Предмет і метод політекономії

Предмет політекономії. Політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні) відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва.

Вивчаючи виробничі відносини людей, політична економія розглядає не лише організаційно-економічні та технічно-економічні питання, але й вивчає соціально-економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей. Тому політекономія дає можливість відповісти не тільки на питання: що, як і для кого потрібно виробляти, але й на питання більш суттєві: чим визначається характер виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Своїм предметом політекономія відрізняється і від прикладних економічних наук. Останні вивчають умови, які формують кінцевий вибір оптимального варіанту використання ресурсів для найбільш вигідного виробництва товарів (послуг) у конкретних галузях (сферах).

Теж саме можна сказати і про відмінність від мікро- і макроекономіки. Мікроекономіка вивчає ці процеси на рівні підприємства (фірми). Макроекономіка - на рівні суспільства (держави). Політична ж економіка розглядає виробничі відносини як на мікро-, так і на макрорівнях.

Метод політекономії. Наукове пізнання життя відрізняється від його безпосереднього сприйняття тим, що воно проникає в суть процесів і явищ, розкриває їх причинні зв’язки та взаємозалежності, виявляє причини та рушійні сили соціального й економічного розвитку. Безпосереднє ж сприйняття реагує лише на поверхові форми прояву тих чи інших явищ і процесів. Тому науковий підхід вимагає застосування певних методів пізнання суті предмету, що вивчається.

Узагальнюючим науковим методом, яким користуються політекономісти, досліджуючи закономірності функціонування соціально-економічної системи або її окремих елементів, є діалектичний метод. Він передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя: а) в їх загальному зв’язку взаємозалежності; б) в стані безперервного розвитку; в) коли кількісні зміни, які виникають в процесі розвитку, ведуть до змін якісних. Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визначається єдність і боротьба протилежностей.

Конкретно діалектичний метод реалізується в політекономії через метод наукової абстракції. Абстрагування в політекономії означає мислене очищення наших уявлень про процеси, що вивчаються, від випадкових, минулих, одиничних явищ, фактів і характеристик і виділення в них явищ і фактів стійких, типових, основоположних. Такий підхід дозволяє встановити суть процесу і не змішувати її з формою, в якій дані процеси постають перед нами на основі їх безпосереднього сприйняття. На підставі цього з’являється можливість формулювати категорії і закони науки. З’ясування суті процесу дає можливість повернутися до того, від чого на початковому етапі необхідно було абстрагуватися з метою виявлення більш суттєвих відносин. В результаті конкретне (форма) постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною системою суспільного життя.

А це означає, що процес пізнання в політекономії не зводиться лише до отримання хоча й правильних, але розрізнених висновків і узагальнень. Він передбачає розгляд будь-якого явища як частку єдиної цілісної системи, яку являє собою людське суспільство. Тому важливим завданням процесу пізнання з політекономії є приведення оптимальних висновків до системи, виявлення координації і субординації категорій і законів, які б відображали об’єктивну структуру суспільного організму, що вивчається. Отже, метод пізнання повинен носити системний характер.

Абстрактний метод включає в себе й такі методи пізнання виробничих відносин, як аналіз і синтез. Зокрема, в процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до абстрактного. В процесі синтезу досліджується економічні явища у взаємозв’язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде в зворотному порядку – від абстрактного до конкретного, від розуміння суті відносин до прояву їх у конкретній ситуації. Отже, аналіз сприяє відкриттю історичного явища, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах ця суть проявляється в реальній економічній дійсності.

Наукове пізнання суспільних процесів передбачає також використання політекономії економіко-математичних і статистичних методів, що дає можливість визначати не лише якісні, а й кількісні параметри процесів, що вивчаються. Нарешті неодмінною умовою з’ясування суті конкретних форм прояву процесів і явищ економічного сьогоденного буття є поєднання логічного й історичного підходів при вивчені предмету політекономії.

Завершальною ланкою методу політекономії виступає суспільна практика. Тільки в процесі практики може бути визначена істинність або хибність теоретичних абстракцій, вироблених науковим мисленням. Процес пізнання реальної дійсності починається з практики й завершується практикою, яка підтверджує або відкидає відповідні наукові узагальнення реальної дійсності.

Отже, метод політичної економії за допомогою якого вивчаються виробничі відносини, спирається на діалектичний світогляд. Використовуючи математичні засоби аналізу і синтезу економічних процесів і явищ, він досліджує їх в історичному розвитку, а також у діалектичній єдності кількісних і якісних змін. Лише на такій основі політекономія може поставити на служіння людській практиці свої висновки.

Основні течії сучасної економічної думки. Політекономія – наука, яка вивчає самі основи людського буття, вона зачіпає інтереси всіх верст населення, класів, угрупувань і владних структур, тому в її межах завжди формувалися різні концепції, школи, напрямки, які предмет політекономії, ті чи інші економічні явища та процеси трактували і трактують з позиції інтересів свого класу, тієї чи іншої владної структури або певного прошарку суспільства. В сучасних умовах, в економічній теоретичній науці виділяються такі основні течії:

- економічний лібералізм ( теорія економічної свободи). Предс-тавники цієї течії не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його на їх думку виступає ринок. Найбільше прихильників має в США, економічній системі яких найбільш притаманні ідеї економічної свободи.

- економічний дирижизм. Представники його обґрунтовують необхідність систематичної регуляції економіки з боку держави. Ідеал дирижистів – “регульована економіка”. Він об’єднує концепції і погляди, пов’язані ідеєю “недостатньої ефективності” ринкового механізму, обмеженості “приватної ініціативи” та необхідності свідомого втручання в економічні процеси, в першу чергу з боку держави. Як практика, економічний дирижизм передбачає: а) націоналізацію і утворення значного державного сектора у виробництві та кредитно-банківській сфері; б) державне фінансування та організацію капіталовкладень; в) планування економіки; г) адміністративний контроль над кредитом, цінами, заробітною платою.

- Інституціоналізм – течія в політекономії, яка виникла в кінці 19 – початок 20 століття. Прибічники її стоять на тій позиції, що рушійними силами економічних процесів є позаекономічні фактори. Тому головним завданням політекономії вони вважають вивчення впливу на економіку різних “інституцій” – держави, права, приватної власності, податків, сім’ї, релігії, монополії. Інституціоналізм одна з перших течій політекономії, яка виступила з виправданням “адміністративного капіталізму” (державного монополістичного), вважаючи, що державне втручання в економіку – це введення соціального контролю над виробництвом, або організація регульованої економіки,

- Марксизм – виник в середині 19 століття як узагальнення досвіду того періоду історії, коли в передових країнах Європи загострились суперечності, властиві капіталізму, і на арену політичної боротьби вийшов робітничий клас. Марксизм в політекономії – це система соціально-економічних поглядів на закони розвитку виробництва та революційні перетворення людського суспільства. Тому його прибічники вважають головним завданням політекономії вивчення об’єктивних економічних законів, які передбачають неминучість формаційного розвитку історії людства й на основі цього формування економічної політики держави.

- Неолібералізм – один з напрямків сучасної політекономії, який прийшов на зміну економічному лібералізму, ідеї якого виявились нежиттєспроможними в умовах, коли постійне, безпосереднє втручання держави в господарське життя стало невід’ємним фактором процесу відтворення. Його прибічники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів вільної конкуренції. В той же час неолібералісти, на відміну від своїх попередників, не вважають, що дія вільної конкуренції може бути забезпечена автоматично. Вони визнають ряд суттєвих недоліків капіталізму, які деформують механізм ринкового регулювання. Тому неоліберали роблять висновок про необхідність постійного державного втручання в економіку з метою створення сприятливих умов для конкуренції і свободи ціноутворення.

- Кейнсіанство – один з провідних напрямків в політекономії, який обгрунтовує необхідність державного регулювання процесу відтворення. Сформувався в другій половині 30-х років 20 століття під впливом різкого загострення суперечностей капіталістичного відтворення під час світових економічних криз до 1920-1921 рр. і 1929-1933 рр.. Особливості методів Кейнса полягають в тому, що він розглядає економічні процеси як відображення психології господарюючих суб’єктів, а не як породження матеріальних умов буття людей. А звідси прихильність до мінової концепції, виходячи з якої вирішальною сферою проголошується ринок (що характерно для сучасних вітчизняних “реформаторів”). В той же час розгляд масових а не індивідуальних психологічних проявів людей дає можливість виявляти кількісні зв’язки в економіці, які проявляються в масових діях класів і соціальних груп, і відповідно до цього будувати соціально-економічну політику, запобігаючи загостренню соціальних конфліктів.

- Неокласицизм – суб’єктивна школа у політекономії. Виникла в останній третині 19 століття як реакція на марксизм. Марксизм всебічно критикував капіталізм і обґрунтував неминучість його загибелі, тому, що він оснований на приватній власності і експлуатації. Необхідно було захистити капіталізм від нападок марксистів, і цю функцію беруть на себе представники неокласицизму. В той же час це була спроба сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах системи вільної конкуренції, визначити принципи рівноваги цієї системи. Панування неокласицизму в економічній думці було суттєво підірвано розвитком кейнсіанства, представники якого виступили з обґрунтуванням необхідності державного регулювання економіки. Проте неокласицизм як течія, в політекономії не зникає. Його прибічники переглянули деякі свої концепції, зокрема відношення до держави. Тепер вони визначають необхідність часткового втручання держави у відтворювальній процеси, але лише з метою забезпечення свободи дії ринкових сил.

Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Монетаристи, виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів в багатьох країнах світу, надають вирішального значення в економічному розвитку регулювання грошової сфери. Головною умовою плану економічного розвитку вони вважають стійке-в межах 4-5%

На рік зростання грошової маси в обігу.

Дата добавления: 2015-05-23