Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Читайте также:
  1. VI. НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (1921-1928). НОВИЙ КУРС В ЕКОНОМІЧНІЙ ПОЛІТИЦІ БІЛЬШОВИКІВ.
  2. VII. НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.
  3. Аграрна політика
  4. Аграрна політика радянського уряду у 30-х роках ХХ століття
  5. Антикризова політика
  6. Антимонопольна політика
  7. Антимонопольна політика держави. Антимонопольне законодавство
  8. Антимонопольна політика і антимонопольне законодавство в Україні
  9. Антиукр політика царизму.Валуєвський циркуляр і Емський указ
  10. Антиукраїнська освітницька політика московського царату і паростки національної школи
  11. Антиукраїнська політика російського самодержавства в другій половині XIX ст.
  12. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій



МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА

А

наліз політики як складного й багато-
гранного суспільного явища здійсню-
ється не тільки на інституціональному і
персоналізованому рівнях всередині дер-
жави, а й на рівні міждержавних відносин.
Міждержавні, у дещо ширшому плані —
міжнародні відносини є об'єктом зовніш-
ньої політики держави і одночасно тим
середовищем, у якому вона відбувається.
Тому в політології зовнішня політика
аналізується в тісному зв'язку з міжнарод-
ними відносинами. Дослідження політики
на міжнародному рівні має свої особли-
вості, пов'язані з характером міжнародних
відносин, місцем, яке в них посідають
міжнародні політичні відносини, й роллю у
формуванні та функціонуванні міжнародних
політичних відносин різних державних і
недержавних організацій.

Міжнародна Відмінності між зовнішньою і між-

і зовнішня політика народною політикою є не лише

термінологічними, а й змістовними.

Пов'язані вони передусім із відмінностями між суб'єктами

цих видів політики. Коли йдеться про зовнішню політику,

яку іноді називають іще закордонною, то мається на увазі

діяльність держави за межами своїх національних кордонів.

При цьому держава може виступати і як територіальне

організоване й політичне незалежне суспільство, і як

——— 502


політичний інститут — система організацій та установ. У
першому випадку суб'єктами зовнішньополітичної діяль-
ності, крім держави як політичного інституту, виступатимуть
також інші політичні інститути — політичні партії, гро-
мадсько-політичні організації, суспільні рухи, органи
місцевого самоврядування, засоби масової інформації. У
другому випадку суб'єктом зовнішньої політики є лише
держава як політичний інститут.

Найчастіше під зовнішньою політикою розуміють тільки
закордонну діяльність держави як політичного інституту.
Пов'язано це з тим, що держава є єдиним загальнонаціо-
нальним політичним інститутом, уповноваженим здійснюва-
ти зовнішню політику, тільки вона наділена правом
офіційно представляти все суспільство у зовнішніх зносинах,
брати участь від його імені у відносинах з іншими державами
й міжнародними організаціями, укладати договори, оголо-
шувати війну тощо.

Крім держави та інших національних політичних інсти-
тутів, суб'єктами політики виступають також різноманітні
організації міжнародного характеру. Для позначення багато-
манітної діяльності всіх суб'єктів зовнішньополітичної
діяльності і міжнародного політичного життя використову-
ється термін «міжнародна політика», тоді як термін
«зовнішня політика» зазвичай позначає тільки закордонну
діяльність держави.

| Іншими словами, міжнародна політика це вся сукуп-
| пість дій політичних суб'єктів у відносинах між державами
| та на міжнародній арені в цілому.



Цей вид політики називається ще «світовою політикою».

Зовнішня політика у науковій літературі звичайно визна-
чається через діяльність держави: «Зовнішня політика —
діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відно-
сини з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності:
державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими
організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними
організаціями»1.

Зазначене розрізнення зовнішньої і міжнародної політики
дає можливість, зокрема, розмежувати зовнішньополітичну

1 Политология: Знциклопедичеокий словарь / Общ. ред. й сост.
Ю. Й. Аверьянов. М., 1993. С. 45.


і о з д і л V

Політика як міжнародний процес

Міжнародна політика

 


 


влади. Найбільше таких реальних повноважень залежно від
форми державного правління є у глави держави або прем'єр-
міністра. Водночас у державі існують і спеціальні інститути,
призначення яких полягає в безпосередній реалізації
зовнішньої політики. Головним таким інститутом є міністер-
ство закордонних справ з мережею закордонних диплома-
тичних представництв. Спеціальними зовнішньополітичними
інститутами виступають також органи зовнішньої розвідки,
міністерства зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічної
діяльності тощо. Завданням спеціальних органів зовнішньо-
політичної діяльності є реалізація відповідних рішень вищих
органів держави, збирання та аналіз даних про політичні
процеси в інших державах, аналіз об'єктивних і суб'єктив-
них типів їхньої зовнішньої політики, вироблення рекомен-
дацій для практичної діяльності уряду та інших вищих
органів держави.

Отже, зовнішня і внутрішня політика не є рівнознач-
ними. У діалектичній єдності цих видів політики є своя
провідна, визначальна сторона; це — внутрішня політика.
Саме вона визначає головні напрями і цілі зовнішньої
політики, а також забезпечує засоби її реалізації. Однак
зовнішня політика не є простим продовженням внутрішньої.
Остання визначає першу лише в головному, найсуттєві-
шому, перша справляє відчутний зворотний вплив на другу.
Зовнішня політика впливає на інші держави передусім з
метою створення сприятливих умов для здійснення внутріш-
ньої політики. З розвитком міжнародних відносин, посилен-
ням взаємозалежності держав зростає і залежність внутріш-
ньої політики від зовнішньої.

Цілі і функції В основі будь-якої людської діяльності

зовнішньої політики лежать ті чи інші інтереси й потреби.

Не є винятком і зовнішня політика: в її

основі лежать національні інтереси як інтегральне вираження

інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через

політичну систему.

У будь-якому суспільстві існують не тільки різні, а й
протилежні інтереси. Функціонувати як цілісність суспіль-
ство може лише за умови узгодження наявних у ньому
інтересів, досягнення загальнонаціонального компромісу і
злагоди на основі спільних цілей і цінностей передусім
таких, як безпека, територіальна цілісність, демократія,


добробут тощо. Виражати національні інтереси, тобто
інтегровані інтереси всіх членів суспільства, покликана дер-
жава як головний елемент політичної системи суспільства.
Забезпечення національних інтересів і є основним завдан-
ням зовнішньої політики будь-якої держави. Виражені в
діяльності держави, національні інтереси виступають як
державні. Можливі певні розходження між національними
інтересами й державними як інтересами правлячих у даний
момент політичних сил. За будь-яких умов пріоритетними в
зовнішній політиці держави мають бути національні інтереси.

Розрізняють два основних рівні зовнішньополітичних
інтересів: рівень головних інтересів і рівень специфічних
інтересів. Рівень головних інтересів охоплює зовнішньополі-
тичні інтереси, пов'язані із забезпеченням безпеки й
цілісності держави як певної соціально-економічної, полі-
тичної, національно-історичної і культурної спільності,
захистом економічної і політичної незалежності держави,
утриманням і зміцненням її авторитету в системі міжна-
родних відносин. Інтереси цього рівня стосуються самого
існування держави, а тому забезпечуються й захищаються
нею на світовій арені всіма наявними засобами — дипло-
матичними, економічними, ідеологічними, воєнними.

Рівень специфічних інтересів містить окремі, часткові
інтереси держави в системі міжнародних відносин. Це, на-
приклад, прагнення держави утвердити свій вплив у тих чи
інших міжнародних організаціях, брати участь у розв'язанні
регіональних конфліктів, розвивати культурні зв'язки з
іншими державами тощо.

Між головними і специфічними інтересами існує тісний
зв'язок. Головні інтереси держави протягом усього часу її
існування залишаються практично незмінними. Змінюються
лише форма їх вираження і засоби реалізації. З приводу своїх
головних інтересів держава найменш схильна йти на ком-
проміси й поступки в міжнародних відносинах. Саме
зовнішня загроза цим інтересам штовхає державу на шлях
використання воєнної сили як останнього аргументу в
міжнародних відносинах.

Специфічні інтереси є більш динамічними; вони зміню-
ються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. В
різних історичних умовах одні інтереси зникають, інші —
з'являються. За певних обставин специфічний інтерес при-


Політика як міжнародний процес

Міжнародна політика

 


 


носиться в жертву головному, але буває й так, що специфіч-
ний інтерес переростає у головний, стає визначальним у всій
зовнішній політиці держави.

На основі зовнішньополітичних інтересів визначаються
цілі зовнішньої політики. Вони зумовлюються суспільно-
політичним ладом, формою державного правління, типом
політичного режиму, історичними особливостями, геополі-
тичними умовами та іншими чинниками. Серед багатоманіт-
них цілей зовнішньої політики можна виокремити найго-
ловніші: забезпечення національної безпеки держави;
збільшення сили держави; зростання престижу та зміцнення
міжнародних позицій держави.

У широкому розумінні національна безпека — це такий
стан держави, який дає їй можливість зберігати свою
цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжна-
родних відносин. Конкретніше національна безпека означає
захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й
суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності,
суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від
внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має, отже, внутріш-
ній і зовнішній аспекти.

Національна безпека проявляється на трьох рівнях:
особи, суспільства й держави. Безпека особи полягає у
формуванні комплексу таких правових і моральних норм та
суспільних інститутів, які б надавали їй можливість розви-
вати й реалізовувати соціальне значущі здібності й потреби,
не зазнаючи протидії з боку суспільства і держави.

Найреальніше безпека особи проявляється в забезпеченні
її прав і свобод. Безпека суспільства передбачає наявність
суспільних інститутів, норм і відносин, які дають можливість
реалізувати права і свободи всіх соціальних груп і проти-
стояти діям, що ведуть до розколу суспільства. Безпека
держави досягається наявністю ефективного механізму
управління суспільством, координації діяльності соціальних
груп і політичних сил, а також дійових інститутів їх захисту.

У демократичних країнах пріоритетною є безпека особи.
Безпека держави й суспільства тут не самоціль, а умова
забезпечення безпеки особи. У критичні для країни періоди
може домінувати безпека суспільства або держави. Автори-
тарні й тоталітарні політичні режими постійно створюють
такі критичні умови (наприклад, вишукуючи внутрішніх і


зовнішніх «ворогів»), завдяки яким висувають на передній
план безпеку держави за рахунок безпеки особи.

У змістовному плані розрізняються політична, еконо-
мічна, воєнна, екологічна, інформаційна безпека і безпека у
сфері культури як складові національної безпеки. Сутність
політичної безпеки полягає у здатності й можливості нації і
створюваних нею державних інститутів самостійно вирішу-
вати питання державного устрою, незалежно проводити
внутрішню і зовнішню політику в інтересах особи й суспіль-
ства.

У межах системи міждержавних відносин політична
безпека передбачає наявність стійкого політичного сувере-
нітету. Економічна безпека характеризується рівнем розвитку
продуктивних сил і економічних відносин, наявністю розви-
неної інфраструктури й корисних копалин, кваліфікованої
робочої сили та системи її підготовки, а також характером
інтеграції в систему міжнародних економічних відносин.
Воєнна безпека полягає у можливості забезпечення інтересів
національної безпеки збройними засобами, її зовнішній
аспект відображає здатність нації протидіяти або стримувати
вплив воєнної сили ззовні. Це передбачає наявність
сучасних збройних сил, формування систем колективної або
загальної безпеки, входження до складу тих чи інших
воєнно-політичних союзів. Важливими складовими націо-
нальної безпеки є екологічна, інформаційна безпека й
безпека культурного розвитку нації, безпосередньо пов'язані
з потребами суспільства та особи.

З огляду на надзвичайну значущість національної
безпеки у багатьох країнах розробляється її концепція, яка
схвалюється законодавчим органом і знаходить відбиток у
всіх напрямах внутрішньої і зовнішньої політики. На основі
цієї концепції формується система національної безпеки як
сукупність законодавчих і виконавчих органів, правових
норм, котрі забезпечують оптимальні і стабільні умови для
життєдіяльності й розвитку особи і суспільства. Для реалі-
зації концепції національної безпеки створюється спеціаль-
ний орган з найвищих посадових осіб держави і керівників
силових міністерств і відомств, очолюваний главою держави
чи виконавчої влади.

Забезпечення національної безпеки відповідає життєвим
потребам держави. Без цього неможливі реалізація інших


 

Політика як міжнародний процес

Міжнародна політика

 


 


цілей і взагалі саме проведення зовнішньої політики. Тому
інші цілі зовнішньої політики підпорядковуються забезпе-
ченню національної безпеки. У періоди загрози політичному
існуванню держави вона використовує всі доступні їй засоби
для досягнення цієї основної мети.

Однією з найважливіших цілей зовнішньої політики
держави є збільшення її сили. Коли йдеться про силу держави,
то мається на увазі її економічний, політичний, воєнний,
інтелектуальний і моральний потенціал. Одним із вирішаль-
них чинників, які визначають силу держави, є її міжнародна
вага, або авторитет. Міжнародний авторитет держави у
кінцевому підсумку визначається її сукупним національним
продуктом. У західній політології досить поширена точка
зору, згідно з якою міжнародний авторитет держави трима-
ється на її воєнній силі.

Для міжнародного авторитету держави дуже важливим є
професіоналізм зовнішньої політики. Правильна оцінка
співвідношення сил, уміння точно визначити позицію у
складних ситуаціях, розпізнати друзів і противників можуть
частково компенсувати нестачу сили. Велике значення має
моральний потенціал держави, який у міжнародних відно-
синах виступає і як чинник реальної політики. Високий
моральний престиж визначає високий рівень довіри з боку
союзників і можливих партнерів, допомагає зміцнювати
безпеку, забезпечує в критичні моменти не тільки моральну,
а й матеріальну підтримку. Через зовнішню політику держава
може свідомо примножувати свою силу, наприклад через
економічне співробітництво з іншими державами, прина-
лежність до міжнародних економічних, політичних і воєнних
об'єднань, отримання економічної допомоги від інших
держав тощо.

Важливою ціллю зовнішньої політики держави є зростан-
ня її престижу і зміцнення міжнародних позицій.
Умовою
реалізації цієї мети є суспільне виконання двох інших
важливих цілей зовнішньої політики. Усі три цілі тісно
взаємопов'язані. Так, престиж і міжнародні позиції держа-
ви безпосередньо залежать від її сили. Сила й безпека
держави значною мірою визначаються її міжнародними
позиціями.

Зовнішня політика держави виконує три основних функ-
ції: охоронну, представницько-інформаційну і переговорно-


організаторську, які є конкретизацією зовнішніх функцій
держави: оборонної, дипломатичної і співробітництва.

Головний зміст охоронної функції складає захист сувере-
нітету й територіальної цілісності держави від зовнішніх
посягань, а також прав та інтересів держави і її громадян за
кордоном. Ця функція спрямована на відвернення різних
загроз для держави, її суспільно-політичного ладу, кордонів,
територіальної цілісності тощо. Такими загрозами можуть
бути, наприклад, висування територіальних претензій до
держави, підтримка у ній сепаратистських рухів, спадання її
міжнародного престижу та ін. Ефективно реалізована охо-
ронна функція полягає у найраннішому виявленні загроз та
їх запобіганні чи ліквідації.

Представницько-інформацішш функція зовнішньої політи-
ки полягає у представництві держави в зовнішніх зносинах
через її відповідні органи, а також в інформуванні через ці
органи керівних органів держави про політику, прагнення й
наміри інших держав. Ця функція спрямована на формуван-
ня уявлень керівників інших держав і міжнародної громад-
ської думки в цілому про дану державу. Успішна реалізація
цієї функції зменшує можливість помилок у зовнішній
політиці держави.

Переговорно-організаторська функція зовнішньої політики
полягає в організації і використанні міжнародних контактів.
Вона спрямована на реалізацію через ці контакти політичних
концепцій і програм держави в обсязі зовнішньої політики.
В реалізації цієї функції важливу роль відіграє діяльність
центральних органів зовнішньої політики.

Найважливішим способом здійснення зазначених функцій
зовнішньої політики держави є дипломатія, під якою
звичайно розуміють контакти між державами і засоби їх
реалізації. Вона здійснюється у формі офіційної діяльності
глав держав, урядів, органів зовнішніх зносин держави і
безпосередньо дипломатів, які сприяють досягненню цілей і
завдань зовнішньої політики й захисту інтересів своєї
держави та її громадян за кордоном. Загальне керівництво
дипломатичною діяльністю здійснює глава держави або
уряду, а безпосереднє — спеціальне відомство (міністерство,
департамент) закордонних справ. До основних форм дипло-
матичної діяльності належать: зустрічі глав держав та урядів;
постійне представництво, здійснюване послами й місіями;



 


Глава

Політика як міжнародний процес

Міжнародна політика

 


 


участь представників держав у роботі міжнародних організа-
цій; дипломатичні конгреси, наради, конференції; підготов-
ка та укладання міжнародних угод; дипломатичне листуван-
ня у формі послань, заяв, нот, меморандумів та ін.

Засоби Важливе значення для досягнення ці-
зовнішньої політики Лей зовнішньої політики мають засоби
її здійснення. Залежно від сфер сус-
пільного життя вони поділяються на політичні, економічні
та ідеологічні. Політичні засоби є найбагатоманітнішими.
Вони охоплюють передусім сферу дипломатичних відно-
син — від традиційних форм дипломатії (посольства,
консульства) до дипломатії на рівні глав держав. Ці засоби
можуть використовуватись у формі переговорів, зустрічей,
участі в міжнародних організаціях тощо.

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики
складають воєнні засоби, основними з яких є війна і воєнний
тиск. Формами воєнного тиску можуть бути маневри, нав-
чання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї,
концентрація військ у прикордонних районах, провокації на
кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою між-
народних організацій та ін.

Тривалий час найважливішим засобом досягнення
державою зовнішньополітичних цілей вважалась війна. Під
війною у міжнародному праві розуміють воєнні дії між
державами, а також між державами й національно-визволь-
ними рухами, які супроводжуються повним розривом між
ними мирних відносин. До середини XX ст. застосування
воєнної сили розглядалось як законний засіб розв'язання
спорів між державами. Анексії і контрибуції вважались
прийнятними способами розширення територій і держав-
ного збагачення. Тільки під впливом згубних наслідків
Другої світової війни та у зв'язку з появою ядерної зброї
величезної руйнівної сили в середовищі політиків провідних
країн світу утвердилася думка про неприпустимість
використання війни як засобу розв'язання міждержавних
суперечностей. (Що, однак, не привело ні до виключення
воєн з міждержавних відносин, ні до відмови від ядерної
зброї.) Війни з використанням звичайних видів зброї в
сучасному світі стали чи не повсякденною реальністю, а
сама наявність ядерної зброї з її величезним руйнівним
потенціалом вважається найважливішим чинником відвер-


нення як нової світової війни, так і воєнних конфліктів між
ядерними державами.

Розрізняються війни справедливі, або правомірні, і не-
справедливі, неправомірні. До перших належать індивідуаль-
на або колективна самооборона проти агресії і національно-
визвольні війни за здійснення права на самовизначення, до
других — агресія і колоніальні війни. Статутом ООН
визнається правомірність використання воєнної сили у двох
випадках: з метою самооборони від збройного нападу на
державу і за рішенням Ради Безпеки ООН як примусові
збройні санкції проти агресора. Несправедливі, неправомірні
війни визнаються міжнародним злочином, який тягне за
собою міжнародну відповідальність держави-агресора і кри-
мінальну відповідальність осіб, визнаних воєнними злочин-
цями.

Розрізнення правомірних і неправомірних війн, крім
міжнародно-правового, містить також політичний і мораль-
ний аспекти, які завжди є не настільки очевидними, як між-
народно-правовий. Навіть затятий агресор завжди знайде
політичне й моральне виправдання своїм діям і матиме
спільників. Водночас рішення міжнародних організацій
щодо застосування збройних санкцій не завжди є виваже-
ними й позбавленими політичних пристрастей.

За будь-яких умов кожна, навіть наймиролюбніша, держа-
ва прагне «тримати порох сухим», тобто підтримувати на
належному рівні свою обороноздатність, всемірно зміцню-
вати її, у тому числі шляхом укладання воєнних союзів чи
відверненням загроз проголошенням позаблоковості або
нейтралітету. Сила армії, її чисельність, озброєння, підго-
товленість особового складу, його морально-психологічний
стан та інші показники воєнного потенціалу держави були й
залишаються вагомим чинником її зовнішньої політики і
міжнародного престижу. Держави, неспроможні захиститися
від агресії, ставлять під загрозу свій суверенітет, а значить, і
саме існування.

Економічні засоби зовнішньої політики означають вико-
ристання економічного потенціалу держави для впливу на
економіку й політику інших держав. Економічний потенціал
є особливо важливим засобом зовнішньої політику, оскільки
в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави в
Міжнародних відносинах. Держава з потужним економічним




33— '2ЇЇ

 


Політика як міжнародний процес

Міжнародна політика

 


 


33'

потенціалом займає впливові позиції у світі. До еконо-
мічного потенціалу держави належать її промисловість,
сировинні ресурси, стан робочої сили та ін. Важливим
економічним засобом зовнішньої політики є зовнішня
торгівля, яка, з одного боку, сприяє збільшенню економіч-
ного потенціалу держави, а з другого — дає змогу впливати
на політику інших держав через світові ціни, встановлення
режиму найбільшого сприяння чи введення ембарго тощо.

До ідеологічних, або інформаційно-пропагандистських
засобів
зовнішньої політики належать різноманітні форми й
засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які
використовуються державою у відносинах з іншими держа-
вами передусім з метою формування позитивного зовніш-
нього іміджу і міжнародного престижу даної держави. З цією
метою в зарубіжних країнах відкриваються культурні центри,
влаштовуються різноманітні виставки, презентації тощо.

Зовнішня політика, використання різних засобів її здій-
снення навіть у демократичних країнах є однією з найменш
контрольованих рядовими громадянами сфер діяльності
держави. І не тільки через закритість діяльності деяких її
складових, наприклад збройних сил і спецслужб. Прийняття
більшості зовнішньополітичних рішень, найважливіші кад-
рові призначення у цій сфері в державі зосереджуються в
руках однієї особи — глави держави або прем'єр-міністра.
Це підвищує ризик прийняття невиважених рішень аж до
втягування держави в затяжні кровопролитні війни, як це
сталося з США у В'єтнамі або з СРСР в Афганістані.





Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 131; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.159.64.172
Генерация страницы за: 0.011 сек.