкриття другого фронту.

У сучасних умовах контент-аналіз широко використо­вується для вивчення преси, радіо, телебачення та підвищення ефективності їхнього впливу на індивідуальну й масову свідо­мість. Значні можливості має цей метод при вивченні проб­лем міжнародного життя, електоральних процесів у країні.

Метод контент-аналізу є засобом вивчення особистих до­кументів, листів населення до різних державних інституцій. Надзвичайно великі резерви цей метод виявляє в політичних дослідженнях при вивченні політичних програм партій, рухів, відеозаписів мітингів, зборів, з'їздів тощо. Створені сучасні комп'ютерні програми значно полегшують процес обробки інформації, отриманої методом контент-аналізу, надаючи їй форми, зручної для подальшого використання.

31. Сім’я як соціальний інститут. Типологія і функції сім’ї.

Як уже зазначалося, сім’я як соціальний інститут є об’єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з’ясувати типи сім’ї і шлюбу в різних культурах, їх зв’язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім’ї і з’ясувати, наскільки функціонування сім’ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства.

При цьому вивчаються не конкретні сім’ї, а зразки сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім’ї, ефективність їх виконання, суспільні функції сім’ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім’я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім’ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.

Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно відносин подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім’ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій з боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, які призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов’язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.

Зміст діяльності сім’ї розкривається в її функціях. Під функціями сім’ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільтва і ідивідів.

Оскільки сім’я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з іншого — з окремими особами (членами сім’ї), то й ті функції, які вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім’ї, — індивідуальними. Суспільні функції зв’язані з потребою суспільства в інституті сім’ї, а індивідуальні — з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сім’ї — історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.

Із сімейних функцій є одна важливіша, вона найбільшою мірою характеризує сім’ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення, дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім’ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства.

Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близько половини сімей мають двох дітей, третина — одну, десята частина — жодної дитини. Багатодітні сім’ї становлять менше ніж три відсотки загальної кількості.

Кількість народжуваних дітей в Україні за останнє десятиріччя зменшується щороку.

Низька ефективність репродуктивної функції української сім’ї настійно потребує запровадження відповідної демографічної політики.

Демографічна політика — це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення: насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню.

Це можуть бути заходи, що безпосередньо стимулюють народжуваність, — надання жінкам одноразової заохочувальної грошової допомоги, тривалішої післяпологової відпустки з оплатою і т. д., а можуть бути й опосередковано стимулюючі заходи — піднесення життєвого рівня, зміцнення здоров’я, розвиток сфери обслуговування, поліпшення житлових умов тощо.

Репродуктивна функція безпосередньо зв’язана із функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється у чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, які людина засвоює з дитинства.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін структури сім’ї. Сім’я упорядковує свої сексуальні відносини завдяки тому, що законодавство, статева мораль (традиції, звичаї, настанови, соціальний контроль тощо) приписують хто з ким і за яких умов повинні вступати в статеві стосунки.

І. Кон описав різні типи культур (залежно від панівних норм статевої моралі), серед яких визначив дві основні: антисексуальну (репресивну) і просексуальну (толерантну). Прикладом антисексуальної репресивної культури може бути середньовічна християнська мораль, згідно з якою сексуальність ототожнювалася з гріхом. У суспільствах, які дотримувалися такої моралі, статеве життя допускалося тільки у шлюбі. Прикладом суспільства просексуальної толерантної культури може бути Полінезія, де сексуальність і еротизм активно заохочуються. Сексуальні проблеми находять свій вираз у танцях, піснях, їх вільно обговорюють. Позашлюбні зв’язки в суспільствах з такою культурою не засуджуються. Прояв сексуальності в юнацтва вважається нормальним явищем.

Культури більшості людських суспільств розташовані між цими двома полюсами. Проте, якою б не була статева культура, суспільство обов’язково регулює й контролює сексуальну поведінку людей, підтримуючи і стимулюючи ті відносини між партнерами, які сприяють утворенню сім’ї і відповідають демографічній політиці держави.

Цікаво, що в більшості суспільств спостерігається так званий «подвійний стандарт», згідно з яким громадська мораль більш поблажливо ставиться до позашлюбних зв’язків чоловіків, ніж жінок. Соціобіологи пояснюють цей феномен, посилаючись на різні стратегії сексуальної поведінки чоловічих і жіночих особин. У світі тварин самці намагаються запліднити якнайбільше самок, тоді як моногамна орієнтація самок сприяє збереженню та виживанню потомства. Проте соціологи вбачають у «подвійному стандарті» пережитки патріархальної моралі, відлуння колишньої соціальної нерівності статей.

Ще одна дуже важлива функція інституту сім’ї, яка зв’язана з репродуктивною функцією, — функція соціалізації, що полягає в навчанні, і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних зразків і норм поведінки. Сімейне виховання — це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв’язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім’я забезпечує спадкоємність у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, не зважаючи на те, що вихованням дітей займаються і державні установи.

Проте із часом відбувається певна трансформація виховної функції сім’ї — формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості членів сім’ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Відтак збільшується значущість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сім’я — це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сім’я виконує комунікативну функцію, тобто задовольняє потребу людини у духовному спілкуванні, яке грунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім’ї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сім’ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сім’ї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків — пенсіонерів, які нині перебувають у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім’ї. Пенсійні виплати настільки малі, що не забезпечують навіть мінімального прожиткового рівня.

За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя — набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка — це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сім’ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо).

Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1992 р. Г. Беккер, вивчаючи родинну економіку, стверджує, що поведінка людей у сфері особистого життя підлягає дії загальних законів економіки. В основі родинної економіки лежать потреби сім’ї. Вони мають тенденцію до постійного зростання, але сімейний бюджет є об’єктивним обмежником сімейного споживання. Тому члени сім’ї в реальних витратах постійно мають ураховувати можливі джерела й обсяги доходів. Невідповідність між потребами та можливостями їх задоволення — основна проблема родинної економіки.

Кожна сім’я сама вирішує, як їй використовувати свій сімейний бюджет. Проте німецький економіст-статистик Е. Енгель виявив і описав закономірність, що отримала на честь автора назву «закону Енгеля». Суть її в тім, що зі зростанням доходів сім’ї питома вага витрат на їжу знижується, на непродовольчі товари, житло й комунальні послуги — залишається (в основному) без змін, на задоволення культурних та інших соціальних потреб — зростає. Це пояснюється тим, що чим більш нагальною є потреба, тим меншою мірою її задоволення залежить від величини доходу. Отже, за питомою вагою витрат сім’ї на їжу не можна судити про рівень її добробуту. У розвинутих країнах частка сімейних витрат на їжу значно менша, ніж у слаборозвинутих.

У соціологічному аналізі використовуються такі економічні характеристики сім’ї, як її склад та структура, якість помешкання (кількість кімнат, житлова площа, зручність розташування, наявність побутових вигóд), наявність предметів побутового та культурного призначення, власного транспорту, будинку, присадибної ділянки, господарства тощо.

Із формуванням ринкових відносин збільшуватиметься можливість маневрування грошовими коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських кредитів та інших видів позичок, а відтак матимуть можливість придбати (побудувати) комфортний будинок чи дачу, автомобіль високого класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу людини, її задоволення власним життям, що, у свою чергу, позитивно позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.

32. Відмінності між традиційною і сучасною сім’єю.

Аналіз літературних джерел показує, що психологи, хто з проблемами сучасної сім'ї надають великого значення її особливостям і відмітним ознаками проти сім'єю традиційної.

Шнейдер виділяє такі особливості сучасної сім'ї [12]:

- сім'я почала менше за чисельністю;

- сучасна сім'я менш стабільна;

- зменшилася кількість сімей, де глава чоловік;

- сім'я почала менш дружної,т.к. батьки та дорослі діти, брати і воліють жити окремо;

- значно більше (проти недавнім минулим) людей неузаконивают відносини, чи взагалі живуть одні.

Відповідно до переліченими сучасними особливостями сім'їТорохтий виділяє такі її категорії [12, з. 98 - 99]:

· за кількістю дітей: бездітні,однодетние,…, члени багатодітних сімей;

· за складом і структурі сім'ї: повна, неповна,многопоколенная, сім'я повторного шлюби й т.д.;

· на кшталт сім'ї: авторитарний іегалитарний;

· про особливості сімейного побуту, укладу: сім'я – «віддушина»,детоцентрическая сім'я" і т.д.;

· по однорідності соціального складу: однорідні і неоднорідні сім'ї;

· за якістю відносин, атмосфері у сім'ї і стану психічного здоров'я: благополучна, неблагополучна тощо.;

· за рівнем кооперації спільної прикладної діяльності:коллективистская, індивідуалістична тощо.

· по сімейному стажу; географічною ознакою тощо.

На цей час склалися розмаїття різноманітних форм існування сучасної сім'ї [12, з. 100 - 101].

1. Шлюб з урахуванням чесного контракту. У цих сім'ях дружини ясно представляють мети шлюбу. Для таких сімей характерна свобода відносин.

2. Шлюб з урахуванням нечесного контракту. Для таких шлюбів характерна одностороння вигода, тобто. комусь із партнерів вигідний шлюб.

3. Відносини з примусу. Форма шлюбу, виключає вільні стосунки держави й джерело якої в тому, що перший чоловік «бере в облогу» іншого, а той, частіше у силу життєвих обставин, погоджується на компроміс.

4. Відносини – ритуал. Ці відносини будуються на виконаннісоциально-нормативних установок. Це шлюб без кохання, і без розрахунку, а лише проходження певним громадським стереотипам.

5. Відносини – любов. Такий шлюб грунтується на взаємній згоді і взаємній довірі.

Хоч якою форми і категорії не ставилася сім'я, її обов'язково характеризують певні процеси, які включають аспекти психологічної діяльності, коло спілкування, особливості емоційних контактів, соціально-психологічні цілі й індивідуально-психологічні потреби її.Психологами вивчаються всі разом, і з них окремо.

33Проблеми, тенденції та перспективи розвитку сім’ї та шлюбу в Україні.

Сім'я тісно пов'язана із суспільством, вона є його активним елементом. Кожний член сім'ї входить в різні соціальні об'єднання, в різні соціальні групи. Водночас сім'я впливає на стосунки в суспільстві й на всі процеси соціального життя. Сім'я як соціальний феномен пройшла складний шлях історичного розвитку. Історично змінювались типи й форми сім'ї, ролі чоловіка та дружини, методи виховання дітей тощо. Зміни, які відбуваються у сучасних суспільства зачепили й інститут сім'ї. Можна визначити наступні тенденції розвитку сучасної сім'ї: збільшення кількості розлучень; збільшення кількості неповних сімей та дітей, народжених поза шлюбом; зниження рівня народжуваності; зменшення середньої тривалості шлюбу; відкладання часу вступу до шлюбу; збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; зменшення кількості повторних шлюбів; проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; зміна відносин між дітьми та батьками (вони стали більш гнучкими, рухливими та рівноправними).

Зазначені тенденції певною мірою притаманні й розвиткові сім'ї в Україні. За даними Всеукраїнського перепису 2001 р. в Україні все більше поширюється однодітна сім'я. Майже дві третини українських родин (62,4%) мають сьогодні лише одну дитину, у кожній третій родині — двоє дітей, а сімей з трьома і більше дітьми лише 6,3%. Кожна десята українська родина є неповною. Причому більше таких сімей проживає в місті (12%), в селі – відповідно, менше (6,9%). У більшості неповних родин (88,5%) дітей виховує мати. Збільшується кількість дітей народжених матерями без реєстрації шлюбу (16,7% від загальної кількості новонароджених). Ці явища значною мірою зумовлені погіршенням економічних умов існування. Моніторингове обстеження, проведене Інститутом соціології НАН України 2003 p., показало, що практично половина українських родин (46%) відносять себе до "злиденних або бідних". Зубожіння населення унеможливлює реалізацію господарсько-побутової функції сім'ї. Більшість сучасних сімей не можуть задовольнити свої побутові потреби, зокрема забезпечити дітям культурний розвиток, відпочинок, оздоровлення.

Відсутність умов для своєчасного становлення економічної самостійності змушує молодь взяття шлюбу та народження дітей відкладати до кращих часів. Наприклад, 2/5 опитуваних вважають, що "заводити зараз дітей безвідповідально". У зв'язку з цим набувають поширення неупорядковані форми статевих стосунків, що в свою чергу негативно впливає на сімейно-шлюбну орієнтацію, порушує репродуктивне здоров'я жінок, призводить до "вимушених шлюбів", безшлюбного материнства.

Таким чином, у нашому суспільстві можливості реалізації функцій сім'ї вкрай обмежені. Сім'я в Україні потребує серйозної уваги і допомоги.

Шлюб сьогодні не є умовою регулярних статевих стосунків між статями та основою економічної діяльності. Сьогодні його пробують замінити різними альтернативними формами співжиття. Очевидно, що останні будуть існувати й надалі. Однак, не дивлячись на всі негативні тенденції шлюб та сім'я залишаються усталеними інституціями суспільного життя.

Для вирішення кризових тенденцій сучасної сім'ї наша держава проводить відповідну сімейну політику. Зокрема, найбільш актуальними напрямками сімейної політики сучасної української держави є визначення заходів, спрямованих на зміцнення інституту сім'ї, підвищення рівня шлюбності та запобігання дестабілізації сімей, розлученням, нарощення її соціального потенціалу, створення сприятливих умов для її функціонування як одного з основних агентів соціалізації особистості.

34Теорії молоді в соціологічному знанні (Дж.Кері, П.Бурд’є, Е.Еріксон, Х.Ортега-і-Гассет, Г.Маркузе).

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги і на стику різних наук. Соціологія відносить їх до найважливіших. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних і соціальних чинників, соціологія виявляє інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Цими ж питаннями переймається ювентологія (наука про різноманітні особливості молоді) — складова сучасної науки про людину.

Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства, а проблема формування її свідомості — однією з провідних у соціології. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її труднощі та проблеми. Серед них є традиційні — кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох^ проблем залежить від факторів соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо. Не менш актуальними є здоров'я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками.

Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обходитися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей. Потрібен глибокий системний аналіз буття молоді, чим і покликана займатися соціологія молоді.

СОЦІОЛОГІЯ МОЛОДІ — галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

Соціологія молоді функціонує на трьох рівнях — загальнометодологічному, спеціально-теоретичному та емпіричному, що дає змогу дотримуватися єдності вихідних методологічних понять, операційних визначень стосовно історичного змісту та емпіричних індикаторів. На перших двох рівнях відбувається науково достовірне визначення молоді з урахуванням конкретно-історичних умов її існування і розвитку; обґрунтування сутнісних специфічних особливостей цієї спільноти, які зумовлюють відмінність молоді від інших соціальних груп і спільнот суспільства; з'ясування об'єктивних і суб'єктивних чинників, що визначають якісну своєрідність молодого покоління. Емпіричний рівень функціонування соціології молоді на основі накопиченого матеріалу та нової соціологічної інформації сприяє поглибленому розумінню молодіжних проблем, розкриттю їх тісного зв'язку з проблемами суспільства, переслідує мету оперативного реагування на нові явища в молодіжному середовищі та прогнозування їх розвитку.

Дата добавления: 2015-05-23