Принципи реанімації

ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА. ХОСПІС

Безнадійні, неоперабельні і помираючі пацієнти можуть знаходитись як в лікувальних закладах, так і в домашніх умовах.

В останні роки в нас в Україні створюються особливі лікувальні заклади - хоспіси - для перебування в них безнадійних, неоперабельних пацієнтів. У хоспісі працюють спеціально підготовлені медичні сестри, яким часто доводиться вирішувати не стільки фізичні проблеми пацієнта, скільки психологічні, соціальні, духовні. Досить важкою і делікатною є проблема підготовки рідних і близьких пацієнта до його смерті.

Як правило, у безнадійних, неоперабельних і помираючих пацієнтів свідомість збережена протягом дуже довгого часу аж до самої смерті. Більша частина пацієнтів не усвідомлює і не хоче усвідомлювати, що настає смерть, деякі пацієнти відчувають страх перед болем, жалість до себе, злість до оточуючих, самотність.

Допомога таким хворим повинна бути спрямована на створення фізичного й емоційного комфорту. Всі маніпуляції, пов'язані з неможливістю (чи небажанням) самодогляду (самообслуговування), повинні виконуватися медичною сестрою особливо делікатно.

В тому випадку, якщо в палаті у пацієнта знаходяться рідні, слід постаратись переконати їх триматися спокійно, не метушливо, попередити їх про недоцільність вести розмови про передсмертні розпорядження (якщо про них не заговорить пацієнт з власної ініціативи).

Клінічна смерть — це стан, в якому перебуває організм протягом декількох хвилин після припинення кровообігу і дихання, коли повністю зникають усі зовнішні прояви життєдіяльності, але в тканинах ще не настали незворотні зміни.

Основними ознаками клінічної смерті є: відсутність дихання, пульсу і серцебиття, розширені зіниці, відсутність їхньої реакції на світло. Допоміжними ознаками клінічної смерті є: зміна забарвлення шкіри (мертвенно-сіра чи синюшна); непритомність, відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу.

Важливим чинником, що впливає на ефективність реанімації при клінічній смерті є температура навколишнього середовища і тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хв, при мінусових температурах — до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.

Повернути померлого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому і послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.

Після констатації клінічної смерті (на що слід витрачати не більше 7—8 с) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкладають на спину, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба, на тверду основу, розстібають його пояс і оголюють ділянку в області серця. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50—60 см доверху для відтоку від них крові та збільшення кровонаповнення порожнин серця.

/ етап реанімації - забезпечення прохідності дихальних шляхів. Реаніматор здійснює "потрійний прийом" (за П. Сафаром):

а) відкриває рот потерпілому і марлевою серветкою на затискачі (пальцем, огорнутим хустинкою) звільняє його від наявних сторонніх тіл і рідин (блювотних мас, мокротиння, водоростей, знімних зубних протезів, згустків крові тощо);

б) відхиляє голову потерпілого максимально назад, підклавши під шию імпровізований валик з одягу або власну руку. При цьому в більшості потерпілих верхні дихальні шляхи вивільняються від язи ка та його кореня, стаючи прохідними;

в) виводить нижню щелепу вперед, в результаті чого прохідність верхніх дихальних шляхів відновлюється.

II етап реанімації - проведення штучної вентиляції легень. Штучну вентиляцію легень здійснюють способом вдування повітря з рота в рот або з рота в ніс, а також за допомогою ручних і автоматичних дихальних апаратів через лицьову маску або інтубаційну трубку.

Накривши потерпілому рот марлевою серветкою (носовою хустинкою), реаніматор щільно охоплює губами його рот і здійснює видих. При вдуванні повітря в рот рекомендується одну руку покласти під шию, а другу на чоло потерпілого. Вдуваючи повітря, одночасно вільними пальцями затискують ніздрі, щоб запобігти виходу повітря через ніс.

Якщо рот потерпілого судомно стискується, вдування проводять через ніс. При вдуванні повітря через ніс руку з потилиці переміщують на нижню щелепу, яку притискують до верхньої, щоб забезпечити герметизацію дихальних шляхів під час вдування. Об'єм видиху для дорослих повинен становити 800—1000 см³. Треба звернути увагу на ритм дихання: видих повинен бути вдвічі тривалішим вдиху. Під час вдування повітря реаніматор краєм ока стежить за рухами грудної клітки потерпілого, яка повинна підніматися і опускатися. Здійснивши 2—3 видихи, рятівник починає проводити наступний етап реанімації. Надалі частота вдувань повинна становити 12—16 за 1 хв.

Дітям залежно від віку вдування повітря здійснюють в меншому об'ємі. Під час вдування повітря стежать за епігастральною ділянкою, піднімання якої свідчить про введення надлишку повітря, що може призвести до регургітації (самовільного виділення вмісту із шлунку) і ускладнити проведення реанімаційних заходів аж до аспірації.

III етап реанімації - закритий масаж серця. У ділянці нижньої третини грудини серце ближче прилягає до передньої поверхні грудної клітки. Оскільки в основі масажу лежить видалення крові з порожнини серця, стискання проводять у цій ділянці, а не лівіше, не нижче і не вище.

Знаходячись збоку від потерпілого, реаніматор кладе кисть однієї руки на нижню третину грудини, строго посередині так, щоб пальці були підняті вверх та розміщувались паралельно до ребер. Нижню третину груднини легко знайти за такими орієнтирами. У верхній частині живота легко пальпується мечовидний відросток грудини.

На 1,5—2 см вверх від цього місця і є ділянка нижньої третини грудини. Зверху він кладе кисть другої руки і, ритмічно натискуючи зміщує грудину в сагітальному напрямку на глибину 3—5 см. При натискуванні на грудину пальці кистей слід підняти вверх для попередження перелому ребер, руки випрямити в ліктьових суглобах. У перерві між натискуваннями руку не віднімають від нижньої третини грудини з тим, щоб не втратити орієнтир. Масаж серця, таким чином, здійснюється масою тулуба реаніматора. Натискання дорослому при масажі треба проводити ривком від 0,5 до 0,75 с, 1 раз за 1 с, тобто 60 разів за 1 хв. На 4—5 натискувань на грудину проводять одне енергійне вдування повітря. На момент вдування повітря масаж серця припиняється, але не більше, ніж на 3 с

Дітям залежно від віку масаж проводять однією рукою, або двома чи одним пальцем руки і частіше, ніж дорослим.

Дата добавления: 2015-05-23