Типологія шлюбу

Критерій	Тип шлюбу	Визначення
Вибір партнерів	Сорорат Кузенний Морганатичний Ендогамія Певірат Екзогамія	Вдовець вдруге одружується на молодшій сестрі покійної дружини; Між двоюрідними родичами; Між партнерами різного статусу; Партнер вибирається тільки з представників своєї групи; Удова вибирає партнера серед братів свого чоловіка; Партнер вибирається тільки поза спорідненою групою.
Чисельність шлюбної групи	Моногамія Бігамія Полігамія Полігінія Сероратна полігінія Поліандрія Братська поліандрія Груповий	Чоловік із жінкою; Чоловік з двома жінками або жінка з двома чоловіками; Більше одного нареченого (нареченої); Багато жінок; Декілька жінок, що є сестрами; Багато чоловіків; Декілька чоловіків, що є братами; Декілька чоловіків з декількома жінками.
Права подружжя	Патріархальний Матріархальний Егалітарний	Домінує чоловік; Домінує жінка; Рівні права у чоловіка і жінки.
Юридичне оформлення шлюбу	Громадський Офіційний Неформальний	Оформлений у відповідних органах державної влади без участі церкви; Юридично засвідчений документами; Неоформлений законом.
Місце проживання подружжя	Патрілокальний Матрілокальний Неолокальний (дислокальний) Унілокальний	У батьків чоловіка; У батьків жінки; Окремо один від одного; Усі в купі

Треба їх знати, оскільки це дає можливість ліпше зрозуміти природу шлюбу, особливість сімейно-родинних відносин, виявити спільні риси в їхніх культурно-історичних відозмінах. Розглянемо найбільш поширені типи шлюбів і сім’ї. І залежності від вибору партнера вирізняють ендогамні та екзогамні шлюби.

Ендогамний шлюб — це союз між особами, які належать до одної суспільної групи (рід, плем’я, каста). Він переважав у доіндустріальному суспільстві і був поширеним серед окремих верств і каст населення. Колись і в нашій країні вихідці із «шляхетних» сімей могли брати шлюб лише з представниками цієї ж верстви населення. У сучасному суспільстві така форма шлюбу збереглася переважно в деяких соціально-етнічних групах.

Норми екзогамного шлюбу навпаки дописують вибір шлюбного партнера за межами своєї спільноти, забороняють шлюби між людьми одної спорідненої групи. Ці звичаї притаманні общинно-родовому устрою. Такий тип шлюбу руйнує соціальні обмеження, сприяє солідаризації суспільства.

Подекуди існують звичаї, за яких можливі лише левіратні шлюби, коли вдова має право виходити заміж тільки за братів свого чоловіка. У деяких племен існує так звана матримоніальна школа, яка характеризується тим, що спочатку шлюбна угода складається між молодими і літніми партнерами з метою виховання і навчання сімейному життю перших, а потім між однолітками.

Залежно від кількості партнерів, що вступають у сімейно-родинні відносини, розрізняють моногамні — між одним чоловіком і однією жінкою і полігамні шлюби (між кількома партнерами — одним чоловіком і кількома жінками чи однією жінкою і кількома чоловіками).

У сучасному світі переважають моногамні шлюби. Полігамний шлюб порушує природну пропорцію між кількістю чоловіків і жінок. Негативним є й те, що він породжує боротьбу між чоловіками за жінок або між жінками за чоловіків, спричиняючи соціальну напруженість, конфлікти в суспільстві.

У залежності від ролі і прав кожного із подружжя вирізняють такі типи шлюбу: патріархальний, чоловік відграє домінуючу роль у сімейному житті, матріархальний, коли домінує жінка, та егалітарний (демократичний), коли чоловік і жінка мають рівні права. Нині переважає егалітарний шлюб, хоча пережитки патріархальної (взагалі авторитарної) форми сімейної влади ще збереглися і за даними соціологів становлять приблизно 5 % загальної кількості шлюбів, кожна десята сім’я — це сім’я перехідного типу, а в кожній п’ятій — характер відносин складно визначити.

За юридичним оформленням розрізняють громадянські (вільні, юридично не засвідчені) і офіційні ( оформлені відповідними документами) шлюби.

Треба зауважити також, що там, де церкву відокремлено від держави (наприклад в Україні), церковний шлюб (вінчання чи інший канонічний спосіб оформлення подружніх стосунків) не вважається офіційним.

Останнім часом набрало поширення укладання так званих фіктивних шлюбів і розлучень з метою вирішення різних економічних проблем. Проте така практика в багатьох випадках підлягає кримінальному покаранню.

За місцем проживання подружжя шлюби поділяються на:

¾ патрілокальні — коли подружжя проживає у батьків чоловіка;

¾ матрілокальні — у батьків дружини;

¾ неолокальні (дислокальні) — кожен окремо;

¾ унілокальні — і чоловік, і жінка проживають вкупі.

Звісно, що тип шлюбу визначає відносини між чоловіком і жінкою, їх права і обов’язки один до одного, до дітей та рідних. І головним в ньому є мораль, ті норми, які склалися в сучасному інституті сім’ї. І вже сама реєстрація шлюбу відповідними державними органами означає прийняття цієї моралі, норм. Вони частково відтворені в Конституції України. Зокрема в ст. 50 зазначається, що шлюб укладається за вільною згодою чоловіка і жінки, які мають рівні права і обов’язки, зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, в свою чергу повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Морально виправданий лише той шлюб, який ґрунтується на взаємному коханні, на психологічній готовності подружжя до взаємодопомоги, самозречення, поступливості, бо як в народі кажуть: «одружитися — це наполовину зменшити права і удвічі збільшити обов’язки.» У відносинах між подружжям недопустиме підкорення одного з них іншому, спроби командування, дискримінації.

Термін «сім’я» характеризує складнішу від подружніх форм відносин — міжособистісних між подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членами сім’ї. Сім’я має історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім’я — це своєрідна мала первинна група суспільства, члени якої об’єднані кровними зв’язками, спільними інтересами, почуттями й прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а й з інших родичів.

Існує багато визначень поняття «сім’я», що наголошують на різних сторонах сімейної життєдіяльності. Найпростіше — це пояснення сім’ї як групи людей, які кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.

Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сім’я — це група людей, об’єднаних подружньо-родинними зв’язками, людей, які спільно здійснюють відтворення населення і забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей і підтримання членів групи. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських відносин породжують сім’ю. Якщо будь-які з цих відносин відсутні, то це вже не сім’я, а сімейна група.

Більш широке тлумачення поняття «сім’я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім’ю історично-конкретною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об’єднані подружніми й родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Соціологія вивчає сім’ю як на макро-, так і на мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім’я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей прав і обов’язків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні — як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільність людей, що заснована на шлюбних відносинах і родинних зв’язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі перебувають у постійному спілкуванні.

Сім’я як мала група є об’єктом, здебільшого, прикладного дослідження на мікрорівні. При цьому вивчаються її цілі та завдання, групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сім’ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами; взаємодія членів сім’ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.

Сім’я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками:

— наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне духовне єднання, глибокі інтимно-довірчі зв’язки;

— переважанням неформальних довірчих відносин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми;

— особливим способом формування — на основі симпатій, кохання, духовної єдності (для утворення інших малих груп досить спільних інтересів).

На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім’ї за різних обставин, чинникам, що формують її стабільність, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім’ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.

На функціонування сім’ї як малої групи впливають, крім загальних суспільних чинників, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованості населеного пункту, культурно-спортивного та оздоровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування та ін.

У своєму життєвому циклі сім’я проходить кілька фаз:

— зашлюбини, утворення сім’ї;

— поява першої дитини, початок періоду дітонародження;

— народження останньої дитини, завершення періоду дітонародження;

— одруження й відокремлення від сім’ї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);

— смерть одного з подружжя, припинення існування сім’ї.

Сімейні відносини регулюються різними нормами. Майнові відносини, матеріальні обов’язки членів сім’ї, розлучення регулюються правовими нормами; відносини залицяння, вибору супутника життя, розподілу прав та обов’язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями, традиціями.

Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов’язків щодо домашнього господарства тощо. Її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягти взаєморозуміння, страх утратити один одного.

У соціології існують різні наукові підходи до вивчення сім’ї. Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу приділяють вивченню символічних аспектів взаємодії членів сім’ї: розглядають сім’ю як систему соціальних ролей.

Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливому характері сімейних відносин, конфліктах, що виникають на грунті виконання членами сім’ї різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.

Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім’ї, виходять з гармонії сім’ї і суспільства як цілісності і розглядають сім’ю як природне вираження і реалізацію потреб суспільства.

Деякі соціологи постійно намагаються поєднати макро- і мікроаналіз. Так, Т. Парсонс уважає, що сім’я не протистоїть суспільству, вона — його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому, завдяки встановленню «інструментальних» відносин з іншими соціальними підсистемами і структурами, а також «експресивних» відносин у самій сім’ї, завдяки збереженню рівноваги в міжособистісній динаміці, збереженню інтегративних тенденцій.

2. Сім’я як соціальний інститут. Функції сім’ї.

Як уже зазначалося, сім’я як соціальний інститут є об’єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з’ясувати типи сім’ї і шлюбу в різних культурах, їх зв’язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім’ї і з’ясувати, наскільки функціонування сім’ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства.

При цьому вивчаються не конкретні сім’ї, а зразки сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім’ї, ефективність їх виконання, суспільні функції сім’ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім’я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім’ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.

Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно відносин подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім’ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій з боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, які призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов’язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.

Зміст діяльності сім’ї розкривається в її функціях. Під функціямисім’ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільтва і ідивідів.

Оскільки сім’я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з іншого — з окремими особами (членами сім’ї), то й ті функції, які вона виконує стосовно суспільства, називають суспільнимифункціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім’ї, — індивідуальними. Суспільні функції зв’язані з потребою суспільства в інституті сім’ї, а індивідуальні — з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сім’ї — історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.

Із сімейних функцій є одна важливіша, вона найбільшою мірою характеризує сім’ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення, дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім’ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства.

Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близько половини сімей мають двох дітей, третина — одну, десята частина — жодної дитини. Багатодітні сім’ї становлять менше ніж три відсотки загальної кількості.

Кількість народжуваних дітей в Україні за останнє десятиріччя зменшується щороку.

Низька ефективність репродуктивної функції української сім’ї настійно потребує запровадження відповідної демографічної політики.

Демографічна політика — це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення: насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню.

Це можуть бути заходи, що безпосередньо стимулюють народжуваність, — надання жінкам одноразової заохочувальної грошової допомоги, тривалішої післяпологової відпустки з оплатою і т. д., а можуть бути й опосередковано стимулюючі заходи — піднесення життєвого рівня, зміцнення здоров’я, розвиток сфери обслуговування, поліпшення житлових умов тощо.

Репродуктивна функція безпосередньо зв’язана із функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється у чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, які людина засвоює з дитинства.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін структури сім’ї. Сім’я упорядковує свої сексуальні відносини завдяки тому, що законодавство, статева мораль (традиції, звичаї, настанови, соціальний контроль тощо) приписують хто з ким і за яких умов повинні вступати в статеві стосунки.

І. Кон описав різні типи культур (залежно від панівних норм статевої моралі), серед яких визначив дві основні: антисексуальну (репресивну) і просексуальну ( толерантну ). Прикладом антисексуальної репресивної культури може бути середньовічна християнська мораль, згідно з якою сексуальність ототожнювалася з гріхом. У суспільствах, які дотримувалися такої моралі, статеве життя допускалося тільки у шлюбі. Прикладом суспільства просексуальної толерантної культури може бути Полінезія, де сексуальність і еротизм активно заохочуються. Сексуальні проблеми находять свій вираз у танцях, піснях, їх вільно обговорюють. Позашлюбні зв’язки в суспільствах з такою культурою не засуджуються. Прояв сексуальності в юнацтва вважається нормальним явищем.

Культури більшості людських суспільств розташовані між цими двома полюсами. Проте, якою б не була статева культура, суспільство обов’язково регулює й контролює сексуальну поведінку людей, підтримуючи і стимулюючи ті відносини між партнерами, які сприяють утворенню сім’ї і відповідають демографічній політиці держави.

Цікаво, що в більшості суспільств спостерігається так званий «подвійний стандарт», згідно з яким громадська мораль більш поблажливо ставиться до позашлюбних зв’язків чоловіків, ніж жінок. Соціобіологи пояснюють цей феномен, посилаючись на різні стратегії сексуальної поведінки чоловічих і жіночих особин. У світі тварин самці намагаються запліднити якнайбільше самок, тоді як моногамна орієнтація самок сприяє збереженню та виживанню потомства. Проте соціологи вбачають у «подвійному стандарті» пережитки патріархальної моралі, відлуння колишньої соціальної нерівності статей.

Ще одна дуже важлива функція інституту сім’ї, яка зв’язана з репродуктивною функцією, — функція соціалізації, що полягає в навчанні, і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних зразків і норм поведінки. Сімейне виховання — це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв’язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім’я забезпечує спадкоємність у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, не зважаючи на те, що вихованням дітей займаються і державні установи.

Проте із часом відбувається певна трансформація виховної функції сім’ї — формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості членів сім’ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Відтак збільшується значущість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сім’я — це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сім’я виконує комунікативну функцію, тобто задовольняє потребу людини у духовному спілкуванні, яке грунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім’ї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сім’ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сім’ї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків — пенсіонерів, які нині перебувають у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім’ї. Пенсійні виплати настільки малі, що не забезпечують навіть мінімального прожиткового рівня.

За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя — набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка — це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сім’ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо).

Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1992 р. Г. Беккер, вивчаючи родинну економіку, стверджує, що поведінка людей у сфері особистого життя підлягає дії загальних законів економіки. В основі родинної економіки лежать потреби сім’ї. Вони мають тенденцію до постійного зростання, але сімейний бюджет є об’єктивним обмежником сімейного споживання. Тому члени сім’ї в реальних витратах постійно мають ураховувати можливі джерела й обсяги доходів. Невідповідність між потребами та можливостями їх задоволення — основна проблема родинної економіки.

Кожна сім’я сама вирішує, як їй використовувати свій сімейний бюджет. Проте німецький економіст-статистик Е. Енгель виявив і описав закономірність, що отримала на честь автора назву «закону Енгеля». Суть її в тім, що зі зростанням доходів сім’ї питома вага витрат на їжу знижується, на непродовольчі товари, житло й комунальні послуги — залишається (в основному) без змін, на задоволення культурних та інших соціальних потреб — зростає. Це пояснюється тим, що чим більш нагальною є потреба, тим меншою мірою її задоволення залежить від величини доходу. Отже, за питомою вагою витрат сім’ї на їжу не можна судити про рівень її добробуту. У розвинутих країнах частка сімейних витрат на їжу значно менша, ніж у слаборозвинутих.

У соціологічному аналізі використовуються такі економічні характеристики сім’ї, як її склад та структура, якість помешкання (кількість кімнат, житлова площа, зручність розташування, наявність побутових вигóд), наявність предметів побутового та культурного призначення, власного транспорту, будинку, присадибної ділянки, господарства тощо.

Із формуванням ринкових відносин збільшуватиметься можливість маневрування грошовими коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських кредитів та інших видів позичок, а відтак матимуть можливість придбати (побудувати) комфортний будинок чи дачу, автомобіль високого класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу людини, її задоволення власним життям, що, у свою чергу, позитивно позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.

3. Типологія сімей. Проблеми сучасної сім’ї

ù Різноманітність сімейних відносин обумовлює появу багатьох типів сім’ї. В соціологічних дослідженнях їх класифікують за різними критеріями:

ù характером спорідненості:

· консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

· кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно родинні зв’язки.

ù кількістю представлених поколінь:

· одно поколінна — що складається із подружньої пари без дітей;

· проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному суспільстві;

· розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей і онуків і зв’язані спільним господарством;

ù типом подружжя:

· складна поліандрія, полігінія, моногамія тощо (див. Таб.), що виникає в результаті полігінії чи поліандрії, коли декілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

· велика, що складається із декількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

ù наявністю батьків:

· повна, коли є батько і мати;

· неповна, коли відсутній хтось з батьків;

ù кількістю дітей:

· бездітна — немає дітей;

· однодітна — одна дитина;

· багатодітна — троє і більше дітей;

ù розподілом ролей:

· партнерська — заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей у відповідності з можливостями і схильностями кожного з них;

· матрицентрічна — центральне місце займає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;

· патерпальна — центральне місце займає батько, він піклується про інших членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

ù ступенем самостійності:

· автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

· гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи декілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.

Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її структури. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне вирішення сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися у суспільстві, регіоні взагалі та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка — дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сестри, свекрухи — невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї (патріархальна, традиційна чи сучасна, нуклеарна чи багатодітна, проста чи розширена).

Наприклад, роль чоловіка у вихованні та догляді за дітьми в давнину була незначною. Більше того, у деяких народів різко обмежувалися контакти між батьком та дітьми. Такий звичай зберігався донедавна у кавказьких горців: соціальна норма забороняла батькові брати дитину на руки і бавити її. У сучасній сім’ї роль батька змінилася. Прояв батьківських почуттів притаманний більшості чоловіків. Батько здебільшого «готує грунт» для майбутнього соціального статусу дитини в суспільстві, допомагає їй на початку кар’єри. Хоч нині соціальний статус юнаків та дівчат здебільшого залежить від особистої активності кожного, проте «стартовою сходинкою» і досі залишається соціальний статус батьків.

Різні ролі батька і матері (чоловіка і жінки) у вихованні дітей — відлуння колишнього поділу праці в сім’ї за статевою ознакою. Ці ролі визначаються домунуючою в суспільстві ціннісно-нормативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — «господар», «годувальник», оскільки він фізично був сильнішим і мав відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка займалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї і досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктивною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.

Проблеми виникають, насамперед, у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс та В. Гуд.

Уважаючи сучасну нуклеарну сім’ю результатом еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з іншого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім’ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім’ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну самостійність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові з чоловіком права брати участь у вирішенні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її, завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам, стає більш цікавим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім’ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємовідносини між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв індивідуальності жінки, її людських якостей можливий не стільки в сфері професійної діяльності, скільки в сім’ї та материнстві.

Крім того, в суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу. Їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на малопрестижних і малооплачуваних посадах, вони становлять 70% серед безробітних.

Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов’язкам. У жінки як особистості виникає дилема: сім’я чи професійна діяльність? Ця проблема в соціології називається «жіночою дилемою».

Намагання розв’язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім’ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім’ї та їхні професійні інтереси. Це так звана «бікар’єрна сім’я», яка поширена в основному в «середньому класі», у деяких прошарках інтелігенції.

У бікар’єрних сім’ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов’язки, поважають і допомагають самореалізуватися не тільки в сім’ї, а і кар’єрно.

На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім’ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.

Отже, сім’я — це надзвичайно суттєвий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сім’ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.

Як складова суспільства, сім’я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім’ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Криза інституту сім’ї проявляється у втраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей та ін.

Одним із основних чинників кризи сім’ї є її економічні труднощі, невиправдання сподівань молодого подружжя на досягнення певного матеріального забезпечення, відсутність життєвих перспектив.

За умов ринкової економіки сім’я потребує не благодійних заходів, а радикальних змін її статусу в суспільстві. Звичайно, кожна родина має сама дбати про свій добробут, але держава повинна створити для цього належні економічні та правові умови.

Дата добавления: 2015-05-23