Передмова 2 страница

Палеоценова епоха (65-56 млн. років тому) загалом була теплою та воло­гою. На суходолі домінували біоценози, основу яких складали дерев'янисті голонасінні (кипарисові, соснові, гінкгові та ін.). Також відомі комахо­запильні (магнолії, лаври тощо) та вітрозапильні (магнолії, буки, дуби), квіткові рослини і вищі спорові. Залишки їхніх стебел потрапляли на дно водойм, де в анаеробних умовах під шарами мулу за мільйони років пере­творились на сучасні корисні копалини - буре вугілля.

У морських і прісноводних водоймах досягли значного видового різно­маніття кісткові риби. Відомі представники бага­тьох сучасних рядів птахів, а також велетенські нелітаючі птахи. Разом співіснують види першозвірів, сумчастих та плацентарних ссавців, серед яких - представники комахоїдних, приматів і кількох викопних рядів. Копитні ссав­ці палеоцену належали до кількох рядів, жоден в яких не зберігся до наших днів, наприклад кондиляртри. До ряду Креодонти належали пе­реважно хижі види. Ряд мезоніхій об'єднував хижі види, які мали копита. Зовні вони нагадували собак, а за­вдовжки були від одного до двох метрів.

За еоценової епохи (56—34 млн. років тому) всі континенти та великі ост­рови (Північна та Південна Америки, Гренландія, Європа, Азія, Індія, Африка, Австралія та Антарктида) були розмежовані морями. Домінували вічнозелені субтропічні та тропічні ліси з представників ро­дин лаврових, миртових, пальмових та ін. Покритонасінні заселяють прісноводні водойми; це істотно змінило екосистеми річок та озер, зокрема в них з'явилися вторинноводні комахи - клопи, жуки тощо. Значні площі охоплювали степові простори.

Для різноманітної фауни морських безхребетних еоцену дуже харак­терні відомі ще з початку ери бентосні форамініфери значних розмірів. Крокодили мешкали переважно в прісних водоймах. У цю епоху існувало 80 родин птахів, які належали до 12 рядів. У Південній Америці знайдено залишки безкільових птахів, близьких до сучасних аф­риканських страусів. У кінці епохи в Південній півкулі виникли пінгвіни. Вважають, що в цей час частина мезоніхій перейшла до мешкання у морях та дала початок зубатим китам, деякі з яких досягали 25 м завдовжки. В ізольованій Південній Америці з'явились кілька рядів травоїдних тва­рин, які протягом наступних епох повністю вимерли. З еоцену відомо бага­то видів хижих ссавців. У цей час виникли різноманітні непарнокопитні, хоботні та парнокопитні. Загалом з кінця еоценової епохи відомі представ­ники майже всіх сучасних рядів плацентарних ссавців, у тому числі мартишкоподібні мавпи.

В олігоценову епоху (34-23 млн. років тому) клімат стає різноманітні­шим; помітно знижується рівень Світового океану; встановлюється при­родна зональність, що загалом нагадує сучасну. У лісах помірного клімату росли різноманітні хвойні та покритонасінні дерева, зокрема береза, в'яз, тополя, клен, дуб та ін. Субтропічні та тропічні ліси (зокрема, на теренах сучасної України) складались також із хвойних (ялини, сосни, кедри, смереки, секвої, кипариси) і покритонасінних (фінікові пальми, буки, каштани та ін.) порід. Помітні площі займали степи.

Комахи були дуже різноманітні та загалом нагадували сучасних. Ви­никли хоботні, зайцеподібні та деякі інші плацентарні. Серед хижих відо­мі представники багатьох сучасних та деяких вимерлих родин. Частина хижих опанувала водойми і дала початок ряду ластоногих. З Південної Америки відомі широконосі мавпи.

У кінці палеогенового періоду піднімається суходіл; розпочинається гороутворення. Це спричинило біосферну кризу, наслідком якої було на­стання неогенового періоду.

Неогеновий період, або неоген (23-2,6 млн. років тому), складається з двох епох - ранньої, або міоценової (23-5,3 млн. років тому), та пізньої, або пліоценової (5,3-2,6 млн. років тому). Цей період загалом характеризується низьким рівнем Світового океану, утворенням сучасних гірських масивів (Альпи, Піренеї, Карпати, гори Греції, Криму, Кавказу, Гімалаї, Корди­льєри, Анди тощо), досить суворим кліматом із чіткою зональністю та кількома зледеніннями в Північній та Південній півкулях. Чергування льодовикових і міжльодовикових епох, зумовило неодноразові міграції тварин і рослин. У льодовикові епохи теплолюбні форми відтіснялися до екваторіальних областей, а в міжльодовикові - поширювалися на північ та південь. Наприклад, близько 12 млн. років тому під кригою знаходи­лись частина Південної Америки (Патагонія), Антарктида (до сьогодення), Нова Зеландія та майже вся Австралія. Усе це спричинювало часті як місцеві, так і глобальні біоценотичні кризи, що супроводжувались руйнуванням екосистем, формуванням нових біот і вимиранням одних та виникненням інших систематичних груп.

У кінці періоду фауна і флора загалом нагадували сучасні, відрізняю­чись переважно на видовому та родовому рівнях. У міоцені з'являється більшість сучасних родин покритонасінних, комах, молюсків, птахів, ссавців тощо. Відомі залишки африканських страусів; нелітаючі птахи стали одними з найбільших за розмірами хижаків у степах Південної Америки. Біота морів загалом мало відрізнялась від сучасної, хоча в неогені досягли розквіту велетенські акули мегалодони. У кінці мі­оцену виник суходільний «міст» між Азією та Північною Америкою на місці сучасної Берингової протоки, і фауна цих материків частково зміша­лася. У Північну Америку мігрують хоботні, у Європу та Азію - предки сучасних верблюдів та особливий рід трипалих конячих - гіпаріон. Його представники були дуже поширені в міоцені та пліоцені в Євразії, у тому числі в Україні, і дали назву специфічній викопній фауні степів тих часів (гіпаріонова фауна).

Під час міоценової епохи відбувались горотворчі процеси. У північній частині Європи та Північній Америці були поширені степи, хвойні та ши­роколисті ліси, характерні для помірного клімату. Були також зони суб­тропічного та тропічного клімату. Деякі види сумчастих ссавців досягали значних розмірів. З відкладів епохи відомі рештки різноманітних видів гризунів, мастодонтів, свиней, антилоп, оленів, різноманітних хижаків, китоподібних тощо. На початку міоцену в Східній Африці з'явились перші людиноподібні мавпи, які впродовж епохи розселились до Європи (дріопі­теки) та Азії (рамапітеки); останніх вважають предками сучасних орангутанів, а перші згодом повністю вимерли.

З пліоцену відомі викопні рештки безкільових птахів, подібних до аме­риканських нанду та австралійських ему. Гіпаріони, мастодонти, слони, мозоленогі досягли значного видового різноманіття. У багатьох видів ро­дини котячих ікла верхніх щелеп були настільки великі, що виступали назовні. Такі види об'єднують під назвою «шаблезубі кішки». У кінці пері­оду Південна Америка з'єдналась із Північною через Панамський переши­йок, і між ними відбувся обмін частиною фаун, зокрема велетенські нелітаючі журавлі розселилися в Північну Америку. Північна Америка на той час мала усталені біоти, тому більшість південноамери­канських видів у ній не прижилась (лишилось лише 5 з них). У Південній Америці натомість відбувалась біоценотична криза внаслідок завершення утворення Анд. Тому близько 50 % сучасних родів плацентарних ссавців цього континенту — нащадки північноамериканських мігрантів. Ця подія дістала назву «великого обміну», який детально дослідив відомий амери­канський зоолог Г. Сімпсон у 40-70-х роках XX сторіччя.

Викопні рештки примітивних істот з родини гомінід знайдено в Схід­ній Африці. їхній вік обчислюють у 4-5 млн. років. Це були австралопіте­ки, яких існувало водночас кілька видів на Африканському континенті. Кінець неогену характеризувався горотворчою активністю, частковим зледенінням Північної півкулі, зміною кліматів, що призвело до вимиран­ня багатьох груп; так, повністю зникла гіпаріонова фауна; значно зменши­лось видове різноманіття хоботних тощо.

Антропогеновий (четвертинний) період (2,6 млн. років тому і до сього­дення) складається з двох епох — плейстоценової (закінчилась 11 тис. ро­ків тому) та сучасної, або голоценової. Предки сучасних коней незадовго перед зледенінням мігрували з Північної Америки до Азії через переши­йок на місці нинішньої Берингової затоки, а згодом розселились у Європу та Африку, де від них виникли коні, осли та зебри.

Близько 1,7 млн. років тому африканські австралопітеки вимирають. У цей час у Східній Африці виникає від невідомих предків Людина прямоходяча. Згодом цей вид розселився до Азії. Різні його географічні популяції отри­мали назви пітекантропів, синантропів та ін. Усі вони вимерли не пізніше ніж 300 тис. років тому; саме в цей час з'являється вид Людина розумна. Цей вид мав два підвиди, які чітко різнились між собою особливостями будови: неандертальці та кроманьйонці (останні близькі до сучасної людини).

Протягом плейстоцену сталося п'ять зледенінь; у Північній Америці вимерли всі копитні та багато інших груп. Унаслідок цього вели­кі простори Північної півкулі були охоплені тундрами, де розвинулась специфічна біота. Основу її складали трав'янисті покритонасінні, мохи та лишайники. Із ссавців для неї характерні лемінги, песець, північний олень та вівцебик (дожили до наших днів), а також нині вимерлі покритий шерстю слон - мамут, шерстистий носоріг, великорогий олень, печерний ведмідь, смілодон та ін. У цю епоху розпочалась активна госпо­дарська діяльність людини: полювання, рільництво, скотарство.

У голоцені остаточно сформувались сучасні обриси суходолу, мережа водойм, географічні зони. Він розпочався після звільнення Європи та Азії від льодовика. Приблизно 5-6 тис. років тому виникають перші держави і міста, а в XIX ст. формуються промислові комплекси.

Діяльність людини є провідним сучасним фактором еволюції. Вона проявляється в знищенні природних екосистем унаслідок вирубування лі­сів, створення водосховищ, поселень, промислових центрів, агроценозів, забруднення довкілля промисловими відходами, зміни газового складу ат­мосфери (підвищення вмісту вуглекислого газу, окислів сірки, азоту тощо, порушення цілісності озонового шару), виснаження ґрунтів.

Місце стабільних екосистем з високою видовою різноманітністю займа­ють лісові насадження та агроценози з незначним числом видів. Це призводить до неспряженої еволюції екологічно пластичних видів фітофагів, які стають шкідниками культурних рослин, а також всіляких бур'янів. Зростання популяцій свійських тварин та самої людини стимулює еволю­цію пов'язаних з ними паразитичних, кровосисних і синантропних видів. Така діяльність призводить до дестабілізації біосфери та її кризи з непе­редбаченими наслідками, безумовно катастрофічними для сучасних біот.

За останні 2-3 тисячі років унаслідок дії антропогенного фактору зник­ли сотні тисяч видів, більшість з яких так і не була відкрита науковцями. Лише за останні 300 років в Європі винищено дикого бика-тура, коня-тарпана, біля узбережжя Камчатки - морського ссавця стеллерову корову, у Монголії - коня Пржевальського, на о-ві Мадагаскар - 8 видів нелітаючих птахів епіорнісів, у Новій Зеландії - 20 видів безкільових птахів моа, 3 види нелітаючих голубів-дронтів на Маскаренських о-вах в Індійському океані. До 20 % видів комах, 80 % земноводних і плазунів, 30 % птахів і ссавців у наш час перебувають під загрозою повного вимирання.

Зниження видового різноманіття, спричинене як наслідками господар­ської діяльності людини, так і прямим винищенням з її боку цінних для неї видів, — один із чільних факторів, що викликають дестабілізацію біогеоценозів та їхній розпад.

Зрозуміло, що лише негайний перехід до гармонічного включення гос­подарської діяльності людини до біосфери, тобто створення ноосфери, може відвернути загрозу екологічної катастрофи. Самі лише природоохо­ронні заходи без докорінної зміни світогляду людини та принципів веден­ня її господарства можуть лише дещо віддалити цю загрозу.

Література

1. Біологія / Ред. канд. біолог. наук В.О.Мотузного. – К.: Вища шк., 1991.

2. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підруч. для педагогів. – К.: Укр. вища спілка, 1997.

3. Даниленко Л. Активізація навчально-творчої діяльності учнів:

4. Конспект лекцій з курсу «Основи педагогічної творчості вчителя». – К.:НДУ, 1998.

5. Довідник з біології / За. Ред. акад. НАН України К.М.Ситника. – К.: Наук. думка, 1985.

6. Загальна біологія: Підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл./ М.Є.Кучеренко, Ю.Г.Вервес та ін. – К.: Генеза, 2006.

7. Медична біологія: Підруч./ За ред.. В.П.Пішака. – Вінниця: Нова книга, 2004.

8. Навчання в дії: Як організувати підготовку вчителів до застосування інтерактивних технологій навчання: Метод. посіб./ А.Панченков, О.Пометун, Т.Ремех. – К.: А.П.Н.

9. Національна доктрина розвитку освіти україни у ХХІ столітті. – К.: Шкільний світ, 2001.

10. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. – К., 2002.

11. Сиротинко Г. Сучасний урок: Інтерактивні технології навчання. – Х.: Видав. фірма «Основа», 2003.

12. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посіб./ О.І.Пометун, Л.В. Пироженко; За ред. О.І.Пометун. – К., 2003.

13. Талліна О.В. Загальна біологія 11 кл. Плани-конспекти уроків. Харків: вид. «Ранок». Веста, 2001.

14. Фогель Ф., Мотульски А. Генетика человека: – В, 3 т. – М.: Мир, 1989.

15. Кучеренко М.Е., Вервес Ю.Г., Балан П.Г., та ін. Загальна біологія, 10-11 класи. – К.:Генеза, 1998, 2000,2001.

16. Данилова О.В. та ін. Загальна біологія, Х.: Торсінг, 2001.

17. Полянський Ю.І. Загальна біологія 10-11 класи. К.:Освіта, 1988.

18. Дербеньова А.Г., Шаламов Р.В., Загальна біологія, 10-11 класи. Х.: Світ дитинства, 1998.

19. Біологія. Великий довідник для школярів та абітурієнтів.

20. Поліщук В. П., Вервес Ю.Г., Балан П.Г. та ін. Біологія, 10 клас. -К.: Генеза, 2010.

21. Межжерін С. В., Межжеріна Я. О., Коршевнюк Т. В. Біологія 10 клас, К.: Планета книжок, 2010.

22. Тагліна О. В. Біологія 10 клас, - Х.: Ранок, 2010

Дисципліна “Фізика” є однією з основних фундаментальних дисциплін у системі освіти спеціалістів технічних спеціальностей.

Програма обов’язкових результатiв навчання фiзики (рiвень стандарту) орiєнтована головним чином на свiтоглядне сприйняття фiзичної реальностi, розумiння основних закономiрностей плину фiзичних явищ i процесiв, загального уявлення про фiзичний свiт, його основнi теоретичнi засади i методи пiзнання, усвiдомлення ролi фiзичних знань у життi людини i суспiльному розвитку. Ця програма розрахована на 140 годин і передбачає 11 лабораторних робіт і 2 обов’язкові контрольні роботи. В робочому навчальному плані теоретичний матеріал курсу фізики складається з 140 годин, з яких 120 год викладається на аудиторних заняттях, а 20 годин навчального часу передбачають самостійну позааудиторну роботу студентів, які включають 10 тем з різних розділів дисципліни. Об’єм інформації став настільки великим, що він не може бути засвоєним без використання у процесі навчання узагальнених методів.

Самостійна робота – навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення й оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача. Метою цього посібника є допомогти студенту в процесі оволодіння знанням з фізики при самостійному вивченні.Самостійна робота з виконанням навчального завдання охоплює три етапи.

1. Підготовка студента до виконання завдання, теоретичне, психологічне, організаційно-методичне і матеріально-технічне забезпечення самостійної роботи.

Теоретична готовність студента виявляється в його інтелектуальній підготовці, тобто у здатності застосовувати свої знання для виконання завдання.

Практична підготовка полягає у здатності оптимально планувати самостійну роботу, вміло використовувати конспект лекцій, підручники, посібники, комп’ютер, розумові операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію та інше).

Види самостійної діяльності студентів

Мета	Види самостійної діяльності студентів

Первинне оволодіння знаннями	Читання підручника, методичного посібника; складання плану; конспектування прочитаного, графічне зображення тексту;
Закріплення і систематизація знань	відповідь на контрольні запитання; підготовка до перевірочного тестування;
Застосування знань, формування умінь	Розв’язання задач і вправ за взірцем;

У ході підготовки до активного слухання лекції студенти можуть складати такі види планів прочитаного:

1. Предметний або логічний план у формі переліку основних питань за текстом підручника.

2.Тематичний (зведений) план складається на підставі вивчення декількох літературних джерел з теми під час підготовки до лекції.

3. План – конспект включає план теми і письмовий переказ з доказами, помітками на підставі з’ясування зв’язку між основними частинами прочитаного, зв’язує його в єдине ціле.

Кожна тема розроблена з урахування можливостей студентів.

Конспектувати тему можна за планом, запропонованим в розробці або за власними поняттями. Після кожного матеріалу є питання для самоперевірки та завдання, які допоможуть краще розібрати тему.

Самостійна робота студентів з дисципліни «Фізика»:

№ ТЕМИ	НАЗВА РОЗДІЛУ	КІЛЬКІСТЬ ГОДИН	ЗАВДАННЯ	ФОРМА КОНТРОЛЮ
Тема№1	динаміка	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, розв’язування задач.	Тестування
Тема№2	динамвка	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, розв’язування задач.	Тестування
Тема№3	Молекулярна фізика	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, розв’язування задач.	Тестування
Тема№4	Властивості твердих тіл	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, *написання реферату.	Тестування (додатковий бал за творче завдання)
Тема№5	Електричний струм в різних середовищах.	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, розв’язування задач.	Тестування
Тема№6	Електричний струм в різних середовищах	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, *написання реферату.	Тестування (додатковий бал за творче завдання)
Тема№7	Електричний струм в різних середовищах	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, *написання реферату	Тестування (додатковий бал за творче завдання)
Тема№8	Електродинаміка	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання.	Тестування
Тема№9	Електродинаміка	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, розв’язування задач.	Тестування
Тема№10	СТО	2 год	Написання конспекту, відповіді на питання, розв’язування задач.	Тестування

Дуже важливим моментом в організації самостійної роботи є систематичний контроль за її результатами з боку викладача.

Контроль за самостійною роботою студентів забезпечує оцінку результатів навчання, дає змогу викладачу вносити корекцію знань.

Запроваджуючи обрану форму, необхідно дотримуватися педагогічних вимог до контролю: об’єктивність перевірки та оцінки; систематичності, класності, всебічної перевірки; застосовувати самоконтроль.

ТЕМА 1

Розділ: динаміка

Тема: Взаємодія тіл і прискорення. Сили в природі.

Мета вивчення: ознайомлення з поняттями маси та сили, інерції та інертності.

План вивчення:

1. Взаємодія тіл і прискорення.

2. Маса тіл.

3. Сила. Сили в природі.

1. Взаємодія тіл і прискорення.

З першого закону Ньютона випливає, що зміна швидкості тіла (або прискорення) може бути викликана лише взаємодією його з іншими тілами. Перший закон фіксує саме явище, не вносячи жодних кількісних спів­відношень. Спостереження за рухом тіл показують, що коли одне тіло впливає на друге і надає йому прискорення, то це друге тіло «відповідає» йому тим самим, тобто надає і йому прискорення. Вплив одного тіла на друге не є однобічним — тіла взаємодіють, надаючи од­не одному прискорення. Якщо, наприклад, стикаються дві більярдні кулі чи футбольні м'ячі (зіткнення — це приклад взаємодії), прискорення дістає кожна з них. Які ці прискорення? Як вони напрямлені? Які їх чис­лові значення?

Старанно проведені досліди показують, що у всіх ви­падках прискорення взаємодіючих тіл протилежні за напрямом. Якщо, наприклад, рухома куля стикається з такою ж нерухомою так, що швидкість кулі напрямле­на вздовж лінії, яка сполучає центри куль (мал. 1), то швидкість першої з них зменшиться, а швидкість другої — зросте. А це й означає, що прискорення куль протилежні за напрямом.

Дата добавления: 2015-05-23