Охарактеризуйте суспільно-політичні уявлення мислителів Стародавнього Сходу

Охарактеризуйте сутність, походження, структуру та функції політики.

Як самостійна сфера політика виникла водночас з соціальним, етнічним, релігійним поділом суспільства. Зі зростанням виробництва та розвитком матеріального виробництва, культурних процесів у житті з розвитком мобільності суспільства, почали виокремлюватися групи людей, виникати конфлікти між людьми, які релігія традиції та інші регулятори людських відносин не могли усунути, постала потреба в тій силі, що зможе регулювати відносини між людьми так і виникла політика – яка займається врегулюванням суспільних відносин.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою; - це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі. Німецький політолог Вебер зазначив що плітика – це прагнення влади, її завоюванняі утримання в різних великих колективах. Суб'єкти політики — це осо­би і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі. Об'єктами політики є всі явища політ. та суспіль­ного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політи­ки. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а та­кож соціуми й окремі особи.

Структура:

- пол відносини і пол діяльнісь(відображає стійкий характер взаємодії сусп груп між собою із інститутами влади) - пол свідомість (показує принципову залежність пол життя від свідомого відношення громодян до своїх владнозначущих інтересів)- пол інтерес (це внутр. джерело пол поведінки людей) - пол організація (пол об’єднання громадян, гром. рухи).

Основні функції політики.

- задоволення інтересів усіх груп сус-ва.- вирішення конфліктів і протиріч та створення цивілізованого діалогу між громадянами і державою - примус в інтересах сус-ва (напр. податки).- включення людини у політичну діяльність- забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої особи та ствердження на практиці прав громадян.

Конфуцій (давньокитайський мислитель, засновник конфуціанства, яке відтворювало погляди спадкової аристократії, владу імператора) створює правильну, на його думку, концепцію державного управління, висловлює з цього приводу конкретні практичні поради, які можна і сьогодні брати на озброєння, вчить правителів методам завоювання довіри народу, обгрунтовує принципи керування суспільством, забезпечення всезагального щастя на шляху чеснот і справедливості. Трактат «Лунь-юй» протягом багатьох віків вважався основним предметом у китайських школах. Конфуцанство розвивали Мен-цзи та Сунь-цзи. Мен-цзи одним з перших висловив сумнів у абсолютності влади правителя, відкидав ідеї демократії. Вважаючи їх не придатними для Сходу. Сунь-цзи стверджував природність зла у людині, а тому закликав до її самовдосконалення у суспільстві. На його думку теза про рівність людей - це направда, а застосуваня сили на основі права і закону дає гарні наслідки. Основоположною категорією Лаоцзи є «дао», що символізує природний, незалежний ні від кого і ні від чого перебіг подій, втілення чеснот, природної справедливості та загальної рівності. Навіть перемога у війні сприймається Лаоцзи як благо.основний принцип поведінки - можливість діяти не відходячи від вимог «дао». Даосизм у всіх сферах орієнтувався на поміркованість, стриманість, незміність природного стану справ. Моїзм - найзначнішіми його досягненнями є:чітке обгрунтування теорії суспільного договору виникнення держави; висунення ідеї федеративного устрою держави; практичні пропозиції щодо побудови жорсткої адміністративної системи; доктрина казарменого рівноправ’я. Легізм - держава виступає як найвища мета і вінець діяльності людини, а право і закон як найліпший засіб досягнення такої мети. Головні риси закону - верховенство, унівуерсальність, жорстокість, обов’язковість для всіх. Основні методи побудови деспотичної держави матеріальне стимулювання приватних власників, спрямованість їх на землеробство; заохочення бідних до набуття власност, а багатих до добровільної віддачі частини майна бідним;методм нагород і покарань, де перевага надається покаранням.

2. Охарактеризуйте становлення і розвиток політології як науки і навчальної дисципліни, її об’єкт предмет методи дослідження та функції.

Політологія як наука в нашому сус-ві формувалася дуже пізно. Можна прослідкувати такий шлях розвитку політичної науки: в період античності існував універсалізм суспільно-політичної думки, все охоплювала єдина наука – філософія. пізніше від філософії відділилася теорія держави і права, потім соціологічні та психологічні підходи до вивчення політики і лише в середині ХХ ст. формується наука політологія зі своїми закономірностями та методами. Політологія – це наука про політику про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми і методи діяльності суб’єктів політики. Як дисципліна політологія включає в себе: предмет політології та її методологію, історію розвитку світової політичної думки, розвиток політичної думки в Україні, теорію влади і владних відносин, політичну систему суспільства, культуру політики, світовий політичний процес. Роль політології як науки і дисципліни полягає в інформуванні, становленні і розвитку всього суспільства.Об’єктом політології є – сфера політики, політична діяльність, політичне життя особи і суспільства. Політична система вивчається і аналізується з особливостями її розвитку, функціонування,зв’язками з економічною сферою та духовною. Об’єктом виступають політичні ідеї, теорії, проблеми, події, прогнози політичних процесів. Предмет – це конкретні прояви, відносини політичної дійсності, що вивчаються політологами. Наприклад політична культура, політичні партії, владні відносини, політична система, політична діяльність. Найпоширенішими з методів є системний, структурно-функціональний, історичний, порівняльний, бігейвіористський. Окрім них, |використовуються логічні та емпіричні методи, Системний метод передбачає комплексний аналіз складних механізмів функціонування сучасних багатофакторних політичних явищ,організацій та інститутів Структурно-функціональний метод є однією з найважливіших форм застосування системного підходу в дослідженні політичних явищ і їх процесів. Бігейвіористський метод полягає у дослідженні політики через призму зразків поведінки дійових осіб політичного процесу - окремих індивідів і їх об'єднань — за певних політичних обставин Історичний метод полягає у тому, щоб розглядати політичні системи, інституції та процеси не як незмінні, а з погляду їх генези в минулому, сучасного стану та тенденцій розвитку в майбутньому. Порівняльний метод передбачає зіставлення однорідних ї політичних явищ, наприклад, політичних систем, партій, виборчих систем, для виявлення спільних рис і специфіки, знаходження найефективніших форм політичної організації та процедури пізнавального процесу. Емпіричні методи — це методи здобування первинної інформації про політичне життя. Їх використовують при дослідженні політичної поведінки, громадської думки і політичної культури, впливу різних чинників на політичний процес. Політології властиві різноманітні функції: Теоретико-пізнавальна, що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Вона виступає теоретичною основою політичної творчості, політичних реформ і реорганізацій. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити і дослідити досвід політичної діяльності соціальних суб’єктів. Методологічна функція політології охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політичної і практичної реалізації здобутих знань. Через світоглядну функцію утверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу у суспільстві, оптимальному існуванню політичних інститутів. Прогностична функція полягає у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Прикладна функція забезпечує вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів реалізації політичних знань. Описова функція, пов'язана з бажанням отримати відповідь на запитання: якою насправді є політична діяльність? Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти дійсності є у політиці? Інструментальна функція науки повинна відповідати на запитання: що треба зробити, які прийняти рішення, як Їх впроваджувати в життя, щоб досягнути бажаного результату політичної діяльності. Нормативно-орієнтуюча (іноді її не зовсім правильно називають ідеологічною) функція політології пов'язана з відповіддю на питання:що краще; який вибір варто здійснити (з-поміж можливих альтернативних курсів політики, політичних інститутів, способів політичної поведінки тощо)

Дата добавления: 2015-05-23