Визначте основні політичні концепції українських мислителів ХХ століття

Розгляд цього питання треба розпочати з діяльності М.С.Грушевського (1866—1934), видатного вченого-історика, політолога, публіциста і політичного діяча. Багато своїх праць Грушевський присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики, суспільного життя й культурного розвитку.Витоки своїх політичних поглядів сам М.Грушевський визначав у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності. Саме дослідження історії українського народу привели вченого до обгрунтування історико-юридичних прав цього народу на самостійність і власну державність.Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою.На початку 1918 р. IV Універсалом Центральної Ради Україна проголошувалася самостійною, незалежною республікою. Проте й тоді Грушевський залишався на позиціях федералізму, щоправда, в ширшому його розумінні. Відомим українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був В.Липинський (1882—1931). Українська держава у майбутньому, на думку Липинського, має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов’язковою передачею успадкованої гетьманської влади. В Україні гетьман повинен уособлювати державу і виступати своєрідним «національним прапором», найвищим символом держави.Політична програма В.Липинського базувалася на таких юридичних та економічних засадах: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) гарантія об’єднання в українській державі всіх українських земель, а в зовнішній політиці — військовий та економічний союз із Росією і Білорусією.Важливою передумовою на шляху до здійснення цієї програми, на думку вченого, має стати поява української еліти. Особливу роль у формуванні та розвитку української політичної думки відіграли відверто націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського. Так, Д. Ткачук зауважував, що «націоналістична ідеологія — це не є штучно видумана теорія (наука)», а «цілий ряд тісно із собою пов’язаних правд... що на їх підставі розвивається життя... і, отже, життя нації».Націоналізм Донцов розглядав як світогляд, що виступає стимулом усіх людських починань і допомагає налагодити взаємини між усіма суб’єктами. Проголошуючи головним чинником діяльності людини вольовий аспект людської психіки, він підносить до рівня абсолютних людських цінностей ірраціоналізм, експансію, насильництво і фанатизм. Саме у волі Донцов убачав початок усіх здорових людських починань, «вічний невсипучий гін», який все перетворює в житті суспільства.Ще одним представником цього політичного напрямку був М. Міхновський, який свої погляди виклав у своєрідному маніфесті, «катехізисі» самостійників — «Десять заповітів УНП».

3. Розкрийте форми демократії та умови їх реалізації в Україні.

Демократичний режим реалізується через дві основні форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька форма - основна форма здійснення державної влади в демократичному суспільстві, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народним представництвом. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це - різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Громадяни демократичної держави, безпосередньо висловлюючись або делегуючи до влади своїх представників, беруть на себе обов'язок поважати і підтримувати її, підкорятися її рішенням. Влада ж відповідальна перед народом і підконтрольна йому. Природно, політичний режим існує як система взаємних політичних обов'язків влади та народу.

Представницька демократія - "правління народу, обране народом і для народу". Такий політичний режим демократії повинен відповідати трьом вимогам: чесні, змагальні вибори, що регулярно проводяться; уряд формується внаслідок виборів; демократія захищає права особи і меншості.

Незалежна Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й зазначено в новій Конституції України. Згідно з основними положеннями української Конституції, нині в нашій державі відбувається активний процес формування нової політичної системи. Складниками цього процесу є: утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного плюралізму; забезпечення прав і свобод громадян; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; запровадження інституту президентської влади; визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи; формування системи самоврядування народу тощо. Деякі з цих елементів уже увійшли в життя, а деякі тільки наблизилися до виконання. Крім того, докорінного реформування потребує економіка України. Вона вимагає переходу на ринкові відносини. Але щоб ринкове саморегулювання не перетворилося на розгул базарної стихії, держава та її законодавчі органи, партії і профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих, насамперед, на забезпечення соціального захисту громадян держави.

Утворення нової політичної системи в нашому суспільстві відбувається складно і суперечливо. Після серпня 1991 р. почали складатися зовсім нові умови суспільного життя. Існуючі політичні інститути були неспроможні діяти ефективно, а нова політична система, яка покликана через відповідні інститути здійснювати управління суспільством, виробляється дуже повільно.

Водночас вихід з економічної і політичної кризи потребує якнайшвидшого, рішучого і, безумовно, компетентного запровадження нових систем: економічної — з ринковими відносинами, приватизацією, з однаковими умовами функціонування різних форм власності; політичної — з новими політичними відносинами, з правовою державою, парламентськими партіями, громадянським суспільством і самоврядуванням; соціальної — зі справедливим розподілом матеріальних і культурних благ, з новою організацією праці, ефективним соціальним захистом населення країни. Причому вводити нові системи необхідно винятково на науковій основі, зі своїми ознаками, законами, категоріями, з набором певних взаємодіючих інститутів і ланок. Для ефективного виконання цих завдань потрібні висококваліфіковані фахівці, які добре знають загальні закономірності процесів управління й самоврядування, історичний і політичний досвід своєї країни та інших країн. На жаль, таких фахівців в Україні дуже мало.

Дата добавления: 2015-05-23