Методи терапевтичного впливу в практиці соціально-педагогічної роботи

У змістовному аспекті соціальний педагог, що використовує терапевтичні методи, спирається на досягнення психології, психіатрії, психотерапії. Цей міждисциплінарний характер методів впливу на клієнтів обумовлює складність технології соціальної терапії.

Будь який з методів терапевтичного впливу включає два компоненти: інтелектуальний, пов'язаний з інформаційним впливом слова, і емоційний - вираз обличчя, тембр і інтонації голосу, характер і особливості жестів соціального педагога.

Головне в роботі терапевта не виготовлення для клієнта шаблону як треба жити і діяти, а прагнення розкрити перед ним резервні можливості. Наразі для цього необхідно дотримуватись певних вимог:

- вибір терапевтичних методів базується на правильному діагнозі та відповідній оцінці проблеми чи захворювання;

-немає «хороших» і «поганих» методів терапії, вони можуть взаємодоповнювати один одного або використовуватись у комбінації;

-терапія неефективна, а іноді і шкідлива, без зворотного зв'язку з клієнтом;

-навіть у групових варіантах терапія має бути індивідуалізованою.

Терапевтичний вплив соціального педагога — це сприяння покращенню стану дитини, що може бути безпосереднім (через бесіду з дитиною); особистісно-опосередкованим (через друзів); предметно-опосередкованим (через книгу чи друковане слово). Зміни стану дитини стимулюють процеси формування нових позицій у ставленні до себе, оточуючих та середовища, а також зміну поведінки стосовно різних сфер життя.

В цілому методи терапії ґрунтуються на двох формах роботи - індивідуальній і груповій, кожна з який характеризується визначеною технологією побудови взаємодії між фахівцем і клієнтом. Метою такої взаємодії може бути нпрішення будь-яких емоційних проблем, обмін інформацією, розвиток соціальних навичок, зміна ціннісних орієнтацій, спрямування соціальних орієнтацій у конструктивному напрямку.

Індивідуальна терапія заснована на особистому контакті і клієнтом. У результаті терапевтичного впливу дитина вчиться розуміти і приймати себе, піклуватись про себе та будувати стосунки зі світом на основі вільного вибору. Перевагою індивідуальної терапії є те, що окремому учаснику.іриділяється більше уваги, разом з тим вона більш ефективна при вирішення проблем, що вимагають конфіденційності (зґвалтування, сексуальне життя, сімейні конфлікти тощо).

Групова терапія заснована на знанні законів міжособистісного впливу в малій групі. Терапевт пояснює членам групи сутність їх проблем, прогнозує можливість і терміни корекції, організовує тренінг спілкування. Переваги групової терапії полягають у можливості отримання за законами зворотного зв'язку емоційної підтримки від учасників групи, що мають такі ж проблеми і цілі. В такому випадку людина не тільки просить допомоги, але й надає її іншим. Це полегшує процес вирішення міжособистісних конфліктів, бо у людини є можливість спробувати різні стилі поведінки на заняттях у групі.

Групова терапія поділяється на сімейну та ігрову. Сімейна терапія, що передбачає вилив одночасно на дітей, батьків та найближчих родичів, є провідною у роботі з дітьми з девіантною поведінкою. Ігрова терапія ефективна у подоланні емоційних та комунікативних проблем дітей і підлітків.

У наш час існує багато методичних прийомів (технік і технологій) терапії. Соціальні педагоги в своїй практичній діяльності використовують ігрову терапію, арттерапію, бібліотерапію, казкотерапію, логотерапію, лялькотерапію, музичну терапію, танцювальну терапію, психогімнастику, епістолярну терапію тощо.

Ігротерапія - використання різноманітних ігор. Гра виступає дійовим терапевтичним засобом, тому, що вона сприяє звільненню від напруги, психологічних "затисків", стереотипів, стимулює розвиток енергійності, життєвого оптимізму, створює умови для особистісного росту дитини, зміни ставлення до свого «Я», підвищення рівня само-сприйняття. Для організації ігор можна використовувати неструктурований ігровий матеріал (воду, пісок, глину, пластилін), який сприяє розвитку сублімації.

При роботі з дітьми доречно використовувати структурований матеріал, який провокує дітей проявляти свої бажання і оволодівати соціальними навичками. Наприклад, фігурки людей, постільна білизна викликають бажання піклуватись про когось, зброя - проявляти агресію, телефон, машина - сприяють розвитку комунікативних дій.

Арттерапія - терапія засобами мистецтва. Арттерапія дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, сприяє підвищенню самооцінки клієнтів та їх здатності усвідомлювати свої відчуття.

Існує декілька варіантів цього методу:

-використання вже існуючих творів мистецтва через їхній аналіз і інтерпретацію клієнтами;

-спонукання клієнтів до самостійної творчості;

- використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;

-творчість самого фахівця - ліплення, малювання й ін.,

спрямоване на взаємодію з клієнтом.

Бібліотерапія - вплив на клієнта за допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації чи оптимізації його психічного стану. Терапевтичний вплив читання проявляється в тому, що ті чи ті образи і почуття, думки, бажання, що засвоюються за допомогою книжок, компенсують брак власних уявлень, замінюють тривожні думки і почуття, спрямовуючи їх до нових цілей. У процесі читання книги клієнт веде записи, аналіз яких допомагає об'єктивно оцінити його стан. Список книг психотерапевт підбирає відповідно до проблеми клієнта.

Казкотерапія є одним із найцікавіших терапевтичних методів. Казка з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє вирішити безліч психолого-медагогічних завдань.

В казкотерапії переважно використовуються такі форми роботи:

- аналіз відомих дитячих казок; створення казки «по слову від кожного»;експромтне інсценування казки;

- вигадування кінця казки чи початку нової казки;

- створення авторської казки кожним членом, де в завуальованій формі він розповідає про власні проблеми, переживання та очікування.

Аналіз таких казок дозволяє терапевту більш яскраво побачити причини життєвої кризи дитини чи підлітка, оцінити рівень позитивних зрушень, що відбулись (чи не відбулись) у клієнта.

Логотерапія - метод розмовної терапії - передбачає розмову з дитиною, спрямований на вербалізацію (словесний опис емоційних переживань пацієнтів терапевтом) емоційних станів, словесний опис емоційних переживань. У процесі логотерапії в особистості клієнта повинна відбутися перебудова, щоб він зміг самостійно виявляти конструктивні зміни в самому собі. Це приносить задоволення, підвищує ступінь самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості.

Лялькотерапія - використання лялькової драматизації. Терапевт розігрує ляльковий спектакль, в якому бачить конфліктні і значимі для дитини ситуації, пропонуючи їй їх оцінити як сторонньому спостерігачу. До лялькотерапії, в якій всі дійові особи - звірі, варто залучати дітей, що проявляють тривогу, страх, піддавалися стресу, різноманітним травмам. Можна рекомендувати обмін ролей із дорослими або іншими дітьми.

Музична терапія - один з найстарших методів впливу на психіку людини, що може застосовуватися в соціальній терапії. Даний метод активно використовується в корекції емоційних проблем, страхів, рухових і мовних розладів, відхилень у поведінці, при комунікативних проблемах. Групові, індивідуальні музико терапевтичні заняття містять у собі, з урахуванням актуальної ситуації в групі, музичну тему, що викликає в слухачів переживання, пов'язані з їхнім минулим, сьогоденням і майбутнім. При роботі з дітьми і підлітками цей метод найбільш ефективний, якщо музичний твір виконує сам терапевт, тому що це сприяє виникненню обстановки спонтанної взаємодії, більшої автентичності, довірливості. Разом з тим, можливі тут і негативні моменти, - у клієнтів виникає підвищена тривожність, втомлюваність, дратівливість тощо. Складання музичної програми вимагає визначеної режисури, знання потреб, рівня культури клієнтів, що беруть участь у даній терапевтичній дії. Для деяких клієнтів метод музичної терапії є важкою формою, особливо якщо дитина відчуває недостатність музичної освіти чи не має музичного слуху.

Танцювальна терапія - метод, що застосовується при роботі з дітьми і підлітками з порушеннями спілкування та міжособистісної взаємодії. Танцювальні рухи в поєднанні з фізичними контактами і інтенсивною міжособистісною взаємодією можуть стимулювати глибокі і сильні почуття.

Мета танцювальної терапії - розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів і накопичення групового досвіду. Основним завданням груп танцювальної терапії є здійснення спонтанних рухів. Танцювальна терапія розвиває рухливість і укріплює сили як на фізичному, так і на психічному рівні. Тіло і розум розглядаються в ній як єдине ціле.

Психогімнастика - одна з форм терапії, при якій взаємодія ґрунтується на руховій експресії, міміці, пантоміміці. Нправи спрямовані на зменшення напруги і скорочення емоційної дистанції учасників групи, а також на вироблення уміння виражати почуття, бажання - свої й іншої людини. Наприклад, вправи по зняттю напруги складаються з найпростіших рухів: я йду по воді, по гарячому піску, поспішаю на навчання, повертаюся з навчання та ін. По єднання міміки, жестів, рухів і дотиків створює більш повну можливість вираження і передачі своїх відчуттів і намірів без слів. Для дітей і підлітків це є необхідним переживанням і пізнанням того, що своїм тілом можна передати думку іноді більш переконливо, ніж словом.

Епістолярна терапія - написання листа. Цей метод терапії дозволяє досягнути реставрації міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт порушено чи він взагалі не існує. Те, що написане, переконує та навіює сильніше, ніж сказане. Крім того, лист до дитини (чи до батьків) можна використати як допоміжний засіб корекції стосунків. Такий лист повинен починатись словами любові та поваги. Лист має бути лаконічним, яскравим і обов'язково приємним. Бажано, щоб лист містив конструктивні пропозиції щодо покращення порушених міжособистісних стосунків. В епістолярній терапії переважно використовуються такі форми роботи:

-лист до реального (уявного) друга;

- лист самому собі (до своїх) кращого Я, до свого поганого Я);

- лист до улюбленого героя (літературного, історичного, політичного тощо);

-лист у майбутнє та ін.

У технології соціальної роботи не рекомендується віддавати перевагу якому-небудь одному терапевтичному методу, вважаючи його панацеєю. Вплив найбільш ефективний, якщо застосовується комплекс методів з урахуванням умов і ситуації, набутого досвіду, факторів, що підсилюють мотивацію клієнта.

В даний час система спеціальної підготовки кадрів у галузі соціальної терапії ще не склалася, хоча потреба у фахівцях даного профілю постійно зростає. Тому кожному соціальному педагогу слід опанувати знаннями і технологічними навичками терапевтичної роботи з клієнтами.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х. Вайнола; Загальна редакція А.Й.Капської. - К., 2002.

2. Социальная педагогика: Учебное пособие для вузов / Под ред. В.А.Никитина. - М.: Владос, 2000.

3. Социальная педагогика: Ууебное пособие для вузов / Под ред. М.А.Галагузовой. - М.: Владос, 2000.

4. Технология социальной работы: Учебное пособие для вузов / Под ред. И.Г.Зайнышева. - М.: Владос, 2000.

5. Социальная работа / Под общ. ред. В.И.Курбатова. -Ростов н/Д.: Феникс, 2000.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. В чому полягає сутність понять «терапія» і «соціальна терапія»?

2. Перелічіть методи терапевтичного впливу в практиці соціально-педагогічної роботи.

3. Розкрийте сутність і зміст індивідуальної і групової терапії.

4. Охарактеризуйте методи терапевтичного впливу на особистість дитини.

Глава 7. Технологія організації соціального патронажу

1. Поняття та види соціального патронажу

Забезпечення добробуту, соціального й морального здоров'я сімей і дітей - фундаментальний обов'язок соціальної держави, якою, відповідно до Конституції, є Україна. На сучасному етапі гуманізації суспільних відносин визначають ся нові, самостійні напрямки соціальної допомоги і підтримки сімей, що опинились у кризовій ситуації, небезпечній у першу чергу для дітей, що народжуються і виховуються у несприятливих умовах.

Перенос акценту на раннє виявлення соціальних відхилень, тобто на профілактичні міри потребує запровадження ефективних інноваційних технологій, що дозволили б реально впливати на виправлецня неблагополучної ситуації в сім'ї і суспільстві в цілому.

Комплексною соціальною технологією такого рівня є соціальний патронаж - діяльність по наданню адресної підтримки й різноманітних соціальних послуг, що надаються на тривалій основі сім'ям і дітям (клієнтам), що потрапили у важку або небезпечну, кризову ситуацію, але об'єктивно не володіють здатністю або втратили можливість самостійно її перебороти.

Термін «патронаж» походить від французького раїгопе - заступник, заступництво. Під патронажем розуміють систему соціально-педагогічної допомоги і підтримки людини, що спрямована на попередження ускладнень, рецидивних проявів у процесі активної роботи людини по самовдосконаленню, подоланню соціально-педагогічних проблем, а також на укріплення і подальший розвиток у неї навичок соціально-педагогічної роботи над собою.

Патронаж як комплекс дій із надання соціальних послуг на стабільній і регулярній основі протягом тривалого часу, у структурному плані включає ряд ієрархічних ланок і має родову й видову структуру.

Соціальний патронаж - самостійний вид патронажу. Інший вид патронажу - це інституціональний патронаж, до якого відносяться психіатричний патронаж, який надається психіатричними службами; педіатричний патронаж немовлят; патронаж вагітних жінок; патронаж абонентів Телефонів довіри; патронаж самотніх людей похилого віку вдома тощо. Соціальний патронаж здійснюється на систематичній основі. Його тимчасові рамки повинні бути досить тривалими й виключати елемент епізодичності.

Метою соціального патронажу є створення умов для подолання кризової ситуації у клієнтів у результаті діяльності служб, що здійснюють патронаж, а також власних зусиль суб'єктів патронажу.

Соціальний патронаж не припускає пасивного використання клієнтами послуг. Він спрямований на активне освоєння, а потім і повсякденне застосування знань, умінь і навичок, прийомів самодопомоги, самоорганізації сімейного життя й власної життєдіяльності, які формуються в клієнтів у процесі цілеспрямованої патронажної роботи. Інтенсивність послуг у процесі патронажу, розмаїтість їх видів і форм детермінується ступенем функціональної несамостійності і соціальної занедбаності окремої особи або сім'ї.

Роль суб'єктивного фактора в поверненні клієнтів до нормального соціального функціонування або в превенції кризових сімейних і особистісних ситуацій досить значима, якщо клієнти - дорослі, які соціально не деградували й психічно здорові люди, здатні усвідомлювати свої вчинки й готові (або, за умови здійснення необхідної роз'яснювальної роботи, здатні) з розумінням і подякою сприймати зусилля фахівців. Як правило, криза в сімейних, міжособистісних иідносинах, у відносинах з дітьми у таких людей є наслідком їхньої недостатньої соціалізації, не повної готовності до сімейного життя, батьківської неспроможності, відсутності потрібних знань і вмінь, втрати окремих рис характеру.

У цьому випадку заходи, прийняті в рамках патронажу, іуштні забезпечити комплексний вплив на клієнтів і ми рішення їх проблем аж до повернення до нормальної життєдіяльності (або її знаходження) і усвідомленого виконання сімейно-батьківських обов'язків. У випадках же, коли клієнти через малолітство (діти, підлітки), соціальну занедбаність, психічні захворювання або через інші причини позбавлені здатності до свідомого конструктивного співробітництва із фахівцями, не приймають соціальну підтримку, що їм надається, але при цьому піддають небезпеці життя й здоров'я дітей, жінок, інвалідів, літніх членів сім'ї, соціальний патронаж повинен носити більш інтенсивний характер, поєднуватися з готовністю різних соціальних служб, у моменти кризових проявів, прийняти ефективні й рішучі дії щодо ізоляції потенційних жертв домашнього насильства від джерела загрози для їхнього життя й здоров'я, використовуючи можливості системи соціального обслуговування (соціальні притулки, соціальні готелі, жіночі кризові центри та інші установи, що надають соціальні послуги в стаціонарних умовах). Соціальний патронаж спрямований на створення умов, у яких клієнти (сім'ї й діти) повністю усвідомлюють причини й передумови виникнення важкої життєвої або кризової ситуації (як об'єктивні, так і ті, що з'явилися в результаті неправомірних дій у таких ситуаціях, що найчастіше є одночасно і їх джерелами), поступово здобувають здатність до самостійного вирішення своїх життєво важливих проблем і повноцінного функціонування в соціальному середовищі. У процесі патронажу шляхом формування і розвитку нових соціальних навичок або відновлення раніше втрачених, підвищення соціальної компетентності й здатності до адаптації в суспільстві, у клієнтів формується активно-діяльнісна позиція в сімейному, трудовому й соціальному житті. Саме це відрізняє соціальний патронаж від традиційних видів соціальної підтримки: у процесі патронажу фахівці, а не клієнти вибирають комплекс соціальних послуг, які найбільш адекватні проблемам, що виникли.

Об'єктивна потреба в організації соціального патронажу визначається тим, що клієнти (потенційні або реальні) часто бувають не здатні самостійно усвідомити небезпеку свого становища як для себе, так і для оточуючих.

Об'єктом соціального патронажу має бути будь-яка людина або сім'я у випадку реальної загрози появи, а тим більше, фактичного виникнення складної життєвої ситуації, включаючи ситуацію кризи.

Пріоритет у встановленні соціального патронажу повинні мати, по-перше, сім'ї, як фундаментальний суспільний інститут, від благополуччя якого залежить соціальне, моральне, і, в остаточному підсумку, економічне благополуччя держави, і, по-друге, діти — найменш захищена й найбільш уразлива частина населення, майбутнє країни. Проте це не виключає необхідності проведення соціального патронажу й всіх інших груп і категорій населення, які потребують цього, наприклад, самотніх людей похилого віку, інвалідів.

Процес соціального патронажу забезпечується застосуванням ряду технологій (методів): корекція, психотерапія, навчання, моделювання, спонукання, рефлексія, посередництво, розвиток у клієнтів соціальних і особистісних навичок, створення ситуацій, які допомагають знизити почуття тривожності у клієнтів, соціально-психологічний супровід тощо.

У ході здійснення патронажу використовуються різні форми соціальної-педагогічної роботи: бесіда, консультування, поради, спостереження, надання інформації, залучення в соціально активну діяльність та ін.

Домінуючу роль у соціальному патронажі відіграє процес прямого (безпосереднього) і опосередкованого спілкування фахівців з клієнтами, що має багатогранний і різноплановий характер (вербальні, практичні, письмові, посередницькі й інші дії).

Дата добавления: 2015-05-23