Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Політична свідомість

Читайте также:
  1. Амбівалентна свідомість
  2. Американська політична думка кін. ХVІІІ-ХІХ ст. (Б. Франклін, Т. Пейн, Т. Джеферсон, Д. Медісон, А. Гамільтон).
  3. Армія і політична організація суспільства
  4. Буття духовного. Свідомість і несвідоме. Проблеми її існування.
  5. Виборча інженерія, політична реклама та імідж.
  6. Воєнно-політична думка від Античності до початку ХХ ст.
  7. Воєнно-політична думка ядерної епохи
  8. Воєнно-політична обстановка: сутність, складники, методологгічні засади аналізу й оцінки
  9. Ґеополітична соціологія
  10. Дайте визначення поняттю «політична система» суспільства.
  11. Дайте визначення понять «Історичний процес», «політична історія» та поясніть цивілізаційні виміри всесвітнього історичного процесу.
  12. Дайте визначення понять «політична організація», «політична партія», «громадське об’єднання».



Особливості політичної культури сучасної України

Політична культура

Політична свідомість

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ І ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

Політична свідомість і політична культура як важливі поняття політологічної науки характеризують суб’єктивні аспекти політики. Вони містять у собі чуттєві й теоретичні, ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення громадян. Вказані поняття допомагають усвідомити й наповнити життям усебічні зв’язки людей з інститутами влади й між собою з приводу участі у справах управління суспільством і державою. В умовах утвердження в Україні демократії політична свідомість і політична культура повинні поступово вийти за межі звичайної сукупності офіційних норм і прикладів лояльного ставлення до влади, властивих тоталітаризмові. Домогтися цього неможливо без розуміння особливостей функціонування зазначених соціально-політичних феноменів людського буття.

Згідно з визначенням, наведеним у політологічному словнику, політична свідомість – це опосередковані відображення політичного життя суспільства, суттю яких є проблема влади, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Політична свідомість тісно пов’язана з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що існують у цій системі, станом освіти, культури. Сутність та зміст політичної свідомості відображено на схемах 12.1.−12.2.

Як важлива характеристика політичного життя суспільства політична свідомість має певні особливості, умови виникнення та шляхи формування. Передумовою формування такої свідомості є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, а то й необхідність впливати на владу. Основні стадії політичної свідомості показано на схемі 12.3.

Разом з тим якими би шляхами не відбувалося формування політичної свідомості, ні один із цих шляхів не гарантує того, що в людини складуться суто політичні погляди. Навіть виступаючи активним суб’єктом політичних відносин, індивід може спиратися не на політичну, а на так звану потестарну або протополітичну свідомість. Засадами потестарної свідомості можна визначити соціальну залежність та інтелектуальну нерозвиненість, відсутність особистої гідності, спрощені уявлення про сутність політичних процесів, нездатність оцінити значення особистих прав і свобод. Особи з потестарною свідомістю є найкращим ґрунтом для утвердження недемократичних політичних режимів.



Найголовнішими ознаками потестарної свідомості є:

- ірраціональні принципи політичної поведінки;

- постійне звертання до суто емоційного сприйняття політичного життя;

- ставлення до своїх політичних прав як до обов’язку перед суспільством;

- нетерпимість до урізноманітнення політичного життя;

- відсутність солідарності;

- нездатність до політичної організації.

Тому для формування політичної свідомості вкрай необхідні аналітико-критичне ставлення до навколишнього середовища, дійсності та осмислення їх, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети політичної сили, до якої людина належить. Важливу роль у цьому процесі мають відігравати владні структури, які повинні аналізувати стан політичної свідомості суспільства та формувати таку свідомість, яка би підтримувала соціально-політичну рівновагу та сприяла соціальному прогресові.

Політична свідомість виконує ряд функцій, які описано на схемі 12.4.

Ступінь і спосіб реалізації політичною свідомістю вказаних функцій залежить від багатьох факторів, зокрема від того, в яких суспільних умовах вони реалізуються. Виконуючи названі функції, політична свідомість стає основним чинником мотивації поведінки групових та індивідуальних суб’єктів політики.

Політична свідомість є багатовимірним системних утворенням. Його багатоаспектність спричиняється до того, що в сучасній політологічній літературі це духовне явище називають по-різному: ”переконання”, ”віра”, ”менталітет”, ”ідеологія”, соціальна психологія. Якщо ми хочемо зрозуміти політичну свідомість як цілісність необхідно розглядати її як відносно стійкий спектр рівнів, станів, типів свідомості, що ілюструє схема 12.5.

За ступенем відображення закономірностей політичної сфери в структурі політичної свідомості розрізняють теоретичний та емпіричний рівень.

Теоретичний рівень - це спеціалізована політична свідомість у формі різного роду ідей, концепцій, поглядів, учень. Цей рівень тісно пов’язаний з наукою та ідеологією правлячих угрупувань. Теоретичний рівень зорієнтований на розкриття суті політики, виявлення закономірних політичних тенденцій і процесів, можливих наслідків прийняття рішень. На ґрунті такої політичної свідомості визначаються і формуються політичні теорії, концепції, які втілюються в політичних деклараціях, програмах , доктринах.

Усвідомлення політики на теоретичному рівні дає можливість ставити і вирішувати як стратегічні, так і тактичні цілі та завдання, коректувати політику на основі практичного досвіду.

Теоретична політична свідомість існує у двох різновидах: ідеології та науки, при чому остання, оскільки мова йде про суспільну науку, яка має справу з діяльністю людей, сама містить значні елементи нормативно-ціннісних, тобто ідеологічних підходів.

Для розуміння політичної ідеології та її функцій важливо з’ясувати відмінності між ідеологією та наукою. Якщо мета науки − об’єктивна істина, то мета ідеології – захист та обґрунтування інтересів певних соціальних сил. Захищаючи певний інтерес, ідеологи можуть і прагнуть використати досягнення науки. Однак повного збігу ідеології та науки бути хоча б тому, що наука – єдина, тоді як інтереси різних соціальних груп помітно відрізняються.

Політична ідеологія, яку можна визначити як цілісну систему ідей, що виражають інтереси, ідеали, світогляд групових соціальних суб’єктів політики, обґрунтовує їх претензії на політичну владу, або на її використання. Для засвоєння змісту цього визначення пропонується схема 12.6.

Політичні ідеї – не реальність, а уявне, позірне бачення людьми тих чи інших явищ, станів, тобто ідеї завжди відрізняються від реальності, вони лише окреслюють бажання людини, спонукають її до дії з метою реалізації ідей, їх перетворення на реально існуючі цінності.

За основу аналізу політичних явищ у сучасних суспільствах найчастіше беруться три групи цінностей: національна безпека й незалежність; економічний розвиток і добробут; свобода, права людини, конституційний лад. Деталізація ідеологічних цінностей, їх упорядкування є предметом оцінки окремих ідеологій чи політичних концепцій різних політичних груп, громадських організацій.

Існує декілька тлумачень ідеології як суспільного феномену. Прихильники розширеного тлумачення ідеології, зокрема Т. Парсонс, вважають, що ідеологія – це система цінностей, властива конкретному суспільству, яка орієнтує соціальну діяльність у конкретному напрямку.

Директивне тлумачення ідеології було властиве марксистам. Вони намагалися відокремити ідеологію від інших форм політичної свідомості та вбачали в ній різновид наукового вчення, притаманний певному соціальному класові, насамперед пролетаріату.

Такі відомі вчені як М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Мангейм схилялися до культурологічного тлумачення ідеології.

Ідеологія тісно пов’язана з політикою. Проте, це – самостійні суспільні явища. Утвердження в політиці однієї ідеології означає заперечення різноманітності політичних й інших інтересів у суспільстві, що не може не привести до посилення політичної напруги, нестабільності. Перехід від тоталітаризму до демократії передбачає відхід від монополії однієї ідеології в напрямку широкого розвитку ідейного і політичного плюралізму.

Емпіричний рівень політичної свідомості формується на ґрунті повсякденного практичного досвіду соціальних спільнот та окремих людей. Цей рівень відображає політичну дійсність у формі спостережень, уявлень, ілюзій, переживань. З емпіричним рівнем пов’язана буденна політична свідомість.

Її часто ототожнюють із буденною свідомістю, але це – різні поняття. Буденна свідомість не є емпіричною, бо містить в собі ідеологічні та теоретичні елементи. Буденна політична свідомість являє особою сукупність ідей, уявлень, поглядів, які виникають безпосередньо з буденної практики. Це надає їй особливої динамічності, гнучкості, здатності чуттєво реагувати на зміну політичних умов. Внаслідок цього буденна свідомість має помітний, а інколи й вирішальний, вплив на політичне життя суспільства.

Велике значення відіграє масова політична свідомість, яка виражає зміст і рівень потреб та уявлень широкого загалу, суспільства загалом про способи задоволення цих потреб через політичну діяльність. Її зміст становлять політичні орієнтації, тобто нормативні уявлення людей про відповідні їхнім уявленням цілі політичної діяльності і прийнятні для них засоби досягнення цих цілей.

Головними складовими елементами масової політичної свідомості є:

- формування потреб і соціальних очікувань;

- прийняття ролей, актуалізація потреб під впливом цих ролей;

- формування ціннісної орієнтації, що відповідає ієрархії потреб і прийнятим соціальним ролям;

- ідентифікація ”своєї” соціальної групи відповідно до прийнятих ролей і ціннісних орієнтацій;

- усвідомлення власних інтересів у соціально-політичній сфері на основі системи потреб, ціннісної орієнтації і характеру групової самосвідомості;

- оцінка існуючих у конкретній соціальній ситуації можливостей впливати на політичну діяльність у напрямі, що відповідає усвідомленим інтересам;

- прийняття системи соціально-політичних цінностей і установок, що формують політичну орієнтацію.

Масову політичну свідомість потрібно розглядати як важливу форму прояву реальної свідомості суспільства, яка зумовлює мотиви дійсності і поведінки людей. За станом масової політичної свідомості (пануючою в суспільстві атмосферою, настроями, суспільною думкою) можна робити висновки про політичну свідомість у певний історичний період розвитку суспільства.

Труднощі в аналізі масової політичної свідомості зумовлені надзвичайною суперечливістю цього феномену. В масовій політичній свідомості завжди є протилежні, часто несумісні погляди й уявлення. Формування і розвиток масової політичної свідомості містять у собі засвоєння кожним поколінням – у процесі його соціалізації – політичних уявлень і цінностей, які були раніше засвоєні конкретною соціальною групою, зіставлення цих цінностей та уявлень із власним досвідом, вибіркове засвоєння через цей досвід цінностей і уявлень, що поширюються через засоби масової інформації і, врешті, модифікація в самій масовій свідомості набутих таким чином політичних установок. Поряд з багатьма прогресивними, передовими ідеями, поглядами, позитивними почуттями і настроями простежуються негативні реакції, консервативні і навіть реакційні погляди.

Специфічним виявом суспільної і насамперед масової політичної свідомості є громадська думка. Вона відображає ставлення народу або певної його частини до суспільних справ, тобто це своєрідна сукупна, надособистісна позиція, точка зору конкретної спільноти стосовно тих чи інших явищ, подій, суспільно-політичних ситуацій. Характер впливу громадської думки на політику залежить від політичного режиму. Громадська думка існує тоді, коли різні точки зору можуть бути виражені публічно, а їх узгодження здійснюється шляхом зіставлення різних позицій. Важливу роль у цьому процесі відіграють незаангажовані засоби масової інформації.

Складовою частиною політичної свідомості є політична психологія, яка є відображенням конкретних, чуттєво зафіксованих фактів політичного життя та їх оцінки людьми на основі свого безпосереднього життєвого досвіду і свої практичної вигоди.

Найчастіше політична психологія проявляється у політичних настроях. Реальний зміст політичних настроїв, емоційно забарвлених ставлень та оцінок громадян є швидше відображенням духовної консолідації класу, нації, держави як суб’єктів політики, їх спроможності виконувати ті чи інші політичні функції, ніж наслідком ідеологічних впливів.

Помітний відбиток на масову політичну свідомість суспільства справляє його архетип. Архетип – це первинний глибокий пласт колективно-підсвідомого, який через символи, образи та міфи відображає попередні образи історичних нашарувань. Архетип часто як неусвідомлена сила визначає людські почуття, думки, дії у політичній сфері, особливо в кризових ситуаціях.

На думку вчених О. Донченка та Ю. Романенка, навіть в умовах сучасної України відчувається постійна присутність та вплив архетипу домінування уречевленого над процесуальним (минулого над майбутнім), що виявляє себе в некритичному традиціоналізмі, консерватизмі вчинків, пасивності; архетип анігілятивної рівності – байдужість, нехтування стратегічними інтересами, конформізм; архетип ”героїзованого злочинця” – авантюризм, зрадливість, етичний ”хамелеонізм” (стрибкоподібна зміна ціннісних орієнтацій та поведінки, навіть у зрілому віці); архетип долі, що насамперед виявляється у виразній аполітичності.

Досить часто в політичній діяльності для впливу на масову свідомість вдаються до використання міфів. Політичний міф – це форма колективної психіки, яка пояснює політичну реальність цілісними чуттєво-образними засобами.

У політичні міфі люди вірять, оскільки це дає змогу зрозуміти невідоме або віддалене минуле не вдаючись до докладного його аналізу, а спираючись на ірраціональні засоби віри.

Основні типи політичних міфів: головні, або провідні; за структурою ”ми і вони”; героїчні; псевдоміфи.

Головні, або провідні міфи дають змогу в той чи інший спосіб формувати, спрямовувати колективну, загальнонародну свідомість. До них належать міфи про окремі нації (наприклад, про великі переваги американської нації), держави, політичні устрої, режими, форми правління.

Міфи за структурою ”ми і вони” створюють та використовують виключно з метою виокремлення окремих структур, їх протиставлення. Наприклад, політичні партії, групи тиску надто часто використовують міфи ”ми і вони” під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки з однією метою – подати себе у виграшному вигляді, кращій ситуації, ніж своїх опонентів.

Героїчні міфи пов’язані насамперед із конкретними політичними лідерами, яких подають у масовій свідомості як непересічних особистостей, що мають стати взірцями для наслідування.

Псевдоміфи – це міфи короткотривалої дії. Скажімо, під час виборів багато політичних діячів та політичних сил формують та поширюють думку, що ”лише вони і тільки вони” спроможні вирішити проблему безробіття (підвищити заробітну плату та пенсії; подолати корупцію тощо).

Значну роль у сприйнятті політичних явищ та процесів відіграє стереотип. Політичні стереотипи – це схематичні, стандартизовані, стійкі образи чи уявлення про політичні відносини і способи розв’язання політичних проблем, які склалися на основі минулого досвіду і сприймаються людьми некритично. Вони народжуються з консервативної масової політичної свідомості, яка не встигає адекватно оцінювати нову політичну ситуацію. В стереотипах можуть переплітатися як істинні, так і хибні, спрощені або викривлені образи політичного минулого, що можуть нести як позитивне, так і негативне навантаження.

Стереотипізація відбувається переважно на рівні політичної свідомості. Особливо інтенсивно цей процес відбувається в умовах політичного протистояння і боротьби, коли сторони, що протистоять одна одній, сприймаються не в безпосередньому зв’язку з їх конкретною діяльністю в минулому або з їх позицією у даній ситуації, а відповідно до їх усталеного образу, що зорієнтований на певний стереотип. Спираючись на стереотипи, людина без особливих розумових зусиль може співвіднести особисту оцінку будь-якого явища з політичною ціннісною шкалою своєї групи, суспільства загалом.

Невід’ємною рисою стереотипізованої політичної свідомості є спрощення складної та суперечливої політичної дійсності, що не дозволяє індивіду адекватно реагувати на перехідні та проміжні стадії розвитку ситуації або явища. Стійкість стереотипів створює бар’єр для сприйняття нової інформації, особливо якщо вона пов’язана з необхідністю відмовитися від конкретного стереотипу або навіть від системи стереотипних уявлень. Поведінкові реакції, які виникають у таких ситуаціях, мають ірраціональних характер і навіть сприяють утворенню таких специфічних політичних груп, як натовп, маса.

Засвоєння чи відкидання політичних стереотипів відбувається на індивідуальному рівні політичної свідомості. В її структурі можна виокремити три групи однорідних елементів:

- політичні знання;

- політичні оцінки;

- політичні настанови.

В процесі відображення різних політичних явищ індивід набуває (з власного досвіду або через засвоєння загальних знань) певних відомостей про політичну сферу суспільства чи її окремі елементи. В своїй сукупності ці відомості й складають політичні знання особистості. Але людина не лише засвоює та репродукує в процесі своєї діяльності певні знання, але й критично їх переосмислює, співвідносячи із власним практичним досвідом, поглядами, переконаннями. Завдяки цим процесам і виробляються політичні оцінки як складова ставлення людини до політичного оточення. Політичні настанови відображають не лише суб’єктивну готовність до реалізації певної моделі знань і оцінок, а й схильність до вироблення певних явлень про політику, оцінки тих чи інших явищ політичного життя.

Загалом, формування такого складного комплексу, як індивідуальна політична свідомість, є одночасно процесом і результатом політичної соціалізації.

 





Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 158; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.224.102.26
Генерация страницы за: 0.01 сек.