Сутність праці

Поняття "стимулювання праці" в соціологічній літературі вживається як у широкому, так і в вузькому розумінні. У широкому значенні цього поняття воно охоплює всі, шо використовуються в управлінні, методи мотивації, впливу, винагороди, зокрема адміністративні, економічні (матеріальні), соціально-регулятивні. Адміністративні методи стимулювання праці мають вплив на індивіда, групу через накази, завдання тощо. Це такі методи, коли необхідний суб'єкту управління трудовою поведінкою результат досягається завдяки тому, що для суб'єкта праці "збитки" від можливих санкцій за невиконання перевершують витрати на виконання завдання.

Економічне, матеріальне стимулювання праці передбачає внесення в процес мотивації вартісних важелів залучення людей до праці, тобто безпосередній економічний вплив на мотивацію, забезпечення особистої і групової заінтересованості суб'єктів праці в матеріальному заохоченні. Тут застосовуються як безпосередні (зарплата, премії, доходи від прибутку та ін.), так і опосередковані (ціни, податки, кредити) важелі регуляції трудової поведінки.

У вузькому розумінні стимулювання праці фактично збігається з соціальною регуляцією праці — соціальною мотивацією трудової поведінки, коли спонукання до діяльності здійснюється через задоволення різноманітних потреб особистості, соціальної групи чи трудового колективу.

Як бачимо, подібний вплив пов'язаний з одержанням людиною задоволення від реалізації її цілей, потреб. І воно нерідко спонукає особистість до певної трудової поведінки сильніше, ніж безпосередній (адміністративний, економічний) вплив. Однак використання соціальних регуляторів як стимулів трудової поведінки є, безумовно, досить складним питанням. По-перше, подібні стимули мають опосередкований характер. По-друге, за організації подібного стимулювання виникає проблема виокремлення й порівняння, з одного боку, системи стимулів, з другого боку — системи цілей і потреб, на задоволення яких спрямовуються дані стимули. У разі збігу (тобто якщо використовувані стимули спрямовані на задоволення саме тих потреб, які необхідно, з погляду суб'єкта управління, задовольнити) ефективність стимулювання праці підвищується, і навпаки.

Таким чином, завдання управління полягає в такому впливі стимулів на потреби, мотиви суб'єкта праці, який викликав би бажану та ефективну для організації поведінку. У цьому, власне, й проявляються розбіжності між соціальною мотивацією трудової поведінки і стимулюванням праці. Якщо перша допускає наявність певного механізму входження індивідів, соціальних груп у контекст соціальної дійсності, вибору ними способу, спрямованості та активності своєї участі в трудовій діяльності під впливом різних факторів, то стимулювання праці — спосіб управлінського впливу на трудову поведінку, соціальну мотивацію праці.

У сучасній соціологічній літературі та літературі з менеджменту часто вживається поняття "стимулювання трудової мотивації". Воно найточніше відбиває співвідношення в межах механізму соціальної регуляції, з одного боку, соціальної мотивації, з другого — управлінського, стимуляційного впливу на її характер, спрямованість, інтенсивність.

Отже, в соціології відрізняють стимулювання від заохочення. При цьому стимулювання праці не слід розуміти тільки як заохочення (винагороду) за досягнуті у процесі праці результати (матеріальне, моральне). Стимулювання праці є одним із фундаментальних способів управління трудовою діяльністю. При цьому воно не є методом, що існує поряд з економічним, правовим, політичним та іншими методами заохочення за трудові успіхи. Воно ніби поєднує їх, виступає одним із загальних способів соціального управління, впливу на поведінку, діяльність індивідів, соціальних груп, трудових колективів. Важливо також наголосити, що для працівника необхідна певна свобода вибору тієї чи іншої стратегії і тактики поведінки у сфері праці. Межі такої свободи розширюються в процесі переходу від командно-адміністративної до ринкової системи управління народним господарством.

Властиве колишнім методам господарювання жорстке закріплення працівника за одержавленою економікою (незалежно від місця роботи) поступово замінюється можливістю вибору місця роботи на підприємствах, заснованих на недержавній власності: кооперативній, груповій, асоціативній, приватній, фермерській та ін. Тим самим розширюється можливість для вибору лінії економічної поведінки, для застосування методів стимулювання трудової мотивації. Основні з них такі:

• методи матеріального стимулювання. Вони хоч і є традиційними, однак ще не вичерпали своїх стимуляційних "ресурсів", про що свідчить застосування різноманітних сучасних методів стимулювання (системи Скенлона, Раккера, "Імпрошейр" та багато ін.);

• цільові методи, суть яких полягає у використанні для підвищення стимуляційного впливу на трудову мотивацію системи цілей, тобто бажаних орієнтирів, досягнення яких стимулює певну трудову поведінку (як свідчать результати досліджень і практика управління, вміле висування оптимальних для організації, колективу цілей стимулює трудову мотивацію);

• методи індивідуального збагачення праці, які через механізми задоволення соціальних, престижних потреб, пов'язаних з наданням працівникам більш складної, відповідальної роботи, активно стимулюють їхню трудову мотивацію;

• методи співучасті (партисипативності) пов'язані з залученням працівників до управління виробництвом, трудовими колективами. Тут застосовуються різні форми промислової демократії, загальна спрямованість яких полягає в тому, що залучення працівників у систему управління виробництвом (якщо така участь об'єктивно необхідна) інтенсивно стимулює їхню трудову активність.

Практично ці методи найчастіше трапляються у вигляді різних комбінацій. Тепер більше стало можливостей для територіальної мобільності, для організації власної "справи", урізноманітнилися види приробітків. Інтенсивнішими стали переміщення працівників між різними секторами економіки, у тому числі між державними й кооперативними. Зазначимо, що інфляційні процеси в грошовому обігу, низьке товарне забезпечення грошей спричинили зростання числа людей, які ведуть посередницьку, комівояжерську діяльність.

39. Економічна соціалізація основні поняття

Поняття "економічна соціалізація" можна розгля­дати як процес входження підростаючої людини в економічну сфе­ру суспільства, як формування у неї економічного мислення, як про­цес інтеріоризації нової реальності, що включає пізнання економіч­ної дійсності, засвоєння економічних знань, набуття навичок еко­номічної поведінки і реалізацію їх в реальній дійсності. Цілі і задачі економічної соціалізації у більшості співпадають з цілями і задачами економічного виховання, оскільки їх методи й засоби використовуються з однаковою метою впливу на економіч­ну свідомість особистості.

А.В. Бояринцева розрізняє трудову, споживчу і власне економічну соціаліза­цію. Метою споживчої соціалізації в дитинстві є набуття навичок споживчої (купівельної) здатності і засвоєння знань з економічних понять, що характеризують різні аспекти споживання: гроші, купів­ля, місце купівлі та ін. Цілю трудової соціалізації дітей стає форму­вання ставлення до праці через поведінкові аспекти в різних сфе­рах (домашня праця, учбова діяльність та ін.). Власне економічна діяльність в дитинстві спрямована на засвоєння специфіки функц­іонування і виявлення таких соціоекономічних феноменів, як багатство-бідність, банк, реклама, інвестиції та ін. Різноманітність конкретних соціальних ситуацій впливає на різноманітність сприйняття економічного світу підростаючою лю­диною. Об'єктивно існуюча диференціація соціального стану дітей, основою якої є відмінність умов життя, відображається на різнома­нітності виявів економічної соціалізації підростаючої людини, зок­рема, у ставленні до праці і споживчої поведінки. Гроші та їх соціалізуюча функція. Гроші займають особливе місце серед речей-символів, що оточу­ють людину. В обігові гроші виступають не тільки в якості символічного вираження власності, але й як символічний посередник людських відно­син. Розуміння грошей як посередників людсь­ких відносин дає можливість говорити про формування специфічної грошової культури, властивої всьому суспільству. Гроші є узагальненою формалізованою стороною речового світу. Окрім чисто економічних функцій (міра вартості, засіб обертання, платежі, накопичення) гроші є фактором формування психіки людей, ство­рюючи і задовольняючи потреби у виживанні, існуванні, самозадо­воленні, занятті певної страти в суспільстві. Психологія грошей - розділ економічної психології, в якому вивчаються зміни психіки людей і як наслідок, їх поведінка під впливом грошей. Дум­ки з психології грошей можна знайти майже у всіх класичних шко­лах психології. Наприклад, представники біхевіористських теорій особистості пояснюють закономірності ринкової поведінки людей законом ефекту Л. Торндайка, згідно з яким зв'язок між сти­мулом і реакцією буде підсилюватися, якщо роль підсилення бу­дуть відігравати гроші. Значимість у житті людини її ставлення до грошей підкреслював В.М. Бехтерєв в "Колективній рефлек­сології". У вітчизняній єдиної теорії або всеохоплюючої роботи з психології грошей поки що немає. Вивчаючи особливості поведінки людей, які виявляються в зв'язку з відношенням до грошей, психологи роблять співставлення їх з цінностями, установками, соціальними уявленнями або з та­кими особистісними внутрішніми психофізіологічними якостями як, наприклад, темперамент. Грошові типи особистості. Гроші, як атрибут ринкового господарства, приймають участь в експансії речового світу, змушуючи людей заробляти все більше, і заради своєї ніші ставати рабами грошей. Це породжує, як писав Е. Фромм, тенденцію переважання поверхневого багатоманітного гнучкого мислення, а в сфері формування особистості - пластичного гнучкого ринкового характеру. Першим розробив найпростішу гро­шову типологію особистості Е. Фромм. З його даними добре узгоджуються відомості X. Голберга і Р. Левіса. Типологія легко допов­нюється новими типами, що виявлені в процесі життєвих спостере­жень і спеціальних досліджень. На основі цього російська дослідни­ця О. Дейнека представила таблицю грошових типів особистості.

Дата добавления: 2015-05-23