Грошовий обіг та його закони. Еволюція грошей. Сучасна грошова система

Еволющя і типи грошей. Виникнення грошей вщбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому треба зауважити, що в того товару, який стае ще і грішми, з 'являеться крім основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та споживання ще й додаткова користстъ загалъного еквівалента.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матргалъними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктов. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей.

Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні вади як загальний еквівалент. Це, в першу чергу, неможливють довільного поділу таких продуктів без втрати ними своїх споживчих властивостей, а також неможливють тривалого зберігання деяких з цих продукті в. Саме через ці обставини поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві гроші — це тат гроші, матергалъне тіло яких виготовлено з певного метолу, а загалъним еквгвалентом вони стаютъ завдяки великим витратам виробництва на видо-буток цъого металу.

Такі споживчі властивості матеріалу, з якого виготовлялись металеві гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого зберігання та висока трудомісткість за невеликої ваги привели до того, що цей вид грошей набув значного поширення. Слід додати, що протягом ютори людства різні метали визнавались у різних суспільствах як гроші. Тстори відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов'яні та інші металеві гроші. Так, залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, де-які африканські народи. Олов'яні вживались у стародавнш Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Свинцеві кульки використовувались для дрібних платежів у Пів-нічній Америці. I тільки з IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка б зуваласъ на використанні як грошей двох різних металле, отри-мала назву біметалічноі. Проте потрібно зазначити, що паралельне використання двох металів як грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що юлькюне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий час реальне обмшне сшввщношення, яке визначалось сівввідношенням витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно зміцнювалось під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійноі змши законодавчо встановлених пропорцій обміу цих металів між собою, що фактично ніколи своечасно та оперативно не робилось, тому призводило до значних втрат як для окремих суб'ектів економіки, так і для держави. Через це остання робила дуже багато для того, аби суспільство визнало як гроші лише один метал. I в XIX ст. під впливом зростання сили та могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехщ від біметалічно грошово системи до монометалічної. Монометалічною називаетъся така грошова система, в межах яко лише один певний метал визнаетъся за матеріалъну основу грошей.

Система організації металевого грошового обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу були зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок метолу), вага та проба яких іноді досить суттево різнились (проба — вмгст чистого метолу у сплаві), то в подальшому Тх замінила монета (певна кглькштъ метолу визна-чено'і формы, ваги та пробы з вгдповгдним державним клеимом). Монета з'явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду грошей до шшого приховуеться більш глибока відмінність, пов'язана з тим, що повноцінна монета — це не тіль-ки товар, який відіграе роль загального еквівалента, але и знак вартості. У монеті не тільки міститься, а и зовні позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що и надае їй можливості бути грішми — загальним еквівалентом. Тобто, з одного боку, повноцінна монета — це не стільки грошовий знак, скільки реальні гроші, а з іншого — реальні гроші виступають у цій формі саме як грошовий знак. Таким чином, повноцінна монета — це безпосередня едність грошового знаку та реальноі кількості грошей. При цьому сам по собі грошовий знак е зовнішнім Відносно вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитсь, а грошовий знак залишиться тим самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку.

Повноційна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової форми вартості являе собою зародок появи нового типу грошей — неповноцінних та нової форми грошової вартості - знаково-грошової. Але власний розвиток останньої починаеться тільки з моменту відокремлення грошового знака від повноцшних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має власні етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагових монет з дорогоцтних металів, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливють, з огляду на яку в обігу неповновагова монета може представляти повновагову, потім була використана для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з неблагородных металів, поява яких стала ознакою переходу до другого етапу монетно-знакової фор­ми грошової вартості. Перехід до неповноцінних монет дозволив не тшьки уникнути втрат, пов'язаних зі стираниям монети з до-рогощнних металів, але и дав змогу значно зменшити потребу у видобутку самих цих металів, що дозволило більш доцільно використати виробничі ресурси суспільства. Через значно менші витрати виробництва на виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак, який позначений на матеріальному тілі, що прос­то нагадуе матеріальне тіло попередника. 3 переходом до паперових грошей зникає і будь-який натяк на цю згадку, а грошовий знак остаточно вцюкремлюється від реальної вартості, позначуваної ним.

Паперові гроші — це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які замінують в обігу певну кількістъ повноціних грошей. Паперові гроші початково випускали-ся державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов'язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Якщо монетно-знакова форма грошової вартості являє собою початок зникання ідеального вартісного змісту грошей, то паперово-знакова значно розширюе і поглиблює цей процес. Паперові гроші е моментом заперечення реальної вартості, оскільки паперові гроші - це не стільки реальна вартість, скільки знаки вартості. Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то запровадження їх в обіг відбувалося на основі законодавчого зобов'язання та відповідного примусу з боку держави. При цьому методом підтримання їх примусового курсу на початкових етапах запровадження було часткове збереження їх обміну на золото. Тобто реальна вартість паперових грошей зникае настільки, наскільки грошові знаки перестають мати внутрішню вартість, але зберігаеться тіею мірою, якою залишаеться зв'язок руху повноцінних грошей з цими знаками.

Дальшим запереченням реального вартісного змісту повноцін­них грошей є кредитні гроші. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов 'язання суб 'ектгв економіки і завдяки цьому виконуютъ роль знаків вартості в обігу. Першою фор­мою кредитних грошей став вексель. Вексель — це торгове боргове зобов 'язання, яке передбачає оплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов'язуеться сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з'являться. Тобто продавець стає кредитором, а покупець боржником. У цьому разі отриманим від власного боржника зобов'язанням кредитор сам може розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб, поставивши попередньо на векселі свій іменний підпис — індосамент. Таким чином векселі переходять із рук у руки і породжують вексельний обіг. Однак його межі дуже вузькі, оскільки не всі продавці можуть погодитись отримати у сплату за свій товар боргове зобов'язання невідомої особи. Цю проблему вирішила поява банкнота — боргового зобов 'язання (векселя) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачуювались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин.

Потрібно зазначити, що і нині процес розвитку матеріальної основи грошовоУ форми вартості не припинився. Сьогодні у гро­шовому обігу все більше відбувається заміна руху навіть кредитно-паперових знаків вартості (монети та банкноти), які е борговими зобов'язаннями центральних банків відповідних країн, на рух певних доручень (чеки, квитанції тощо).

Виникнення цих доручень е результатом існування депозитив, тобто внесків певних сум грошей кліентгв банку на власний рахунок у цьому банку, а чеки та квитанци е дорученнями банку перерахувати кошти з належного власникові рахунку на інший. Усе це дає підстави говорити про появу нового різновиду кредитних грошей — грошей депозитних, які існують у формі записів на банківському рахунку, і хоча самі по собі ці доручення ще вшьно не обертаються, але така перспектива не виключена.

Також досить значного поширення у промислово розвинутих країнах набули кредитш картки, що являють собою пластиковый ноет, на якому записана в електроншй формі шформацгя про розмгри кредиту, що наданий власнику картки банком. У цьому разі під час купівлі товарів продавець відразу одержує свої гроші від банку, а покупець — банківський кредит на суму конкретної покупки. Через певний час цей кредит має бути повністю пога­шений власником картки. Кредитні картки є іменними і не обер­таються.

Починають широко застосовуватися також і дебетт картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але и дозволяють попередньо вносити гроші на рахунки своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається. Потрібно зазначити, що кредита та дебета картки є носіями електронної інформації, а тому нині все частіше говорять про появу електронних грошей, які, будучи одним з різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в пам 'яті банківсъкого комп'ютера.

Розглянутий вище процес характеризує логіку историчного розвитку грошової форми вартості. Він е одночасно і логічним, оскільки відображае закономірний рух, і історичним, оскільки фіксуе реальні історичні переходи. Інакше кажучи, у ньому реалізовано едність логічного та історичного. Узагальнено цей процес та його етапи може бути подано у вигляді такої логіко-історично'і схеми еволюії грошової форми вартості:

А. Товарно-продуктово-грошовий етап.

Б. Товарно-металево-грошовий етап

В. Знаково-грошовий етап

Сутність закону грошового обігу. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до іншого. Такий рух грошей прямо чи опосередкова­но обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей, що обслуго­вує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.

Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок, який дістав назву законів гро­шового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації,
поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв’язок можна виразити формулою:

М_гр = Т*Ц/Ш,

де М_гр – кількість грошей, які перебувають в обігу; Т – кількість товарів; Ц – ціни товарів; Ш – швидкість обігу грошової одиниці.

Особливості дії законів обігу за повноцінних і неповноцін­них грошей. Проте потрібно окремо зазначити, що закони гро­шового обігу діють по-різному за функціонування повноцінних і неповноцінних грошей. За функціонування повноцінних грошей, вартість яких визначається значними витратами на виготовлення їх матеріального тіла, поява в обігу певного надлишку таких грошей не викличе зміни загального рівня цін (за умови незмінності витрат виробництва на виготовлення як самих грошей, так ітоварів). Такі гроші у разі появи їх надлишку в обігу просто тим­часово випадуть з нього, утворюючи скарб для своїх власників. Оскільки повноцінні гроші можуть зберігатись тривалий час без втрати своєї купівельної спроможності, то вони і лежатимуть у запасах до того моменту, коли в обігу не з'явиться дефіцит гро­шей, який приведе до їх зворотного залучення в обіг. Нагрома­дження таких повноцінних грошей (а в сучасних умовах золота) отримало назву тезаврації. Тобто в умовах функціонування пов­ноцінних грошей не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін.

У той самий час перехід до неповноцінних грошей зумовлює зовсім інші наслідки. Оскільки витрати виробництва на виготовлення матеріального тіла неповноцінних грошей є незначними, то випадіння їх з обігу та утворення скарбів з таких грошей за появи їх надлишку не відбувається. Тобто, якщо з'являється надмірна кількість неповноцінних грошей, останні не зникають з обігу, а продовжують там перебувати. Це приводить до того, що в умовах, коли кількість грошей перевищує потреби в них у грошовому обігу, відбувається загальна зміна номінального рівня цін. Тобто можна говорити про те, що з переходом до неповноцінних грошей відбулась зміна механізму підлаштовування економічних
параметрів і відновлення рівноваги, внаслідок чого змінюється не кількість грошей в обігу, а рівень цін товарів.

Дата добавления: 2015-05-23