Виникнення та етапи розвитку політекономії

Виникнення політекономії. Перша проблема, яка постає перед людьми, - це проблема оптимальності тих рішень, які вони приймають у процесі своєї господарської (економічної) діяльності. Ця оптимальність залежить від знання законів розвитку економіки. Тому прагнення людей проникнути в суть економічних процесів диктувалося і диктується практичними проблемами економічного життя, впливу на нього в потрібних напрямах, прийняття ефективних рішень у процесі будь – якої економічної (господарської) діяльності.

Хоч економічні погляди, школи зародилися давно, економічна теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цього було зародження і розвиток капіталізму, формування національного ринку. Тоді ж з’явилися і назва цієї науки – політекономія. Вона походить від поєднання трьох давньогрецьких слів “ політейя ” – суспільний, державний устрій і “ ойкос ” та “ номос ”, що сукупності означає: наука про закони ведення суспільного господарства.

Вперше назва “ політекономія ” була вжита французом Антуаном Монкретьєном у “ Трактаті політичної економії ”, який побачив світ у 1615 році. Починається з Ксенофонта і Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка) вкладали в них первісний зміст – це домоводство, управління господарством особистим господарством, сім’єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це він і поставив перед словом економія визначення політична.

Головна заслуга Монкретьєна в тому, що він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспільних наук. Саме з цього моменту в загальному понятті “ економіка ” починають виділяти два аспекти: економічну як систему господарської діяльності та економічно як систему наукових знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці почався процес диференціації знань. З одного боку, формуються теоретичні економічні науки, з іншого – прикладні. Тепер економічна наука система дисциплін про економіку, провідною з яких є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує по відношенню до всіх інших економічних дисциплін методологічну функцію. Див. схему 3.

Система економічних наук

Схема 3.

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Т Е О Р Е Т И Ч Н І

П Р И К Л А Д Н І

Галузеві економічні науки: економіка підприємств, економіка сільського госп., економіка будівництва, економіка торгівлі і т.д.

Політекономія

Функціональні економічні науки: економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, статистика і т.д.

Макроекономіка

Стикові економічні науки: Менеджмент, маркетинг, економічна історія й географія, демографія і т.д.

Мікроекономіка

У процесі розвитку політекономії як науки можна виділити декілька етапів.

Меркантилізм. Політекономія як наука почала оформлятися лише із зародженням капіталістичного ладу, й тому об’єктом її вивчення була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. А так як капіталістичні відносини почали складатися на сам перед у торгівлі, то це знайшло відображення у теоретичних розробках в перших економістів, які досліджували цю систему. Зокрема, виходячи з чисто поверхневої оцінки ринкових процесів, вони: 1) ототожнюючи багатство з гіршими, вважали, що багатством є лише те, що може бути реалізоване в грошах, золоті; 2) виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства; 3) безпосереднім джерелом багатства вважали обіг (торгівлю), тому що там товари перетворюються в гроші й виникає прибуток завдяки продажу товарів, ніж вони були куплені.

Однак не всякий обіг вважався джерелом багатства, а лише торгівля між країнами (міжнародна), бо саме вона збільшує кількість грошей у країні, тоді як внутрішня торгівля лише перекладає гроші лише з одних рук в інші, не приносячи країні прибутку. Звідси загальний висновок: баланс у зовнішній країні повинен бути активним, тобто треба менше купувати за кордоном і більше продавати. Виходячи з цього, продуктивною вважається праця, зайнята лише в торгівлі, насамперед у міжнародній, оскільки вона (так виглядала зовні) найбільш сприяла нагромадженою багатства країни.

Цей перший напрям у літературі отримав назву меркантилізм.

Класична політекономія. З розвитком капіталізму, у зв’язку з тим, що капітал і сфера обігу проникає у сферу виробництва (і фундаментально там закріплюється), основні положення меркантилізму починають втрачати актуальність: на порядок денний виходять нові вимоги – свобода торгівлі та підприємства. В політичній економіці це знайшло відображення тому, що концепція меркантилізму поступається місцем теоретичним поглядам фізіократів у Франції і класичної школи в Англії. Починається другий етап в розвитку політекономії.

Прагматизм і марксизм у політекономії. З досягненням капіталістичним суспільством високого ступеня зрілості виявилося його внутрішні суперечності. Це неминуче породило нові напрямки в розвитку політекономії, а саме прагматичне та пролетарську політекономію (19 – 20 століття).

Представники прагматичної політекономії входячи з обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержування прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу, не зупиняючись навіть перед замовчуванням суперечностей капіталізму. Але історичний дослід довів важливу роль в соціальних питань у розвитку людського суспільства, тому прагматики 20 ст. змушені все частіше даватися до розгляду в економічній теорії і суспільно – економічних питань, хоча відводять здебільшого їм другорядну роль.

Відмінність представників прагматичної політекономії від їхніх попередників полягає в тому, що представники класичної політекономії прагнули розкрити дійсні закони становлення та розвитку суспільного ладу, в якому вони жили (капіталізму). Тому А. Смітт і Д. Рікардо виводили прагнення до прибутку, нагромадження капіталу із законів виробництва. Прагматики ж з метою апології капіталістичного виробництва обмежуються описом і поверхневою класифікацією зовнішньої видимості економічних процесів і не розкривають їх суті, а самі закони виробництва виводять з економічних інтересів буржуазії, прагнення до прибутку.

Сучасний етап розвитку політекономії. Межею, що поділяє названі два напрямки в політекономії, і відношення до власності на засоби виробництва. Представники прагматичної політекономії відстоюють приватну фірму власності як основу суспільного ладу. Марксисти ж вважають, що такою основою, яка може забезпечити найвищу ефективність розвитку суспільного виробництва, є суспільна власність на засоби виробництва. Історичний же досвід свідчить, що протиставлення цих двох форм власності, породжуючи досить серйозні соціальні капіталізми, гальмує суспільний прогрес. Обидві форми з своїй багатогранності можуть сприяти соціально – економічну розвитку. Проблема полягає лише в тому, як вони використовуються відповідно до конкретних умов та ступеня розвитку продуктивних сил суспільства. Це, зокрема, є проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є перехідною.

Саме проблемою поєднання рис прагматичної школи, яка має вагомі доробки в з’єднанні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксистської політекономії з їх безсумнівними досягненнями з галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей походження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному новому етапі її розвитку. Тому ці проблеми і будуть у центрі уваги курсу. Див схему 4.

Етапи розвитку політекономії. Схема 4.

	Маркантилізм XXV-XVII ст.

I етап

II етап

III етап

IV етап

Дата добавления: 2015-05-23