Виборчі системи

Представництво політичних партій у парламентах, їх вплив на політичне життя, а інколи і вид партійної системи, що склалася у певній країні, значною мірою залежать від прийнятої у даній країні системи підрахунку голосів, принципів визначення переможців, які визначають сутність поняття “виборча система”. Наслідком застосування різних виборчих систем може бути формування різного персонального складу парламенту (навіть за умови стовідсотково незмінних ідеологічних орієнтацій виборців).

Історично відомі три види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна і змішана.

Для мажоритарної виборчої системи характерний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Від кожного округу обирається один депутат. Така система має два різновиди. Перший – мажоритарна система відносної більшості - автоматично проголошує переможцем кандидата, який набрав більше голосів виборців, ніж суперник. Друга – мажоритарна система абсолютної більшості – проголошує переможцем кандидата, який набрав більше половини голосів, що були подані виборцями. Оскільки далеко не завжди кандидат у депутати набирає таку кількість голосів, передбачається другий тур виборів, в якому за депутатський мандат змагаються лише два кандидати, що в першому турі посіли перші місця.

До переваг мажоритарної виборчої системи належать її технічна простота, необов’язковість знання виборцями всього розмаїття партійних програм, персоніфікованість, що сприяє сприйняттю системи виборцями і залишає можливість для відкликання депутата у разі впровадження імперативного депутатського мандата.

Основний недолік мажоритарної системи полягає у невідповідності сформованого за нею складу парламенту голосам, поданим виборцями, адже виборці, які проголосували за кандидатів, що не потрапили до парламенту, фактично залишаються без своїх представників у вищому законодавчому органі. На практиці це може привести навіть до перемоги на виборах партії, за яку подано голосів менше, ніж за іншу. Історія знає такі випадки (парламентські вибори 1951 р. у Великій Британії, 1954 р. - у Новій Зеландії та інші). Отже мажоритарна система призводить до дуже серйозного викривлення реальних результатів виборів. Цей недолік особливо помітний у мажоритарній системі відносної більшості, яка не лише де-факто, але й де-юре дозволяє трактувати представницьку демократію як владу меншості. Мажоритарна система абсолютної більшості призводить до приходу до влади консенсусної більшості, тобто “кращих з гірших”, які, можливо, і не влаштовують жодну із соціальних груп на сто відсотків, проте, виглядають більш прийнятними, ніж представники, які репрезентують одну соціальну групу. Така система є демократичнішою, проте ситуацію принципово не змінює – народне представництво залишається неадекватним народному волевиявленню.

Цей недолік майже відсутній у пропорційній виборчій системі. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. В такому випадку виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. Представництво кожної партії у парламенті є пропорційним кількості набраних голосів. Пропорційна виборча система часто супроводжується існуванням так званого “загороджувального пункту”, який усуває від розподілу депутатських мандатів ті партії, що не набрали певної кількості голосів виборців. Така практика широко використовується у світі з метою недопущення до парламенту маленьких партій, що має на меті зробити його більш структурованим і дієздатним. Висота “загороджувального пункту” коливається від одного відсотка (Ізраїль) до п’яти (ФРН), і, навіть, до десяти (Туреччина).

Основним недоліком пропорційної виборчої системи у її класичному варіанті є існування так званих “жорстких” партійних списків. Партійний список формується партією без участі виборців, які позбавлені можливості впливати на розстановку у ньому кандидатів. Політична позиція виборця може не збігатися із симпатіями до членів “жорсткого” партійного списку, особливо його верхньої частини. В такому випадку голосування за улюблену партію означає допомогу у приході до влади кандидата, абсолютно неприйнятного для виборця. Однак цей недолік легко долається введенням правила “вільних” партійних списків, за яким партія позбавляється можливості впливати на розташування своїх кандидатів у списку. Виборець одержує два голоси: один подається за партійний список і визначає кількість виграних партією мандатів, а другий - за конкретного кандидата і впливає на розстановку кандидатів у списку. Зробити їх розташування більш відповідним інтересам виборців можна наданням останнім кількох преференційних голосів (виборець розташовує кандидатів за першим, другим і т.д. номерами). Таку систему використовують в Австрії, Швейцарії, Швеції та ряді інших країн.

З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи, за якої частина депутатів вибирається за одномандатними виборчими округами, а друга частина - за партійними списками в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі. Співвідношення цих частин зазвичай є рівним. Така система використовується в Україні, Росії та деяких інших країнах.

Словник найбільш уживаних термінів

Альтернативна партійна система – партійна система, яка притаманна демократичним політичним режимам і відзначається наявністю кількох конкуруючих партій, жодна з яких не має привілеїв під час виборної компанії. Історично відомі декілька різновидів: двопартійна система, яка складається при постійній боротьбі за владу двох політичних партій; система з домінуючою партією, за якої одна партія постійно домінує через свою впливовість і популярність; двоблокова система, за якої за владу змагаються два блоки політичних партій і об’єднань; система багатопартійної роздробленості, за якої партія може прийти до влади лише в коаліції з кількома іншими, такі коаліції рідко бувають стійкими.

Виборча система – сукупність встановлених законом правил, принципів та критеріїв визначення результатів народного голосування.

Кадрова політична партія (від фр. cadre – особовий склад) – партія, організаційна структура якої базується на відсутності фіксованого членства та партійних списків; складається з партійного активу, що діє на професійних засадах.

Ліва політична партія – партія, основними ідеологічними засадами якої є розширення державного сектора в економіці, визнання за державою функції вирішення соціальних проблем, встановлення високого та диференційованого податку на прибуток.

Мажоритарна виборча система (від лат. major – більший) – система виборчого права, за якої об’єктом виборів є особа, виборчі округи є одномандатними, переможцем по округу є особа, що набрала більшість голосів. Більшість голосів може трактуватися як відносна або абсолютна. За застосування мажоритарної системи відносної більшості переможцем по округу стає кандидат, що набрав більше голосів виборців ніж кожен з конкурентів. За застосування мажоритарної системи абсолютної більшості переможцем по округу стає кандидат, що зібрав більше половини усіх поданих голосів виборців; у випадку відсутності такого кандидата проводиться другий тур виборів, у якому беруть участь лише два кандидати, які в першому турі посіли перше та друге місця.

Мажоритарно-пропорційна (змішана) виборча система (від лат. major – більший та proportionalis – співрозмірний) – система виборчого права, за якої частина депутатів представницького органу обирається за мажоритарною виборчою системою, інша частина – за пропорційною виборчою системою.

Масова політична партія – партія, організаційна структура якої базується на фіксованому членстві, наявності партійних списків та чіткій ієрархії.

Неальтернативна партійна система – партійна система, яка притаманна недемократичним режимам і характеризується відсутністю боротьби за владу між політичними партіями, що призводить до незмінного знаходження при владі однієї партії; усі інші партії або забороняються, або штучно усуваються від владних змагань шляхом політичних махінацій. Історично відомі декілька різновидів: однопартійна система, за якої в державі існує лише одна легальна правляча партія; гегемоністська система, за якої постійне панування однієї партії забезпечується штучними перепонами усім іншим партіям; фіктивна система, за якої легальні партії відіграють роль сателітів безпартійної авторитарної верхівки.

Партійна система – сукупність та система взаємодії політичних партій даної країни, які реально змагаються за владу і мають вплив на вироблення державних курсів.

Партія політична (від лат. pars, partis – частина, група) – форма організованої участі громадян у політиці, що виражає інтереси певних соціальних груп, спирається на ідеологію і ставить за мету здобуття влади або здійснення впливу на неї.

Права політична партія – партія, основними ідеологічними засадами якої є перевага в економіці держави приватного сектора, обмеженість соціальних програм держави, зниження податку на прибуток.

Пропорційна виборча система (від лат. proportionalis – співрозмірний) – система виборчого права, за якої основним об’єктом виборів є політична партія або блок партій, виборчі округи є багатомандатними або вся країна являє собою єдиний загальнонаціональний виборчий округ, виборці голосують за партійні списки, кожен з яких одержує кількість місць у представницькому органі співрозмірно кількості поданих за нього голосів.

Протопартії (від гр. protos – перший та лат. pars, partis – частина, група) – форми участі громадян у політиці, передтечі сучасних політичних партій, які не мали чіткого ідеологічного забарвлення і зазвичай не ставили основною метою боротьбу за безпосередній прихід до влади. Існували у різни формах: станові партії Стародавньої Греції та Риму; елітарні клуби чи партії Франції XVIII - XIX ст.

Рух громадсько-політичний – недержавне і непартійне об’єднання, спрямоване на досягнення певних суспільних цілей шляхом мобілізації масової підтримки.

Питання для самоконтролю

Дата добавления: 2015-05-23