Розвиток літературознавчої імагології

Лекція № 3. ІМАГОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ КОМПАРАТИВІСТИКИ

Питання для розгляду

1. Імагологія як міждисциплінарна галузь.

2. Розвиток літературознавчої імагології.

3. Поняття „етноімагологія”, „етнообраз”.

Мета: окреслити сутність імагологічних студій; визначити предмет літературознавчої імагології; подати визначення етноімагології та етнообразу.

Ключові слова: імагологія, етноімагологія, етнообраз, інше як етнокультурне, національна ідентичність.

Імагологія як міждисциплінарна галузь

В. Будний і М. Ільницький наголошують, за своїм характером і структурою імагологія є галуззю міждисциплінарною, поряд із літературознавцями нею займаються антропологи й етнологи, соціологи й культурологи, історики ментальностей та історики ідей, психологи тощо. Літературна імагологія існує не відокремлено, а в зв’язку й співпраці зі зазначеними галузями, однак не розчиняючись при цьому в „загальній імагології”. Її безпосередній предмет – образи/іміджі інших народів та іноземців, які створюються в певній національній (або регіональній) свідомості; за своєю структурою вони є інтегрованими образами, специфічними етно- й соціокультурними дискурсами, що відзначаються значною сталістю, але не лишаються незмінними [2].

На сучасну імагологію, її теоретико-методологічні засади особливо значний вплив має антропологія, передусім філософсько-етичні концепти Свого – Іншого, автентичності й ідентичності, які імагологи зі сфери соціопсихологічної проектують на сферу етнокультурних відносин і процесів. Можна сказати, що з усіх корелятів Іншого імагологію найбільше цікавить інше як етнокультурне. Відповідно, в ній на передній план виходять проблеми відносин суб’єкта з етнокультурними спільнотами,

своїми й чужими, образи / іміджі цих спільнот.

Наступна із засадничих категорій (і проблем) імагології – це категорія ідентичності Я або колективних ідентичностей в їх широкому спектрі: родової, національної, соціальної, віросповідальної, психологічної, культурної, мовної тощо. Для літературної імагології особливу вагу мають національна й культурна ідентичності, які можна об’єднати в етнокультурну ідентичність.

До тих течій і шкіл сучасного загального й порівняльного літературознавства, які найраніше виникли й розвинулися саме у французькій науці, незаперечно належить імагологія. Тут вона формується вже в повоєнний період, підтвердженням чого є такі капітальні праці, як Ж.М. Карре „Французькі письменники і німецьке чудо. 1800–1940” („Les Écrivains français et le Miracle allemand. 1800–1940”, 1947), А. Лортоларі „Філософи” XVIІI ст. і Росія. Російський міраж у Франції XVIII ст.” (Lortholary A. Les „Philisophes” du XVIII siécle еt la Russie. Le mirage russe enFrance XVIII siécle, 1951) та М.Ф. Гюйара, „Образ Великобританії у французькому романі. 1914 –1940” (L’image de la Grande Bretagne dans le roman français. 1914 – 1940, 1954). В інших європейських країнах і США імагологія набирає розвитку в останніх десятиліттях ХХ ст., і особливо прискорюється цей процес у ХХІ ст. [2].

В Україні посилився інтерес до імагологічних студій, вітчизняні вчені (Д. Наливайко, В. Будний, М. Ільницький, В. Орєхов, С. Андрусів) не тільки звертаються до питань літературної імагології та соціально-філософського потрактування категорій Свій / Інший (Чужий) зарубіжними дослідниками, поступово виробляючи власну теоретико-методологічну базу цієї нової дисципліни. „Тенденція до наділення специфічними рисами різні спільноти, раси чи нації має довгу історію та є досить поширеним явищем. Невдалий контакт з представниками інших культурних спільнот нібито має етноцентричну природу, адже все, що сприймається як „інше” є чудернацтвом, аномалією та винятковістю. Такі етноцентричні записи культурних відмінностей призвели до стратифікації такого поняття, як „характер”, що свідчить про існування специфічних рис у різних націй, так само як і у людей. Хоча цей термін є набагато складнішим, ніж може здатися на перший погляд. Довіра до розповідей про різні національні характери створила незаперечне когнітивне оточення культурної критики та рефлексії до кінця XVIII століття. У ХІХ столітті вона стає частиною компаративно-історичної парадигми, що домінувала у гуманітарних науках. ХХ століття в свою чергу довело, по-перше, критичне ставлення до компаративістики з її записом та описом текстуальних свідчень про такі національні характеристики, а пізніше збільшення вагомого заперечення національної сутності та національного детермінізму. Це у свою чергу мало призвести до деконструктивного та критичного аналізу риторики національного відображення, що стало початком справжньої імагології” [154, c. 17].

Поняття „ етноімагологія ”, „ етнообраз ”

Дата добавления: 2015-05-23